Постанова № 18121889, 05.09.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2011 року Справа № 5002-21/1693-2011 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисової Ю.В.,

суддівГоголя Ю.М.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт";

відповідача: не з`явився, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі";

розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чонгова С.І.) від 16 червня 2011 року у справі №5002-21/1693-2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (вул. Трудова, 1, місто Рубіжне, Луганська область, 93000; вул. Алма-Атинська, 8, місто Київ, 02660)

до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі" (вул. Години, 2в, місто Керч, 98303)

про стягнення 73271,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Євротрубпласт” звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Кримського республіканського підприємства „Вироб ниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі”, у якій просить стягнути з останнього 61801,27 грн. боргу за поставлений товар, 3610,35 грн. неустойки, 698,82 грн. 3% річних, 2502,86 грн. інфляційних витрат та 4658,58 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також судові витрати.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 193, 198, 216, 222 Господарського кодексу України, статей 536, 611, 625, 692, 694 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що не зважаючи на повне виконання позивачем зобовязань, передбачених договором сторін №174 від 19 липня 2011 року, відповідач не в повному обсязі виконав свої зобовязання в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого в нього виникла заборгованість у сумі 61801,27 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чонгова С.І.) від 16 червня 2011 року у справі №5002-21/1693-2011 позовні вимоги було задоволено повністю.

Стягнуто з Кримського республіканського підприємства „Виробниче підп риємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі” на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Євротрубпласт” 61801,27 грн. боргу за поставлений товар, 3610,35 грн. неустойки, 698,82 грн. 3% річних, 2502,86 грн. інфляційних ви трат та 4658,58 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також 732,72 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт одержання товару відповідачем від позивача підтвердився, однак відповідач товар оплатив не в повному обсязі та не в обумовлені договором строки, сплативши лише частину одержаного товару в сумі 50192,80 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, 05 липня 2011 року Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено та неправильно застосовано норми матеріального права, у звязку з чим рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Так, заявник апеляційної скарги стверджує, що ним при проведенні робіт з монтажу придбаного обладнання (товару) було виявлено ряд суттєвих недоліків, які унеможливлюють застосування обладнання за призначенням, а саме виявлена невідповідність комплектації у відповідності до технічного паспорту, про що він повідомляв позивача відповідним листом.

Також, відповідач звертає увагу судової колегії на те, що у відповідності до вимог статті 188 Господарського процесуального кодексу України він направляв позивачу лист з пропозицією про дострокове розірвання договору, який повернуто поштовим органом зв'язку, про що свідчить конверт з відміткою про неможливість вручення поштового відправлення.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 липня 2011 року відповідачу було відновлено процесуальний строк на подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу до провадження судовою колегією у складі: головуючий суддя Ю.В. Борисова, судді: Гоголь Ю.М., Гонтар В.І.

26 серпня 2011 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду від позивача надійшло заперечення на апеляційну скаргу (вх. №11922), в якому товариство "Торгівельний дім "Євротрубпласт" повністю погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та правомірним, а апеляційну скаргу відповідача - необґрунтованою, а отже такою, що не підлягає задоволенню.

У судове засідання, що відбулось 05 вересня 2011 року, представники сторін не зявились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались.

Представник відповідача про причини неявки судову колегію не повідомив.

Втім, від директора товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшла телеграма (вх. №12264) з проханням відкласти розгляд справи на пізнішу дату у зв'язку з неможливістю з'явлення у судове засідання представника ОСОБА_1. (юриста підприємства). Докази у підтвердження вказаного клопотання, а також зазначення причин неможливості прибуття до суду представника судовій колегії не представлено.

Отже, колегія апеляційного суду, з огляду на приписи процесуального законодавства, знайшла можливим відмовити у заявленному клопотанні.

Відповідно до положень статті 22 Господарського процесуального кодексу України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до вимог статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації; довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Таким чином, право на представництво юридичної особи повязано не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акту органу управління юридичної особи, якими їй наділяються повноваження вчиняти певні юридичні дії.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у справі документами, визнавши їх достатніми для прийняття рішення у справі.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 червня 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Євротрубпласт” та Кримське республіканське підприємство „Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі” уклали договір №174, відповідно до пункту 1.1 якого товариство "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (за договором постачальник) зо бов'язалося поставити, а Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі" (за договором покупець) зобов'язалося прийняти та оплатити труби поліетиленові, комплектуючі та обладнання, а також супутні то вари, партіями у кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами у рахунках-фактурах або Специфікаціях (додатках) до договору або визначеними в порядку, передбаченому договором.

У пунктах 4.1.1 - 4.1.2 договору сторонами визначено порядок узгодження умов постачання партії продукції, а саме, покупець надсилає постачальнику письмове замовлення з зазначенням асортименту та кількості продукції. Замовлення поку пця є пропозицією до постачання партії продукції відносно асортименту та кі лькості партії продукції) та його згодою (акцептом) з цінами Постачальника, які діяли на момент замовлення продукції.

Також, відповідно до умов поставки, постачальник на протязі нормально нео бхідного часу надсилає покупцю по факсу рахунок-фактуру із зазначенням варто сті вказаної у замовленні продукції, строку її постачання та оплати. Рахунок-фактура є підтвердженням (акцептом) постачальника замовлення покупця. У відповідності до пункту 3 статті 205 Цивільного кодексу України умови віднос но строків постачання та оплати партії продукції, та/або інші умови, визначені рахунком-фактурою, вважаються узгодженими покупцем, якщо протягом двох робочих днів з моменту одержання рахунку-фактури від нього не надійде запе речень, про що також свідчить підпис покупця за цим договором.

Пунктом 4.4 договору сторонами узгоджено, що постачання партії продукції повинно супроводжуватися передачею по купцю накладної постачальника та/або акту здачі-приймання вантажу до пе ревезення, підписання коленого з яких представником покупця або експедито ром, буде свідчить про одержання покупцем продукції.

Датою поставки проду кції вважається дата накладної постачальника, яка передається покупцю. При цьому обов'язок постачальника поставити продукцію покупцю вважається ви конаною в момент передачі продукції перевізнику для доставки покупцю або з моменту забезпечення наявності продукції на складі постачальника, якщо спе цифікацією передбачена вибірка продукції зі складу постачальника (пункт 4.6 договору).

Умовами пункту 5.3 договору також встановлено, що покупець у платіжному дорученні (або іншому платіжному документі) на оплату в призначенні платежу зазначає номер договору та/або номер відповідного рахунку-фактури/специфікації.

Так, матеріали справи містять копії видаткових накладних: №ЦБ2307/009 від 23 липня 2010 року на суму 17 432,80 грн. (а.с. 19), №ЦБ2709/019 від 27 вересня 2010 року на суму 20 493,00 грн. (а.с.20), №ЦБ2809/035 від 28 вересня 2010 року на суму 12 267,00 грн. (а.с.21), №ЦБ1510/017 від 15 жовтня 2010 року на суму 42 128,86 грн. (а.с.22), №ЕТП КМ2311/001 від 23 листопада 2010 року на суму 19 672,41 грн. (а.с.23), які підтверджують факт приймання-передачі товару від постачальника до покупця. Вказані накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками без заперечень та зауважень.

Так, за період з 23 липня по 23 листопада 2010 року постачальником (позивачем) було здійснено поставку продукції покупцеві (відповідачу) на загальну суму 111 994,07 грн.

Відпуск товару представникам покупця здійснювався на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей за №147 від 21 липня 2010 року (а.с.24), №247 від 27 вересня 2010 року (а.с.25), №278 від 15 жовтня 2010 року (а.с. 26) та №330 від 23 листопада 2010 року (а.с. 27), що підтверджується наявними копіями вказаних довіреностей.

Умовами договору також передбачено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі продукції (пункт 5.1. договору).

Пунктом 8.3. договору встановлено, що у випадку невиконання (простро чення) термінів оплати товару, покупець сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через 1 рік від дня коли повинна бути здійснена оплата.

В разі невиконання (прострочки) покупцем зобовязання по сплаті продукції з моменту настання передбачених договором строків, він за вимогою постачальника сплачує на користь постачальника крім неустойки, передбаченої даним договором 3% річних за весь час прострочки (у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України) (пункт 5.4 договору, а.с. 14).

Також, умовами пункту 13.5. договору сторони визначили, що нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами в разі прострочення оплати понад 10 днів буде здійснюватися за ставкою 20 % річних.

Строк дії договору встановлений пунктом 13.1. договору, відповідно до якого, договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2010 року, а в частині здійснення розрахунків за поставлену продукцію - до повного виконання.

Однак, позивач стверджує, що на день його звернення з позовною заявою, не зважаючи на встановлений договором строк для проведення розрахунків, покупець оплатив поставлений товар лише у сумі 50 192,80 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с. 28-30), отже сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 61 801,27 грн.

Докази оплати відповідачем вказаної суми боргу у матеріалах справи відсутні.

Несплата відповідачем заборгованості за договором зумовила звернення позивача з позовними вимогами про її примусове стягнення в судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, правомірно вирішивши питання про стягнення з відповідача 61801,27 грн. боргу за поставлений товар, 3610,35 грн. неустойки, 2502,86 грн. інфляційних ви трат, 4658,58 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та про розподіл судових витрат, припустився помилки в частині стягнення з відповідача 698,82 грн. 3% річних.

Судовою колегією встановлено, що між сторонами у справі виникли правовідносини з договору поставки, отже, на них поширюються положення глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами договору (стаття 629 Цивільного кодексу України).

На підставі частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 526, 599 Цивільного кодексу України, статей 193, 202, 203 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, та припиняється, згідно із статтею 599 Цивільного кодексу України, виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи з викладеного та враховуючи надані копії видаткових накладних: №ЦБ2307/009 від 23 липня 2010 року на суму 17 432,80 грн. (а.с. 19), №ЦБ2709/019 від 27 вересня 2010 року на суму 20 493,00 грн. (а.с.20), №ЦБ2809/035 від 28 вересня 2010 року на суму 12 267,00 грн. (а.с.21), №ЦБ1510/017 від 15 жовтня 2010 року на суму 42 128,86 грн. (а.с.22), №ЕТП КМ2311/001 від 23 листопада 2010 року на суму 19 672,41 грн. (а.с.23), та приймаючи до уваги наявність довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей за №147 від 21 липня 2010 року (а.с.24), №247 від 27 вересня 2010 року (а.с.25), №278 від 15 жовтня 2010 року (а.с. 26) та №330 від 23 листопада 2010 року (а.с. 27), судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач поставив відповідачеві товар - труби поліетиленові, комплектуючі та обладнання, а також супутні то вари, партіями у кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами у рахунках-фактурах, а отже - виконав своє зобовязання, передбачене умовами договору сторін №174 від 19 липня 2010 року, в повному обсязі.

Втім, перевіряючи матеріали справи, розрахунки позивача та суду першої інстанції, судова колегія встановила, що строк дії договору сплинув, однак покупцем свої зобовязання по оплаті товару або його поверненню належним чином не виконані, через що перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 61801,27 грн.

Враховуючи положення статей 33,34 Господарського процесуального кодексу України, та встановивши, що відповідачем не були надані докази виконання обовязку за договором, місцевий господарський суд цілком правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 61801,27 грн. боргу за отриманий товар.

Оскільки ця сума позивачем не сплачена своєчасно, суд обгрунтовано застосував положення статті 625 Цивільного кодексу України, й обгрунтовано погодившись з розрахунком позивача, стягнув на його користь з відповідача й суму інфляційних втрат в розмірі 2502,86 грн.

Також, перевіривши розрахунки позивача та суду першої інстанції в частині вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки за період з 15 листопада 2010 року по 13 квітня 2011 року в розмірі 3610,35 грн., судова колегія з урахуванням приписів статей 216, 230 Господарського кодексу України, статей 546, 611 Цивільного кодексу України та врахувавши умови пункту 8.3 договору №174 від 19 липня 2010 року, дійшла висновку, що задоволення вимог в цій частині є також правомірним.

Водночас, стосовно вимог позову про стягнення з відповідача 698,82 грн. 3% річних та 4658,58 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Положення статті 625 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України, якими встановлено право продавця вимагати у покупця сплати відсотків за користування грошовими коштами, застосовуються за умови настання факту порушення зобовязання, а саме, прострочення виконання грошового зобовязання. Водночас, частина 3 статті 692 Цивільного кодексу України не встановлює чіткий розмір процентів за користування чужими грошовими коштами. Тоді як частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сторонам надано право встановлювати інший ніж 3% річних розмір процентів у договорі.

Також слід зазначити, що стаття 536 Цивільного кодексу України передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, зі змісту статей 536, 625, 629 Цивільного кодексу України виплаває, що договором може бути встановлений інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення, і за своєю правовою природою проценти річних є платою за користування чужими грошовим коштами.

Втім, встановлено, що умовами договору №174 від 19 липня 2010 року передбачений фактично подвійний обовязок сторони сплатити проценти: і 3%, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, і 20 % за домовленістю сторін у договорі.

Так, умовами пункту 13.5. договору сторони визначили, що нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами в разі прострочення оплати понад 10 днів буде здійснюватися за ставкою 20 % річних.

Отже, з врахуванням змісту наведених вище статей та умов договору сторін, колегія Севастопольського апеляційного господарського суду вважає, що стягнуті судом першої інстанції на підставі пунктів 5.4 та 13.5 договору 3% річних у сумі 698,82 грн. та 4658,58 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами фактично мають одну й ту саму правову природу (проценти за користування грошима), а отже їх стягнення є подвійною відповідальністю платника за одне й те саме порушення, що суперечить вимогам цивільного законодавства України.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що стягнення місцевим господарським судом з відповідача 698,82 грн. (3% річних) є помилковим, рішення в цій частині підлягає скасуванню, а апеляційна скарга в цій частині задоволенню. Правомірним та доцільним на думку колегії суддів є стягнення з відповідача лише 4658,58 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, оскільки умовами пункту 13.5 договору сторонами передбачений інший розмір процентів за користування грошовими коштами (20 % річних), цей розмір є більшим ніж передбачений статтею 625 ЦК України (пункт 5.4 договору) й поглинає собою встановлений вказаною нормою трипроцентний розмір.

До посилань заявника апеляційної скарги на встановлення ряду суттєвих недоліків виявлених ним при проведені робіт з монтажу придбаного обладнання (товару), які унеможливили застосування обладнання за призначенням, та до його посилань про своєчасне звернення до позивача з листом про вказані недоліки, судова колегія відноситься критично, оскільки докази листування сторін в матеріалах справи відсутні.

Лист відповідача з пропозицією про дострокове розірвання договору, на який посилається у своїй апеляційній скарзі відповідач, ним не наданий, в матеріалах справи також відсутній.

Таким чином, оцінивши наявні докази відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши апеляційну скаргу по суті, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що заявник апеляційної скарги не довів обґрунтованість своїх вимог, належних й допустимих доказів в обгрунтування своїх доводів не надав. Втім, наявність заборгованості відповідача при розгляді справи в суді апеляційної інстанції підтвердилась, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню лише частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню лише у частині стягнення 3% річних у сумі 698,82 грн.

У звязку з частковим скасуванням судового рішення підлягає перегляду й розмір державного мита, відшкодування суми якого позивачеві слід зменшити до 725,73 грн., через часткове задоволення позову.

У відповідності до положень статей 44, 49, пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України при новому розподілі судових витрат слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись статтями 44, 49, 101, 102, 103 (пункт 2), 104 (частина 1 пункт 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чонгова С.І.) від 16 червня 2011 року у справі №5002-21/1693-2011 скасувати в частині стягнення з Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі" 3% річних у сумі 698,82 грн. В цій частині в позові відмовити.

В іншій частині задоволених позовних вимог рішення суду залишити без змін.

3. Змінити рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чонгова С.І.) від 16 червня 2011 року у справі №5002-21/1693-2011 в частині стягнення судових витрат.

Стягнути з Кримського республіканського підприємства „Виробниче підп-Іриємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі”, м. Керч (м. Керч, вул. Години, 2-В; код ЄДРПОУ 19195199, п/р 260063013413 в ПАТ „Ощадбанк”, МФО 384061, інші реквізити та банківські рахунки не відомі) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім „Євротру-бпласт”, Луганська область, м. Рубіжне (Луганська область, м. Рубіжне, вул.. Тру дова, 1; 02660, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 8 (поштові реквізити); код ЄДРПОУ 33090871, п/р 2600966518 ПуАТ „СЕБ Банк” м. Київ, МФО 300175, інші рекві зити та банківські рахунки невідомі) суму витрат на оплату державного мита при зверненні з позовною заявою в сумі 725,73 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя< Підпис >Ю.В. Борисова

Судді< Підпис >Ю.М. Гоголь

< Підпис >В.І. Гонтар