Ухвала суду № 18114882, 23.08.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2011 р. < Текст >Справа № 6910/11/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Онишкевича Т.В., Попка Я.С.

з участю судових засідань Патлевіч Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 року у справі за позовом Підприємства Онур Таахут Ташимаджилик Ве Тіджарет Лімітед Ширкеті в особі представництва в України до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішсння,-

В С Т А Н О В И В :

Підприємство Онур Таахут Ташимаджилик Ве Тіджарет Лімітед Ширкеті в особі представництва в Україні звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000442200/0/21547 від 14.09.2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі акту № 1300/59/22-0/26579227 від 31.08.2010 року про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000442200/0/21547 від 14.09.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість в сумі 6949110 грн. в тому числі 4632740 грн. основного платежу та 2316370 грн. штрафних (фінансових) санкцій. При цьому зазначає, що ним ввезено в Україну будівельну техніку в митному режимі «Тимчасовий ввіз з подальшим вивезенням у незмінному стані» та сплачено ПДВ в сумі 3829216 грн.. Вказана техніка використовується в господарській діяльності в оподаткованих операціях і при цьому за вантажно митною декларацією включено до податкового кредиту, що відповідає вимогам п.п. 7.2.7. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Також позивачем віднесено до податкового кредиту ПДВ, що сплачено при придбанні телевізорів, пральних машин та інших товарів, оскільки підозри відповідача щодо контрагентів позивача не позбавляють права позивача на податковий кредит у відповідності до вимог законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова № 0000442200/0/21547 від 14.09.2010 року в частині податкового зобов'язання в сумі 6945236,28 грн. в тому числі основного платежу в сумі 4630157,19 грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2315079,09 грн. та стягнуто судовий збір в сумі 3 грн.. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова оскаржила її в апеляційному порядку та вважає, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позов та зокрема, зазначає, що позивачем у лютому 2009 року сплачено ПДВ на Львівську митницю в сумі 3829216 грн. за ввезену будівельну техніку, яка обліковується на позабалансовому рахунку позивача. Тимчасовий ввіз будівельної техніки не є придбанням чи її виготовленням в розумінні п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР і право на податковий кредит в розмірі 3829216 грн. у позивача відсутнє.

Крім цього, відповідач заперечує правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту ПДВ сплаченого при придбанні телевізорів, пральних машин інших товарів, наявністю щодо контрагентів позивача кримінальної справи за ознаками злочинів фіктивне підприємництво, легалізація доходів одержаних злочинним шляхом, а також віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість сплачених при придбанні товарів, що не відносяться до складу валових витрат.

Тому апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нову за якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова в період з 29.06.2010 року по 16.08.2010 року проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законом за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 рік та складено акт № 1300/59 0/26579227 від 31.08.2010 року.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.2.8. п.7.2, п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, зокрема занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до бюджет всього у сумі 4632740 грн.

14.09.2010 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, на підставі вказаного акта перевірки, прийнято податкове повідомлення - рішення № 000044220070/21547, яким згідно п.п. «б» п.п. 4.2.2. ст. 4, п.п. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільвими фондами» від 21.12.2000 року №2181-ІІІ встановлено порушення п.п.7.2.8. п. 7.2., п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, визначено суму подат зобов'язання за платежем податок на додану вартість, усього 6949110,00 грн., в тому 4632740,00 грн. за основним платежем, 2316370,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

При цьому відповідачем в акті визначено, що між Державною службою автомобільних доріг України (замовник) і компанією Онур Таахут Ташимаджилик Ве Тіджарет Лімітед Ширкеті Туреччина (підрядник) підписано 23.04.2008 року угоду про те, що замовник бажає, щоб підрядник виконав роботи з ремонту автомобільної дороги Київ-Чоп з 259 км. по 322 км. відповідно до Тендерних додатків підрядника на будівництво в обмін на оплату зі сторони замовника на користь підрядника у відповідності з додатками до контракту. На виконання ввказаної угоди було імпортовано будівельну техніку згідно митного режиму «Тимчасовий ввіз з подальшим вивезенням у незмінному стані».

Представництвом Онур Таахут Ташимаджилик Ве Тіджарет Лімітед Ширкеті у 2009 році та першому кварталі 2010 року сплачено ПДВ на Львівську митницю в сумі 3829216 грн. за ввезену в Україну будівельну техніку, яка обліковується на позабалансовому рахунку позивача і відповідач вважає, що підприємство не має права на податковий кредит.

Також встановлено, що в 2009 році віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 10431 грн., сплачених при придбанні товарів: телевізорів, фену, праски, холодильника, чайників, вбудованої пралки, кавоварки.

У відповідності до накладної РН-0015/08 від 31.08.2009 року позивач отримав дошки на суму 39378,24 грн. в т.ч. ПДВ 6563,04 грн. від ТзОВ «Горіховий сад» і вказані дошки оприбутковано в бухгалтерському обліку на рахунок 201 «Сировина і матеріали» в серпні 2009 року на суму 32815,20 грн. Також за накладною № 3 від 30.06.2010 року на суму 22420,80 грн. в т.ч. ПДВ 3736,80 грн. та накладною №3407 від 31.07.2009 року на суму 23821 грн. в т.ч. ПДВ 3970,17 грн. позивач отримав дошки від ПП Павлюк В.А., вказані дошки оприбутковано в бухгалтерському обліку на рахунок 201 «Сировина і матеріали» в червні 2009 року -18684 грн. та в липні 2009 року -19850,85 грн.

Підприємством визначено суму податкового кредиту по взаємовідносинам з ТзОВ «Торговий дім «Стенсіс» 287090,33 грн, а за даними інформаційної бази «Контрагенти» сума податкових зобов'язань по ПДВ вказаного контрагента становить 0,0 грн. Вказана розбіжність виникла внаслідок відображення позивачем у складі податкового кредиту з ПДВ на суму 40514,48 грн. по податковій податковій накладній від 09.03.2010 року за № 2, по фактичній даті її отримання (березень 2010), на суму 13746 грн. та по податковій накладній від 10.03.2010 року за № 3, на суму 40401,90 грн. по податковій накладній від 10.03.2010 року №4, на суму 20960 грн., по податковій накладній від 15.03.2010 року № 8, на суму 40974,18 грн. по податковій накладній від 22.03.2010 року № 9, на суму 39572,76грн. по податковій накладній від 22.03.2010 року №10, на суму 37691,82 грн. по податковій накладній від 23.03.2010 року № 12, на суму 38933,35 грн. по податковій накладній від 23.03.2010 року № 13 та на суму 14295,84 грн. по податковій накладній від 23.03.2010 року № 44, по фактичній даті її отримання (березень 20ІО).

Провівши аналіз податкової звітності ТзОВ «Торговий дім «Стенсіс» з використанням АІС «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань в розрізі контрагентів» відповідачем встановлено, що платником не подано податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року.

При цьому ДПІ у Шевченківському районі м. Львова визначило, що позивачем в порушення п.п. 7.2.8. п. 7.2., п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму в розмірі 287090,33 грн.

Суд першої інстанції вірно визначив, що спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР та Законом України за № 2181 від 21.12.2000 року, КЗпП України, МК України.

Як вбачається з установлених судом першої інстанції обставин справи, включена позивачем сума податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджена податковими накладними, які відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року .

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивачем у відповідності до вимог п.п. 7.2.7. п. 7.2. , п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР включено до податкового кредиту сплачений ПДВ в сумі 3829216 грн. за ввезену в Україну будівельну техніку в митному режимі «Тимчасовий ввіз з подальшим вивезенням у незмінному стані», яка використовується в господарській діяльності в оподаткованих операціях., оскільки вказаний Закон України не містить винятків з приводу бюджетного відшкодування (формування податкового кредиту) сплаченого митним органам податку.

Також відповідачем не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з поставки товарів позивачу ТзОВ «Горіховий сад», ПП Павлюк В.А. та ТзОВ «Торговий дім «Стенсіс» та невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків. Доводи ДПІ про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на неподання контрагентами декларацій з податку на додану вартість, обґрунтовано не були взяті до уваги судом першої інстанції, оскільки на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) вказані контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Усі ж операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення його юридичної особи, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу факту подальшого припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. Водночас доказів обізнаності позивача про факт припинення або недобросовісний характер діяльності ТзОВ «Горіховий сад», ПП Павлюк В.А. та ТзОВ «Торговий дім «Стенсіс» скаржником не подано. Окрім цього за наведеними обставинами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованого зменшення відповідачем податкового кредиту позивачу в березні 2009 року до якого віднесено суму 11666,67 грн. та донарахування ПДВ в сумі 2582,81 грн. по контрагенту ТзОВ «Кобза», оскільки ТзОВ «Кобза» анульовано свідоцтво платника ПДВ 14.03.2009 року. Даний висновок не заперечує і позивач.

З огляду ж на приписи ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, висновок ДПІ у Шевченківському районі м. Львова відносно неправомірного формування позивачем податкового кредиту з покликанням на наявність порушеної кримінальної справи щодо керівництва ТзОВ «Горіховий сад», ПП Павлюк В.А. за ознаками злочинів, передбачених ст. 205, ст. 209 КК України не може бути взято до уваги, оскільки дана постанова не є доказом в розумінні ч.4 ст. 72 КАС України та не підтверджує незаконності правочину, укладеного між позивачем та ТзОВ «Горіховий сад», ПП Павлюк В.А., так як порушення вказаними контрагентами законодавства про податки, зокрема Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року, не є підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства.

Проте колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту суму 10431 грн. в 2009 році щодо придбання останнім телевізорів, пральних машин та інших товарів, оскільки такі в розумінні 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР не призначаються для їх використання в господарській діяльності.

Тому в цій частині позовних вимог необхідно також відмовити.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тому суд вважає, що податкове повідомлю - рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова за № 0000442200/0/21547 від 14.09.2010 року в частині податкового зобов'язання в сумі 6929589,68 грн. є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, а тому слід присудити з Державного бюджету України в користь позивача судові витрати в розмірі 1,70 грн.

В звязку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи неповно з»ясував обставини справи, що мають значення для справи його висновки не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, скасувати постанову суду та постановити нову.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова - частково задовольнити.

Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від27.12.2010 року у справі№2а-8551/10 та прийняти нову постанову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова № 0000442200/0/21547 від 14.09.2010 року в частині податкового зобов'язання в сумі 6929589 (шести мільйонів дев»ятисот двадцять дев»ять тисяч п»ятсот вісімдесят дев»ять) грн. 68 коп.

Стягнути з Державного бюджету України в користь позивача судові витрати в сумі 1,70 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : В.П.Сапіга

Судді: Т.В. Онишкевич

Я.С.Попко

Повний текст виготовлено 26.08.2011р.