Постанова № 18113862, 16.08.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 серпня 2011 року 16:52 № 2а-4245/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача Щербатова П.М., Суслікова Ю.А.,

від відповідача Степаненко І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ревю»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 березня 2011 року № 0000782203, № 0000792203, № 0001271705,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ревю»(далі позивач, ТОВ «Ревю») з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 березня 2011 року № 0000782203, № 0000792203, № 0001271705.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про завищення сум податкового кредиту з податку на додану вартість, який ґрунтується на даних автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, якими не задекларовано податкові зобовязання з податку на додану вартість, оскільки жодним нормативним актом України не передбачено обовязку платника податку при формуванні податкових зобовязань враховувати формування податкових зобовязань його контрагентами.

Позивач зазначав, що ним було включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) по операціях з придбання паливно - мастильних матеріалів у ТОВ «Напатум», ПП «Сім-Альянс», ТОВ «Унісістем», на підставі належним чином оформлених податкових накладних та відповідно до вимог пп. 7.4.1., пп. 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.5.1. п. 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, позивач зазначав про безпідставність висновку відповідача про порушення ТОВ «Ревю»пп. «ї»п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у звязку з неутриманням податку з доходу, виплаченого користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, оскільки остання є платником єдиного податку та відповідно до ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування»не є платником податку на доходи фізичних осіб».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем у 2010 році в порушення пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 345925,00 грн., сплачені за наслідками операцій з контрагентами, які не декларували податкові зобовязання за період з травня 2010 року по вересень 2010 року.

Крім того, позивачем в порушення пп. «ї»п. 1.3. ст. 1, пп. 4.2.1. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не утримав та не сплатив податок з доходів фізичних осіб з суми доходу 198,00 грн., який перераховано на користь фізичної особи підприємцю ОСОБА_4

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 16 серпня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

У період з 28.01.2011 р. по 17.02.2011 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Ревю» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.09.2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 40/22-03/24585258 від 24.02.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) (т.1, а.с. 12 40).

11 березня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято:

- податкове повідомлення рішення форми «Р»№ 0000782203 (т.1, а.с. 59), яким позивачу за порушення пп.7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було збільшено суму грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 351920,00 грн., з яких 281536,00 грн. основного платежу та 70384,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- податкове повідомлення рішення форми «В1»№ 0000792203 (т.1, а.с. 60), яким позивачу за порушення пп.7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 64389,00 грн.;

- податкове повідомлення рішення форми «Р»№ 0001271705 (т.1, а.с. 61), яким позивачу за порушення пп. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, пп. «а»п. 17.2. ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»було збільшено суму грошового зобовязання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 37,00 грн., з яких 30,00 грн. основного платежу та 7,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки, підставою дня нарахування позивачу податкових зобовязань по податку на додану вартість було віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі вартості товарів (робіт, послуг) на користь контрагентів, які згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань не декларували відповідних сум податкових зобовязань, зокрема:

- ТОВ «Напатум»у травні 2010 року не віднесло до складу податкового зобовязання у декларації з податку на додану вартість відомості про проведену господарську операцію з продажу бензину автомобільного марки А-80 на загальну суму 478978,60 грн., в т. ч. ПДВ 79829,77 грн.;

- ПП «СімАльянс»у серпні 2010 року не віднесло до складу податкового зобовязання у декларації з податку на додану вартість відомості про проведену господарську операцію з продажу бензину автомобільного марки А-80 на загальну суму 1210233,70 грн., в т.ч. ПДВ 201705,62 грн.;

- ТОВ «Унісістем»у вересні 2010 року не віднесло до складу податкового зобовязання у декларації з податку на додану вартість відомості про проведену господарську операцію з продажу бензину автомобільного марки ЕН590 на загальну суму 386331,52 грн., в т.ч. ПДВ 64388,59 грн.

Висновок податкового органу в даній частині ґрунтується на п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР який, на думку податкового органу, визначає з поміж інших підстав виникнення у платника податків права на податковий кредит обовязкову сплату контрагентами до Державного бюджету України відповідних сум податку на додану вартість, які були включені таким платником податків до складу податкового кредиту.

Як зазначено в Акті перевірки, внаслідок не включення до податкової звітності вищевказаними контрагентами сум податкових зобовязань за наслідками господарських операцій з ТОВ «Ревю», відсутнє джерело для збільшення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також Актом перевірки встановлено порушення податкового законодавства в частині неутримання податку з доходів фізичних осіб з суми доходу у розмірі 198,00 грн., який перераховано фізичній особі підприємцю ОСОБА_4 по договору цивільно правового характеру 13.04.2010 року, чим порушено п.п. «ї»п. 1.3. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889 IV.

Вирішуючи спір в частині правомірності формування позивачем сум податкового кредиту суд виходить з наступного.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Напатум»судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 квітня 2010 року між ТОВ «Ревю»(покупець) та ТОВ «Напатум»(постачальник) було укладено Договір поставки нафтопродуктів № 15/10, відповідно до якого постачальник зобовязувалося передати у власність покупця нафтопродукти, визначені у додатковій угоді (т.1, а.с. 221 225).

Згідно додаткової угоди № 1 від 30.04.2010р. сторонами було узгоджено кількість та вартість товару: постачальник зобовязувався передати покупцю бензин марки А-80 у кількості 58,562 тон, вартість якого складає 478978,60 грн. (в т.ч. ПДВ 79829,77 грн.) (том 1, а.с. 226).

На виконання вказаного договору ТОВ «Напатум»було передано ТОВ «Ревю»бензин марки А-80 у кількості 58,562 тон, що підтверджується видатковою накладною № 57 від 07 травня 2010 року, актом приймання передачі № 57 (том 1, а.с. 227).

Оплата за поставлений товар була здійснена позивачем в безготівковому порядку шляхом перерахування на поточний рахунок ТОВ «Напатум»грошових коштів у розмірі 478978,60 грн., що підтверджується банківськими виписками (том 1, а.с. 230 231).

ТОВ «Напатум»виписало позивачу податкову накладну № 60 від 07 травня 2010 року на суму 478978,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 79829,77 грн., яка була складена у момент виникнення податкових зобовязань ТОВ «Напатум», тобто в момент оформлення документів, що засвідчують факт передачі товару (видаткової накладної та акту приймання-передачі) т.1, а.с.229.

Щодо взаємовідносин позивача з ПП «Сім Альянс»судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 березня 2010 року між ТОВ «Ревю»(покупець) та ПП «Сім Альянс»(постачальник) було укладено Договір поставки нафтопродуктів № 03/24/10-14, відповідно до якого постачальник зобовязувався передати у власність покупця нафтопродукти, визначені у додатках до цього договору (т.1, а.с. 242 246).

Згідно додатку № 3 від 09.08.2010р. до вказаного вище договору було узгоджено кількість та вартість товару, який постачальник зобовязувався передати покупцю, а саме: дизельне паливо у кількості 180,00 тон вартістю 1315980,00 грн., в т.ч. ПДВ 219330,00 грн.

На виконання вказаного договору ПП «СімАльянс»було передано ТОВ «Ревю»дизельне паливо у кількості 165,536 тон вартістю 1210233,70 грн. (ПДВ -201705 грн.), що підтверджується актом приймання передачі нафтопродуктів № 1 від 11.08.2010 року. (т.1, а.с. 247).

Оплата за поставлений товар була здійснена позивачем в безготівковому порядку шляхом перерахування на поточний рахунок ПП «СімАльянс»грошових коштів у розмірі: 1210233,70 грн., що підтверджується банківськими виписками(том 2, а.с. 35).

ПП «СімАльянс»виписало позивачу податкову накладну № 28 від 11 серпня 2010 року на суму 1210 233,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 201705,62 грн., яка була складена у момент виникнення податкових зобовязань ПП «СімАльянс», тобто в момент оформлення документу, що засвідчує факт передачі товару (акту приймання-передачі) том 2, а.с. 2.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Унісістем»судом встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що 19 липня 2010 року між ТОВ «Унісістем»(постачальник) та ТОВ «Ревю»(покупець) було укладено Договір поставки нафтопродуктів № 19/07/01, відповідно до якого постачальник зобовязувався передати у власність покупця нафтопродукти відповідно до умов договору та додаткових угод до нього (т. 2, а.с. 23 28).

Згідно додаткової угоди № 4 від 02.09.2010 р. було узгоджено кількість та вартість товару, який постачальник зобовязувався передати покупцю, а саме: 54,900 тон дизельного палива вартістю 386331,52 грн., в т.ч. ПДВ 64388,59 грн.

На виконання вказаного договору ТОВ «Унісістем»було передано ТОВ «Ревю»дизельне паливо у кількості 54,900 тон вартістю 386331,52 грн. (ПДВ 64388,59 грн.), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000275 від 02.09.2010 року та актом приймання передачі № 275 від 02.09.2010 року (т. 2, а.с. 29).

Оплата за поставлений товар була здійснена позивачем в безготівковому порядку шляхом перерахування на поточний рахунок ТОВ «Унісістем»грошових коштів у розмірі: 386331,52 грн., що підтверджується банківськими виписками(том 2, а.с. 3234).

ТОВ «Унісістем»виписало позивачу податкову накладну № 259 від 02 вересня 2010 року на суму 368331,52 грн., в тому числі податок на додану вартість 64388,59 грн., яка була складена у момент виникнення податкових зобовязань ТОВ «Унісістем», тобто в момент оформлення документів, що засвідчують факт передачі товару (видаткової накладної та акту приймання-передачі) том 2, а.с. 31.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції (в т.ч з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року, у звязку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірного податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вiд 03.04.1997р. № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Ревю»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість у розмірі 79289,77 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «Напатум»(том 1, а.с. 229); за серпень 2010 року - 201705,62 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ПП «Сім Альянс»(том 2, а.с. 2); за вересень 2010 року - 64388,59 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «Унісістем»(том 2, а.с. 31).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «Напатум», ПП «Сім Альянс», ТОВ «Унісістем»- були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується:

- Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Напатум» № 100278122 від 07.04.2010р. (том 2, а.с. 55),

- Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Унісістем»№ 100322746 від 21.03.2011р., в якому вказано дату реєстрації зазначеного підприємства платником ПДВ 12.03.2008р. (том 1, а.с. 216),

- листом ДПІ Печерському районі м. Києва від 17.05.2011р. № 4919/7/10-035 стосовно подання звітності ПП «Сім Альянс»у період з червня по грудень 2010 року, до якого додано рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП «Сім Альянс»від 01.04.2011 року. З вказаного рішення вбачається, що ПП «Сім Альянс»було видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100118494 від 28.05.2008 р. (том 2, а.с. 58).

Отже ТОВ «Напатум», ПП «Сім Альянс», ТОВ «Унісістем»мали право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів.

Суд зазначає що свідоцтво платника ПДВ, видане ПП «Сім Альянс», було анульоване з 01.04.2011 р. згідно рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 7269/10/29-243 від 01.04.2011р. (т.2, а.с. 58), свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Напатум»було анульоване актом Кременчуцької ОДПІ № 183 від 14.07.2010 р. (том 2, а.с. 53), в той час як податкові накладна на користь позивача були виписані, відповідно, 11.08.2010 р. та 07.05.2010 р., тобто на момент видачі податкових накладних свідоцтва про реєстрацію як платників ПДВ вказаних підприємств були чинними.

Подальше анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ПП «Сім Альянс»та ТОВ «Напатум» до прийняття рішень про анулювання свідоцтв платників ПДВ.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 стосовно порядку оформлення та підстав її видачі, наведені в ній дані відповідають та кореспондуються з даними видаткової накладної та платіжними документами.

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 26.07.2011 року підтверджують, що ТОВ «Напатум», ПП «Сім Альянс», ТОВ «Унісістем» станом на момент винесення рішення суду зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том 2, а.с. 132-134, 137-139, 142-146).

Вирішуючи питання про реальність поставки та отримання позивачем товарів та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АЕ № 665172 від 05.04.2011 року ТОВ «Ревю»здійснює наступні види діяльності: виробництво електро- та радіо компонентів; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; роздрібна торгівля пальним; виробництво керамічних плиток та плит; оптова торгівля паливом ( том 1, а.с. 76 -77).

Судом встановлено, що замовлені позивачем у ТОВ «Напатум», ПП «Сім Альянс»та ТОВ «Унісістем»товари придбавалися позивачем з метою використання в подальшій господарській діяльності та були використані у такій діяльності, що підтверджується наступним.

Так, придбане у ТОВ «Напатум»пальне було відчуджене ТОВ «Ревю» на користь ПП «Луч-97», що підтверджується договором поставки нафтопродуктів № 011 Ц від 22 квітня 2010 року, накладною № 011Ц/1-А80 від 07.05.2010 року, податковою накладною № 26 від 07.05.2010р. та банківською випискою (том1, а.с. 233 239).

Отримане від ПП «Сім Альянс»дизельне паливо було відчужене позивачем двом іншим субєктам господарювання:

- ФОП ОСОБА_7, що підтверджується договором поставки нафтопродуктів № 013Ц від 21.05.2010 року, накладною № 013Ц/З-ДТ від 13.08.2010 року, податковою накладною № 66 від 13.08.2010 р. та банківською випискою (том 2, а.с. 07 13);

- ФОП ОСОБА_8, що підтверджується договором поставки нафтопродуктів № 018Ц від 09.08.2010 року, накладною № 018Ц/1-ДТ від 13.08.2010 року, податковою накладною № 67 від 13.08.2010 р. та банківською випискою (том 2, а.с. 15 21).

Отримане від ТОВ «Унісістем»дизельне паливо було повністю відчужене ТОВ «Унікум 2003», що підтверджується договором поставки нафтопродуктів № 017Ц від 24.07.2010 року, накладною № 017Ц/3-ДТ від 03.09.2010 року, податковими накладними № 71 від 31.08.2010 року, № 72 від 03.09.2010 р., (т. 2, а.с. 36 42, 160 174).

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «Напатум», ПП «Сім Альянс»та ТОВ «Унісістем»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а нафтопродукти, які придбавалися позивачем у вказаних підприємств, придбавались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, Постанова від 9 вересня 2008 року (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 2362425)».

Відповідачем не спростовано під час розгляду справи фактичне здійснення операцій позивача з вищезгаданими контрагентами і під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Наявність жодної з вищезазначених обставин відповідачем під час розгляду справи доведено не було.

Крім того, суд зазначає, що бензин та дизельне пальне є нафтопродуктом, специфічним товаром.

Єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, проведення обліково-розрахункових операцій, який застосовується на підприємствах та організаціях України, які займаються нафтопродуктозабезпеченням, встановлений «Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, організаціях України, затвердженою Наказом Міністерства палива та енергетики України/Міністерства економіки України/Міністерства транспорту та звязку України/Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281).

Вимоги цієї Інструкції є обовязковими для підприємств, установ та організацій всіх галузей народного господарства і всіх форм власності, а також для громадян субєктів підприємницької діяльності, що займаються придбанням, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти і нафтопродуктів на території України.

Згідно з п.п. 10.2.4 Інструкції № 281 забороняється приймати нафтопродукти у разі: неналежного оформлення або відсутності ТТН; відсутності паспорта якості на нафтопродукт або неналежного його оформлення (відсутність номера, марки та виду, заповнення не за всіма ознаками якості); відсутності копії сертифіката відповідності та інше.

З аналізу вказаних норм вбачається, що приймання нафтопродуктів повинно здійснюватись замовниками за обовязкової наявності паспорта якості та сертифікату відповідності.

Між тим, позивачем були надані суду належним чином оформлені залізничні накладні, якими підтверджується фактичне перевезення нафтопродуктів, отриманих від ТОВ «Напатум», ПП «Сім Альянс»та ТОВ «Унісістем»(том 1, а.с. 228, 248, том 2 а.с. 30), паспорти якості та сертифікати відповідності на відповідні партії товару (том 2, а.с. 64-67, 119-124).

Таким чином, позивачем підтверджено як факт перевезення товарно-матеріальних цінностей, так і належне документальне оформлення угод з придбання нафтопродуктів.

Враховуючи те, що поставка позивачу товарно-матеріальних цінностей підтверджено дослідженими в судовому засіданні видатковими, розрахунковими, платіжними, транспортними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, враховуючи доведеність подальшого використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про те, що формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість за вищевказаними операціями було здійснено відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Ревю» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за травень, серпень та вересень 2010 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.4.1. пункту 7.4., статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 281536,00 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000782203 від 11.03.2011 року є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на момент формування позивачем спірних сум податкового кредиту, штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Аналогічні норми закріплено також у Податковому кодексі України, який набув чинності 01.01.2011р., статями 111, 113 якого встановлено, що фінансова відповідальність (в тому числі штрафні (фінансові) санкції) застосовуються за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення на позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, що становить 70384,00 грн., є також протиправним.

Суд не бере до уваги посилання відповідачем на п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, згідно якого крім обовязкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість вказана норма передбачає обовязкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку (отримувачем коштів) у звітному періоді відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету, оскільки вищевказані положення відсутні в п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відповідач відповідно до наданих йому законом повноважень не вправі тлумачити та змінювати зміст закону.

З норми вищевказаного Закону не вбачається право позивача здійснювати контроль контрагента за сплатою податку на додану вартість з метою зарахування його до податкового кредиту, а також виникнення права на податковий кредит не перебуває у прямому причинно наслідковому звязку із зарахуванням контрагентом платника податків, у якого виникло право на податковий кредит, відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету.

Як зазначено, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2006 року, (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 3384445) якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

З матеріалів справи вбачається дотримання позивачем зазначених вимог. Відтак, позивач був вправі включити до бюджетного відшкодування за вересень 2010 року суми податку на додану вартість, які виникли у попередньому періоді, при тому, що з матеріалів справи вбачається відсутність заперечень відповідача щодо фактичної сплати позивачем суми податку в ціні товару (робіт, послуг).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за вересень 2010 року на 64389,00 грн. згідно з податковим повідомленням - рішенням № 0000792203 від 11.03.2011 року.

Щодо визначення відповідачем зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 37,00 грн. суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 квітня 2010 між позивачем та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 укладено договір № 19, відповідно до якого остання надала ТОВ «Ревю»інформаційно консультаційні послуги правового характеру щодо переакредитації на митниці. За наслідками виконаних робіт позивач сплатив на користь ФОП ОСОБА_4 198,00 грн. (без ПДВ), що підтверджується Актом здачі приймання робіт від 13.04.2010 року (т. 1, а.с. 183).

Відповідач вказав в Акті перевірки, що ТОВ «Ревю»всупереч пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не було утримано, як податковим агентом, суму податку з вказаного доходу у розмірі 29,70 грн.

Правовідносини, повязані зі сплатою податку з доходів фізичних осіб регулюються Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889 IV, який був чинним на момент виплати позивачем доходу на користь ФОП ОСОБА_4

Згідно з п.1.15 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону - у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Згідно з пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Відповідно до пп.4.3.25 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податків не включається дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що з 10.12.2009 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку серії З № 091447 (том 1, а.с. 187). Як встановлено перевіркою, кошти в сумі 198,00 грн. були перераховані позивачем ФОП ОСОБА_4 13 квітня 2010 року згідно акту приймання-передачі від 13.04.2010 р. (том 1, а.с. 183).

З огляду на вищевказане суд приходить до висновку, що кошти, перераховані ТОВ «Ревю» на користь ФОП ОСОБА_4 не є обєктом оподаткування відповідно до п. 3.1.1. Закону № 889, отже позивач не набув статусу податкового агента та не зобовязаний був утримувати податок з доходу фізичної особи, яка обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування.

В підтвердження правомірності здійсненого нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 30,00 грн. відповідач посилається на те, що на момент проведення перевірки позивачем не було надано доказів перебування ФОП ОСОБА_4 на спрощеній системі оподаткування.

Однак, вказані доводи не обґрунтовують правомірності здійсненого позивачу нарахування податку та не спростовують факту перебування ФОП ОСОБА_4, яка є самозайнятою особою та перебувала на спрощеній системі оподаткування в час здійснення їй виплати доходу позивачем. Крім того, норма пп. 4.3.25 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не містить будь-яких винятків чи застережень стосовно можливості включення до складу сукупного оподаткованого доходу прибутку одержаного платником єдиного податку.

Таким чином, суди приходить до висновку про неправомірність визначення відповідачем позивачу податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 30,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7,00 грн. за перерахування коштів фізичній особі підприємцю ОСОБА_4 в розмірі 198,00 грн.

З огляду на вищенаведене, податкове повідомлення рішення форми «Р»№ 0001271705 від 11.03.2011року підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень - рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Ревю»підлягає задоволенню, а саме необхідно визнати протиправними податкове повідомлення рішення № 0000782203 від 11.03.2011 року, податкове повідомлення рішення № 0000792203 від 11.03.2011 року, податкове повідомлення рішення № 0001271705 від 11.03.2011 року.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 11 березня 2011 року № 0000782203, № 0000792203, № 0001271705.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ревю»судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 22 серпня 2011 року.