Постанова № 18113826, 29.07.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2011 року 11:25 № 2а-4545/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 02.12.2010 р.),

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 7 від 04.01.2011 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 серпня 2011 року № 0001420710/0, № 1430710/0,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006» (далі позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 серпня 2011 року № 0001420710/0, № 0001430710/0.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2011 року позовну заяву було залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2011 р. було скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2011 року справу було прийнято до провадження суддею Патратій О.В.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2010 року у розмірі 18325,00 грн., оскільки податковий кредит було сформовано ним на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ПП «Співдружність-Кентавр», яке на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість.

Позивач зазначав, що висновок відповідача про заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість ґрунтується виключно на даних автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, якими не задекларовано податкові зобовязання з податку на додану вартість, що є неправомірним, оскільки жодним нормативним актом України не передбачено обовязку платника податку при формуванні податкових зобовязань враховувати формування податкових зобовязань його контрагентами.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 18325,00 грн., сформованого за наслідками операцій з контрагентом, який згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів має стан «32»(фактична адреса не встановлена).

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 17.07.2010 р. по 17.08.2010 р. ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Технобудсервіс 2006»за червень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 5227/07-10/34574357 від 17.08.2010 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).

26 серпня 2010 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення № 0001420710/0, яким Позивачу за порушення пп.7.2.1, п. 7.2, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 820,00 грн., та податкове повідомлення рішення № 0001430710/0, яким Позивачу за порушення пп.7.2.1, п. 7.2, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»було нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 22695,40 грн., в тому числі штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5237,40 грн.

Під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Технобудсервіс 2006» в податковій декларації за травень 2010 року було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплаченого у складі вартості робіт на користь ПП «Співдружність-Кентавр», яке згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань має стан «32»- фактична адреса не встановлена.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «Технобудсервіс 2006» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 17458,00 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування на 820,00 грн. за червень 2010 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що 15 квітня 2010 року між ТОВ «Технобудсервіс 2006»(замовник) та ПП «Співдружність-Кентавр»(підрядник) укладено договір підряду № 15042010-1, відповідно до якого підрядник зобовязується своїми силами та на власний ризик виконати ремонт адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 37 (а.с. 130).

Виконання робіт підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за травень 2010 від 12.05.2010 р. на суму 109952,40 грн. (в т.ч. ПДВ- 18325,40 грн.), складеним за формою № КБ-2в; довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за травень 2010 року на суму 109952,40 грн. від 12.05.2010 року. (а.с. 92-96).

ПП «Співдружність-Кентавр»виписало позивачу податкову накладну № 132401 від 12 травня 2010 року на суму 109952,40 грн., в тому числі податок на додану вартість 18325,40 грн. (запис № 12 реєстрі отриманих податкових накладних ТОВ «Технобудсервіс 2006» за травень 2010 року), яка була складена у момент виникнення податкових зобовязань ПП «Співдружність-Кентавр», тобто в момент оформлення документу, що засвідчує факт виконання робіт (акту приймання виконаних будівельних робіт) а.с.104.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки між ТОВ «Технобудсервіс 2006»та ПП «Співдружність-Кентавр» проводились у безготівковій формі: платіжним дорученням № 282 від 12 травня 2010 року ТОВ «Технобудсервіс 2006» перерахувало на поточний рахунок ПП «Співдружність-Кентавр»в банку грошові кошти в сумі 96000,00 грн. в якості компенсації за виконані роботи, що підтверджується відповідною копією платіжного доручення (а.с. 113).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції (в т.ч з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у звязку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірного податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вiд 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Технобудсервіс 2006» до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкової накладної, виписаної ПП «Співдружність-Кентавр», та які сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням (оплатою) робіт.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП «Співдружність-Кентавр» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (Свідоцтво платника ПДВ № 100130018 від 23.07.2008 року - а.с. 136), а тому мав право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (робіт, послуг); в свою чергу податкова накладна, на підставі якої позивач сформував податковий кредит, та копія якої знаходиться в матеріалах справи, відповідає вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд зазначає що, даних про анулювання чи скасування свідоцтва платників ПДВ ПП «Співдружність-Кентавр» під час перевірки встановлено не було; в той же час згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті ДПА України, станом на 19.05.2011р. вказане свідоцтво анульоване не було (а.с. 137).

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники товарів (робіт, послуг) були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 19.05.2011 року № 414241 підтверджує, що ПП «Співдружність-Кентавр»станом на момент винесення рішення суду зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 85-87).

Відповідно до ч. 11 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»юридична особа зобов'язана подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу.

У разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки.

У разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей датою, яка встановлена для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу (ч. 14 ст. 19 Закону).

З вказаного вбачається, що юридична особа повинна здійснювати щорічне підтвердження відомостей, які вносяться Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у випадку нездійснення такого підтвердження державним реєстратором вноситься запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей.

Як вбачається вбачається з записів № 7 та № 8 у вказаній вище Довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 19.05.2011 року № 414241 (а.с. 119), відомості про ПП «Співдружність-Кентавр», в тому числі щодо місцезнаходження юридичної особи (м. Одеса, вул. Базарна, 100, офіс 1) були підтверджені 10.11.2009р. та 06.07.2010р., тобто станом на момент здійснення господарських операцій та складання податкової накладної № 132401 від 12.05.2010 р. такі відомості були підтверджені.

Запис про відсутність підтвердження відомостей про ПП «Співдружність-Кентавр»чи про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до Єдиного державного реєстру не вносився.

Відтак, в силу положень статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»відомості про місцезнаходження ПП «Співдружність-Кентавр»вважаються достовірними, тому доводи відповідача щодо зворотнього не приймаються судом до уваги.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АЄ № 277241 від 06.05.2011 року ТОВ «Технобудсервіс 2006» здійснює наступні види діяльності: будівництво будівель; малярні роботи та скління; оптова торгівля будівельними матеріалами; роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом; інші роботи з завершення будівництва; інші мотажні роботи (а.с. 114).

Як встановлено під час розгляду справи, ТОВ «Технобудсервіс 2006» має ліцензію на будівельну діяльність серії АВ № 193445 від 13.10.2006 р., видану Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України строком дії з 13.10.2006р. до 13.06.2011р. (а.с. 180).

Матеріали справи свідчать, що роботи, виконані ПП «Співдружність-Кентавр», фактично замовлялися позивачем з метою виконання ним Договору про надання ремонтних робіт № 1/0704-10 від 07 квітня 2008 року, укладеного з Корпорацією «Украгропромбуд», в якому позивач виступав виконавцем відповідних робіт, по ремонту адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 37 (а.с. 132-135). Тобто договір з ПП «Співдружність-Кентавр»було укладено позивачем в порядку субпідряду з метою виконання своїх зобовязань перед замовником.

Крім того, на запит суду Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було надано відповідь № 40-15-965 від 12.07.2011р. про те, що ПП «Співдружність-Кентавр»видавалась ліцензія на виконання будівельних робіт серії АВ № 479766, термін дії якої з 04.05.2009р. по 04.05.2012р. (а.с. 164).

Відтак, наявними в матеріалах справи доказами було підтверджено наявність у позивача та у його контрагента відповідних ліцензій, що необхідні для ведення даного виду господарської діяльності виконання будівельних робіт.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ПП «Співдружність-Кентавр» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а роботи, що придбавалися позивачем у ПП «Співдружність-Кентавр», придбавались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби” Вищий адміністративний суд України зазначив: “…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року”.

Відповідач не заперечує фактичне здійснення цих операцій з вищезгаданим контрагентом і під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

В контексті наведеного суд також зазначає, що під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до пп. 7.2.3. Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону про ПДВ передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не повязаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або її видача її особою, яка не є платником ПДВ.

В свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту якщо вона заповнена іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.

При цьому, відповідно до підпункту 7.2.8 Закон України «Про податок на додану вартість»за наявності оригіналу податкової накладної, навіть у випадку невключення її до реєстру отриманих податкових накладних, наведене не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку, на що вказує ДПА України у своєму листі від 14.10.2010 р. № 502/4/16-1510.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що податкова накладна видана за оподатковуваною операцією за ставкою 20%, що відповідає вимогам і правилам п/п. 3.1.1, п. 4.1., п. 4.5., п/п. 6.1.1. Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час їх видачі та виникнення спірних правовідносин).

Зазначена податкова накладна за формою та змістом відповідає вимогам, встановленим наведеним Законом та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними актів виконаних робіт та платіжних документів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Технобудсервіс 2006» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за травень 2010 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 17458,00 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0001430710/0 від 26.08.2010 р. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинного на час прийняття оскаржуваних рішень) штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у розмірі 5237,40 грн. згідно вказаного вище рішення є також протиправним.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

З матеріалів справи вбачається дотримання позивачем зазначених вимог. Відтак, позивач був вправі включити до бюджетного відшкодування за червень 2010 року суми податку на додану вартість, які виникли у попередньому періоді, при тому, що з матеріалів справи вбачається відсутність заперечень відповідача щодо фактичної сплати позивачем суми податку в ціні товару (робіт, послуг).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за червень 2010 року на 820,00 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0001420710/0 від 26.08.2010 року.

Додатково до викладеного Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає, що використання відповідачем інформації з компютерних автоматизованих інформаційних систем «Співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суперечить положенням Закону України «Про державну податкову службу в Україні», з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(у редакції, чинній на момент проведення перевірки) Органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

За визначенням пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 (чинного на момент проведення перевірки), невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Виходячи з викладеного, Закон встановлює, що документальну невиїзну перевірку необхідно та достатньо здійснювати на підставі поданих платником податку документів, а саме податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Як видно зі змісту Акта перевірки, відповідачем проводилася саме документальна невиїзна перевірка позивача. Тобто така перевірка мала проводитися в приміщенні органу державної податкової служби та лише на підставі поданих позивачем податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Крім того, закони України з питань оподаткування, зокрема, Закони України «Про державну податкову службу в Україні», «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про податок на додану вартість»не містять посилань на компютерні автоматизовані інформаційні системи, на підставі інформації з яких податковий орган може встановлювати порушення податкового законодавства платником податків.

При цьому, суд окремо зазначає, що само по собі співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту на рівні ДПА в розумінні наведених норм Закону про ПДВ не є підставою для позбавлення платника податків на податковий кредит (не є правомірним доказом завищення податкового кредиту), а отже невизнання відповідачем податкового кредиту за результатами «співставлення»не відповідає вимогам закону та є протиправним, а податкові повідомлення-рішення, ухвалені відповідачем за результатами такого «співставлення»є незаконними.

Суд, вирішуючи спір, також враховує, що відповідачем не надано акту зустрічної перевірки контрагента позивача, які б свідчили про протиправний характер вищезгаданих господарських операцій або взагалі діяльності цієї особи.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 26 серпня 2010 року № 0001420710/0, № 00014330710/0 є протиправними та підлягають скасованню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Технобудсервіс 2006» підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 26 серпня 2010 року № 0001420710/0, № 00014330710/0.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006»судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 03 серпня 2011 року.