Ухвала суду № 1808595, 22.04.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №-22-а-544/08 р.                                 Головуючий  у  1 інстанції Шабунін С.В.                                                                                                                                                       Суддя доповідач Ситников  О.Ф.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2008 року.                                                                                    м. Київ.

        Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого:                                              Ситникова О.Ф.,

Суддів:                                                        Усенка В.Г.,                                                                                                                                       Попович О.В.,            

при секретарі:                                              Кожокар М.Ю.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від        20 листопада 2006 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Будівельне управління №1» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою господарського суду м. Києва від 20.11.2006 року позов ЗАТ «Будівельне управління №1» до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення – задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач – ДПІ у Дніпровському районі м. Києва звернулася з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, судом не повністю з’ясовані обставини, що мають значення для справи, тому вона підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу.

Письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідача від інших учасників процесу до суду апеляційної інстанції в установлений судом строк не надійшло.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Дніпровському районі м Києва була проведена документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства ЗАТ «Будівельне управління №1».

За наслідками її проведення було складено акт № 6233/23-400-00310717 від 19.08.2003 року, на підставі якого прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000332307/0 від 21.08.2003 року про нарахування позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток в сумі 45048 грн., з них 30660 грн. податку на прибуток та 14388 грн. штрафних санкцій.

Позивач не погоджуючись з донарахуванням податкових зобов’язань та застосування штрафних санкцій, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва № 000332307 від 21.08.2003 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, дослідив та встановив, що донарахування податкових зобов’язань відбулось у зв’язку із встановленням під час перевірки в акті №6233/23-400-00310717 від 19.08.2003 р. «Про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства підприємства АТЗТ «БУ №1» розбіжностей у визначенні позивачем валових доходів та валових витрат підприємства по окремим господарським операціям, внаслідок чого відповідачем було самостійно визначено оподатковуваний дохід і нараховано на таку суму розбіжності прибутковий податок в період з 01.02.2000 року по 01.04.2003 року в сумі 30660,00 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 14388,00 грн.

Відповідно до акту перевірки, позивачеві визначено порушення п.п. 4.1.1 статті  4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме не включення до складу валових доходів доходи від продажу робіт, послуг на суму 0,8 тис. грн., внаслідок чого було занижено оподатковуваний дохід підприємства.

Досліджуючи зазначену обставину, судом першої інстанції встановлено, що різниця у 0,8 тис. грн. між даними бухгалтерського обліку і даними податкової декларації є наслідком зменшення валових витрат і одночасного зменшення валового доходу без зменшення об’єкту оподаткування.

Відповідачем не були в повній мірі досліджені наявні у позивача розрахунки і дані які відображені у відомості про балансову вартість матеріальних ресурсів і малоцінних предметів за  ІІ квартал 2000 року додатку №1 до декларації про прибуток підприємства.

Висновком експертного дослідження, що призначалось в ході розгляду спору, встановлено, що згідно наданої на дослідження декларації про прибуток підприємства за І півріччя 2000 року (ІІ кв.) позивачем в рядку 11 даної декларації задекларована сума 34,5 тис. грн. валового доходу. При дослідженні декларацій з податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2000 року загальний обсяг виконаних робіт, який задекларований підприємством та підтверджений записом в книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) складає 35,4 тис. грн. (крім того 0,1 тис. грн. це дохід, отриманий без ПДВ).

Згідно п.п. 4.1.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем занижено валовий дохід в IIкварталі 2000 року на 0,8 тис. грн. (35,4-0,1-34,5).

Однак, згідно наданої декларації про прибуток підприємства за І півріччя 2000 року (ІІ кв.) експерт провів дослідження правильності складання відомості про балансову вартість матеріальних ресурсів і малоцінних предметів за IIкв. 2000 року. Згідно даних головної  книги по рахунках позивачем було не вірно визначено початковий залишок матеріальних ресурсів при складанні відомості про балансову вартість матеріальних ресурсів і малоцінних предметів за IIкв. 2000 року, чим занижено валові витрати на 800 грн.

Таким чином, позивачем в декларації про прибуток підприємства за І півріччя 2000 року (IIкв.) занижено валовий доход на 800 грн. і занижено валові витрати на ті ж самі 800 грн., що загалом не вплинуло на нарахування податку на прибуток у відповідному періоді.

З огляду на викладене, збільшення відповідачем за наслідками перевірки валового доходу позивача на 800 грн. є протиправним, при цьому ДПІ у Дніпровському районі м Києва, крім наведених в Акті перевірки обставин, в ході судового розгляду не надано жодних пояснень по суті встановленого порушення та позовних вимог.

Крім того, в Акті перевірки встановлено заниження позивачем валових доходів у зв’язку з не включенням доходів від наданих робітникам підприємства товарів, отриманих по бартерних операціях та виданих по відомостям в погашення заборгованості по зарплаті.

Таким чином судом першої інстанції встановлено, що позивачем в квітні, серпні 2000 року та травні, вересні, жовтні 2001 року проводились розрахунки з працівниками підприємства по заробітній платі в натуральних виплатах.

Проведеним експертом дослідженням встановлено, що позивачем при реалізації продукції (видача безоплатно робітникам підприємства товарів, отриманих в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі), не відніс до валового доходу суму 8,9 тис. грн. чим порушено п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки валовий доход – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території-України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Однак, як вбачається з викладених в Акті перевірки обставин, позивач розраховувався з робітниками підприємства товарами, отриманими по бартерних операціях та видавав такі товари по відомостях в погашення заборгованості по зарплаті, тобто позивачвідповідні товари отримав внаслідок здійснення товарообмінних (бартерних операцій), а не безоплатно.

В якості доказів правомірності своїх дій позивачем були надані належно засвідчені копії накладних і заяв згідно яких були надані товари в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до вищенаведеного суд першої інстанції правильно вважав безпідставним і не обґрунтованим висновок про заниження валових доходів внаслідок невіднесення позивачем до складу валових доходів доходи від наданих робітникам підприємства товарів отриманих по бартерних операціях та виданих по відомостям в погашення заборгованості по зарплаті, оскільки відповідач вказав періоди в яких ці товари були отримані позивачем за рахунок здійснення бартерних операцій, та не врахував їх видання в рахунок оплати праці.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що позивачем віднесено до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими документами, що задекларовані у деклараціях на суму 32,0 тис. грн., в т. ч: IIкв. 2000 року - 0,7 тис.грн.; ІІІкв. 2000 року - 1,0 тис.грн.; І кв. 2001 року - 1,0 тис.грн.; IIкв. 2001 року - 0,4 тис.грн.; IIкв. 2002 року - 4,7 тис.грн.; IIIкв. 2002 року - 22,7 тис.грн.; І кв. 2003 року - 1,5 тис.грн.; витрати, понесені позивачем в IVкв. 2000 року та IVкв. 2002 року в сумі 0,7 тис. грн. на юридичні послуги.

На підставі наданих на експертне дослідження документів підтверджуються документально витрати, понесені позивачем за період IIкв. 2000 року - IIкв. 2002 року, які складаються з касового обслуговування, придбання періодичних видань, аудиторських послуг. Також підтверджуються витрати на юридичні послуги, які позивачем понесено в IVкв. 2000 року та IVкв. 2002 року на суму 0,7 тис.грн. Загалом, документально підтверджуються витрати, понесені  позивачем в сумі 3,8 тис. грн.

Витрати, які зазначені позивачем в деклараціях про прибуток підприємства за IIкв. 2002 року -    І кв. 2003 року підтверджуються частково в сумі 2,4 тис.грн., що підтверджується наданими на дослідження документами, і які складаються з витрат на касове обслуговування, придбання періодичних видань.

Таким чином, факт порушення позивачем п. 5.3.9 ст. 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підтверджується лише частково, тому висновки перевірки не можуть вважатись достовірними і обгрунтованими, що здійснені на основі повного і всебічного дослідження обставин господарської діяльності позивача, враховуючи, що в Акті перевірки відсутній детальний опис та розрахунок, які саме суми не підтверджені.

Дослідивши заперечення позивача проти висновків відповідача про порушення п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд першої інстанції встановив, що позивач приєднаний до електричних мереж ВАТ «Київський холодокомбінат №3» та не має технічної можливості отримувати електричну енергію інакше, як через електричні мережі ВАТ «Київський холодокомбінат №3».

Між позивачем та ВАТ «Київський холодокомбінат №3» було укладено договір №581 від 26.09.2000 року, згідно якого виробничі приміщення позивача забезпечуються електроенергією через єдині мережі з ВАТ «Київський холодокомбінат №3», які приєднані до електромереж електропостачальної організації. Таким чином, позивач є субспоживачем у ВАТ «Київський холодокомбінат № З».

В зв’язку з тим що, придбана у ВАТ «Київський холодокомбінат № 3» за період з IIкв. 2000 року по IIкв. 2003 року на суму 93,7 тис.грн., електроенергія використовувалась позивачем у власній господарській діяльності, пов’язаній з виробництвом, позивач мав підстави для включення до складу валових витрат витрати на придбання електроенергії, так як згідно п.5.1, п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що дотримання позивачем вимог зазначених Правил щодо використання електроенергії підтверджується як, власне, договором між: позивачем та ВАТ «Київський холодокомбінат №3» про відпуск і споживання електроенергії та про спільне використання електромереж, так і повідомленнями про обсяги використання електричної енергії, актами виконаних робіт до договору, податковими накладними за відпущену електроенергію. А тому позивачем правомірно включено зазначені витрати на придбання електроенергії до валових витрат.

Аналізуючи вказані обставини по справі та застосовуючи відповідні норми матеріального права, суд першої інстанції правильно зробив висновки, що пункт 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює вичерпний перелік витрат які не включаються до валових витрат. Згідно цього переліку суми придбання позивачем послуг по постачанню електроенергії до цього переліку не відносяться.

Таким чином, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва зроблено хибний висновок, що позивач не мав права включати до складу валових витрат суми за спожиту електроенергію, яку він отримав від ВАТ «Київський холодокомбінат №3» тільки на тій підставі, що ВАТ «Київський холодокомбінат №3» не є енергопостачальною організацією.

При вирішенні спору та дослідженні правомірності викладених в Акті перевірки порушень і застосованої спірним податковим повідомленням-рішенням №000332307 від 21.08.2003 року відповідальності судом також правильно враховано висновки проведеного експертного дослідження, в ході якого встановлено, що висновки акту №6233/23-400-00310717 від 19.08.2003 року «Про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства підприємства АТЗТ «БУ №1» з питання повноти нарахування податку на прибуток за період 01.04.2000 року по 01.04.2003 року, нормативно та документально підтверджуються лише частково в сумі 1,44 тис. грн., що стосується несплаченого податку на прибуток за ІІІквартал 2002 року і І кварталі 2003 року.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що висновки проведеної ДПІ у Дніпровському районі м. Києва перевірки не підтверджені, відповідачем не спростовано викладені у Висновку експертизи № 7018 від 30.11.2004 року обставини, не доведено правомірність висновків його Акту № 6233/23-400-00310717 від 19.08.2003 року, тому нарахування спірним податковим повідомленням-рішенням податкових зобов’язань по податку на прибуток в сумі 45048 грн., з яких            30660 грн. з основного платежу по податку на прибуток та 14388 грн. по штрафних санкцій є протиправним.

Крім того, з наявних у Акті перевірки №6233/23-400-00310717 від 19.08.2003 року даних не можливо встановити правомірність висновків відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, що призвели до нарахування спірних податкових зобов’язань.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції,судом правильно дана правова оцінка обставинам по справі, та правильно застосовані норми матеріального права при прийнятті рішення, тому підстав для скасування рішення суду не має.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 20 листопада 2006 року – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

                            Головуючий:

                            Судді: