Ухвала суду № 1798662, 19.12.2007, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №22а-913/07                                                                                            Головуючий суддя у 1-ій

Категорія статобліку – 23                                                                                 інстанції –  С.А.Гончаренко

                                                                                                                                                № 11/93/07-АП

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

           19 грудня 2007 року                                                                            м.Дніпропетровськ

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого  судді     –   Проценко О.А. (доповідач)

суддів                            –   Коршун А.О., Туркіної Л.П.

при секретарі               –   Духневич О.С.,

за участі представників:

позивача            –      Лазько В.Г.,

відповідача       –       Коломоєць О.М., Дядченко Н.Ю., Литовченко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  Державної податкової інспекції  у Жовтневому районі м.Запоріжжя

на постановугосподарського суду Запорізької області від 17.04.2007р. в адміністративній справі № 11/93/07-АП

за  позовом    Закритого акціонерного товариства “Гівара”

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя

            про  визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

                                                         ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2006 року до господарського суду Запорізької області звернувся позивач - Зарите акціонерне товариство “Гівара” з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому  районі м.Запоріжжя про визнання нечинним податкового повідомлення рішення ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя від 07.07.2006р. № 0000882302/0 в з’язку з порушенням з боку позивача Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств» і яким останньому визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 82176,36грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що зазначене рішення не відповідає нормам вказаного Закону. Позивач наполягає на тому, що висновки відповідача за результатами перевірки мають протиріччя. Так з акут перевірки не зрозуміло, до якої категорії віднесені цінні папери: до дисконтних чи процентних, адже вони передбачають нетотожні податкові періоди віднесення таких витрат, періоди здійснення виплати процентів, погашення (викуп) таких цінних паперів. Зважаючи на визначене, позивач вважає, що будь-яких порушень з його боку не допущено.

Розглянувши адміністративний позов господарський суд Запорізької області постановою від 17.04.2007р. задовольнив вимоги позивача в повному обсязі. При цьому суд першої інстанції з посиланням на пп.7.9.3 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств» та «Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України», затверджене Постановою НБУ від 16.12.2002р. №508 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2003р. за №174/7495 визначив, що порушення з боку позивача не встановлено.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач в апеляційному порядку оскаржує постанову від 17.04.2007р., просить колегію скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.

В обгрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що при вирішенні спору судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, а саме: пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.7.9.3 п.7.9 ст.7  Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств». Апелянт зазначає, що урахування векселів є кредитною операцією, враховуючи вексель, банк надає векселедержателю-пред’явнику строковий кредит. Урахування векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем договору про їх врахування. Таким чином, уклавши генеральний договір про врахування векселів від 06.11.2002р. №32в/02, банк надав векселедержателю строковий кредит, відповідно до якого останній повинен був сплатити банку суму комісійної винагороди у розмірі 0,1% від середньозваженої суми заборгованості. Тому, стверджує відповідач, позивачем неправомірно включені до валових витрат суми комісійної винагороди у розмірі 0,1%, адже ці витрати не пов’язані з підготовкою, організацією,  веденням виробництва, продажем, продукції (робіт, послуг), як того вимагає Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та таким, яке слід залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи в межах апеляційної скарги, враховуючи доводи сторін, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається: ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя проведена виїзна планова перевірка ЗАТ "Гівара". За результатами перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004р. по 31.12.2005р. був складений акт № 74/23-2/24910787 від  26.06.2006р. Перевіркою встановлено, що ЗАТ "Гівара" в порушення пп.5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" включило до складу валових витрат відсотки по векселях та суми комісійної винагороди, сплачені банку за послуги по кредитному обслуговуванню врахованих векселів. На підставі цього акту за порушення позивачем п.3.1 ст.3, пп.5.2.1 п.5.2, пп.7.9.3 п.7.9 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення  №0000882302/0 від 07.07.2006р., яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 82176,36грн., в тому числі: за основним платежем - 54784,24 грн. та штрафними санкціями - 27392,12 грн.

Аналіз матеріалів справи та норм законодавства, яке регулює спірні правовідносинипоказав наступне.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями) в редакції від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

У відповідності до пп.7.9.3 п. 7.9 статті 7 вищезазначеного Закону за процентними   цінними    паперами,    емітованими    платником    податку,    суми    процентів   включаються до складу його валових витрат у податковий період, протягом  якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів. (За  дисконтними цінними паперами, емітованими платником податку, балансові збитки  від їх розміщення  відносяться до  складу його  валових витрат у податковий період, протягом якого відбулося погашення (викуп) таких цінних паперів. Виплата процентів (відповідно до умов, вказаних у векселях) та погашення векселів відбулось при погашенні цих векселі.

Відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" від  23.02.2006 № 3480-IVвексель це - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Таким чином, визначення векселя вказує на факт існування безумовного грошового зобов'язання векселедавця (ЗАТ "Гівара"), перед Кредитором за поставлені останнім товари, що підтверджується видатковими накладними на отримання товару (паливно-мастильних матеріалів) за грудень 2003 року. Емісія векселя без боргового зобов'язання заборонена законом і матеріали перевірки, підтверджують існування такого грошового зобов'язання позивача.

Відповідно до норм «Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України», затвердженого Постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002р. №508 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 28 лютого 2003р. за №174/7495, що розроблене до Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі по тексту – Положення), врахування векселя це - придбання банком векселя до настання строку платежу за ним у векселедержателя за грошові кошти з дисконтом; дисконт - винагорода, що беруть банки під час врахування векселів та купівлі векселів у векселедержателів до закінчення терміну їх сплати.

Суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що посилання відповідача на п.6.1 розділу 6 Положення не відповідає приписам зазначених вимог Положення, адже врахування векселя може бути в формі безоборотного та мати індосамент, що підтверджується пунктами 2.1, 2.3 Генерального договору. На виконання п.2.3 Генерального договору банком 18 та 19 грудня 2003року на адресу векселедержателя перераховані грошові кошти в розмірі одного мільйона гривень за поставлені останнім позивачу (векселедавцю) паливно-мастильні матеріали. Таким чином, позивач, здійснюючи свою господарську діяльність і маючи безумовне грошове зобов'язання перед постачальником товару (векселедержателем), надав останньому цінний папір, що його засвідчує (грошове зобов'язання), але не грошові кошти і тому мав виконати зобов'язання по сплаті банку відповідної винагороди. В той же час, надання банком грошових коштів векселедержателю ні в якому разі не може бути кредитуванням, адже останній отримав зазначені кошти за вже поставлений позивачу товар і відповідно до визначення індосаменту, засвідчив перехід права за цим документом (векселем) до іншої особи, тобто, розрахунок постачальником товару  здійснив не позивач, а банк.

З урахуванням приписів пп.7.9.3 п.7.9 ст.7 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем за 2004-2005р.р. до складу валових витрат  було віднесено суми, сплачені за послуги по кредитному обслуговуванню та сплачено банку комісійну винагороду у розмірі 0,1% від середньозваженої суми заборгованості.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виконання позивачем зазначених вище приписів Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підтверджуються матеріалами справи. Позивач виписав векселі та останні прийняті до сплати відповідно до Акту пред'явлення векселів до платежу від 01.02.2005 року згідно з їх номінальною вартістю, тобто дисконт за зазначеною вище господарською операцією був відсутній, а тому зазначені векселі не можуть бути дисконтними. А відтак, сплата відсотків відносилась позивачем до валових витрат відповідного податкового періоду (за процентними векселями) у відповідності до вимог вищезазначеного Закону.

За таких обставин, апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції, а тому не підлягає задоволенню; постанову господарського слід залишити без змін.

Керуючись статями 195, 196, 198, 205, 206 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя на постанову господарського суду Запорізької області від 17.04.2007р. у справі № 11/93/07-АП  залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 17.04.2007р. у справі № 11/93/07-АП  залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.

Головуючий суддя:                                                                           О.А.Проценко

Судді:                                                                                                   А.О. Коршун

            Л.П.Туркіна