Ухвала суду № 1798522, 12.03.2008, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22а-319/08(1901)                                                                                                               Головуючий суддя у 1-ій

Категорія статобліку – 40                                                                                                  інстанції –  В.Г. Серкіз

                                                                                                                                                                справа № 13/181/07-АП

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

            12 березня 2008 року                                                                                  м.Дніпропетровськ

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого  судді     –   Проценко О.А. (доповідач)

суддів                            –   Коршун А.О., Туркіної Л.П.,

при секретарі               –   Стрєлка Р.Л.,

за участі представників:

позивача       –   Желтобрюхов В.В. (довіреність № 12/1 від 01.12.2004 року),

відповідача   -   Завгородня О.Г. (довіреність № 477 від 11.01.2008 року),

відповідача   -   Довбиш І.В. (довіреність № 9326 від 19.04.2007 року),

відповідача   -   Вапіров І.В. (довіреність № 28333 від 17.10.2007 року),

відповідача   -   Седлярова С.А. (довіреність № 6403 від 11.03.2008 року),

прокурора   -    Киричок О.В.  (посвідчення № 223 від 30.11.2006 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя

на постановугосподарського суду Запорізької області від 30.05.2007р. в адміністративній справі № 13/181/07-АП

за  позовом Відкритого акціонерного товариства «Діоніс»

до  Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя

заучастю прокуратури Запорізької області

            про  визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 00000182305/0 та № 0000172305/0 від 29.11.2006 року,

                                                         ВСТАНОВИЛА:

В березні 2007 року до господарського суду Запорізької області звернувся позивач – Відкрите акціонерне товариство «Діоніс»з адміністративним позовом до  Державної податкової інспекції Шевченківському районі м.Запоріжжя про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 29.11.2006 року №0000172305/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 2703521,60грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1131154,85грн., а також №00000182305/0 від 29.11.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 24575,60 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 12287,80 грн.

 В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що дані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем з порушенням чинного законодавства. Позивач вважає безпідставними висновки відповідача про порушення з боку позивача п.1.8 ст.1, п.п. 7.7.2  п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону.  Позивач вказує, що єдиною законною підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2  ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, будь-які витрати зі сплати податку мають бути підтверджені відповідними податковими накладними та митними деклараціями. Сумніви відповідача стосовно порушень оформлення первинних документів, а саме, складання їх контрагентами позивача - постачальниками металобрухту, які на час здійснення господарських операцій визнані  в судовому порядку банкрутами, державну реєстрацію яких скасовано, свідоцтва про реєстрацію платника податку яких анульовано та такими, які  не мали відповідних ліцензій на зайняття господарською діяльністю із заготівлі, переробки металобрухту, фактично не знаходились за юридичними адресами, не подавали до податкових органів податкові звітності тощо, - необґрунтовані та не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит. Разом з тим, позивач вказує на  безпідставність та невідповідність чинному законодавству висновків відповідача про те, що Законом України «Про податок на додану вартість» встановлений зв'язок між надходженням податку на додану вартість до бюджету та відшкодуванням його платнику, вважає таких висновок таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Окрім того, позивач зазначає, що Відкрите акціонерне товариство «Діоніс» має законне право на бюджетне відшкодування задекларованих сум, оскільки при складанні та поданні  податкової звітності з податку на додану вартість були додержані всі вимоги, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» та «Порядком заповнення податкових декларацій з податку на додану вартість», затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України  від 30.05.1997 року № 166, а посилання відповідача про відсутність в актах прийому-предачі джерела походження металобрухту не має законного підґрунтя та спростовується наявними матеріалами.   

Розглянувши позовні матеріали, господарський суд Запорізької області постановою від 30.05.2007 року задовольнив адміністративний позов  Відкритого акціонерного товариства «Діоніс», визнавши нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя №00000182305/0 та № 0000172305/0 від 29.11.2006 року, нарахування відповідачем  штрафних (фінансових) санкцій визначено безпідставним. При цьому суд першої інстанції вказав, що жодна норма чинного законодавства України не зобов’язує платника податку контролювати виконання податкових зобов’язань його контрагентами (постачальниками), а тим більше у другому ланцюзі; а невиконання останніми своїх податкових зобов’язань не впливає на права та обов’язки такого платника податку.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач оскаржує дану постанову в апеляційному,  просить скасувати постанову суду першої інстанції. та винести нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає,що  підставою для визнання нечинними прийнятих податкових повідомлень-рішень стало неповне з’ясування судом першої інстанції обставин справи та невірне застосування положень матеріального та процесуального права. Відповідач вказує що, суд не дав належної оцінки доказам недостовірності первинних документів, пов’язаних з обчисленням податку на додану вартість, а саме сум податку, який фактично було сплачено постачальникам товарів та послуг по ланцюгу придбання до виробника, не дослідив факт сплати таких сум від постачальників до Державного бюджету. В обґрунтування недійсності первинних документів контрагентів позивача апелянт вказує, що на підставі висновків зустрічних перевірок були досліджені постачальники позивача другого ланцюгу та виявлено, що частина з них визнані судом банкрутами (ПП «Ліра Плюс», ПП «Сайдінг 2004», ПП «Травінтін»); частина – не знаходяться за юридичною адресою, до податкового органу не звітують, крім того, з 2006 року скасовано їх державну реєстрацію як платника податку (ПП «Салдус», ПП «Глазго»). До того ж, зазначає апелянт, за інформацією  Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури перелічені контрагенти позивача взагалі не мають відповідної ліцензії на зайняття  підприємницькою діяльністю з заготівлі, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів. Апелянт акцентує увагу на тому, що позивачем не враховано, що крім визначених обов’язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість (згідно п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість») законодавство передбачає обов’язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідної суми податку.  Апелянт зазначає, що відповідно до п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону, суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом. Тому апелянт наполягає на тому, що Законом України «Про податок на додану вартість» встановлено прямий зв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов’язані між собою: сплата  податку і включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. За твердженням апелянта ненадходження податку на додану вартість до бюджету є наслідком того, що постачальники, яким позивач перерахував відповідні суми податку на додану вартість, повинні були сплатити відповідну суму до Державного бюджету України, але зазначені підприємства у відповідному податковому періоді таку суму в податковій декларації з податку на додану вартість в рядку податкове зобов’язання не відображали та відповідно податку не сплачували, тому у позивача відсутнє право на бюджетне відшкодування.

В порядку заперечення проти задоволення апеляційної скарги  позивач – Відкрите акціонерне товариство «Діоніс» зазначає, що постанова суду першої інстанції є законною, оскільки прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а вимоги апелянта - безпідставні, а відтак, не мають бути задоволеними. Позивач повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність законних підстав визнати спірні податкові повідомлення-рішення від 29.11.2006 року № 00000182305/0 та № 0000172305/0 нечинними, прийнятими всупереч вимог чинного законодавства; а дослідження відповідачем контрагентів (постачальників) позивача по другому ланцюгу безпідставне, оскільки невиконання контрагентами податкових зобов’язань не може впливати на права та обов’язки Відкритого акціонерного товариства «Діоніс», а тим більше останній не повинен нести відповідальність як за несплату податків такими постачальниками, так і за можливі недостовірні відомості про них.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані заперечення,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

 Матеріалами справи встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки Відкритого акціонерного товариства «Діоніс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за рахунок платника у банку за березень-грудень 2005 року складено акт перевірки  від 24.11.2006 року № 113/23-5-30086490,

яким було встановлено порушення вимог п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.2,п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.5.12.2 п.5.12 ст.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого  Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166, а саме, завищення Відкритим акціонерним товариством «Діоніс» суми бюджетного відшкодування на загальну суму 2703521,60 грн., у зв’язку з неперерахуванням деякими з постачальників позивача по другому ланцюгу відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету. У зв’язку з виявленими порушеннями Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Запоріжжя зменшила заявлену до відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість на суму 2703521,60 грн. Крім того, перевіркою встановлено заниження позивачем суми податку на додану вартість за липень 2005 року на загальну суму 24575,6 грн.  На підставі цього відповідачем сформовані податкове повідомлення-рішення № 0000172305/0 від 29.11.2006 року, яким позивачу  зменшена сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за встановлені порушення п.1.8 ст.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7, п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7  Закону України «Про податок на додану вартість»  (далі по тексту – Закон) на суму 2703521,60 грн.; та податкове повідомлення-рішення від 29.11.2006 року № 00000182305/0 про донарахування позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість за порушення вимог п.1.8 ст.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону на загальну суму 36863,40 грн., у тому числі за основним платежем 24575,60 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 12287,80 грн.

            Аналіз норм права та матеріалів справи показав наступне. Підпунктом 7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту Закону така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податного періоду.

           Підпунктом 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

            Крім цього, п.п.7.7.3 п.7.7 цієї ж статті Закону визначено, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов’язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного податкового періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

            Відповідно до п.п.7.7.4 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону, платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення по повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податку декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

            З матеріалів акту перевірки вбачається, що підставою  для винесення спірних податкових повідомлень-рішень стали дослідження відповідачем правомірності господарської діяльності контрагентів позивача, а також контрагентів другої ланки. Безпосередніми контрагентами позивача в господарських операціях з покупки металобрухту стали Товариство з обмеженою відповідальністю «Метпром-Компані» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ВТП «Лінк». Висновок про правомірність ведення їх підприємницької діяльності свідчать надані податкові накладні, які цілком  відповідні вимогам діючого законодавства та повно засвідчують факт здійснення господарських операцій з позивачем з придбання металобрухту. Слід зазначити що, факт належного оформлення первинних документів не заперечуються відповідачем. Як свідчать матеріали справи, у позивача відсутній борг за придбаний товар перед контрагентами,  податок на додану вартість сплачено позивачем на користь постачальників товару – ТОВ «Метпром-Компані» та ТОВ «ВТП «Лінк» у складі  ціни придбаного товару, як того вимагає п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а не до Державного бюджету України, як вважає апелянт.

           Матеріали справи свідчать про правомірне включення позивачем до складу податкового кредиту суми, фактично сплачені постачальникам за придбаний металобрухт за березень-жовтень 2005 року. Нормами Закону, зазначеними в п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, не встановлюються підстави для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, а лише наводиться порядок його визначення.

Щодо фіктивності підприємств у ланцюзі господарських зобов’язань слід зазначити, що Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Запоріжжя не довела факт фіктивності контрагентів позивача. Дані про Товариство з обмеженою відповідальністю «Метпром-Компані» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ВТП «Лінк» містяться в Єдиному Державному реєстрі підприємств, організацій і установ, зазначені підприємства-постачальники є платниками податку на додану вартість, що підтверджено відповідними свідоцтвами. Крім того, відповідач не обґрунтував твердження про зобов’язання позивача як платника податку перевіряти сплату своїми контрагентами податку на додану вартість до Державного бюджету. Більш того, згідно з вищезазначеним законодавством відповідальність особи настає внаслідок порушення, допущеного самою особою, а не її контрагентом. Виконання або невиконання контрагентом платника податку податкових або інших зобов’язань не може бути підставою для відповідальності такого платника. Жодна норма чинного законодавства не зобов’язує платника податку до виконання податкових зобов’язань його контрагентів (постачальників). За таких обставин, позивач не має нести відповідальність як за несплату податків такими контрагентами, так і за можливу недостовірну інформацію щодо своїх контрагентів.

            Посилання апелянта на те, що Законом України «Про податок на додану вартість» встановлений прямий зв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку, при цьому зазначені етапи нерозривно пов’язані між собою: сплата  податку і включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки такий висновок не ґрунтується на нормах вищезазначеного Закону. Суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що надані податкові накладні є належно оформленими та підтверджують включення Відкритим акціонерним товариством «Діоніс» до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, підтверджують сплату покупцем товару податку на додану вартість в ціні товару, а тому такі суми податку мають бути відшкодованими з бюджету.

            Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав нечинними податкові повідомлення-рішення № 00000182305/0 та № 0000172305/0 від 29.11.2006 року, які  суперечать чинному законодавству. Апелянт на надав обґрунтування (пояснення з посиланням на конкретну норму Закону) зобов’язанню платника податку перевіряти сплату своїм контрагентом податку на додану вартість до бюджету.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції; апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя на постанову господарського суду Запорізької області від 30.05.2007 р. за позовом Відкритого акціонерного товариства «Діоніс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя за участю прокуратури Запорізької області про визнання нечиннимподаткових повідомлень-рішень № 00000182305/0 та № 0000172305/0 від 29.11.2006 року  слід залишити без задоволення, а постанову суду – без змін.

Керуючись статями 195, 196, 198, 205, 206 КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя на постанову господарського суду Запорізької області від 30.05.2007р. у справі № 13/181/07-АП залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 30.05.2007р. у справі № 13/181/07-АПзалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.

Головуючий суддя:                                                               О.А.Проценко

Судді:                                                                         А.О. Коршун

  Л.П.Туркіна