Постанова № 17920150, 22.08.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2011 № 55/76

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Кропивної Л.В.

суддів:

при секретарі:

за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_1 представник за дов. №01-465б від 27.12.2010р.;

від відповідача: ОСОБА_2 представник за дов. №1 від 01.07.2011р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФК

Фіко»

на рішення господарського суду м. Києва

від 03.06.2011р. (дата підписання 08.06.2011р.)

у справі № 55/76 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковський посуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФК Фіко»

про стягнення заборгованості у розмірі 348131,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Новомосковський посуд» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФК Фіко» про стягнення заборгованості за Дистрибюторською угодою №7-18-75 від 30.11.2007р. у розмірі 348131,84 грн., з яких сума основного боргу у розмірі 299001,67 грн., штраф за порушення строків оплати товару у розмірі 20930,12 грн., пеня за прострочення оплати у розмірі 16460,67 грн., інфляційні нарахування у розмірі 8553,44 грн. та 3% річних у розмірі 3185,94 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобовязань за укладеною із позивачем угодою щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого йому у вересні-жовтні 2010р. товару на загальну суму 426001,67 грн. За поясненнями позивача, відповідач за переданий йому товар розрахувався частково, сплативши на користь ТОВ «Новомосковський посуд» лише 127000,00 грн., інша частина товару на суму 299001,67 грн. залишилась неоплаченою.

Позивач на підставі п.11.5 Дистрибюторської угоди та вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» нарахував передбачений угодою штраф у розмірі 7% від вартості неоплаченої продукції, що становить 20930,12 грн., та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в період з 29.10.2010р. по 15.03.2011р. у сумі 16460,67 грн. Спираючись на ч.2 ст.625 ЦК України , позивач просив за період заборгованості стягнути з боржника інфляційні нарахування у розмірі 8553,44 грн. та 3% річних , які становлять за його розрахунками 3185,94 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.03.2011р. позовну заяву ТОВ «Новомосковський посуд» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №55/76.

Відповідач у своєму письмовому відзиві на позовну заяву (а.с.49-50) визнав існуючу перед позивачем заборгованість за поставлений товар згідно видаткових накладних від 28.09.2010р. та 13.10.2010р. у розмірі 299001,67 грн. та пояснив, що допустив заборгованість у звязку з тяжким фінансовим становищем ТОВ «ВФК Фіко», та у звязку з цим просив господарський суд , у разі задоволення позовних вимог ТОВ «Новомосковський посуд» , у порядку п.3 ст.83 ГПК України зменшити розмір заявленої до стягнення суми штрафу та пені за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобовязань .При цьому, боржник зобовязався перерахувати найближчим часом на користь кредитора суму основного боргу.

У судовому засіданні від 03.06.2011р. позивач надав господарському суду картку рахунку: 361 від 02.06.2011р. (а.с.74), з якої випливало часткове погашення заборгованості відповідачем у період з 01.04.2011р. по 02.06.2011р. на загальну суму 50000,00 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.06.2011р. у справі №55/76 (суддя Ягічева Н.І.) провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 50000,00 грн. припинено на підставі п.1-1 ч.1ст.80 ГПК України, у решті вимоги задоволені . За резолютивною частиною рішення визначено до стягнення із ТОВ «ВФК Фіко» на користь ТОВ «Новомосковський посуд» основний борг у розмірі 249001,67 грн., пеню у розмірі 16460,67 грн., 3% річних у розмірі 3185,94,09 грн., інфляційні нарахування у розмірі 8553,44 грн. та штраф у розмірі 20930,12 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням в частині стягнення із ТОВ «ВФК Фіко» 3% річних у сумі 3185,94,09 грн., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду м. Києва від 03.06.2011р. у справі №55/76 у цій частині задоволених вимог скасувати.

У доводах апеляційного оскарження відповідач зазначив, що у результаті порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст.83 ГПК України, господарський суд вийшов за межі своїх повноважень та неправомірно визначив до стягнення із ТОВ «ВФК Фіко» значно більшу суму 3% річних, ніж була заявлена до стягнення у позовній заяві ТОВ «Новомосковський посуд», а саме: замість суми “3185,94 грн.” суд стягнув суму “3185,94,09 грн.”Серед іншого, апелянт вказав, що йому незрозуміло, чому саме за період з 28.10.2010р. по 15.03.2010р. позивачем та господарським судом здійснювалось нарахування 3% річних у розмірі 3185,94 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2011р. №55/76 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Буравльов С.І., Рудченко С.Г.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 22.08.2011р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2011р. у справі №01-23/1/5 у звязку із перебуванням у відпустці судді Буравльова С.І. здійснено заміну у складі колегії суддів по даній справі на наступний: головуючий суддя Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Пашкіна С.А., Рудченко С.Г.

У призначене судове засідання зявилися представники обох сторін.

Представник відповідача у своїх поясненнях суду апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги та доповнив її доводами скарги про зменшення на суму 5 000 грн . визначену до стягнення судом першої інстанції суму основного боргу , пославшись на те, що після прийняття судом першої інстанції рішення згідно платіжного доручення №612 від 29.06.2011р. добровільно сплатив кошти у розмірі 5 000 грн. Крім того апелянт просив суд апеляційної інстанції розстрочити виконання судового рішення у даній справі до 01.05.2012р. та повернути ТОВ «ВФК Фіко» 1724,77 грн. зайво сплаченого державного мита за подачу апеляційної скарги.

Представник позивача , даючи усні пояснення , проти доводів апелянта заперечив, зазначивши про помилковість доводів апелянта про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог. При цьому позивач вказав, що судом першої інстанції допущено описку у резолютивній частині судового рішення , адже у мотивувальній частині судового акту місцевий господарський суд з достатньою повнотою обґрунтував свій висновок про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3185,94 грн., тоді як у резолютивній частині рішення суду припустився описки, зазначивши до стягнення “3,185,94,09 грн.” Представник позивача підтвердив і часткове погашення відповідачем заборгованості на суму 5000,00 грн. після прийняття судом першої інстанції рішення , проти повернення ТОВ «ВФК Фіко» зайво сплаченого державного мита за подачу апеляційної скарги не заперечував. Між тим , позивач поклався на думку судової колегії при вирішення питання розстрочення виконання рішення суду першої інстанції до 01.05.2012р., зазначивши на відсутність у нього повноважень для надання згоди на розстрочення судового рішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 31.11.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новомосковський посуд» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВФК Фіко» (дистрибютор, відповідач) була укладена Дистрибюторська угода №7-18-75 (далі Угода, а.с.19-25), за умовами якої дистрибютор у строки і умовах, визначених даною угодою, зобовязувався купувати у постачальника і реалізовувати продукцію позивача третім особам на території реалізації продукції дистрибютора, а також нести інші обовязки, визначені даною угодою (п.1.2 Угоди).

Згідно п.14.2 Угоди строк її дії визначений сторонами до 31.12.2008р.

У п.14.3 сторонами погоджена можливість пролонгації Угоди на строк її дії у разі , якщо жодна із сторін за десять календарних днів до закінчення строку дії Угоди не повідомить у письмовій формі про закінчення строку дії цієї Угоди. По закінченні чергового строку пролонгація або припинення дії Угоди здійснюється у такому ж порядку.

Зважаючи на відсутність доказів повідомлення про припинення дії Угоди, колегія суддів приходить до висновку про те що сторони щорічно пролонгували дію Угоди.

На виконання умов Угоди ТОВ «Новомосковський посуд» 28.09.2010р. та 13.10.2010р. поставило дистрибютору ТОВ «ВФК Фіко» продукцію на загальну суму 426001,67 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи накладними №1261 від 28.09.2010р. на суму 259 33,50 грн. (а.с.27-28) і №1331 від 13.10.2010р. на суму 166668,17 грн. (а.с.30-31), а відповідачем , через своїх представників , які діяли на підставі виданих керівним органом відповідача довіреностей на отримання матеріальних цінностей №294 від 28.09.2010р. (а.с.29) і №293 від 22.10.2010р. (а.с.32) , отримано вказану продукцію.

У відповідності до п.3.1.16 Угоди дистрибютор зобовязаний проводити оплату за продукцію у визначені даною Угодою строки.

Згідно з п.6.4 Угоди оплата за продукцію проводиться дистрибютором безготівковим розрахунком шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах відстрочки платежу до 30 календарних днів від дати, зазначеної у накладній на поставлену партію продукції.

У п.6.5 Угоди сторони погодили, що строк для оплати з відстрочкою платежу за конкретну поставку продукції починає відраховуватися від дати отримання продукції дистрибютором, зазначеній у накладній на її передачу.

Таким чином, кінцевим строком оплати товару, поставленого відповідачу згідно накладної №1261 від 28.09.2010р. є 28.10.2010р. включно, а товару, поставленого згідно накладної №1331 від 13.10.2010р. 12.11.2010р. включно.

Утім, відповідач, у визначені Угодою строки із позивачем у повному обсязі не розрахувався, сплативши на розрахунковий рахунок ТОВ «Новомосковський посуд» кошти у розмірі 127000,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжним дорученнями (а.с.33-36). Вартість решти товару на суму 299001,67 грн. залишилася несплаченою відповідачем.

З огляду на зазначене, позивач 01.12.2010р. звертався до відповідача з письмовим проханням погасити існуючу заборгованість у розмірі 299001,67 грн. напротязі 15 днів з моменту отримання листа (а.с.38).

У відповідь на письмове звернення позивача, ТОВ «ВФК Фіко» направило лист-відповідь, в якому визнало факт наявності заборгованості за укладеною між сторонами Угодою та пояснило, що затримка оплати продукції виникла у звязку із тяжким фінансовим становищем Товариства.

04.02.2011р. ТОВ «Новомосковський посуд» направило на адресу ТОВ «ВФК Фіко» претензію на суму 299001,67 грн., в якій вимагало у визначений діючим законодавством строк задовольнити її та повідомило, що у разі непогашення заборгованості спір буде передано на вирішення до господарського суду.

Однак, вимоги ТОВ «Новомосковський посуд» виконані відповідачем не були, грошові кошти у розмірі 299001,67 грн. ТОВ «ВФК Фіко» на рахунок позивача не перерахувало.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач частково погасив заборгованість перед позивачем, сплативши на розрахунковий рахунок ТОВ «Новомосковський посуд» грошові кошти у розмірі 50000,00 грн., що підтверджується наданою позивачем господарському суду картою рахунку від 02.06.2011р. (а.с.74).

На підставі зазначеного, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про припинення провадження у справі в частині вимог щодо стягнення з боржника сплаченої ним до прийняття судового рішення суми боргу у розмірі 50000,00 грн. на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки дійсно предмет спору на вказану суму між сторонами відсутній.

Таким чином, на момент прийняття судом першої інстанції рішення по даній справі допущена відповідачем заборгованість в оплаті переданої йому у власність позивачем продукції згідно накладних №1261 від 28.09.2010р. та №1331 від 13.10.2010р. становила 249001,67 грн.

Відповідач доказів оплати зазначеного боргу господарському суду не надав, наявність перед позивачем заборгованості у розмірі 249001,67 грн. визнав, тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «ВФК Фіко» на користь ТОВ «Новомосковський посуд» суми основного боргу у розмірі 249001,67 грн. судова колегія вважає правомірним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Згідно п.11.5 Угоди (в редакції Додаткової угоди від 01.08.2009р. (а.с.26) за порушення строків оплати, вказаних у п.6.4 Угоди, передбачена відповідальність дистрибютора у вигляді одноразового штрафу у розмірі 7% вартості неоплаченої продукції та пеню у розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочки.

Доводи представника апелянта про необґрунтованість оскаржуваного судового акту у частині задоволення позову про стягнення штрафних санкцій на суму боргу без врахування сплачених відповідачем протягом квітня-травня 2011р, коштів у погашення боргу підлягають відхиленню судом апеляційної інстанції .

Часткова сплата боржником коштів у погашення існуючого боргу після порушення провадження у справі не впливає на розмір штрафних санкцій , застосованих до боржника, і обчислених кредитором до моменту часткового проведення боржником виконання кредитору.

Отже, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу у розмірі 7% від вартості неоплаченої продукції у заявленому позивачем розмірі штрафу , судова колегія погодилася з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог у частині стягнення з відповідача 20930,12 грн. штрафу

Як вбачається зі змісту позовної заяви та наданих господарському суду розрахунків, не зважаючи на визначений сторонами в Угоді розмір пені 0,1% вартості неоплаченої продукції, при її нарахуванні, позивач вірно застосував приписи ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», і визначив свої вимоги щодо пені з урахування розміру пені, передбаченої статтею 1 цього Закону, обчисливши її від суми простроченого платежу та діючої у період, за який сплачується пеня, подвійної облікової ставки Національного банку України.

У звязку з цим , судова колегія погодилася з висновком місцевого господарського суду про правомірність та обґрунтованість нарахованої і заявленої до стягнення з боржника пені у розмірі 16460,67 грн. за прострочення відповідачем в період з 29.10.2010р. по 15.03.2011р. оплати поставленого йому товару згідно накладних №1261 від 28.09.2010р. та №1331 від 13.10.2010р.

В силу ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив стягнути із відповідача інфляційні нарахування у розмірі 8553,44 грн. та 3% річних у розмірі 3185,94 грн., нараховані за період прострочки відповідачем оплати товару з 29.10.2010р. по 15.03.2011р.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних, судова колегія визнала його вірним та обґрунтованим.

Стосовно доводів апелянта щодо незрозумілого строку нарахування 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

Строк оплати товару, поставленого за накладеною №1261 від 28.09.2010р., з урахуванням наданої угодою 30-денної розстрочки платежу , закінчувався о 24-00 год. 28.10.2010р.. У зазначений строк боржник грошові кошти на рахунок позивача у повному обсязі не перерахував , сплативши лише частину вартості - 127000,00 грн. , отже з 00 год . 29.10.2010р. боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобовязання на суму 132333,50 грн.

Позивач звернувся з позовом до відповідача 15.03.2011 р., відтак, вправі вимагати стягнення з відповідача 3% річних та індекс інфляції за період існування боргу . У даному випадку заявлено до стягнення 3% річних із простроченої суми 132333,50 грн. за час виникнення прострочки і на момент звернення кредитором з позовом - 15.03.2011р., тобто за 138 днів.

132333,50 грн. боргу * 3% * 138 днів прострочки = 1500,99 грн.

Строк оплати товару, поставленого за накладною №1331 від 13.10.2010р. на суму 166668,17 грн. настав 12.11.2010р., однак відповідач у зазначений строк поставлену йому продукцію на зазначену суму не оплатив. Аналогічно, нарахування 3% річних починається з 13.11.2010р. (дати, наступної за днем настання кінцевого строку оплати вартості продукції) та закінчується 15.03.2011р. (дата звернення постачальника до господарського суду з позовом):

166668,17 грн. боргу * 3% * 138 днів прострочки = 1684,95 грн.

Таким чином, загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню із відповідача становить 3185,94 грн.: 1500,99 грн. + 1684,95 грн. = 3185,94 грн.

Отже, розрахунок позивача 3% річних є вірним. Про це справедливо зазначено місцевим господарським судом у мотивувальній частині оскарженого відповідачем рішення.

Проте, у резолютивній частині судового рішення по даній справі судом першої інстанції було допущено арифметичну помилку і зазначено, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню із ТОВ «ВФК Фіко», становить 3185,94,09 грн., замість 3185,94 грн. Утім, за оцінкою судової колегії, зазначена помилка не може бути підставою для скасування постанови, поряд з цим вона має бути виправлена місцевим господарським судом у порядку ст.89 ГПК України.

Вимоги апеляційної скарги , з урахуванням поданого у судовому засіданні доповнення до доводів апеляційної скарги, у яких апелянт просив зменшити визначену судом першої інстанції до стягнення з боржника заборгованість на 5000,00 грн. , у звязку із її перерахуванням відповідачем згідно платіжного доручення №612 від 29.06.2011р. , задоволенню не підлягають. В силу ч.3 ст.101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Із наданого апелянтом платіжного доручення вбачається, що грошові кошти у розмірі 5000,00 грн. були перераховані на користь позивача 29.06.2011р., тобто після прийняття судового рішення у даній справі. Враховуючи зазначене, у апеляційного господарського суду відсутні правові підстави зменшувати визначений господарським судом розмір основного боргу , який правомірно стягнуто з відповідача. Зазначені обставини не позбавляють боржника можливості повідомити кредитора, або орган , який здійснює примусове виконання судового рішення, про добровільне погашення боржником заборгованості на суму 5 000 грн. .

За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі та задоволення апеляційної скарги .

Стосовно вимог апелянта про розстрочку виконання рішення місцевого господарського суду у даній справі, судова колегія зазначає, що в силу ч.1 ст.121 ГПК України заяву сторони про розстрочку виконання судового рішення розглядає господарський суд, який видав виконавчий документ.

Враховуючи, що виконавчий документ, яким є наказ господарського суду, за рішенням від 03.06.2011р. у справі №55/76 видає місцевий господарський суд, то заява відповідача про розстрочку виконання судового рішення підлягає розгляду місцевим господарським судом.

У апеляційного господарського суду у даному випадку відсутні законні підстави здійснювати розгляд вимог ТОВ «ВФК Фіко» про розстрочку виконання судового рішення у даній справі.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просив повернути йому зайво сплачене державне мито за подачу апеляційної скарги, зазначивши, що при зверненні з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ТОВ «ВФК Фіко» 3% річних у розмірі 3185,94 грн., ним було помилково сплачено 1740,70 грн. державного мита, при необхідних 15,93 грн. На думку апелянта поверненню підлягає надмірно сплачена сума державного мита в обсязі 1724,77 грн. з розрахунку: 1 740,70 грн. 15,93 грн. = 1724,77 грн.

Утім, наведений скаржником розрахунок суми державного мита, що підлягає сплаті при подачі ним апеляційної скарги , є невірним.

Розмір державного мита , визначений Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито», а порядок сплати - Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита (надалі - Інструкція), яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15.

Підпунктом «а» пункту 2 статті 3 цього ж Декрету встановлено, що із заяв майнового характеру, що подають до господарських судів сплачується 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами справляється державне мито у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Таким чином, при подачі апеляційної скарги із вимогою скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення із ТОВ «ВФК Фіко» 3% річних у розмірі 3185,94 грн. відповідач повинен був сплатити 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, з урахуванням положення п.2 ст.3 Декрету КМУ «Про державне мито», що становить 51,00 грн.

Відповідно до ст.49 ГПК України сплата державного мита за подачу апеляційної скарги у передбаченому діючим законодавством розмірі покладається на апелянта.

Виходячи з наведеного, клопотання відповідача про повернення йому зайво сплаченого державного мита за подачу апеляційної скарги підлягає частковому задоволенню, поверненням йому зайво сплаченого державного мита у сумі 1 689,70 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 49, 66, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФК Фіко» на рішення господарського суду м. Києва від 03.06.2011р. у справі №55/76 залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 03.06.2011р. у справі №55/76 - без змін.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ВФК Фіко» (Київська область, м. Бровари, вул. Кутузова, 127; ідентифікаційний код 19260637) з Державного бюджету України 1689,70 грн. зайво сплаченого державного мита.

3. Зобовязати місцевий господарський суд видати відповідний наказ та довідку.

4. Матеріали справи №55/76 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя

Судді