Постанова № 17920140, 23.08.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2011 № 9/073-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Сотнікова С.В.

суддів:

за участю секретаря

представників:

від позивача ОСОБА_1. (дов. від 0602.2009),

ОСОБА_2 (дов. від 23.08.2011)

від відповідача-1 ОСОБА_3 (дов. від 30.05.2011),

від відповідача-2 ОСОБА_4 (дов. від 12.05.2011),

розглянувши

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Інтеграл-банк”

на рішення Господарського суду Київської області від 19.07.2011р.

у справі № 9/073-11 (суддя Сокуренко Л.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства “Інтеграл-банк”

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Істок”

2. Товариства з обмеженою відповідальністю “ІРФ-Дистрибуція”

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.07.2011р. у справі № 9/073-11 в позові відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 19.07.2011р., прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2010р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Інтеграл-банк”.

Відповідачем-2 надано відзив, у якому він просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційне подання без задоволення.

У відзиві відповідач-2 вказує на те, що господарськими судами при розгляді справи № 32/78-10-2331 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Істок” зазначено про законність підстав укладення спірного договору поставки від 10.03.2010р. та його фактичне виконання сторонами правочину.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобовязання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, що 10 березня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ІРФ Дистрибуція” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Істок” (покупець) було укладено Договір поставки (спірний договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобовязується передати покупцю продукти харчування в асортименті, за цінами та в кількості, які погоджуються сторонами у накладних, які є невідємною частиною цього Договору, а покупець зобовязується прийняти товар та оплати його на умовах, встановлених Договором.

Загальна сума спірного договору складає 7037190,01 грн. (п. 3.2).

Оплата за договором здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника частками за поставлену партію товару протягом двадцяти банківських днів з моменту поставки відповідної партії товару (п. 3.3).

Пунктом 3.4 спірного договору встановлено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на підставі рахунку постачальника.

При цьому, пунктом 4.1 договору від 10 березня 2010 року встановлено, що прийом товару здійснюється на складі покупця згідно чинних нормативних актів України.

На підтвердження фактичного виконання зобовязань за спірним договором поставки від 10.03.2010р. відповідач-2 виписав відповідачу-1 видаткову накладну від 02.04.2010р. № 11 на загальну суму 7037190,01 грн. та податкову накладну № 00022 від 02.04.2010р. на загальну суму 3501670,33 грн., відповідно до яких, як стверджують відповідачі, покупець отримав від постачальника товар на загальну суму 7037190,01 грн.

Як вбачається з видаткової накладної, товар відвантажено на складі постачальника у м. Новомосковськ на підставі довіреності № 214 від 02.04.2010р.

Згідно Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих, і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 12.06.1996 за № 293/1318 (Наказ № 99), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям, або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів (п. 2 Наказу № 99). Довіреність на одержання цінностей від постачальника видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей (п. 6 Наказу № 99). Довіреність, незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей (п. 13 Наказу № 99). Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника (п. 15 Наказу № 99).

Проте, копії довіреності на отримання товару відповідачем-2 до матеріалів справи не надано, що не може вважатись виконанням обовязку з поставки товару на умовах п. 4.1 спірного договору, тобто на складі покупця, на суму поставки в розмірі 7037190,01 грн.

Відповідно до п. 6, 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. № 165, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за N 233/2037 (чинної на дату виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача. У будь-якому разі видається товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує передачу товарів (послуг) та (або) прийняття платежу із зазначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Отже, податкова накладна № 00022 від 02.04.2010р. на загальну суму 3501670,33 грн. не може бути беззаперечним доказом на підтвердження поставки товару відповідачу-1 згідно видаткової накладної від 02.04.2010р. № 11 на загальну суму 7037190,01 грн.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем-1 не надано доказів оплати товару за спірним договором, а відповідачем-2 не надано доказів на підтвердження здійснення заходів щодо отримання оплати, як-то надання рахунку на оплату поставки згідно 3.4 спірного договору.

Поряд з цим, відповідачем-2 не надано доказів здійснення заходів щодо примусового стягнення заборгованості за поставлений товар після збігу терміну проведення розрахунків, визначених сторонами за спірним договором поставки від 10.03.2010р.

Таким чином, колегія констатує, що відповідачами не доведено виконання зобовязань за спірним договором поставки від 10.03.2010р., а так само і намірів фактичного виконання зобовязань за укладеним договором.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України установлено, що судом може бути визнано недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

На думку колегії суддів, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

При цьому колегія суддів зазначає, що визнання правочину фіктивним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Судом першої інстанції не було досліджено обставин, що підтверджують спрямованість сторін спірного договору на реальне настання правових наслідків, а саме: реальне постачання товару відповідачем-2 та отримання оплати за проданий товар, реальне отримання товару відповідачем-1 та здійснення належних розрахунків в обумовлені угодою терміни.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що кредиторська заборгованість за спірним договором включена до реєстру кредиторів, затвердженого ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.01.2011 року у справі № 32/78-10-2331 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Істок”.

На підставі зазначеної ухвали Господарського суду Одеської області від 28.01.2011 сформовано комітет кредиторів, до складу якого ввійшло, зокрема і Товариство з обмеженою відповідальністю “ІРФ-Дистрибуція” зі значною кількістю голосів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачі мали умисел на збільшення кредиторської заборгованості відповідача-1 на підставі правочину, який було ними вчинено без мети створення будь-яких правових наслідків, які породжує договір поставки (поставка товару, прийняття товару, оплата товару, тощо).

Крім того, позивач зазначав про недійсність укладеного правочину як такого, що суперечить законодавству, зокрема ст. 13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Так, згідно ч. 13 ст. 13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:

передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;

одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;

розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.02.2010 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ “Істок”, введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядника майна боржника.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.05.2010 заяву про визнання боржника ТОВ “Істок” банкрутом залишено без розгляду, а провадження у справі припинено.

Кредиторська заборгованість відповідача-1 виникла на підставі спірного правочину у період, коли балансова вартість його активів складала 51983000 грн. (баланс на 31.03.2010).

Таким чином, керівник підприємства у період з 01.02.2010 по 31.05.2010 мав право на укладення договорів, що повязані з розпорядженням майном товариства, без згоди розпорядника майна на суму, що не перевищувала 519830,00 грн.

Спірний договір був укладений відповідачами 02.04.2010, тобто в період процедури розпорядження майном боржника, яка була введена ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.02.2010 у справі № 1/24-10-510 про банкрутство ТОВ “Істок”.

На підтвердження правомірності укладення спірного правочину відповідачем-1 надані листи розпорядника майна, у яких, зокрема, останній повідомляв про те, що він не має права втручатись в оперативно-господарську діяльність боржника (ч. 14 ст. 13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”), а серед переліку цивільно-правових угод на укладення яких обовязково потрібне погодження розпорядника майна відсутні договори поставки продукції.

Колегія суддів вважає помилковими такі твердження розпорядника майна та заперечення відповідачів проти позовних вимог, оскільки, укладаючи спірний договір, керівник відповідача-1 (боржника у справі про банкрутство) розпорядився грошовими коштами товариства, які є майном відповідно до ст. 177, 190 ЦК України, на суму, що значно перевищила один відсоток балансової вартості активів боржника.

Також помилковими є твердження відповідачів про те, що правомірність укладення спірного договору підтверджена судовими рішеннями у справі № 32/78-10-2331 про банкрутство ТОВ “Істок”, оскільки при розгляді кредиторських вимог господарськими судами не досліджувались обставини дійсності чи недійсності спірного договору, а лише констатувались підстави виникнення заборгованості за загальними правилами виникнення цивільних зобовязань за угодами.

Таким чином, колегія суддів вважає, що укладаючи спірний договір, керівником ТОВ “Істок” перевищено свої повноваження, а правочин суперечить вимогам ч. 13 ст. 13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, та вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим договором.

Статтею 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що укладений між відповідачами спірний договір суперечить вимогам Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, та підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України відповідно до ч. 1 ст. 215 Кодексу та ст. 234 ЦК України.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Враховуючи, що сторонами не надано доказів на підтвердження фактичного виконання фіктивного договору, колегія суддів вважає за необхідне визнати його недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Крім того, статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, необхідною умовою для виникнення права на судовий захист господарським судом є порушення охоронюваних законом інтересів або оспорювання прав особи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.06.2010 порушено провадження у справі № 32/78-10-2331 про визнання банкрутом ТОВ “Істок”.

Публічне акціонерне товариство “Інтеграл-банк” (позивач у даній справі) звернувся із кредиторськими вимогами до ТОВ “Істок” в розмірі 3251727,86 грн. в межах провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 28.01.2011 р. затверджено реєстр вимог кредиторів. Зокрема суд затвердив визнані боржником вимоги ТОВ “Перша Севастопольська КУА” в особі ТОВ “І-Брокер” на суму 14 900 000,00 грн., ТОВ “Море плюс” на суму 2 949 810, 00 грн., ТОВ “Інтеррибфлот-Україна” на суму 5 013 000,00 грн., ТОВ “ІРФ-Диструбуція” на суму 7 037 190, 01 грн.

Зазначені кредиторські вимоги, зокрема, ТОВ “ІРФ-Диструбуція” на суму 7 037 190, 01 грн. виникли під час розпорядження майном ТОВ “Істок” на підставі правочинів, що не були погоджені розпорядником майна.

Відповідно до статті 15 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ухвала попереднього засідання у справі про банкрутство є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.

Відповідно до положень ст. 1, 16 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з моменту утворення комітету кредиторів саме він представляє інтереси всіх кредиторів і приймає рішення відповідно до повноважень наданих законом.

28.02.2011 p. відбулись збори кредиторів ТОВ “Істок” за результатами яких було створено комітет кредиторів. Як свідчить протокол від 28.02.2011 року до складу комітету увійшли лише зазначені вище кредитори (ТОВ “Перша Севастопольська КУА” в особі ТОВ “І-Брокер”, ТОВ “Море плюс”, ТОВ “Інтеррибфлот-Україна”, ТОВ “ІРФ-Диструбуція”), а ПАТ “Інтеграл-банк” та інших кредиторів було фактично позбавлено права участі в провадженні у справі про банкрутство ТОВ “Істок”.

Крім того, включення кредиторських вимог відповідача-2, що виникли на підставі спірного договору до реєстру вимог кредиторів ТОВ “Істок” надає йому право отримати задоволення за рахунок майна боржника.

Таким чином, укладений між відповідачами договір поставки порушує суб'єктивне матеріальне право ПАТ “Інтеграл-банк” на задоволення його вимог та порушує його охоронювані законом інтереси як кредитора у справі про банкрутство.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання договору поставки від 02.04.2010 підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 101 зазначеного Кодексу апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права, не дослідив укладений між сторонами договір та правовідносини, що виникли на його підставі, що призвело до безпідставного висновку про необґрунтованість позовних вимог та прийняття помилкового рішення про залишення позову без задоволення, що визнається апеляційною колегією беззаперечною підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду з одночасним ухваленням нового у відповідності до вимог чинного матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, на думку колегії суддів, рішення місцевого господарського суду від 19.07.2011р. підлягає скасуванню з викладених у даній постанові підстав.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито покладається: при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції та апеляційному господарському суді покладаються на відповідачів в рівних частках.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Інтеграл-банк” задовольнити.

2.Рішення Господарського суду Київської області від 19.07.2011р. у справі № 9/073-11 скасувати.

3.Прийняти нове рішення.

4.Позов задовольнити.

5.Визнати недійсним Договір поставки від 10.03.2010р., що укладений Товариством з обмеженою відповідальністю “ІРФ-Дистрибуція” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Істок”.

6.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Істок” (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 106, код ЄДРПОУ 24759439) на користь Публічного акціонерного товариства “Інтеграл-банк” (03680, м. Київ, пр. Перемоги, 52/2, код ЄДРПОУ 22932856) 63 грн. (шістдесят три) грн. 75 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ІРФ-Дистрибуція” (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, код ЄДРПОУ 33415498) на користь Публічного акціонерного товариства “Інтеграл-банк” (03680, м. Київ, пр. Перемоги, 52/2, код ЄДРПОУ 22932856) 63 грн. (шістдесят три) грн. 75 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

8.Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Київської області.

9. Матеріали справи № 9/073-11 повернути Господарському суду Київської області.

Головуючий суддя

Судді