Постанова № 17888364, 26.08.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2011 № 39/73

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Яковлева М.Л.

суддів: Майданевича А.Г.

Жук Г.А.

при секретарі: Каширець О.І.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 26.08.2011 року по справі № 39/73 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Софі-Марі», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 07.06.2011 року) по справі № 39/73 (суддя Гумега О.В.)

за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Львів

до приватного підприємства «Софі-Марі», м. Київ

про розірвання договору та стягнення 32400,00 грн.

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства «Софі-Марі» про зобовязання відповідача прийняти дизайнерський проект, виконаний фізичною особою підприємцем ОСОБА_2, про розірвання договору № 14/04/10 на виконання проектних робіт від 14.04.2010 року та про стягнення з відповідача заборгованості за наведеним договором у сумі 32400,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.06.2011 року (підписаного 07.06.2011 року) позовні вимоги задоволені повністю, вирішено зобовязати відповідача прийняти дизайнерський проект, виконаний фізичною особою підприємцем ОСОБА_2; розірвати договір № 14/04/10 на виконання проектних робіт від 14.04.2010 року, укладений між приватним підприємством «Софі-Марі» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2; стягнути з відповідача на користь позивача 32400,00 грн. заборгованості та судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, приватне підприємство «Софі-Марі», м. Київ, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, неповно зясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно встановлено своєчасність та належне виконання зобовязання за договором у вигляді дизайнерського проекту.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2011 року по справі № 39/73 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 23.08.2011 року.

Відповідно до розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2011 року у звязку з виробничою необхідністю та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею Яковлєвим М.Л., суддями Жук Г.А., Майданевичем А.Г.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2011 року по справі № 39/73 підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі по тексту ЦК) України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору.

Стаття 627 ЦК України та стаття 6 цього Кодексу регламентує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14 квітня 2010 року між сторонами було укладено договір № 14/04/10 на виконання проектних робіт, згідно п. 2.1. якого позивач, як виконавець, зобовязався за завданням відповідача, як замовника, на свій ризик виконати роботи, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити ціну в порядку та на умовах, визначених договором. При цьому, відповідно до визначення термінів даного договору, «роботи» - це комплекс робіт, що виконуються з метою зміни зовнішнього вигляду обєкту і включають в себе складання концепт-проекту, дизайнерського проекту з зазначеними необхідними технологічними та конструктивними розмірами і здійснення авторського нагляду; «обєкт» - приміщення 1-го, 2-го та 3-го поверхів будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.. Воздвиженська, буд 16; «ціна» - справедлива ринкова ціна робіт, яка запропонована виконавцем до сплати та яку згоден сплатити замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 3.2.1. договору, відповідач зобовязався платити ціну та прийняти концепт-проект в порядку, визначено в договорі.

Пунктом 4.1.1. договору встановлено, що позивач має право на сплату ціни, а пунктом 4.2.2. договору визначено обовязок позивача передати концепт-проект, дизайнерський проект відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 6.1. договору сторони досягли згоди, що ціна робіт по розробці та виконанню концепт-проекту, дизайнерського проекту, а також по здійсненню авторського нагляду за проведенням будівельних робіт згідно концепт-проекту, дизайнерського проекту до повного виконання будівельних робіт становить 129600,00 грн.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що упродовж 3 банківських днів, що слідують за днем укладення договору, відповідач перераховує позивачу 25% від розміру ціни, що складає 32400,00 грн.

На виконання п. 6.2. договору відповідач здійснив 15.04.2010 року оплату 32400,00 грн., що підтверджується випискою банку по особовому рахунку позивача (а.с. 86).

Відповідно до п. 6.3 договору, відповідач зобовязався сплатити позивачу 25% від загальної вартості протягом 3 банківських днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі концепт-проекту, що становить 32400,00 грн.

25.06.2010 року сторони підписали акт прийому-передачі концепт-проекту, виконаного згідно договору № 14/04/10 від 14.04.2010 року (а.с. 21).

На виконання умов п. 6.3. договору, відповідач здійснив 29.06.2010 року оплату в розмірі 32400,00 грн., що підтверджується випискою банку по особовому рахунку позивача та було встановлено судом першої інстанції.

За умовами договору згідно п. 5.8, після підписання сторонами акту прийому-передачі концепт-проекту виконавець (позивач) зобовязаний протягом 14 робочих днів передати замовнику підготовлений на основі затвердженого концепт-проекту дизайнерський проект із зазначеними необхідними технологічними та технічними розмірами. Протягом 2 робочих днів з моменту одержання дизайнерського проекту замовник зобовязаний затвердити або відхилити його. Затвердження дизайнерського проекту підтверджується актом приймання-передачі, який підписується сторонами.

Позивач стверджує, що 01.07.2010 року у відповідності до умов п. 5.8. договору підготував та передав замовнику підготовлений на основі затвердженого концепт-проекту дизайнерський проект із зазначеними необхідними технологічними та технічними розмірами та актом прийому-передачі дизайнерського проекту.

Однак, позивачем на підтвердження своїх тверджень не додано жодного доказу, що підтверджував би належне виконання останнім умов договору.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем належними засобами доказування, які відповідали умовам договору, не доведено суду факт передачі відповідачу підготовленого на основі затвердженого концепт-проекту дизайнерського проекту із зазначенням необхідних технологічних та технічних розмірів.

Також, місцевим судом правомірно не прийнято до уваги надані фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 письмові та усні пояснення з приводу передачі позивачем директору відповідача 01.07.2010 року дизайнерського проекту з кошторисними розрахунками, оскільки вказані пояснення не є достатніми та вичерпними.

В той же час, колегія апеляційного суду не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо висновку про віднесення до належного виконання позивачем умов договору відправлення дизайнерського проекту 24.01.2011 року.

Умовами договору, які є обовязковими до виконання, чітко встановлено термін передачі дизайнерського проекту, а саме протягом 14 робочих днів після підписання акту прийому-передачі концепт-проекту. Тобто це сталі дати, які можливо визначити в календарному порядку.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З моменту, коли дизайнерський проект повинен бути переданий за умовами договору відповідачу, тобто до 15.07.2011 року, пройшло півроку, і тільки лише дизайнерський проект був відправлений в звязку з направленням відповідачем на адресу позивача листа-повідомлення про розірвання договору № 14/04/10 на виконання проектних робіт.

Крім того, не відповідає дійсності і твердження позивача, що замовником дизайнерський проект був переданий відповідачу на доопрацювання, оскільки про відхилення дизайнерського проекту замовником повідомляється письмово з наведенням мотивів такого відхилення (п. 5.9. договору). Однак, доказів того, що замовником дизайнерський проект було відхилено та передано на доопрацювання позивачем не подано.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобовязання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Пунктом 10.3. договору сторони узгодили, що дія даного договору може бути припинена достроково за взаємною згодою сторін. Сторона, яка є ініціатором дострокового припинення дії договору, зобовязана попередити про це іншу сторону за 30 днів до моменту припинення дії договору шляхом складання письмового повідомлення. Інша сторона зобовязана впродовж пятиденного строку з моменту отримання вищевказаного повідомлення надати письмові відповіді (письмову згоду або відмову у достроковому припиненні дії договору з наведенням відповідних аргументів щодо причин відмови). Якщо сторона, яка є ініціатором дострокового припинення дії договору впродовж 10-денного строку не отримає письмової відповіді від іншої сторони, то письмове повідомлення буде вважатися таким, що акцептовано.

Враховуючи положення ст. 612 ЦК України та умов договору, відповідач скористався своїм правом та надіслав позивачу повідомлення про розірвання договору № 14/04/10 відповідно 01.10.2010 року та 19.01.2011 року. Суд апеляційної інстанції зазначає, що лист-повідомлення від 01.10.2010 року не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про його направлення, та про відсутність таких доказів підтвердив в судовому засіданні і відповідач. Однак свій намір стосовно розірвання договору, відповідач підтвердив листом від 19.01.2011 року, докази направлення якого є в матеріалах справи та не заперечуються позивачем.

До того ж, відповідач листом від 10.02.2011 року повернув надісланий позивачем у січні місяці дизайнерський проект та попередній кошторис з основних видів робіт, мотивуючи повернення тим, що за умовами договору дизайнерський проект повинен був бути переданим на протязі 14 днів після підписання акту прийому-передач концепт-проекту, тобто після 25.06.2010 року, що позивачем зроблено не було, внаслідок чого, як зазначив відповідач, несвоєчасне виконання зобовязання з боку позивача втратило інтерес для відповідача (а.с. 56).

Крім того, позивач звертається також до суду з вимогою розірвати договір № 14/04/10 на виконання проектних робіт від 14.04.2010 року, оскільки відповідач (замовник) не виконує свої зобовязання, передбачені у договорі, зокрема щодо прийняття робіт та їх оплати, чим він істотно порушує умови договору.

З цього приводу колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до п. 9.4 договору, у випадку, якщо замовник прострочує оплату виконавцю за виконані роботи більше ніж на 10 робочих днів, виконавець має право достроково розірвати даний договір.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не порушував умов договору з приводу оплати виконаних робіт у вигляді дизайнерського проекту, а відтак позивач безпідставно звернувся до місцевого суду з зазначеною вимогою, оскільки у останнього права на розірвання договору не виникло. Щодо розірвання договору за взаємною згодою сторін, та позивачем не подано доказів звернення з повідомленням до відповідача в порядку, передбаченому п. 10.3 договору.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції без достатніх правових підстав прийнято рішення про задоволення позовних вимог позивача як в частині стягнення 32400,00 грн. так і в частині розірвання договору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції без належних доказів та підстав дійшов висновку про доведеність позивачем своїх вимог.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2011 року у справі № 39/73 підлягає скасуванню з наступним прийняттям нового рішення.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Софі-Марі», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2011 року у справі № 39/73 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2011 року у справі № 39/73 скасувати. Прийняти нове рішення:

В позові відмовити повністю.

3. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (79069, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь приватного підприємства «Софі-Марі»(01021, м. Київ, вул.. Грушевського, 28/2, н/п № 43, ідентифікаційний код 36519586) 204,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 39/73 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя Яковлев М.Л.

Судді Майданевич А.Г.

Жук Г.А.

30.08.11 (відправлено)