Рішення № 17914089, 11.08.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 10/26911.08.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Фармація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармастор»

про стягнення 110074,32 грн.

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Вільгельм А.Д.

Представники:

від позивача: не зявились;

від відповідача: ОСОБА_1 (представник за довіреністю).

В судовому засіданні 11 серпня 2011 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Фармація»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармастор»про стягнення грошових коштів в розмірі 110074,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобовязання за договором поставки № 10/08/07-К від 10 серпня 2007 року, зокрема, до спливу строку придатності не реалізував наданий позивачем товар третім особам, а також не повернув відповідний товар позивачеві, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечував та просив суд відмовити позивачу в задоволенні його вимог в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1.06.2011р. прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 15.06.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2011 року розгляду справи було відкладено до 28.07.2011 року.

Через канцелярію до суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Клопотання обґрунтовано тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 51/296 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармастор» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Фармація»про визнання договору недійсним, а відтак, за твердженнями відповідача, справа № 10/269 є взаємоповязана зі справою № 10/269.

Дослідивши подане представником відповідача клопотання суд дійшов висновку про його необґрунтованість з огляду на наступне.

Згідно з ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Так, заявником не було наведено суду жодних підстав щодо неможливості розгляду справи № 10/269 до вирішення справи 51/296, що розглядається іншим судом.

28 липня 2011 року в судовому засіданні оголошено перерву до 1 серпня 2011 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1.08.2011 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 11 серпня 2011 року.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

10 серпня 2007 року між позивачем (надалі Постачальник або Продавець) та відповідачем (далі по тексту Покупець або Отримувач) (разом - сторони), було укладено договір поставки № 10/08/07-К (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі Договір або Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобовязався передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити косметичну продукцію виробництва компанії «Веледа», Німеччина.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору Продавець передав Покупцю товар на загальну суму - 358990,74 грн., а відповідач лише частково його оплатив, чим порушив взяті на себе зобовязання за Договором.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 21/8 від 4.06.2009р. (копія рішення міститься в матеріалах справи), яке набрало законної сили, встановлено, що позивач надав відповідачу товар на суму 358990,74 грн., при цьому, судом було встановлено, що відповідач реалізував товар на суму 236124,60 грн., з яких оплатив 223064,43 грн., у звязку з чим, з відповідача на користь позивача було стягнуто 13060,17 грн.

Окрім цього, судом було зазначено та констатовано той факт, що з огляду на те, що Договір є розірваним, позивач має право вимагати від відповідача повернення товару на суму 110938,99 грн.

Позивач зазначає, що після винесення судом рішення у справі № 21/8 Постачальник, 11.07.2010р., звернувся до Покупця з вимогою повернути нереалізований товар та сплатити вартість реалізованого товару. Факт надсилання вимоги позивачем на адресу відповідача підтверджується розрахунковим документом про відправку (чеком) (оригінал міститься в справі). Позивач зазначає, що відповідач нереалізований товар Постачальнику не повернув та не сплатив вартості реалізованого товару.

З пояснень позивача зясовано, що строк придатності косметичної продукції по окремим переданих відповідачу товарам сплинув, в звязку з чим, враховуючи неповернення товару та оплати вартості реалізованого товару, відповідач має сплатити на користь позивача грошові кошти в сумі 106193,58 грн., що, за розрахунками позивача, складає: 358990,74 грн. 223064,43 грн. 24987,32 грн. 4745,41 грн.

З відповідними твердженнями позивача відповідач не погоджувався та у своєму відзиві на позовну заяву вказав, що враховуючи встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва по справі № 21/8 від 4.06.2009р. обставини, позивач має паво вимагати від відповідача повернення товару на суму 110938,99 грн., а не грошових коштів. Окрім цього, відповідач вказав, що позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач недобросовісно перешкоджав настанню обставин, а саме здійсненню реалізації товару.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 35 Господарсько-процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішені інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З огляду на те, що встановленні в рішенні Господарського суду міста Києва по справі № 21/8 від 4.06.2009р. факти щодо загальної суми поставки позивачем товару відповідачу - 358990,74 грн., часткової оплати товару відповідачем - 223064,43 грн., сума реалізованого відповідачем товару - 236124,60 грн. та момент розірвання Договору вже є дослідженими та встановленими господарським судом, про що було викладено в рішенні від 4.06.2009р. по справі 21/8, суд дійшов висновку, що вказані факти знову не доводяться при вирішені інших спорів, в данному випадку спору у справі № 10/269, в яких беруть участь ті самі сторони.

При цьому, підставою поданого позову є стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 106193,58 грн., а тому, позивач, в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, повинен довести наявність обставин та правових підстав для стягнення з відповідача саме грошових коштів, а не повернення товару на суму 110938,99 грн., як встановлено в рішенні суду у справі № 21/8 від 4.06.2009р.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У відповідності до ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Так, враховуючи те, що при вирішенні справи № 21/8 судом було встановлено та в рішенні від 4.06.2009р. зазначено, що Договір є розірваним, суд звернув увагу позивача на те, що враховуючи положення п. 4.1. Договору за яким сторони обумовили настання обовязку по оплаті за товар певною обставиною, а саме: реалізація товару відповідачем, обовязок відповідача по оплаті за товар наступає в разі реалізації відповідачем товару, а тому, суд дійшов висновку, що позивач має право на повернення товару на суму 110938,99 грн., а не грошових коштів.

Судом встановлено, що 31 травня 2010 року між сторонами був складений акт звірки розрахунків з якого вбачається, що заборгованість Покупця перед Постачальником становить 125783,33 грн. (копія акту міститься в справі).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, 11.07.2010р. звернувся до відповідача з вимогою оплатити товар, що був реалізований та повернути залишок нереалізованого товару.

Як зазначає позивач, а відповідачем не спростовано, вимоги Постачальника № 354 від 11.07.2010р. щодо оплати товару та повернення залишку нереалізованого товару Покупець не задовольнив, у звязку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача саме грошові кошти за товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Як встановлено ч. 3 вказаної статті, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Враховуючи те, що предметом Договору була косметична продукція, то реалізація її можлива тільки протягом строку придатності товару, тобто умова реалізації відповідачем товару можлива тільки протягом строку придатності товару.

Відповідно до ст. 677 Цивільного кодексу України, законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк придатності).

Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.

Відповідно до п. 1.3. ч. 2 Державних санітарних правил і норм безпеки продукції парфумерно-косметичної промисловості затверджених Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 1.07.1999р. «Термін придатності чи зберігання продукції парфумерно-косметичної промисловості - це інтервал часу, протягом якого діють гарантійні зобов'язання виробника у тому, що виготовлена продукція зберігає свої споживчі властивості у разі додержання відповідних умов зберігання».

Як зазначено в п. 10.2. зміни № 1 ДСТУ № 4315 2004 «Засоби косметичні для очищення шкіри та волосся. Загальні технічні умови»- термін придатності може встановлювати сам виробник даної продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно видаткових накладних, що позивачем було поставлено відповідачеві товар на реалізацію до спливу строку придатності косметичної продукції, однак відповідачем не повернуто вказаний товар позивачеві. Виходячи з наведеного, та норм ст. 677 Цивільного кодексу України, даний товар не може бути реалізований споживачем у відповідності з вимогами чинного законодавства. Відтак, дана обставини судом оцінюється як те, що відповідач, який повинен та зобовязаний був реалізувати товар протягом строку придатності, недобросовісно перешкоджав настанню обставини, яка є умовою оплати за поставлений товар, а отже суд приходить до висновку, що умова, в залежність від якої умовами договору ставиться оплата товару, настала.

Користуючись своїм правом вимагати повернення товару, про що було також зазначено в рішенні суду від 4.06.2009р., позивач належним чином скористався, направивши відповідачу вимогу оплатити товар, що був реалізований та повернути залишок нереалізованого товару, яку, в свою чергу, відповідач не виконав, товару не повернув.

Частиною 2 статті 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що права позивача є порушеними з огляду невиконання відповідачем вимог позивача про повернення товару, а тому, суд вважає, що незадоволення вимог Постачальника про повернення товару не обмежує останнього звернутися до суду за захистом свого порушеного права та вимагати від Покупця, відшкодування саме вартості переданого Покупцю товару.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів оплатити товар, що був реалізований та повернути залишок нереалізованого товару в більшому розмірі, аніж зазначено позивачем в заяві, відповідачем до суду не представлено, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 106193,58 грн., що становить різницю між 358990,74 грн. (сумою поставленого товару), 223064,43 грн. (частковою оплатою товару), 24987,32 грн. (частковим поверненням товару) та 4745,41 грн. (строки придатності на товар ще не минули).

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги, з урахуванням поданих представником позивача уточнень, підлягають задоволенню в повному обсязі.

В інформаційному листі від 20.10.2006р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року»Вищий господарський суд України з приводу запитання: «Якими є правові наслідки зменшення розміру позовних вимог?»довів до відома Господарським судам України наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

Загальна сума ціни позову, з урахування поданої представником позивача заяви про зменшення позовних вимог, становить 106193,58 грн.

Таким чином, судові витрати позивача в сумі 1297,93 грн. (1061,93 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармастор»(ідентифікаційний код: 34048360, адреса: 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 61, р/р 26004081243 в АБ «Експрес-Банк», МФО 322959 або будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Фармація»(ідентифікаційний код: 30177378, місцезнаходження: м. Київ, вул. Смілянська 1, фактична адреса: 07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Шолуденко, 18, рахунок № 260070130064 в AT «СБЕРБАНК РОСІЇ»м. Києва, МФО 320627,) грошові кошти: основного боргу 106193,58 грн. (сто шість тисяч сто девяносто три гривні 58 копійок) та судові витрати в сумі 1297,93 грн. (одна тисяча двісті девяносто сім гривень 93 копійки). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Котков

Дата підписання повного тексту рішення 17.08.2011р.