Рішення № 17910355, 01.08.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 10/29001.08.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КФЦ-Лізинг»

до Дочірнього підприємства «Завод будівельних конструкцій»

про розірвання договору та стягнення 62174,16 грн.

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Вільгельм А.Д.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 21 від 4.05.2011р.);

від відповідача: не зявились.

В судовому засіданні 1 серпня 2011 року по справі було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КФЦ-Лізинг»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Завод будівельних конструкцій»(відповідач) про стягнення грошових коштів в сумі 62174,16 грн. з них основного боргу 41250,00 грн., пені 6720,78 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами 11703,38 грн. та збитків 2500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобовязання за договором № 20/1 від 24 жовтня 2007 року, зокрема, не передав позивачеві замовлений та оплачений останнім товар, внаслідок чого у позивача виникло право на стягнення з відповідача грошових коштів за недопоставлений відповідачем товар.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, участь свого представника в судові засідання не забезпечив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.09.97р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 «Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)»передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 3.06.2011 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.07.2011 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2011р. розгляд справи, у звязку з неявкою представника позивача було відкладено до 1.08.2011р.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та обєктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 2007 року між позивачем (надалі Замовник або Покупець) та відповідачем (далі по тексту Виконавець або Продавець) (разом - сторони), було укладено договір № 20/1 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі Договір або Договір поставки), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого Виконавець зобов'язується виготовити на умовах поетапної передплати, змонтувати та передати у власність Замовника товарну продукцію, та дозвіл на розміщення зупинкового комплексу, а Замовник зобов'язується прийняти товарну продукцію та оплатити її на умовах Договору. Найменування та кількість товарної продукції: зупинковий комплекс, в кількості 6 (шість) штук, згідно технічного завдання на виготовлення, та погодження його з замовником.

Положеннями р. 3 Договору передбачено, що загальна вартість робіт по договору є договірною і визначається в: 333000,00 гривень (триста тридцять три тисячі триста грн. 00 коп.), в тому числі ПДВ 55550,00 гривень (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят грн. 00 коп.). Термін виготовлення комплексів Виконавцем становить: 60-90 календарних днів з моменту перерахування Замовником передплати на рахунок Виконавця 80% від загальної вартості робіт та підписання технічного завдання. Решта коштів перераховується в такому порядку: 20% - оплати - до передачі зупинкового комплексу на заводі виробника.

Позивач зазначає, що Замовником було перераховано на користь Виконавця попередню оплату за виготовлення товару в розмірі 286000,00 грн., а тому, за твердженнями позивача, Виконавець повинен був виготовити продукцію в строк до 15.07.2008р.

Позивач зазначає, що Виконавець лише частково виконав взяті на себе зобовязання за Договором та виготовив і передав Замовнику лише 5 (пять) зупинкових комплексів на суму - 277500,00 грн.

Позивач стверджує, що станом на 4.05.2011р. Виконавець не виконав взяті на себе зобовязання за Договором в частині виготовлення та передачі Замовнику 6-го Зупинкового комплексу, у звязку з чим Замовник недоотримав від відповідача продукцію в повному обсязі і тому, зважаючи на те, що позивач перерахував відповідачу суму грошових коштів в загальному розмірі - 319000,00 грн. Виконавець має повернути на користь Замовника суму авансового платежу в розмірі 41250,00 грн., що за розрахунками позивача складає: 319000,00 грн. - 277500,00 грн.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктами 1.1., 1.2 Договору передбачено, що Виконавець зобов'язується виготовити на умовах поетапної передплати, змонтувати та передати у власність Замовника товарну продукцію, та дозвіл на розміщення зупинкового комплексу, а Замовник зобов'язується прийняти товарну продукцію та оплатити її на умовах Договору. Найменування та кількість товарної продукції: зупинковий комплекс, в кількості 6 (шість) штук, згідно технічного завдання на виготовлення, та погодження його з замовником.

У відповідності до умов р. 3 Договору загальна вартість робіт по договору є договірною і визначається в: 333000,00 гривень (триста тридцять три тисячі триста грн. 00 коп.), в тому числі ПДВ 55550,00 гривень (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят грн. 00 коп.). Термін виготовлення комплексів Виконавцем становить: 60-90 календарних днів з моменту перерахування Замовником передплати на рахунок Виконавця 80% від загальної вартості робіт та підписання технічного завдання. Решта коштів перераховується в такому порядку: - 20% - оплати - до передачі зупинкового комплексу на заводі виробника.

З матеріалів справи вбачається, що Замовник, на виконання умов Договору перерахував на користь Виконавця грошові кошти в розмірі 286000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 1153 від 17.12.2007р., № 1164 від 26.12.2007р., № 9 від 28.02.2008р., № 60 від 10.04.2008р., № 62 від 14.04.2008р., № 65 від 17.04.2008р., що становить більш як 80% від загальної вартості робіт за Договором.

За таких обставин, враховуючи положеннями умов п.п. 2.1, 3.2 Договору Виконавець зобовязаний був виготовити, змонтувати та встановити продукцію Замовнику в строк до 15.07.2008р., що вираховується за формулою: 17.04.2011р. (дата передплати товару Замовником в розмірі більш як 80% від загальної вартості робіт) + 90 календарних дів (кінцевий термін виготовлення комплексів Виконавцем), а Замовник, відповідно, прийняти продукцію.

Як встановлено судом, Виконавець виготовив та передав на користь Замовника, а останній прийняв від Виконавця зупинкові комплекси у кількості 5 (пять) штук на загальну суму 277750,00 грн., що підтверджується: видатковою накладною № РН-0000005 від 17.03.2008р. зупинковий комплекс за адресою зупинка «Площа Перемоги»вартістю - 55 550,00 грн., прийнятий Замовником згідно Акту прийому передачі від 17.03.2008р., видатковою накладною № РН-0000010 від 4.06.2008р. зупинковий комплекс за адресою зупинка «ст. метро Університет»вартістю - 55 550,00 грн., прийнятий Замовником згідно Акту прийому-передачі від 3.06.2008р., видатковою накладною № РН-0000011 від 5.06.2008р. зупинковий комплекс за адресою зупинка «вул. Терещенківська»вартістю - 55 550,00 грн., прийнятий Замовником згідно Акту прийому-передачі від 3.06.2008р., видатковою накладною № РН-00000 від 30.07.2008р. зупинковий комплекс за адресою зупинка «ст. м. Петрівка»вартістю - 55 550,00 грн., прийнятий Замовником згідно Акту прийому-передачі від 30.07.2008р., видатковою накладною № РН-00000 від 30.07.2008р. зупинковий комплекс за адресою зупинка «Республіканський стадіон»вартістю - 55 550,00 грн., прийнятий Замовником згідно Акту прийому-передачі від 30.07.2008р. (належним чином засвідчені копії документів містяться в матеріалах справи).

Таким чином, з огляду на те, що відповідно до умов п. 1.2, 2.1, 3.1 Договору Виконавець зобовязаний був передати Замовнику зупинкові комплекси у кількості 6 штук, а з наявних в матеріалах справи підтверджується передача комплексів Замовнику у кількості лише 5 зупинкових комплексів, суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови Договору в частині недопоставки позивачу обумовленої Договором кількості продукції.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зважаючи на викладене, дослідивши матеріали справи, враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що будь-яких доказів щодо допоставки товару позивачу або доказів повернення Продавцем на користь Покупця коштів попередньої оплати відповідачем до суду не представлено, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги Покупця про стягнення з Продавця розміру сплаченої позивачем на користь відповідача попередньої оплати за Договором в розмірі - 41250,00 грн., що становить різницю між 319000,00 грн. (загальна сума передплатних коштів за Договором) - 277500,00 грн. (сума частково поставленого товару).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань зазначених у пункті 2.1 Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості зупинкового комплексу за кожен день затримки виконання зобов'язань.

При цьому, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, за порушення відповідачем зобовязання за Договором щодо виготовлення та передачі продукції, стягненню з Виконавця на користь Замовника підлягає пеня в розмірі 6 629,57 грн., що становить:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

55550.0016.07.2008 - 13.01.200918212.0000 %0.066 %*6629.57

В свою чергу, суд зазначає, що частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Відтак, судом було здійснено перерахунок пені за заявлений до стягнення позивачем період у відповідності до встановлених чинним законодавством України вимог та індексів.

Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

При цьому, положеннями ст. 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому, позивач стверджує, що до відносин щодо нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами за аналогією застосовується ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, яка, в свою чергу, визначає розмір процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Дослідивши зазначені позивачем підстави щодо стягнення з відповідача процентів в розмірі 11703,38 грн. з розрахунку облікової ставки Національного банку України, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 63 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Положеннями п. 5.2. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань зазначених у пункті 2.1 Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості зупинкового комплексу за кожен день затримки виконання зобов'язань.

Так, нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами в розрахунку облікової ставки Національного банку України в розмірі 11703,38 грн., по суті вже є нарахованою позивачем сумою пені за Договором у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості зупинкового комплексу за кожен день затримки виконання зобов'язань з боку відповідача.

Таким чином, задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розрахунку облікової ставки Національного банку України в розмірі - 11703,38 грн. призведе до подвійного притягнення до відповідальності відповідача за одне й те саме порушення, у звязку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Окрім цього, суд зазначає, що правова конструкція положень ст. 536 Цивільного кодексу України трансформуються до встановлення факту договірних відносин саме між фізичними, а не юридичними особами.

Як вбачається зі змісту Договору, договір був укладений між двома юридичними особами, що унеможливлює нарахування позивачем процентів на суму попередньо зробленої ним оплати грошових коштів на користь Виконавця.

Щодо вимог про розірвання Договору суд звертає увагу на наступне.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з статтею 652 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Такими чином, встановлюючи наявність обставин для розірвання договору суд повинен виходити з існуючих та вказаних стороною (позивачем) підстав для такого розірвання.

Так, позивач зазначає, що підставами для розірвання договору є не виконання відповідачем зобовязань за Договором в частині виготовлення 1 (один) зупинкового комплексу.

Зважаючи на наявні в матеріалах докази, які підтверджують факт передачі Виконавцем на користь Замовника зупинкових комплексів на суму 277500,00 грн., що підтверджується Актами прийому-передачі у кількості 5 (пять) штук, що становить більш ніж 82% від загального обсягу суми робіт за Договором, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог позивача про розірвання Договору та про відсутність правових підстав для такого розірвання, оскільки позивачем не доведено факту істотного порушення відповідачем Договору, а також не доведено наявності обставин щодо істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при його укладенні.

Судом встановлено, що 4 травня 2011 року між позивачем (Клієнт) та Приватним підприємством «Евіденс»(Виконавець) було укладено договір про надання юридичних послуг (копія договору міститься в справі), відповідно до п. 1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобовязання виконати роботи по поверненню суми заборгованості та відшкодуванню збитків, завданих Дочірнім підприємством «Завод будівельних конструкцій».

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що Виконавець зобов'язується, в тому числі, розробити та узгодити з Замовником необхідність вчинення дій правового характеру, а саме: претензійно-позовна робота та представлення інтересів замовника у суді.

Так, на виконання зобовязань по оплаті послуг Виконавця Клієнт перерахував на користь Виконавця грошові кошти в розмірі 2500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 194 від 18.05.2011р. (копія платіжки міститься в матеріалах справи).

Дослідивши викладені позивачем вимоги про стягнення з відповідача збитків (витрат на юридичні послуги) в розмірі - 2500,00 грн., суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є необґрунтованими виходячи з наступного.

У відповідності з пунктом 12 розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»(з наступними доповненнями і змінами) зазначено: «Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи». У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді, самостійним вибором позивача конкретної юридичної фірми (Виконавця), яка надаватиме йому юридичні послуги та представлятиме його інтереси в суді, зважаючи на те, що на призначені судом судові засідання представники Виконавця до суду не зявлялися, хоча, відповідно до умов Договору зобовязаний був представляти інтереси позивача в суді по виконанню робіт по поверненню суми заборгованості та відшкодуванню збитків, завданих Дочірнім підприємством «Завод будівельних конструкцій», а також те, що позовна заява підписана не Виконавцем, що унеможливлює суд зробити висновок про те, що позовна заява для звернення до суду складалася саме Виконавцем, враховуючи тривалість розгляду і складність справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків (витрат на юридичні послуги) в сумі 2 500,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 47879,57 грн. з них основного боргу 41250,00 грн. та пені 6 629,57 грн.

Судові витрати позивача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 660,46 грн. (478,74 грн. державного мита та 181,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Завод будівельних конструкцій»(ідентифікаційний код: 32552064, адреса: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 15/14, кв. 11, р/р 26002001046411 в ПАТ «Укрсоцбанк»у м. Києві, МФО 300023 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КФЦ-Лізинг»(ідентифікаційний код: 32245947, адреса: 03150, м. Київ, вул. Горького, 169, р/р 26006021231331 в Київській міській філії ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 322012) грошові кошти: основного боргу 41250,00 грн. (сорок одна тисяча двісті пятдесят гривень), пені 6 629,57 грн. (шість тисяч шістсот двадцять девять гривень 57 копійок) та судові витрати в сумі 660,46 грн. (шістсот шістдесят гривень 46 копійок). Видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Котков

Дата підписання повного тексту рішення 10.08.2011р.