Постанова № 17890557, 12.07.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 Вн. № 1/185

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 липня 2011 року 11:44 № 2а-9145/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клочкової Н.В. при секретарі судового засідання Попадин О.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Нерухомість столиці"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва

провизнання протиправним та скасування рішення № 0000201705 від 09.02.2011

року,

за участю представників сторін:

представник позивача ОСОБА_1, довіреність № 13 від 05.07.11;

представник позивача ОСОБА_2, довіреність № 13 від 05.07.11;

представник позивача ОСОБА_3, довіреність № 15 від 12.07.11;

представник відповідача ОСОБА_4, довіреність № 132 від 01.09.10;

свідок ОСОБА_5, паспорт серії НОМЕР_1,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25 червня 2011 року відкрите акціонерне товариство "Нерухомість столиці" (далі позивач, ВАТ “Нерухомість столиці”, ПАТ “Нерухомість столиці”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі відповідач, ДПІ у Соломянському р-ні м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000201705 від 09.02.2011 р. (далі - ППР № 0000201705).

Найменування відкритого акціонерного товариства “Нерухомість столиці” було змінено на публічне акціонерне товариство “Нерухомість столиці”.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-9145/11/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року закінчено підготовче провадження у справі № 2а-9145/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

В період з 22.11.2010 р. по 18.01.2011 р. посадовими особами ДПІ у Соломянському р-ні м. Києва на підставі направлення від 22.11.2010 р. № 2521/23-11 та від 04.01.2011 р. № 3/23-11 згідно з частиною 1, частиною 2 статті 111 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” (далі Закон № 509-ХІІ), абзацом 2 пункту 82.1 статті 82 глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі ПК України) та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання, було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2010 р.

Перевіркою було встановлено порушення пункту 7.3 статті 7, підпункту “а” пункту 19.2 статті 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб” із змінами та доповненнями (далі Закон № 889-IV), внаслідок чого встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб за січень-вересень 2010 р. на загальну суму 148119,01 грн.

В результаті проведеної планової виїзної перевірки позивача ДПІ у Соломянському р-ні м. Києва було складено Акт № 567/23-11/30965299 від 27.01.2011 р. (далі - Акт № 567/23-11/30965299).

На підставі Акту № 567/23-11/30965299 за порушення пункту 7.3 статті 7, підпункту “а” пункту 19.2 статті 19 Закону № 889-IV, у звязку з чим позивачем збільшено суму грошового зобовязання за платежем “податок з доходів найманих працівників” на суму 185148,76 грн., ДПІ у Соломянському р-ні м. Києва прийнято ППР № 0000201705, яким до позивача застосовано суму грошового зобовязання за основним платежем в розмірі 148119,01 грн., штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 37 029,75 грн.

Позивач подав до ДПІ у Соломянському р-ні м. Києва заперечення від 27.01.2011 р. № 13/01 на Акт № 567/23-11/30965299.

ДПІ у Соломянському р-ні м. Києва листом від 14.02.2011 № 3612/10/17-521 “Про результати розгляду заперечення” повідомила позивача, що заперечення позивача від 27.01.2011 р. № 13/01 на висновки до Акту № 567/23-11/30965299 залишено без розгляду.

Позивач подав до ДПА у м. Києві первинну скаргу від 14.02.2011 р. № 33/1 про перегляд ППР № 0000201705.

Рішенням про результати розгляду скарги від 18.04.11 № 4113/10/25-214 ДПА у м. Києві залишила без змін ППР № 0000201705, а скаргу позивача від 14.02.2011 р. № 33/1 (вх. № 1386/10 від 18.02.2011 р.) без задоволення.

Позивач подав до ДПА України повторну скаргу від 28.04.2011 р. № 163 про перегляд ППР № 0000201705.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 16.06.2011 № 11085/6/25-0315 ДПА України залишила без змін ППР № 0000201705 і рішення ДПА у м. Києві від 18.04.11 № 4113/10/25-214, а скаргу позивача без задоволення.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ПАТ “Нерухомість столиці” виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України від 22.05.2003 № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб” із змінами та доповненнями, Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” (далі Закон № 1382-IV).

Відповідно до пункту 7.3 статті 7 Закону № 889-IV ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

Згідно підпункту “а” пункту 19.2 статті 19 Закону № 889-IV особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Відповідно до пункту 1.20 статті 1 Закону № 889-IV фізична особа - громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної держави.

Згідно підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 889-IV фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Згідно статті 3 Закону № 1382-IV місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

В наданих суду письмових запереченнях відповідач посилається на факт працевлаштування на ПАТ “Нерухомість столиці” іноземця ОСОБА_6 (громадянина Росії). При перевірці правильності обчислення податку з доходів фізичних осіб згідно вимог Закону № 889-IV в частині утриманого податку із заробітної плати та інших доходів (витрат невиробничого призначення, відшкодованих згідно авансових звітів) працівника-іноземця відповідачем було встановлено заниження сум податку з доходів внаслідок застосування ставки податку 15% до доходів, нарахованих (сплачених) на користь вищевказаного нерезидента. Відповідач зазначив, що громадянином ОСОБА_6 було отримано заробітну плату у розмірі 991738,41 грн.

Враховуючи положення наказу ДПА України від 05.10.2004 р. № 581 “Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою іноземцем резидентського статусу” (далі Наказ № 581), податковий орган дійшов висновків, що лише наявність у фізичної особи іноземця відповідного Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою іноземцем резидентського статусу є підставою для застосування роботодавцем щодо нього ставки податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15%.

Крім цього, відповідач зазначив, що для самостійного визначення резидентського статусу нерезидент повинен самостійно звернутись до органу державної податкової служби з відповідною заявою для одержання статусу податкового резидента.

Дослідивши матеріали справи, суд звертає увагу, що ОСОБА_6 має місце постійного проживання на території України згідно з наявною в матеріалах справи копією посвідки на постійне проживання на території України, а також має центр життєвих інтересів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтва про шлюб серії 1-БК № 034939, зареєстрованого з громадянкою України ОСОБА_8 05.07.2003 р.; паспорта дружини ОСОБА_6 ОСОБА_9 з відміткою про реєстрацію місця проживання.

На підставі наявної в матеріалах справи копії закордонного паспорта 64№0262458, виданого 04.12.2009 р. УФМС-515 на імя ОСОБА_6, судом встановлено періоди відсутності останнього на території України:

- 06.01.10 17.01.10 (11 днів);

- 12.02.10 14.02.10 (2 дні);

- 26.06.10 30.06.10 (4 дні);

- 29.07.10 30.07.10 (1 день);

- 13.09.10 14.09.10 (1 день).

Допитана в якості свідка дружина ОСОБА_6 громадянка ОСОБА_5 підтвердила дану інформацію.

З аналізу вищевказаних норм закону та встановлених обставин суд дійшов висновку, що є всі підстави вважати ОСОБА_6 резидентом.

За таких обставин вимога відповідача щодо необхідності отримання в податковому органі Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою іноземцем резидентського статусу є такою, що не відповідає чинному законодавству, оскільки отримання такого документа не передбачено ні Законом України від 04.02.1994 № 3929-ХІІ “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, ні Законом № 889-IV, а також постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 р. № 322 “Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства”, ні жодними іншими актами законодавства України, окрім Наказу № 581. Разом з тим, зазначений наказ за своїм правовим статусом не може встановлювати для платників податків додаткових обовязків чи визначати додаткові критерії відповідності таких платників статусу податкового резидента, що, в свою чергу, впливає на визначення ставок оподаткування. Даний наказ не є нормативно-правовим актом, оскільки останній не зареєстровано Міністерством юстиції України та офіційно не опубліковано у встановленому порядку. Даний наказ фактично спрямований до органів державної податкової служби та не є обовязковим для виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 р. у справі № 2а-13348/10/2670, ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р. у справі № 2а-5901/10/2670, ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р. у справі № 2а-18312/10/2670.

Викладене вище свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000201705 від 09.02.2011 р.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов публічного акціонерного товариства "Нерухомість столиці" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000201705 від 09.02.2011 р. Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва.

3. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь публічного акціонерного товариства "Нерухомість столиці" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги

Суддя Н.В. Клочкова