Постанова № 17884831, 15.08.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2011 № 37/60

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зубець Л.П.

суддів: Лосєва А.М.

Новікова М.М.

при секретарі:

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 - дов. б/н від 04.01.2011р.;

відповідача: ОСОБА_2 - дов. б/н від 20.09.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВАСТ-ТРАНС”

на рішенняГосподарського суду міста Києва

від 27.04.2011р.

у справі№37/60 (суддя Гавриловська І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВАСТ-ТРАНС”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЖЕФКО УКРАЇНА”

про стягнення 8135,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ВАСТ-ТРАНС” (далі позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЖЕФКО Україна” (далі відповідач) заборгованості за договором-заявкою на фрахтування автомобільного транспорту №26/02-2010 р. від 26.02.2010р. у розмірі 8135,78 грн. (з них: 4727,07 грн. - основний борг, 551,06 грн. неустойка, 93,63 грн. 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобовязань в частині повної та своєчасної оплати понаднормового простою автомобілю, а також додаткових витрат, понесених позивачем.

В процесі судового розгляду позивач збільшив розмір своїх вимог (заява №21 від 08.04.2011р. та клопотання №22 від 08.04.2011р. том справи -1, аркуші справи 99-106) та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 8135,78 грн., з яких: 6747,07 грн. - основний борг, 1179,09 грн. пеня, 209,62 грн. 3% річних.

Відповідач заперечував проти позову, наголошуючи на необґрунтованості та безпідставності позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав, що при розвантаженні не було допущено понаднормового простою, а додаткові витрати, які за твердженням позивача виникли під час перевезення, документально не підтверджені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2011р. у справі №37/60 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 801,62 грн. основного боргу, 44,02 грн. трьох відсотків річних, 163,13 грн. пені, 25,18 грн. державного мита та 58,27 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (том справи 1, аркуші справи 122-127).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2011р. у справі №37/60 в частині відмови у стягненні з відповідача штрафних санкцій за понаднормовий простій за 8 діб та додаткових витрат згідно квитанції №с0333933 від 02.03.2010р., прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у розмірі 7 574,20 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, щодо понаднормового простою автомобілю та додаткових витрат, понесених позивачем в Угорщині, а саме адміністративного штрафу, сплаченого згідно з квитанцією №с0333933 від 02.03.2010р. При цьому, позивач погодився з висновком місцевого господарського суду відносно невірно визначеного періоду нарахування пені, у звязку з чим в апеляційній скарзі позивач просив задовольнити вимоги в частині стягнення з відповідача пені за період з 26.03.2010р. по 25.09.2010р., тоді як в суді першої інстанції позивачем заявлялись вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 26.03.2010р. по 08.04.2011р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 13.07.2011р.

В судовому засіданні 13.07.2011р. представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача та просив суд відмовити в задоволенні скарги.

В судовому засіданні 13.07.2011р. представниками сторін було подано клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги у відповідності до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2011р. вказане клопотання сторін було задоволено.

В судовому засіданні 13.07.2011р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 15.08.2011р.

03.08.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача на апеляційну скаргу.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2011р. було внесено зміни до складу колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Новікова М.М., Лосєва А.М.

В судовому засіданні 15.08.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2011р. у справі №37/60 в частині відмови у стягненні з відповідача штрафних санкцій за понаднормовий простій за 8 діб та додаткових витрат згідно квитанції №с0333933 від 02.03.2010р., прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у розмірі 7 574,20 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.08.2011р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмових запереченнях (відзиві) на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та обєктивним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

26.02.2010р. між відповідачем, як експедитором, та позивачем, як перевізником, було укладено одноразовий договір-заявка на фрахтування автомобільного транспорту №26/02-2010 (далі Договір), згідно з умовами якого (пункти 1, 2) перевізник зобовязався доставити ввірений йому відправником вантаж до місця призначення і надати його уповноваженій особі, а експедитор - сплатити за перевезення встановлену плату. У випадку прибуття автомобіля після 10:00 (ранку) нормативний простій автомобіля при навантаженні, розвантаженні, митному оформленні вантажу приймається сторонами у межах 48 годин на території України, 24 годин на інотериторії. У випадку прибуття автомобіля до 10:00 (ранку) нормативний простій приймається сторонами у межах 2 робочих днів, включаючи день прибуття. Якщо автомобіль прийшов як за 36 (територія України)/ 18 (інотериторія) годин до вихідних і святкових днів, вихідні вважаються простоєм. Понаднормовий простій оплачується експедитором у розмірі, еквівалентному 505,00 грн. по Україні і 505,00 грн. на інотериторії за кожну почату добу простою. Всі додаткові витрати, повязані з вантажем, які виникли під час перевезення (конвоювання, штрафи за перевантаження на вісь, документальне оформлення вантажу і т.д.) оплачується експедитором після предявлення перевізником відповідної квитанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору ним було здійснене перевезення вантажу за маршрутом Угорщина (Будапешт) Україна (м. Запоріжжя). Перевезення здійснювалось водієм ОСОБА_3 на транспортному засобі марки “Мерседес” (державний номерний знак НОМЕР_1, причеп державний номерний знак НОМЕР_2). Під час розвантаження транспортного засобу було допущено понаднормовий простій останнього тривалістю 9 діб, оскільки нормативний простій автомобіля закінчився 06.03.2010р., а понаднормовий простій почався 07.03.2010р. і тривав до 15.03.2010р.

За умовами Договору понаднормовий простій оплачується відповідачем у розмірі, еквівалентному 505,00 грн. за добу, тому за розрахунками позивача відповідач повинен сплатити за понаднормовий простій 4545,00 грн. (згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Окрім того, позивачем були понесені додаткові витрати, повязані з документальним оформленням перевезення великогабаритного вантажу, що потребує додаткового дозволу, а саме: на території Угорщини у загальному розмірі 35625 форинтів, що за курсом Національного банку України на дату звернення з позовом до суду складає 1454,63 грн. (з них: 30000 форинтів сплачено за квитанцією №с033933 від 02.03.2010р., 5625 форинтів - за квитанцією №ZK-V-10566/201 від 02.03.2010р.) та на території України у загальній сумі 747,44 грн. (з них: 372,44 грн. сплачено за уніфікованою митною квитанцією МД-1 серії 30502В№1410495 від 04.03.2010р., 375,00 грн. за квитанцією №1038430 серії Г від 03.03.2010р. та квитанцією №14691 від 03.03.2010р.) (том справи 1, аркуші справи 12-16).

Позивач виставив відповідачу до сплати рахунок-фактури №441 від 10.03.2010р. на суму 16000,00 грн. за послуги з перевезення вантажу, рахунок-фактури №441-1 від 15.03.2010р. на суму 2525,00 грн. за понаднормовий простій транспортного засобу, №441/1 від 12.03.2010р. на суму 2202,07 грн. на оплату додаткових витрат позивача, а також надіслав міжнародну товарно-транспортну накладну, податкову накладну, довіреність, акти виконаних робіт та квитанції (том справи 1, аркуші справи 11, 18, 20).

Відповідач оплатив лише рахунок-фактури на вартість послуг з перевезення вантажу, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою (том справи 1, аркуш справи 19). Решта виставлених позивачем рахунків-фактури у погоджені в Договорі порядку та строки відповідачем оплачені не були.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних та неустойку (пеню).

Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про непідтвердженість останніх належними доказами. На думку відповідача, підстави для оплати понаднормового простою відсутні, оскільки останнього не було, а додаткові витрати позивача документально не доведені.

Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, визнавши наявність лише однієї доби понаднормового простою транспортного засобу позивача та додаткових витрат позивача у сумі 1296,62 грн. При цьому, суд першої інстанції наголосив на тому, що надана позивачем квитанція №с033933 від 02.03.2010р. на суму 30000,00 форинтів не містить реквізитів, які б підтверджували понесені витрати саме позивачем і саме за вантаж, який перевозився за спірним Договором, тому суд дійшов висновку про те, що витрати позивача в цій частині є непідтвердженими належними доказами і вимога про стягнення вказаних витрат задоволенню не підлягає.

Також місцевим господарським судом було здійснено перерахунок 3% річних і пені з огляду на часткове задоволення вимог про стягнення основного боргу, в результаті чого судом виявлено порушення позивачем вимог ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України в частині визначення періоду нарахування пені, який перевищував гранично встановлений 6-місячний термін.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч.1 ст. 909 Цивільного кодексу України).

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобовязань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалось вище, у відповідності до умов Договору (пункт 1) у випадку прибуття автомобіля після 10:00 ранку, нормативний простій при розмитненні приймається в межах 48 годин на території України.

За твердженням позивача під час виконання останнім заявки відповідача на перевезення вантажу за спірним Договором був перевищений нормативний простій, передбачений в Договорі, на 9 днів.

Натомість в процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з відомостями, вказаними в міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR) та разовій перепустці №ПР-011001 від 09.03.2010р., транспортний засіб (автомобіль) позивача прибув на Київську регіональну митницю для розмитнення вантажу 09.03.2010р. о 10:45 та був випущений 12.09.2010р. (том справи 1, аркуші справи 10, 17).

Тобто, з урахуванням порядку визначення меж (тривалості) нормативного простою на території України, погодженого сторонами в Договорі, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку нормативний простій при розмитненні перевищено лише на 1 добу, а не на 9, як зазначає позивач, і відповідач повинен оплатити позивачу понаднормовий простій у розмірі, еквівалентному 505,00 грн. за добу (п.1 Договору).

Оскільки виставлений позивачем до сплати відповідачу рахунок-фактури №441-1 від 15.03.2010р. на суму понаднормового простою транспортного засобу оплачений не був, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 505,00 грн. за одну добу понаднормового простою є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Решта вимог позивача в цій частині є документально непідтвердженими і правові підстави для їх задоволення у суду відсутні.

Належних та допустимих доказів на спростування вищенаведених обставин суду надано не було.

Відносно позовних вимог про стягнення з відповідача суми додаткових витрат позивача, повязаних з перевезенням вантажу, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Умовами Договору (пункт 5) передбачено, що всі додаткові витрати, повязані з вантажем, які виникли під час перевезення (конвоювання, штрафи за перевантаження на вісь, документальне оформлення вантажу і т.д.) оплачуються експедитором (відповідачем) після предявлення перевізником (позивачем) відповідної квитанції.

Відповідач наголошував на тому, що додаткові витрати, про які зазначає позивач у своєму позові, документально непідтверджені і надані суду квитанції не є належними доказами таких витрат.

З цього приводу слід зазначити, що передумовою для відшкодування додаткових витрат перевізника є наявність відповідних документів, які засвідчують факт сплати, а також наявність у цих документах відомостей, які б надали змогу ідентифікувати перевізника, як платника, вантаж та/або транспортний засіб, яким здійснювалось перевезення.

Відповідно до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач наголошував на тому, що при здійсненні перевезення вантажу він поніс додаткові витрати у загальному розмірі 2202,07 грн., з яких 1454,63 грн. (еквівалентно 35625 форинтів за курсом до гривні, встановленим Національним банком України на час звернення з позовом до суду) сплачено на території Угорщини згідно з квитанціями №с033933 від 02.03.2010р. на суму 30000 форинтів та №ZK-V-10566/201 від 02.03.2010р. на суму 5625 форинтів, а також 747,44 грн., сплачених на території України, згідно з квитанціями №1038430 серії Г від 03.03.2010р., №14691 від 03.03.2010р. на загальну суму 375,00 грн. та уніфікованою митною квитанцією МД-1 серії 30502В№1410495 від 04.03.2010р. на суму 372,44 грн.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, всі квитанції, надані позивачем, окрім квитанції №с033933 від 02.03.2010р. на суму 30000 форинтів, містять відомості (прізвище водія позивача, державний номерний знак транспортного засобу, тощо), які дозволяють ідентифікувати витрати позивача саме як такі, що понесені ним у звязку з перевезенням вантажу за спірним Договором.

Натомість в квитанції №с033933 від 02.03.2010р. не вказані відомості (реквізити), з огляду на які можна було б дійти висновку про те, що 30000 форинтів сплачені позивачем за отримання спеціального дозволу саме для перевезення вантажу відповідача, тому вказані кошти не можуть бути віднесені до додаткових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у відповідності до п.2 Договору.

Загалом, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача оплати однієї доби понаднормового простою транспортного засобу позивача та додаткових витрат, понесених позивачем, згідно з квитанціями №ZK-V-10566/201 від 02.03.2010р., №1038430 серії Г від 03.03.2010р., №14691 від 03.03.2010р., уніфікованою митною квитанцією МД-1 серії 30502В№1410495 від 04.03.2010р. Однак при цьому слід зазначити, що місцевим господарським судом у підсумку було невірно визначено суму основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума додаткових витрат позивача, які останній просив стягнути з відповідача протягом розгляду справи не змінювалась і становила 2202,07 грн., з яких: 747,44 грн. витрат, понесених в Україні, та 1454,63 грн., сплачених на території Угорщини, що еквівалентно 35625 форинтів за курсом Національного банку України на дату звернення з позовом до суду (12.03.2011р.), при чому 30000 форинтів еквівалентно 1224,95 грн., 5625 форинтів 229,68 грн.

Так, в оскаржуваному судовому рішенні вказано, що позовні вимоги в частині основного боргу підлягають задоволенню у розмірі 1801,62 грн., хоча задоволені вимоги складаються з наступних сум: 505,00 грн. (оплата однієї доби понаднормового простою), 747,44 грн. (додаткові витрати позивача, сплачені на території України згідно з квитанціями №1038430 серії Г від 03.03.2010р., №14691 від 03.03.2010р. та уніфікованою митною квитанцією МД-1 серії 30502В№1410495 від 04.03.2010р.) та 229,68 грн. (еквівалентно 5625 форинтів, які є додатковими витратами позивача, сплаченими в Угорщині згідно з квитанцією №ZK-V-10566/201 від 02.03.2010р.), що загалом складає 1482,12 грн., а не 1801,62 грн., як зазначив суд першої інстанції. Тобто, в даному випадку має місце часткова невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи і вказане процесуальне порушення, допущене судом першої інстанції, яке залишилось поза увагою апелянта, має бути виправлено апеляційним господарським судом, оскільки останній в силу ч.2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованими та документально підтвердженими лише у розмірі 1482,12 грн. В іншій частині вказані вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з п.7 Договору у випадку прострочення платежів сторони за даним Договором зобовязані сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що судом було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобовязань за Договором, нарахування пені та 3% річних також є обґрунтованим.

Однак, відносно вимог позивача про стягнення з відповідача пені апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

В силу ст. 546 Цивільного кодексу України неустойка є різновидом забезпечення виконання зобовязання.

Згідно з нормами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

З матеріалів справи вбачається, що за порушення відповідачем зобовязання з оплати понаднормового простою транспортного засобу та додаткових витрат позивача останній здійснив нарахування неустойки (пені) за період з березня 2010 року по квітень 2011 року у розмірі 1179,09 грн.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, позивач при здійсненні розрахунку неустойки (пені) не прийняв до уваги вимоги ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки місцевий господарський суд невірно визначив суму основного боргу, розмір решти вимог позивача, а саме пені та 3% річних, які нараховуються на суму боргу, також має бути перераховано.

За розрахунком суду апеляційної інстанції з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 26.03.2010р. по 25.09.2010р. в загальному розмірі 138,28 грн. та 3% річних за період з 26.03.2010р. по 08.04.2011р. у сумі 46,05 грн.

Відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування вищевикладених обставин, тоді як згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду даної справи.

Однак в процесі судового розгляду апеляційним господарським судом було виявлено невірне визначення місцевим господарським судом суми основного боргу, внаслідок чого останнім було невірно розраховано 3% річних та пеню, що в свою чергу свідчить про часткову невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Натомість оскаржуване рішення суду першої інстанції має бути змінено в частині визначення сум основного боргу, 3% річних та пені, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, але з інших підстав, ніж ті, які наводились в апеляційній скарзі.

З огляду на часткове задоволення позову, згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) підлягають стягненню з обох сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

У звязку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги витрати по сплаті державного мита за подання останньої покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 69, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВАСТ-ТРАНС” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2011р. у справі №37/60 частково змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЖЕФКО УКРАЇНА” (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 110, ідентифікаційний код 35894081, р/р №26005011989000 в ПАО „Калион Банк Україна” м. Київ, МФО 300379) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВАСТ-ТРАНС” (08113, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрушки, вул. Лісна, 1, ідентифікаційний код 30397782, р/р №26008301001585 в ВАТ ВТБ Банк м. Київ, МФО 321767) 1482,12 грн. (одну тисячу чотириста вісімдесят дві гривні 12 копійок) основного боргу, 46,05 грн. (сорок шість гривень 05 копійок) трьох відсотків річних, 138,28 грн. (сто тридцять вісім гривень 28 копійок) пені, 20,87 грн. (двадцять гривень 87 копійок) витрат по сплаті державного мита та 48,29 грн. (сорок вісім гривень 29 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити”.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи №37/60 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддяЗубець Л.П.

СуддіЛосєв А.М.

Новіков М.М.

22.08.11 (відправлено)