Рішення № 17884283, 03.08.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 58/14703.08.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “ЮК-Постачання”

До Публічного акціонерного товариства “ПроКредитБанк”

Про

За зустрічним позовом

До

Про визнання рамкової угоди і договорів траншу недійсними

Публічного акціонерного товариства “ПроКредитБанк”

Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “ЮК-Постачання”,

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно

Головуючий суддя Блажівська О.Є.

судді Ломака В.С.

Чебикіна С.О

Від позивача за первинною позовною заявою Головань К.М., від 05.06.11;

Від відповідача за первинною позовною заявою Бенедюк С.С ;

Від позивача за зустрічною позовною заявою Бенедюк С.С.;

Від відповідача-1 за зустрічною позовною заявою Головань К.М., від 05.06.11;

Від відповідача-2 за зустрічною позовною заявою не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “ЮК-Постачання” звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства “ПроКредитБанк” про визнання недійсними рамкової угоди № 833 від 18.11.2002 р. та договорів про надання траншу № 1.19507/833 від 15.12.2005 р., № 1.21086/833 від 02.02.2006 р., № 1.133138/833 від 18.07.2007 р., № 1.38274/833 від 23.04.2008 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.03.2011 р. № 58/147 порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 20.04.2011 року.

20.04.2011 р. відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у позові з підстав зазначених у відзиві.

20.04.2011 р. Публічне акціонерне товариство “ПроКредитБанк” подало до суду зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “ЮК-Постачання” та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами про надання траншу № 1.19507/833 від 15.12.2005 р., № 1.21086/833 від 02.02.2006 р., № 1.133138/833 від 18.07.2007 р., № 1.38274/833 від 23.04.2008 р. у сумі 1 586 463,14 грн., а саме 1 432 182,33 грн. заборгованості по капіталу, 49 215,78 грн. заборгованості по процентах, 105 065,03 грн. пені, та звернути стягнення на майно.

Розпорядженням від 20.04.2011 року, Голови Господарського суду міста Києва, Ємельянова А.С., у звязку з перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному та з метою дотримання процесуальних строків, керуючись п. 2.6. рішення зборів суддів Господарського суду міста Києва від 03.02.2011р. (протокол №1 від 03.02.2011р.) та ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України справу 58/147 передано для розгляду судді Бондаренко Г.П.

Розпорядженням від 26.04.2011 року, Голови Господарського суду міста Києва, Ємельянова А.С., у звязку з виходом судді Блажівської О.Є. з лікарняного та з метою дотримання процесуальних строків, керуючись п. 2.6. рішення зборів суддів Господарського суду міста Києва від 03.02.2011р. (протокол №1 від 03.02.2011р.) та ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України, справу 58/147 передано для розгляду судді Блажівській О.Є.

11.05.2011 р. позивач за зустрічним позовом подав до суду клопотання про витребування доказів.

11.05.2011 р. позивач за зустрічним позовом подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Статтею 67 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Господарський суд міста Києва дослідивши подані позивачем матеріали, враховуючи те, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, дійшов висновку, що у відомостях, які містяться у поданих позивачем матеріалах, відсутні достатні підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі. А тому, заявлена позивачем за зустрічним позовом заява про забезпечення позову є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Ухвалою суду від 11.05.2011 р. розгляд справи був відкладений на 25.05.2011 р.

Позивач за первісним позовом 25.05.2011 р. подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд визнати недійсними: рамкову угоду № 833 від 18.11.2002 р., договори про надання траншу № 1.19507/833 від 15.12.2005 р., № 1.21086/833 від 02.02.2006 р., № 1.133138/833 від 18.07.2007 р., № 1.38274/833 від 23.04.2008 р., договори поруки від 23.04.2008 р. № 833-ДП1, від 30.12.2009 р. № № 833-ДП2, договори застави № 833-ДЗ1 від 18.11.2002 р., № 833-ДЗ 3 від 18.11.2002 р., № 833-ДЗ 5 від 08.11.2004 р., № 833-ДЗ6 від 09.11.2004 р., та договори іпотеки № 833-ІД 01 від 09.11.2004 р., № 833-ІД 02 від 02.02.2006 р.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо). Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Зазначене позивачем за первісним позовом збільшення позовних вимог судом не приймається, оскільки позивачем було не збільшено позовні вимоги а змінено предмет позову.

Ухвалою суду від 25.05.2011 р. розгляд справи відкладався на 10.06.2011 р.

25.05.2011 р. позивач за первісним позовом звернувся до суду з клопотанням про призначення колегіального розгляду справи.

Ухвалою суду від 25.05.2011 р. призначено колегіальний розгляд справи.

13.07.2011 р. позивач за зустрічним позовом подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за договорами про надання траншу № 1.19507/833 від 15.12.2005 р., № 1.21086/833 від 02.02.2006 р., № 1.133138/833 від 18.07.2007 р., № 1.38274/833 від 23.04.2008 р. у сумі 1 586 463,14 грн., а саме 1 432 182,33 грн. заборгованості по капіталу, 49 215,78 грн. заборгованості по процентах, 105 065,03 грн. пені.

13.07.2011 р. позивач за первісним позовом подав до суду заяву про накладення арешту на все майно відповідача-1 та відповідача-2.

Суд відмовив у задоволенні зазначеної заяви, про що зазначив в ухвалі від 13.07.2011 р.

Ухвалою суду від 13.07.2011 р. розгляд справи відкладався на 27.07.2011 р.

27.07.2011 р. позивач за зустрічним позовом подав до суду заяву про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 27.07.2011 р. розгляд справи відкладався на 03.08.2011 р.

У судове засідання 03.08.2011 р. зявилися представники сторін. Представник ТОВ “ЮК-Постачання” підтримав первісні позовні вимоги та заперечив проти зустрічного позову про що зазначив у своєму відзиві від 03.08.2011 р. Представник ПАТ “ПроКредитБанк” проти первісного позову заперечив, а зустрічний позов просив задовольнити, крім того подав заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення 18218,54 грн. основної заборгованості.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.08.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд-

ВСТАНОВИВ

Як вбачається з матеріалів справи, 18 листопада 2002 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційне підприємство «ЮК-Постачання»та Закритим акціонерним товариством «Мікрофінансовий Банк»була укладена Рамкова угода № 833.

ЗАТ «Мікрофінансовий Банк»в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство «ПроКредитБанк».

За умовами Рамкової угоди № 833 Банк відкриває Позичальнику кредитну лінію терміном на 36 (тридцять шість) місяців.

Відповідно до умов цієї Рамкової угоди між Позивачем та Відповідачем були укладені договори про надання траншу, а саме:

№ 1.19507/833 від 15.12.2005 р.. за умовами якого кредитор на підставі рамкової угоди, на положеннях та на умовах цього договору надає позичальнику грошові кошти в сумі 40000 (сорок тисяч) доларів США на строк користування 60 місяців із сплатою відсотків в розмірі 14,5 % річних;

№ 1.21086/833 від 02.02.2006 р., за умовами якого кредитор на підставі рамкової угоди, на положеннях та на умовах цього договору надає позичальнику грошові кошти в сумі 90000 (дев'яносто тисяч) доларів США на строк користування 60 місяців із сплатою відсотків в розмірі 14,5 % річних;

№ 1.33138/833 від 18.07.2007 р., за умовами якого кредитор на підставі рамкової угоди, на положеннях та на умовах цього договору надає позичальнику грошові кошти в сумі 70000 (сімдесят тисяч) доларів США на строк користування 60 місяців із сплатою відсотків в розмірі 13,5 % річних;

№ 1.38274/833 від 23.04.2008 р., за умовами якого кредитор на підставі рамкової угоди, на положеннях та на умовах цього договору падає позичальнику кредит в сумі 125 000 (сто двадцять п'ять тисяч) доларів США на строк користування 36 місяців із сплатою відсотків в розмірі 14 % річних;

Рамкова угода № 833 від 18 листопада 2002 р. була викладена у новій редакції відповідно до умов Договору № 3 від 23.04.2008 р., про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № 833.

Як стверджує Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “ЮК-Постачання”, згідно умов спірних договорів сторонами було погоджено, що сплатою кредиту (погашення позичальником своїх грошових зобов'язань за спірними договорами) є зарахування коштів на визначений Кредитором рахунок і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту, як засіб платежу.

Отже, щомісячні платежі зі сплати процентів і основної суми кредиту позивачем здійснювалися також у валюті, що відповідає валюті надання траншів, тобто у доларах США.

Таким чином, позивач за первісним позовом, що наявність у договорах положень щодо вираження грошових зобов'язань між сторонами в іноземній валюті за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання Банком кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем іноземної валюти як засобу платежу за договорам про надання траншу, суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 35 Закону України „Про Національний банк України.

Відповідач за первісним позовом проти позову заперечив з підстав того, що не вважає спірні договори такими, що суперечать чинному законодавству України, а також посилається на наявність заборгованості позивача перед відповідачем за договорами про надання траншів.

Виходячи з вищезазначеного, Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “ЮК-Постачання” просить суд визнати недійсними рамкову угоду № 833 від 18.11.2002 р. та договори про надання траншу № 1.19507/833 від 15.12.2005 р., № 1.21086/833 від 02.02.2006 р., № 1.133138/833 від 18.07.2007 р., № 1.38274/833 від 23.04.2008 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 р. № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно із ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 192 ЦК України у випадках і в порядку, встановлених законом в Україні може використовуватися іноземна валюта.

Таким чином, зважаючи на визначення кредитного договору, встановлене ст. 1054 ЦК України, та поняття “кошти” за ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк може надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, у національній валюті (гривні) або іноземній валюті - у випадках і в порядку, встановлених законами України.

Здійснення банком операції з валютними цінностями є елементом виконання договірних зобовязань за укладеним кредитним договором, що в свою чергу не суперечить вимогам Закону “Про банки і банківську діяльність”.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»гривня, як грошова одиниця та національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без обмежень на усій території України».

Відповідно до ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

Згідно із ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують субєкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі в гривнях. Ціна у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 198 ГК України грошові зобовязання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо субєкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобовязань.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Вищеперелічені законодавчі акти, хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобовязань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобовязання в іноземній валюті.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що умови укладених між сторонами спірних договорів не суперечать законодавству України.

Твердження позивача за первісним позовом про те, що у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія та дозвіл Національного банку України на право здійснювати операції з валютними цінностями, судом відхиляються, з огляду на нижчевикладене.

Статтею 339 ГК передбачено, що перелік банківських операцій визначається законом про банки і банківську діяльність, а їх проведення здійснюється в порядку встановленому Національним банком України.

У відповідності до ч. 1 ст. 339 ГК кредитування є одним з основних видів банківських операцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 345 ГК кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб та громадян. При цьому, кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

- операції з валютними цінностями;

- емісію власних цінних паперів;

- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг;

- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

- випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

- випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Статтею 2 цього Закону визначено поняття “банківської ліцензії”, а саме, це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

29 вересня 2009 р. Національним банком України видано відповідачу банківську ліцензію № 195, на право здійснювати банківські операції, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Також, Національним банком України видано 29.09.2009 р. відповідачу Дозвіл № 195-2 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, згідно з додатком до цього дозволу, відповідно до якого відповідач має здійснювати операції, зокрема, з залучення та розміщення іноземної валюти, як на валютному ринку України, так і на міжнародних ринках, а також з відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними.

Таким чином, відповідач здійснює банківські операції з іноземною валютою на підставі вищевказаних ліцензії та дозволу Національного банку України.

Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1-3, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У спірних договорах зазначені всі істотні умови кредитного договору, що передбачені чинним законодавством України, а доводи позивача якими обґрунтовуються вимоги щодо недійсності рамкової угоди № 833 від 18.11.2002 р. та договорів про надання траншу № 1.19507/833 від 15.12.2005 р., № 1.21086/833 від 02.02.2006 р., № 1.133138/833 від 18.07.2007 р., № 1.38274/833 від 23.04.2008 р. спростовуються вищенаведеним.

За наведених обставин, підстави для визнання недійсними рамкової угоди № 833 від 18.11.2002 р. та договорів про надання траншу № 1.19507/833 від 15.12.2005 р., № 1.21086/833 від 02.02.2006 р., № 1.133138/833 від 18.07.2007 р., № 1.38274/833 від 23.04.2008 р. спростовуються вищенаведеним відсутні.

Разом з тим, Публічне акціонерне товариство “ПроКредитБанк” подало до суду зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “ЮК-Постачання” та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за договорами про надання траншу № 1.19507/833 від 15.12.2005 р., № 1.21086/833 від 02.02.2006 р., № 1.133138/833 від 18.07.2007 р., № 1.38274/833 від 23.04.2008 р. у сумі 1 586 463,14 грн., а саме 1 432 182,33 грн. заборгованості по капіталу, 49 215,78 грн. заборгованості по процентах, 105 065,03 грн. пені.

Позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тривалим простроченням боржником своїх зобовязань за договорами про надання траншу.

Відповідач-1 за зустрічним позовом проти зустрічного позову заперечив в частині стягнення пені посилаючись на сплив позовної давності щодо стягнення пені.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як зазначалося вище, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційне підприємство «ЮК-Постачання»та Закритим акціонерним товариством «Мікрофінансовий Банк»була укладена Рамкова угода № 833.

За умовами Рамкової угоди № 833 Банк відкриває Позичальнику кредитну лінію терміном на 36 (тридцять шість) місяців.

Відповідно до умов цієї Рамкової угоди між Позивачем та Відповідачем були укладені договори про надання траншу, а саме:

№ 1.19507/833 від 15.12.2005 р.. за умовами якого кредитор на підставі рамкової угоди, на положеннях та на умовах цього договору надає позичальнику грошові кошти в сумі 40000 (сорок тисяч) доларів США на строк користування 60 місяців із сплатою відсотків в розмірі 14,5 % річних;

№ 1.21086/833 від 02.02.2006 р., за умовами якого кредитор на підставі рамкової угоди, на положеннях та на умовах цього договору надає позичальнику грошові кошти в сумі 90000 (дев'яносто тисяч) доларів США на строк користування 60 місяців із сплатою відсотків в розмірі 14,5 % річних;

№ 1.33138/833 від 18.07.2007 р., за умовами якого кредитор на підставі рамкової угоди, на положеннях та на умовах цього договору надає позичальнику грошові кошти в сумі 70000 (сімдесят тисяч) доларів США на строк користування 60 місяців із сплатою відсотків в розмірі 13,5 % річних;

№ 1.38274/833 від 23.04.2008 р., за умовами якого кредитор на підставі рамкової угоди, на положеннях та на умовах цього договору падає позичальнику кредит в сумі 125 000 (сто двадцять п'ять тисяч) доларів США на строк користування 36 місяців із сплатою відсотків в розмірі 14 % річних;

Рамкова угода № 833 від 18 листопада 2002 р. була викладена у новій редакції відповідно до умов Договору № 3 від 23.04.2008 р., про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № 833.

Факт видачі банком кредиту за договорами про надання траншу підтверджується Меморіальними валютними ордерами (в матеріалах справи).

Пунктом 8.4. Рамкової угоди 1 передбачено, що позичальник зобов'язаний дострокове погасити весь залишок кредиту протягом пяти банківських днів з дня відправлення (вручення, якщо Кредитор вручив Вимогу) Позичальнику чи Поручителям Вимоги, якщо інша сума чи строк дострокового погашення не будуть вказані у такій Вимозі.

Як вбачається з матеріалів справи, банк 10.12.2010 р. направив позичальнику вимоги № 9767, № 9783 про погашення заборгованості.

Проте, Відповідач-1 не виконав вимогу та свою заборгованість по договорам про надання траншу не погасив.

Наявність заборгованості позичальника за договорами про надання траншу підтверджується наданими банком банківськими виписками.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача-1 за зустрічним позовом складає 1 432 182,33 грн. заборгованості по капіталу, 49 215,78 грн. заборгованості по процентах.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання зобовязань позичальника перед банком між Публічним акціонерним товариством “ПроКредитБанк” та Фізичною особою-підприємцем Кравчук Ю.П. був укладений договір поруки № 833-ДП2 від 30.12.2009 р., відповідно до якого відповідач-2 поручився перед банком за виконання усіх зобовязань позичальника (відповідач-1) у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник.

Відповідно до п. 2.2 договору поруки ліміт суми кредитування становить 500000,00 евро.

Відповідно до п. 3.2 договору поруки поручитель зобовязаний належно та повністю виконати зобовязання позичальника у випадку та з моменту виникнення заборгованості позичальника у звязку із порушенням умов кредитних договорів чи неможливістю виконання ним його зобовязань. Кредитор може вимагати від поручителя дострокового виконання усіх зобовязань позичальника за наявності підстав для дострокового виконання, які встановлені умовами кредитних договорів.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, банк 10.12.2010 р. направив поручителю вимогу про погашення заборгованості за договорами про надання траншів.

В судовому засіданні 03.08.2011 р. позивач за зустрічним зазначив про часткове погашення заборгованості у сумі 18218,54 грн., а тому просив суд в цій частині припинити провадження у справі.

З усних пояснень відповідача-1 за зустрічним позовом, останній проти наявності основної заборгованості не заперечував.

Враховуючи вищезазначене, зустрічні позовні вимоги щодо стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 1 413 963,79 грн. заборгованості по капіталу, 49 215,78 грн. заборгованості по процентах є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню, а в частині 18218,54 грн. підлягають припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до п. 10.2. Рамкової угоди при порушенні встановлених цим Договором строків погашення грошових зобов'язань Позичальник сплачує штрафну пеню у розмірі 0,5 % від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 (п'ятнадцять) гривень у еквіваленті валюти кредиту за кожний календарний день прострочення, включаючи день повного погашення заборгованості. Починаючи з 31 календарного дня прострочення, вказаний розмір пені збільшується до 1% за умови подання Кредитором відповідного повідомлення Позичальнику про таке збільшення. Розмір пені не може бути збільшено, якщо погашено не менше ніж 30 % усього боргу чи щомісячно погашається не менше ніж 30 % від суми заборгованості.

Відповідач-1 за зустрічним позовом, проти стягнення пені заперечив посилаючись на сплив позовної давності щодо стягнення пені.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з відзиву, відповідач-1 просив суд застосувати позовну давність щодо стягнення пені.

Судом було здійснено перерахунок пені зважаючи на строк позовної давності, так пеня за період з 20.04.2010 р. (дата в межах строку позовної давності) по 03.12.2010 р. (кінцева дата нарахування пені позивачем) складає 52 788,23 грн.

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В первісному позові відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “ЮК-Постачання” (04107, м. Київ, пров. Делегатський, 4, код ЄДРПОУ 24744567) та Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (08702, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства “ПроКредитБанк” (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 107 а, код ЄДРПОУ 21677333) 1 413 963,79 грн. (один мільйон чотириста тринадцять тисяч девятсот шістдесят три гривні 79 коп.) заборгованості по капіталу, 49215,78 грн. (сорок девять тисяч двісті п'ятнадцять гривень 78 коп.) заборгованості по процентах, 52 788,23 грн. (пятдесят дві тисячі сімсот вісімдесят вісім гривень 23 коп.) пені, 15159,67 грн. (пятнадцять тисяч сто пятдесят девять гривень 67 коп.) державного мита, 255,51 грн. (двісті пятдесят пять гривень 51 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 18218,54 грн.

В іншій частині зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Головуючий суддя Блажівська О.Є.

судді: Ломака В.С.

Чебикіна С.О.

Повний текст рішення складено: 05.08.2011 року