Рішення № 17882263, 16.08.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

16.08.2011Справа №5002-24/3971-2010 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріз" (99014, м. Севастополь, Камишеве шосе, 7)

До відповідачів 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Фаворит", (95000, м. Сімферополь, вул. Мате Залки, 27, кв. 67; // 95000, м. Сімферополь, вул.Субхи, 1);

2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" (49051,м.Дніпропетровськ, вул.Косіора, 45/28; // 49081, м. Дніпропетровськ, вул. Артельна, 12)

Про спонукання до виконання певних дій та стягнення 257 771,45 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача Комарова Н.О., представник, паспорт НОМЕР_1 виданий 18.02.1997р.

Від відповідача 1 не зявився.

Від відповідача 2 Осаволюк Р.В., представник, паспорт НОМЕР_2 виданий 19.01.2001 р.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бріз» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Фаворит» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра», в якій просить суд:

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Фаворит» виконати зобов'язання за договором відступлення права вимоги та передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Бріз» оригінали видаткових накладних №ЦфТ 113974 від 28.12.209р.; № ЦфТ 113975 від 28.12.2009р.; №ЦфТ 000024 від 05.01.2010р.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" на користь Товариства

з обмеженою відповідальністю "Бріз" заборгованість у розмірі 195 379,46 грн.; пеню в сумі 20 704,82 грн.; 3% річних у розмірі 3 029,98 грн. та 38 657,19 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за умовами укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Фаворит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бріз» договору про відступлення права вимоги від 15.07.2010 р. ТОВ Торговий Дім "Фаворит" передало, а ТОВ «Бріз» прийняло на себе право вимоги боргу та штрафних санкцій від Товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" за дистриб'юторським договором №26/10-05 від 26.10.2005 р. Позивач зазначає, що ТОВ «Торговий Дім «Фаворит» не виконало договірні обов'язки та не передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Бріз» оригінали видаткових накладних №ЦфТ 113974 від 28.12.2009р.; № ЦфТ 113975 від 28.12.2009р.; № ЦфТ 000024 від 05.01.2010р., а ТОВ "Довіра" дотепер не сплачена заборгованість у сумі 195 379,46 грн., пеня в сумі 20704.82 грн., 38657,19 інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 3029,98 грн.

29.09.2010р. від позивача надійшло клопотання про припинення провадження у справі у частині вимог про спонукання ТОВ «Торговий дім «Фаворит» виконати зобовязання по договору та передати позивачеві документи за відсутністю предмету спору (т. 2, а.с. 2).

Ухвалою Господарського суду АРК від 30.09.2010р. у справі була призначена судова екномічна експертиза та її проведення доручено експерту Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз» Юга Іллі Петровичу (м. Сімферополь, вул.Шполянської, 6, оф. 1).

За розпорядженням в.о. Голови господарського суду АР Крим С. Я. Тіткова справа передана на розгляд судді господарського суду АР Крим Колосовій Г. Г., в зв'язку із закінченням повноважень судді Дворного І.І.

Ухвалою від 17.02.2011р. справа прийнята до провадження суддею Колосовою Г.Г. з привласненням справі № 2-24/3971-2010, провадження по справі поновлено та призначено розгляд справи.

29.03.2011р. до Господарського суду АР Крим від 2 відповідача ТОВ «Довіра» надійшла апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду АР Крим від 30.09.2010р. у порядку п.6 ст.106 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду АРК від 30.03.2011р. провадження у справі було зупинено у звязку з надходженням до господарського суду АР Крим 29.03.2011р. апеляційної скарги від представника 2 відповідача «ТОВ Довіра» на ухвалу господарського суду АР Крим від 30.09.2010р. у порядку п.6 ст.106 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду АР Крим від 12.04.2011р. апеляційну скаргу залишено без розгляду.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.05.2011р. касаційну скаргу на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду АР Крим від 12.04.2011р. до розгляду не прийнято.

В звязку з вказаним ухвалою ГС АР Крим від 30.05.2011 р. провадження по справі було поновлено.

10.06.2011р. до Господарського суду АР Крим від 2 відповідача ТОВ «Довіра» надійшла апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду АР Крим від 30.03.2011р. у порядку п.6 ст.106 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду АРК від 10.06.2011р. провадження у справі було зупинено у звязку з надходженням до господарського суду АР Крим 10.06.2011р. апеляційної скарги від представника 2 відповідача ТОВ «Довіра» на ухвалу господарського суду АР Крим від 30.03.2011р. у порядку п.6 ст.106 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.06.2011р. апеляційну скаргу «ТОВ Довіра» залишено без розгляду.

В звязку з вказаним суд ухвалою від 08.08.2011 р. провадження по справі поновив.

Позивач у поясненні на висновок експерта від 07.06.2011 р. просив суд стягнути з відповідача №2 заборгованість за поставлений товар у розмірі 195379,46 грн., пеню у розмірі 18883,53 грн., 3% річних у розмірі 5109,39 грн., інфляційні втрати у розмірі 11822,09 грн. (т. 6, а.с. 101-102).

У судовому засіданні 16.08.2011р. судом встановлено, що фактично цими поясненнями позивач зменшив позовні вимоги, виклавши їх відповідно з висновком експерта, та підтримує позовні вимоги з урахуванням зменшення.

Вказане було викладене письмово у судовому засіданні (т. 6, а.с. 102).

Вислухавши позицію позивача з урахуванням раніше заявленого ним клопотання про припинення провадження у справі у частині вимог про спонукання ТОВ «Торговий дім «Фаворит» виконати зобовязання по договору та передати позивачеві документи за відсутністю предмету спору, суд приймає заяву про зменшення позовних вимог до розгляду, та розглядає вимоги про стягнення з відповідача №2 заборгованість за поставлений товар у розмірі 195379,46 грн., пеню у розмірі 18883,53 грн., 3% річних у розмірі 5109,39 грн., інфляційні втрати у розмірі 11822,09 грн.

Відповідач №2 у відзиві на позов повідомив про те, що на підставі п. п. 8.1.6, 8.1.10, 8.1.13 договору дистрибюції №26/10-05 від 26.10.2005 р. у відповідача №1 виникли грошові зобовязання перед відповідачем №2. Загальна сума цих зобовязань склала 146996,26 грн. В результаті проведеного заліку сума заборгованості відповідача №2 за поставлений товар скоротилася на 146996,26 грн., проте позивач не враховує даного факту в своїй позовній заяві. На підставі вказаного відповідач №2 вважає, що у відповідності до ст. ст. 518, 601 ЦК України, сума позовних вимог є значно завищеною та не відповідає дійсності. Також відповідач №2 зауважив на те, що позивач не надав жодного доказу факту отримання відповідачем №2 документу чи жодної інформації про перехід права вимоги відповідача №1 до позивача.

Також відповідач №2 вказує на те, що за договором уступки права вимоги від 15.07.2010 р. до позивача по справі було передано право вимоги боргу саме за договором дистрибюції від 26.10.2005 р. Відповідач №2 вказує на те, що позивач намагається разом із тим здійснити стягнення грошових коштів за товар, що був поставлений за накладними №000023, №000022 та №000024 від 05.01.2010 р. Проте виходячи з того, що термін дії договору дистрибюції від 26.10.2005 р. сплинув 31.12.2009 р., зазначені поставки мали місце поза рамками вищевказаного договору. Враховуючи те, що товар за зазначеними накладними поставлявся не в рамках договору дистрибюції та те, що строк виконання зобовязання по оплаті поставленого по ним товару сторонами не встановлений, у позивача до теперішнього часу відсутнє право вимоги щодо його оплати.

На підставі вказаного відповідач №2 просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У додаткових поясненнях від 16.08.2011 р. відповідач 2 повідомив про те, що відповідно до норм чинного законодавства України зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін, тобто є одностороннім правочином, який відбувається за волевиявленням лише однієї сторони та направлений на припинення зобовязань. На підставі вказаного відповідач №2 вважає, що його зобовязання на суму 146996,26 грн. щодо оплати вартості поставленої відповідачем №1 продукції в результаті складання та підписання відповідачем 2 зазначеної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог припинилися.

Також відповідач №2 клопотанням просив суд направити інформацію про факт підробки підпису директора ТОВ «Бріз» гр. ОСОБА_1. в тексті договору про уступку права вимоги боргу б/н від 15.07.2010 р. і в тексті довіреності від 01.12.2009 р. на імя ОСОБА_2. в прокуратуру АР Крим для проведення слідства. Вказане відповідач №2 обґрунтовує тим, що в процесі розгляду даної справи зясувалися обставини того, що підписи в договорі уступки права вимоги боргу від 15.07.2010р. і в тексті довіреності від 01.12.2009р. на імя ОСОБА_2. не відповідають підпису директора ТОВ «Бріз» гр. ОСОБА_1.

Суд дійшов висновку відмовити у задоволенні вказаного клопотання в звязку з відсутністю належних доказів, які б підтвердили вказані факти.

Також 10.03.2011р. від відповідача №2 через канцелярію суду було надане письмове клопотання про зупинення провадження по справі №5002-24/3971-2010 до розгляду цивільної справи №2-13077/10.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що право вимоги за даним позовом перейшло до позивача відповідно до умов договору уступки права вимоги від 15.07.2010 р., укладеного між позивачем та відповідачем №2. Однак відповідач №1 по справі звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ТОВ «Бріз», ТОВ «ТД «Фаворит» та гр. ОСОБА_3 про визнання недійсним зазначеного договору уступки права вимоги та стягнення грошових коштів, яка прийнята до розгляду та порушено провадження по цивільній справі №2-13077/10.

В подальшому відповідач №2 клопотанням від 16.08.2011 р. знов просив суд зупинити провадження по справі, однак на цей раз до розгляду по суті справи №5002-3/2511 2011. Вказане клопотання обґрунтовував тим, що ТОВ «Довіра» звернулося до ГС АР Крим з позовною заявою до ТОВ «Бріз» та ТОВ «ТД «Фаворит» про визнання недійсним зазначеного договору уступки права вимоги. Ухвалою ГС АР Крим від 16.06.2011 р. за даним позовом було порушено провадження по справі №5002-3/2511-2011 і вказана справа на даний час це не розглянута.

Суд дійшов висновку відмовити у задоволенні вищевказаних клопотань.

Доказів того, що на момент розгляду справи договір про уступку права вимоги визнаний недійсним, відповідач не надав.

Суд звертає увагу, що встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу строк розгляду справи 2 місяця закінчується 16.08.2011р. з урахуванням часу зупинення провадження по даній справі. Клопотань про продовження строку розгляду справи сторони не заявляли. Таким чином, у суду відсутня можливість розгляду даної справи поза межами встановлено строку її розгляду.

Крім того, визнання недійсним договору про уступку права вимоги від 15.07.2010 р. є підставою для звернення до суду із заявою про перегляд рішення по даній справі за нововиявленими обставинами.

Розгляд справи відкладався, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Судові засідання фіксувалися за допомогою технічних засобів, а саме програмно апаратного комплексу «Діловодство суду».

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача №2, суд

ВСТАНОВИВ :

26.10.2005 р. між відповідачем №1 по справі ( Компанія ) та відповідачем №2 по справі ( Дистрибютор ) був укладений договір № 26/10-05 ( дистрибюції в регіоні ) ( т. 1, а. с. 12 13 ).

Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору компанія поставляє на умовах, визначених цим договором, дистрибютору продукти харчування в строки, в асортименті та за цінами, що зазначені в погоджених сторонами специфікаціях, які є невідємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору він набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін і діє до 31.12.2006 р. включно.

Відповідно до п. 2.2 вказаного договору у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору на протязі одного місяця до закінчення строку його чинності дія договору продовжується на 1 календарний рік на тих самих умовах, які передбачені цим договором. Продовження дії Договору оформлюється окремим додатком, який є невідємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 5.1 вказаного договору Дистрибютор зобовязався провести повний розрахунок за кожну партію продуктів харчування відповідно до накладної протягом 21 ого календарного дня, рахуючи з дати фактичного отримання продуктів харчування. Якщо дата оплати припадає на вихідний або святковий день, оплата повинна бути здійснена в перший банківський день, що слідує за таким святковим або вихідним днем.

Позивач посилається на те, що у виконання умов вищевказаного дистрибюторського договору відповідачем №1 по справі було поставлено на користь відповідача №2 товар на загальну суму 209688, 19 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи витратними накладними: №ЦфТ 113974 від 28.12.2009 р., №ЦфТ №113975 від 28.12.2009 р., №ЦфТ 000023 від 05.01.2010 р.; №ЦфТ 000022 від 05.01.2010 р., №ЦфТ 000024 від 05.01.2010 р. ( т. 1, а. с. 15 19 ).

Факт поставки товару підтверджується також довіреностями №ДДов 00415 від 25.12.2009 р. і №ДДов 00002 від 04.01.2010 р. ( т. 1, а. с. 20 21 ).

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що 15.07.2010 р. між відповдачем №1 по справі ( Цедент ) і позивачем по справі ( Цесіонарій ) було укладено договір б/н уступки права вимоги ( т. 1, а. с. 9 ).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору цедент передає, а цесіонарій приймає на себе право вимоги боргу за дистрибютерським договором 326/10-05 від 26.10.2005 р., що був укладений між ТОВ «ТД «Фаворит» і ТОВ «Довіра» ( Боржник ).

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору цесіонарій придбає право вимагати від боржника належного виконання зобовязань по сплаті 195379,46 грн. боргу, а також всіх штрафних санкцій, передбачених умовами дистрибютерного договору і чинним законодавстом України.

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору сторони зазначили, що вказана у п. 1.2 ст. 1 договору сума є сумою заборгованості за поставлений товар, яка підтверджена дистрибюторським договором №26/10-05 від 26.10.2005р., на яку боржник не виконав повністю свої зобовязання відносно розрахунку за поставлену продукцію.

Відповідно до п. 1.4 вказаного договору право вимоги засновано на дистрибюторському договорі №26/10-05 від 26.10.2005 р., додаткових угодах до нього, а також видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору цедент в момент підписання договору передає цесіонарію документи, які підтверджують право вимоги виконання боржником зобовязань, вказаних у п. 1.2 ст. 1 договору, а саме:

А. ) дистрибюторський договір №26/10-05 від 26.10.2005 р. зі всіма додатковими угодами і додатками ;

Б. ) витратну накладну №ЦфТ 113974 від 28.12.2009 р.;

В. ) витратну накладну №ЦфТ №113975 від 28.12.2009 р.;

Г. ) витратну накладну №ЦфТ 000023 від 05.01.2010 р. ;

Д. ) витратну накладну №ЦфТ 000022 від 05.01.2010 р.;

Е . ) витратну накладну №ЦфТ 000024 від 05.01.2010 р.

16.07.2010 р. між відповідачем №1 та позивачем була укладена додаткова угода до договору уступки права вимоги від 15.07.2010 р. ( т. 6, а. с. 128 ).

Відповідно до п. 1 вкзааної додаткової угоди відповідач №1 та позивач дійшли згоди викласти ч. 1.1 п. 1 договору уступки права вимоги у наступній редакції: «цедент передає, а цесіонарій приймає на себе права вимоги боргу у ТОВ «Довіра» за поставлений товар за витратними накладними, а також за дистрибюторським договором №26/10-05 від 26.10.2005р., укалденим між ТОВ «ТД «Фаворіт» та ТОВ «Довіра».

Пунктом 2 вказаної угоди сторони дійшли згоди викласти ч. 1.3 п. 1 договору уступки права вимоги в наступній редакції: «вказана у п. 1.2 ст. 1 договору сума є сумою заборгованості за поставлений товар, підтвердженою витратними накладними, а також дистрибюторським договором №26/10-05 від 26.10.2005р., на яку боржник не виконав повністю свої зобовязання відносно розрахунку за поставлену продукцію».

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

В матеріалах справи наявне повідомлення про переуступку права вимоги боргу вих. №618 від 23.07.2010 р., відповідно до якого відповідач №1 повідомив відповідача №2 про те, що згідно із договором уступки права вимоги від 15.07.2010 р. він відступив право вимоги виконання зобовязань за дистрибюторським договором №26/10-05 від 26.10.2005 р. в сумі 195379,46 грн., а також стягнення всіх штрафних санкцій, передбачених вказаним договором і чинним законодавстом за прострочку виконання зобовязання. Також вказаним повідомленням було повідомлено відповідача №2 про місцезнаходження та банківські реквізити позивача по справі ( т. 1, а. с. 10 ).

До вказаного повідомлення було додано копію договору про уступку права вимоги боргу б/н від 15.07.2010 р.

Вказане повідомлення було надіслано відповідачу №2, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим листом від 30.07.2010 р. ( т. 1, а. с. 11 ).

З урахуванням викладеного, суд вважає надані докази належними, та не приймає до уваги заперечення відповідача № 2 щодо його належного повідомлення про уступку права вимоги відповідачем № 1. Чинним законодавством не передбачений обовязок цедента чи цесіонарія пересвідчуватися, чи отримував боржник повідомлення про уступку права вимоги, яка надіслана на його адресу.

Також відповідачем №1 була направлена відповідачу №2 додаткова угода від 16.07.2010р. до вказаного договору уступки права вимоги, що підтверджується наявним в матеріалах справи супровідним листом вих. №623 від 30.07.2010 р. та поштовим повідомленням ( т. 6, а.с. 129 131 ).

Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Як повідомлено позивачем та відповідачем №1 ТОВ «Бріз» отримало від ТОВ «ТД «Фаворит» всі необхідні документи, які засвідчують права, що передаються.

Відповідно до ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Відповідно до п. 1.2 договору уступки права вимоги від 15.07.2010 р. позивач придбав у відповідача №1 право вимагати від боржника ( відповідача №2 по справі ) належного виконання зобовязань по сплаті 195379,46 грн. боргу, а також всіх штрафних санкцій, передбачених умовами дистрибюторського договору і чинним законодавством України.

При цьому вказана у п. 1.2 ст. 1 договору уступки права вимоги від 15.07.2010 р. сума є сумою заборгованості за поставлений товар, підтвердженою видатковими накладними, а також дистрибюторським договором №26/10-05 від 26.10.2005р., на яку боржник не виконав повністю свої зобовязання відносно розрахунку за поставлену продукцію.

Відповідно до висновку №77/10 судово економічної експертизи від 07.02.2011р., документально підтвердилася заборгованість ТОВ «Довіра» перед ТОВ «ТД «Фаворит» в сумі 195 379, 46 грн. за товар, поставлений на підставі дистрибюторського договору №26/10-05 від 26.10.2005 р. та по видатковим накладним ЦфТ 113974 від 28.12.2009 р., №ЦфТ №113975 від 28.12.2009 р., №ЦфТ 000023 від 05.01.2010 р.; №ЦфТ 000022 від 05.01.2010 р., №ЦфТ 000024 від 05.01.2010 р.

Відповідач №2 вказує на те, що позивач намагається разом із тим здійснити стягнення грошових коштів за товар, що був поставлений за накладними №000023, №000022 та №000024 від 05.01.2010 р. Проте виходячи з того, що термін дії договору дистрибюції від 26.10.2005р. сплинув 31.12.2009р., зазначені поставки мали місце поза рамками вищевказаного договору. Враховуючи те, що товар за зазначеними накладними поставлявся не в рамках договору дистрибюції та те, що строк виконання зобовязання по оплаті поставленого по ним товару сторонами не встановлений, у позивача до теперішнього часу відсутнє право вимоги щодо його оплати.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Як вже вказувалося вище, договір дистрибюції був укладений між відповідачем №1 та відповідачем №2 до 31.12.2006 р. включно.

Відповідно до п. 2.2 вказаного договору у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору на протязі одного місяця до закінчення строку його чинності, дія договору продовжується на 1 календарний рік на тих самих умовах, які передбачені цим договором. Продовження дії Договору оформлюється окремим додатком, який є невідємною частиною цього договору.

На вимогу суду сторонами не було надано доказів продовження дії дистрибюторського договору після 31.12.2009 р. шляхом оформлення окремого додатку.

Більш того, в матеріалах справи наявний лист ТОВ «ТД «Фаворит» вих. №493 від 24.12.2009р., відповідно до якого ТОВ «Довіра» повідомлялося про те, що в звязку з укладенням з ТОВ «Довіра» нового договору дистрибюції в регіоні припиняється дія договору дистрибюції в регіоні №26/10-05 від 26.10.2005 р. з 31.12.2009 р. (т. 6, а.с. 66).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується дія договору №26/10-05 від 26.10.2005 р. до 31.12.2009 р. включно, та відсутність його продовження сторонами на подальший строк.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що умови договору №26/10-05 від 26.10.2005 р. та додаткових угод до нього, в тому числі щодо порядку розрахунків, не розповсюджуються на поставки, що відбулися після 31.12.2009р., тобто ті, що були здійснені за видатковими накладними №ЦфТ 000023 від 05.01.2010 р. №ЦфТ 000022 від 05.01.2010 р. та №ЦфТ 000024 від 05.01.2010 р. Як вбачається з вказаних накладних, у них взагалі відсутні посилання на будь-який договір.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тобто цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги. В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, а боржник відповідно виконати зобов'язання в будь-який час. Загальним правилом виконання такого зобов'язання є правило, що боржник має виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором вимоги. Тобто пред'явлення кредитором вимоги є тільки початком строку виконання, і виконання боржником обов'язку в будь-який день семиденного строку буде вважатися належним виконанням. Це правило є важливим, оскільки боржник буде вважатися таким, що порушив умову про строк виконання, а кредитор відповідно отримує право звертатися за захистом свого порушеного права до суду тільки на восьмий день після пред'явлення вимоги. Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред'явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків.

Однак в матеріалах справи відсутні докази предявлення позивачем або відповідачем №1, а рівно докази отримання відповідачем №2, вимоги щодо сплати товару, поставленого за вищевказаними накладними №ЦфТ 000023 від 05.01.2010 р., №ЦфТ 000022 від 05.01.2010р. та №ЦфТ 000024 від 05.01.2010 р.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідачем № 2 порушений обовязок сплати товару, який отриманий ним від відповідача № 1 у грудні 2009р. за видатковими накладними ЦфТ 113974 від 28.12.2009 р., №ЦфТ №113975 від 28.12.2009 р.

В обгрунтування вимог позивач вказує на те, що відповідач №2 повинен був оплатити поставлені за дитрибюторським договором продукти харчування протягом 30 ти календарних днів з моменту їх поставки.

Відповідач №2 з цим не погоджується та вказує на те, що між ним та відповідачем №1 існувала домовленість про те, що продукти харчування, які в подальшому дистрибютор реалізує своєму покупцю ТОВ «АТБ Маркет» належать до сплати протягом 60 ти календарних днів з моменту поставки продуктів харчування ТОВ «АТБ Маркет».

З вказаного суд зазначає наступне.

Як вже було вказано вище відповідно до п. 5.1 дистрибюторського договору Дистрибютор зобовязався провести повний розрахунок за кожну партію продуктів харчування відповідно до накладної протягом 21 ого календарного дня, рахуючи з дати фактичного отримання продуктів харчування. Якщо дата оплати припадає на вихідний або святковий день, оплата повинна бути здійснена в перший банківський день, що слідує за таким святковим або вихідним днем.

Судом встановлено, що 03.01.2006 р. між відповідачем №1 та відповідачем №2 була укладена Додаткова угода до договору №26/10-05 від 26.10.2005 р. ( т. 1, а. с. 14 ).

Відповідно до п. 1 вказаної додаткової угоди сторони дійшли згоди абз. 1 п. 5.1 договору викласти у наступній редакції: «оплата за кожну отриману партію продукті харчування здійснюється дистрибютором у безготівковій формі протягом 30 ти календарних днів з дати фактичного отримання продуктів харчування дистрибютором. Якщо дата оплати припадає на вихідний або святковий день, оплата має бути здійснена в перший банківський день, що слідує за таким вихідним або святковим днем».

При цьому судом встановлено, що 15.05.2006 р. між ТОВ «ТД «Фаворит» (відповідач №1) та ТОВ «Довіра» ( відповідач №2 ) була укладена додаткова угода до договору №26/10-05 від 26.10.2005 р. ( т. 1, а. с. 51 ).

Відповідно до п. 1 вказаної додаткової угоди сторони дійшли згоди про те, що продукти харчування, які поставляє відповідач №1 та які відповідач №2 в подальшому реалізує покупцю ТОВ «АТБ Маркет» належать до сплати у наступний строк: 60 календарних днів з моменту поставки продуктів харчування дистрибютором покупцю ТОВ «АТБ Маркет».

Пунктом 2 вказаної Додаткової угоди сторони передбачили, що інформація по відвантаженню продуктів харчування дистрибютором своєму покупцю ТОВ «АТБ Маркет», повинна бути підкреплена накладними документами за певний період ( 1 місяць ) і надана відповідачу №1 до кожного числа наступного місяця за відповідний період.

Під час проведення експертизи, що була призначена по даній справі, було досліджено видаткові накладні, що підтверджують поставку ТОВ «Довіра» на користь ТОВ «АТБ Маркет» продуктів харчування, придбаних у ТОВ «ТД «Фаворит» за видатковими накладними №ЦфТ 113974 від 28.12.2009 р. і №ЦфТ 113975 від 28.12.2009 р.

При таких обставинах суд дійшов висновку про те, що строк оплати по видатковим накладним №ЦфТ 113974 від 28.12.2009 р. і №ЦфТ 113975 від 28.12.2009 р. складає 60 календарних днів з моменту поставки продуктів харчування відповідачем №2 на користь ТОВ «АТБ Маркет».

Вказаний факт підтверджується також висновком №77/10 судово економічної експертизи від 07.02.2011 р.

Крім того, відповідач №2 вказує на те, що на підставі п. п. 8.1.6, 8.1.10, 8.1.13 договору дистрибюції №26/10-05 від 26.10.2005 р. у відповідача №1 виникли грошові зобовязання перед відповідачем №2. Загальна сума цих зобовязань склала 146996,26 грн. В результаті проведеного заліку сума заборгованості відповідача №2 за поставлений товар скоротилася на 146996,26 грн., проте позивач не враховує даного факту в свої позовній заяві. На підставі вказаного відповідач №2 вважає, що у відповідності до ст. ст. 518, 601 ЦК України, сума позовних вимог є значно завищеною та не відповідає дійсності.

З вказаного приводу судом було встановлено наступне.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

У підтвердження своїх доводів відповідачем №2 було надано заяву (акт) про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.02.2010 р. на суму 146996,26 грн. ( т. 1, а. с. 52 ).

Судом встановлено, що в бухгалтерському звіті ТОВ «ТД «Фаворит» зарахування кредиторської заборгованості ТОВ «Довіра» в сумі 146996,26 грн. за товари (рибні консерви) на підставі заяви ТОВ «Довіра» про залік зустрічних однорідним вимог від 24.02.2010 р. не відображено.

До того ж відповідач №1 зауважував, що не визнає виникнення зобовязання, яке ТОВ «Довіра» зарахувало за заявою від 24.02.2010 р. в звязку з тим, що бонуси, вказані у цій заяві, нараховані ТОВ «Довіра» необгрунтовано, у порушення умов договору №26/10-05 та без надання підтверджуючих документів.

Відповідно до п. 31 Інформаційного лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господрського кодексів України» згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містить і стаття 601 ЦК України.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань.

Однак при цьому зазначено на те, що якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Також відповідно до п. 22 Інформаційного лист Вищого господарського суду України від 12.03.2009 р. №01-08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що залік зустрічних вимог за заявою однієї сторони може бути проведений лише за відсутності заперечень другої сторони. Обовязок сторони, яка отримала відповідну заяву, провести залік зустрічних вимог за будь-яких умов чинним законодавством не передбачений.

Також суд бере до уваги, що в п. 2.1 заяви про залік зустрічних вимог відповідачем № 2 вказані інші накладні, ніж є предметом даного спору.

При таких обставинах у суду відсутні підстави приймати до уваги заяву ТОВ «Довіра» про залік зустрічних однорідним вимог від 24.02.2010 р., оскільки вказана заява не підтверджує безспірне припинення грошових зобовязань.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, висновками судових експертів.

Відпровідно до ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу, тому суд приймає вищевкзаний експертий висновок до уваги лише частково.

При таких обставинах, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу розмірі 88955,90 грн., який суд обрахував наступним чином: 103214,59 грн. ( вартість товару поставленого за накладними ЦфТ 113974 від 28.12.2009 р., №ЦфТ №113975 від 28.12.2009 р. ) 7119,61 грн. ( часткова оплата товару ) 7139,08 грн. ( повернений товар ).

В частині стягнення основного боргу у розмірі 106423,56 грн. у позові відмовити.

Також позивач просить стягнути з відповідача нараховану пеню у розмірі 18 883,53 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.3 вищевказаного договору № 26/10-05 ( дистрибуції в регіоні ) при затримці з оплатою за продукти харчування дистрибютор сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний календарний день прострочки.

Як вже вказувалося вище строк оплати по видатковим накладним №ЦфТ 113974 від 28.12.2009 р. і №ЦфТ 113975 від 28.12.2009 р. складає 60 календарних днів з моменту поставки продуктів харчування відповідачем №2 на користь ТОВ «АТБ Маркет».

При таких обставинах розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобовязання за поставлений товар по видатковим накладним №ЦфТ 113974 від 28.12.2009 р. і №ЦфТ 113975 від 28.12.2009 р. за період з 27.02.2010 р. по 01.09.2010 р. складає 9174,61 грн.

Оскільки суд не знайшов підстав для стягнення заборгованості по видатковим накладним №ЦфТ 000023 від 05.01.2010 р., №ЦфТ 000022 від 05.01.2010 р. та №ЦфТ 000024 від 05.01.2010 р., то, відповідно, у задоволенні вимог щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату вартості товару, поставленого за цими накладними, суд відмовляє.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5109,39 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11822,09 грн.

Відповідач вказує на те, що договором уступки права вимоги передбачено, що позивач отримав право вимагати тільки штрафні санкції, передбачені договором дистрибуції, а 3% річних і інфляційні нарахування не є штрафними санкціями, а значить позивач не отримав від відповідача №2 права вимагати вказані суми.

Суд погоджується з вказаним в звязку з наступним.

Судом встановлено, що відповідно до п. 1.2 договору уступки права вимоги від 15.07.2010 р. позивач придбав право вимагати від боржника належного виконання зобовязань по сплаті 195379,46 грн. боргу, а також всіх штрафних санкцій, передбачених умовами дистрибюторського договору і чинним законодавстом України.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua).

По-друге, вказана стаття передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені вказаною статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, тим більш штрафними, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При таких обставинах, 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями, а саме штрафні санкції позивач отримав право вимагати за договором уступки права вимоги від 15.07.2010 р., тому у даній частині у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У відношенні товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Фаворит" у позові відмовити, оскільки до нього позовні вимоги не заявлені, відповідно до заяви позивача про зменшення позовних вимог.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено, що повний текст рішення буде складено 22.08.2011 р. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 22.08.2011 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Косіора, 45/28; // 49081, м. Дніпропетровськ, вул. Артельна, 12, ЗКПО 30011928) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бріз", ( 99014, м. Севастополь, Камишеве шосе, 7, ЗКПО 31029009 ) заборгованість за основним боргом у розмірі 88 955,90 грн., пеню у розмірі 9174,61 грн., державне мито у розмірі 981,31 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 100,17 грн.

3.В частині стягнення основного боргу у розмірі 106423,56 грн., пені у розмірі 9708,92 грн., інфляційних втрат у розмірі 11822,09 грн. та 3% річних у розмірі 5109,39 грн. у позові відмовити.

4.У відношенні товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Фаворит" у позові відмовити.

Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКолосова Г.Г.