Рішення № 17882247, 22.08.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

22.08.2011Справа №5002-32/2426-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Генуя Тур» (95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Самокіша/вул.. Пушкіна 24/23, кв. 5 ідентифікаційний код 24034989).

До відповідача Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» (98033, АР Крим, м. Судак, с. Морське, вул.. Пушкіна, 1 ідентифікаційний код 24693663).

Про витребування майна з чужого незаконного володіння

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1. представник, дов. б/н від 13.01.2011р.

Від відповідача ОСОБА_2 представник, дов. б/н від 01.09.2010р.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Генуя Тур» звернулось до Господарського суду з позовом до Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт», та просить суд зобовязати відповідача повернути позивачеві належне йому майно.

Ухвалою господарського суду від 09.06.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 21.06.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду від 21.06.2011р. розгляд справи відкладений, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

У судових засіданнях 05.07.2011р., 11.07.2011р., 18.08.2011р. оголошено перерву в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Строк розгляду справи продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 18.08.2011р. представник позивача надав клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 18.08.2011р. у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Позовні вимоги мотивовані позбавленням відповідачем позивача можливості вивозу належного позивачеві майна, що і стало приводом для звернення позивача до суду із відповідним позовом .

Відповідач у судових засіданнях та у відзиві на позов заперечував, мотивуючи свої заперечення відсутністю доказів утримання відповідачем оспорюваного майна.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника сторін , суд

ВСТАНОВИВ:

10.03.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Генуя Тур» ( позивач) (Орендар) та Дочірнім державним унітарним підприємством Пансіонат «Зеніт» ( відповідач) (Орендодавець) укладений договір оренди майна (а.с. 18-22).

Предметом договору є оренда будівель.

Крім того, в пункті 1.1 Договору є вказівка на те, що також в оренду передаються меблі та інше майно, розташоване в приміщеннях, та яке необхідне для надання послуг туризму. Перелік вказаного майна зазначений в додатку до договору.

Також, у додатковій угоді до договору № 1 від 15.04.2010р. сторони встановили, що повний перелік рухомого майна, що передається в оренду для надання послуг туризму зазначається в акті приймання передачі орендованого майна та в додатку № 2 до додаткової угоди? що підписується сторонами протягом 2-х місяців після підписання додаткової угоди ( а.с. 23, пункт 6 Додаткової угоди).

Так, в обґрунтуванні своїх позовних вимог позивач посилається на те, що орендоване рухоме майно було викуплене позивачем у відповідача, що підтверджується видатковими та податковими накладними на загальну суму 385746, 81 грн. ( а.с.37-56).

Проте, відповідач, як то стверджує позивач, чинить перешкоду у вивозі майна з території орендованого приміщення, що в свою чергу порушує законні права позивача.

Пунктом 1 статті 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями статті 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до приписів статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У якості доказу того, що оспорювань майно знаходиться на території, належній відповідачеві, позивач зазначає той факт, що ним було придбане майно, яке було передане в рамках договору оренди.

Проте, всупереч вимогам діючого законодавства позивачем не доведено, що придбане майно та майно отримане за умовами договору оренди є одним й тим самим.

Зокрема, матеріали справи не містять ані додатку до договору із переліком майна, зазначеного в пункті 1.1 Договору оренди, ані акту приймання передачі рухомого майна, та додатку № 2 зазначених у пункті 6 Додаткової угоди до Договору оренди.

Підставою для вивозу майна позивач зазначає припинення договору оренди та факт придбання майна.

Так, дійсно матеріали справи містять докази придбання позивачем майна на суму 385746, 81 грн. у відповідача, що підтверджується платіжним дорученням № 433 від 07.09.2009р. ( а.с. 57).

Проте доказів знаходження майна на території належній відповідачеві позивачем не надано, не кажучи вже про те, що не надано й будь-яких доказів вчинення перешкод у вивозу майна.

Крім того, позивач не може довести, що ним була вивезена частина придбаного майна, а заявлений в позові залишок ні. Жодних документів, які б підтверджували, що дійсно вивіз було розпочато, проте припинено через перешкоду, вчинену відповідачем, позивач не надав.

Відповідно до листа, надісланого позивачеві, останньому було запропоноване провести інвентаризацію, що в свою чергу могло б документально відокремити майно позивача та відповідача, яке знаходилось в орендованому приміщенні ( а.с. 30).

Була створена робоча комісія з підготовки передавального акту майна, що вбачається з протоколу від 15.01.2011р.( а.с. 32).

Пунктом 4 зазначеного протоколу, сторони погодили, що в процесі проведення інвентаризації члени комісії готують проміжні трьохсторонні акти та передавальні акти орендованого майна, що підлягають підписанню сторонами.

Сторонами, у виконання приписів, погоджених у вищеназваному протоколі, підписані тристоронні акти звірки майна, належного ТОВ «Генуя-тур» ( а.с. 125-129).

Проте в зазначених актах не міститься майно, яке позивач просить витребувати з незаконного володіння відповідача, тобто не доведено факту знаходження на території орендованого приміщення рухомого майна, належного на підставі права власності позивачеві.

Крім того, у відповідності до листа надісланого позивачеві, спростовуються доводи позивача щодо навмисного утримання майна відповідачем, оскільки ВАТ «Російська літакобудівна корпорація «МиГ», що є власником ДП Пансіонат «Зеніт», в пункті 3 цього листа зазначило, що представники Товариства готові прийняти участь у підписанні передавальних актів, прийняти участь у вивозі майна ТОВ «Генуя-Тур» у повному обсязі. ( а.с. 36).

Позивач не довів суду, що саме придбане за доданими до матеріалів справи платіжними документами майно є майном, переданим за договором оренди, оскільки будь-які документи, що підтверджували б передачу майна та його перелік в рамках умов договору оренди в матеріалах справи відсутні.

Нічим не підтверджується й частковий вивіз майна, на що позивач посилається в позовній заяві.

А доводи позивача про вчинення перешкод відповідачем у вивозі майна, не тільки не підтверджені, а й взагалі спростовані документально. Готовність відповідача до вчинення дій, що б ідентифікували майно сторін із подальшим вивозом, вбачається з переписки сторін.

Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Проте позивачем не доведено факту заволодіння відповідачем майном, яке належить позивачеві.

Крім того, слід зауважити, що відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами. Статтею 1 вищезазначеного Закону встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто надані позивачем видаткові накладні взагалі свідчать проти позивача, оскільки мають підпис представника позивача та його печатку в графі Отримав, з чого взагалі можна зробити висновок, що майно, яке позивач просить йому повернути, вже отримане позивачем.

Приписами статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до положень статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно з вимогами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, як то закріплено в статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що позовні вимоги позивачем належним чином не обґрунтовані, не доведені, матеріалами справи не підтверджені, а отже задоволенню не підлягають.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 32-33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 22.08.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 23.08.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.