Ухвала суду № 17878729, 03.08.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/5654/11

Головуючий у 1-й інстанції: Ніколайчук М.Є.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю., Сапальової Т.В.

при секретарі: Пачевській А.П.

за участю представників сторін:

апелянта - Скакуна Ю.М.

відповідача - Вітюка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Сталь" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.05.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Сталь" до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2011 року ТОВ «ТехноСталь» звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Хмельницької МДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень №0005852310/0/2887, №0005842310/0/2886 від 08 грудня 2010 року та №0005852310/1/2925, №0005842310/1/2924 від 27 грудня 2010 року.

Позовні вимоги заявник мотивував тим, що між ним та постачальниками ПП «Кармін», ПП «Матіз», ПП «ДСН-Оптстрой» і ТОВ «Юта-С» укладались договори купівлі-продажу і на виконання яких постачальникам доставлено залізничним транспортом та відвантажено металопродукцію, що підтверджується належними документами.

При цьому, позивач зауважував, що факти здійснення господарських операцій зафіксовані первинними документами, які відповідають вимогам законодавства. Однак, податковим органом безпідставно виключено зі складу валових витрат операції по придбанню металопродукції, без жодних для цього підстав, на основі припущень та без проведення будь-якої зустрічної перевірки.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

28.07.2011 року до суду надійшли письмові заперечення Хмельницької МДПІ, у яких податковий орган заперечує проти доводів апелянта водночас посилаючись на правомірність висновків суду першої інстанції, зокрема наголошуючи на тому, що постачальники апелянта відвантаження металопродукції на проводили, а відтак і скаржник зазначену продукцію не отримував. За таких обставин, податковий орган вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність у апелянта права на включення до складу валових витрат вартість придбаної металоконструкції від ПП «Кармін», ПП «Матіз», ПП «ДСН-Оптстрой» і ТОВ «Юта-С».

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, окремо зазначаючи, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку стосовно виключення з валових витрат операцій по придбанню товарів (металопродукції) від ПП «Кармін», ПП «Матіз», ПП «ДСН-Оптстрой» і ТОВ «Юта-С».

Крім того, на думку представника апелянта, не відповідають дійсності висновки суду першої інстанції про нікчемність правочинів укладених між скаржником та постачальниками, оскільки останні зареєстровані у встановленому законом порядку, як юридичні особи, зареєстровані як платники відповідних податків та зборів, подають податковим органам відповідну звітність та сплачують відповідні податки та збори, а відтак укладені сторонами правочини жодним чином не суперечать моральним засадам суспільства.

Представник відповідача у судовому засіданні проти тверджень апелянта заперечив та посилаючись на доводи викладені у письмових запереченнях від 28.07.2011 року, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками Хмельницької МДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТехноСталь» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт перевірки №2819/230/33651215 від 25.11.2010 року. Відповідно до вказаного акту було встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, ч.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 1827165 грн., вимог пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 «Про податок на додану вартість".

На основі зазначеного акту податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0005852310/0/2887 та №0005852310/1/2925 від 08.12.2010 року та 27.12.2010 року відповідно, якими позивачу було визначено податкове зобовязання по податку на додану вартість в сумі 1352366 грн. за основним платежем та 676183 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкові повідомлення-рішення №0005842310/0/2886 від 08.12.2010 року та №0005842310/1/2924 від 27.12.2010 року, якими було визначено податкове зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1827165 грн. за основним платежем та 1371253 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В подальшому, директором ТОВ «ТехноСталь» до Хмельницької МДПІ було подано скаргу на винесені повідомлення-рішення, яка 27.12.2010 року була залишена без задоволення, а 05.01.2011 року ДПА у Хмельницькій області своїм рішенням повторну скаргу також залишила без задоволення.

Зазначене слугувало підставою для звернення апелянта до суду першої інстанції з вимогами по скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що операції скаржника з постачальниками не мали реального товарного характеру, а мало місце лише перерахування грошових коштів, а відтак нарахування фінансових санкцій за неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку та як наслідок прийняття Хмельницькою МДПІ оскаржуваних податкових повідомлень-рішень було здійснено відповідно до чинного законодавства та в межах наданих їй повноважень.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Взаємовідносини апелянта з постачальниками та включення сум за операціями до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства відбувалося до набрання чинності Податковим кодексом України, а тому до цих правовідносин застосовуються норми чинних на той час законодавчих актів Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість".

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Колегія суддів не заперечує наявність у апелянта первинних документів, а саме видаткових та податкових накладних, з/д накладних, сертифікатів якості, які заповнені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та «Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку».

Разом з тим, відповідно до статті 70 КАС України "Належність та допустимість доказів" належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

З огляду на зазначене, надані зазначені апелянтом документи не можуть слугувати підтвердженням отримання цих товарів від постачальників саме позивачем, оскільки вони підтверджують саме факт продажу товарів і повинні досліджуватися при визначенні валових доходів підприємств та не можуть бути доказами формування валових витрат та податкового кредиту, правомірність віднесення до складу якого операцій з контрагентами ТОВ «ТехноСталь» є предметом дослідження в даній справі.

Предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та віднесення сум до складу валових витрат.

Колегія суддів зауважує, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту є безпідставним і податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Колегія суддів звертає увагу також на те, що згідно з п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704) визначено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом та відомствами України.

Необхідність застосування товарно-транспортних накладних, дорожніх листів і відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам передбачено: ст. 16 Закону України "Про дорожній рух", ст.57 Закону України "Про автомобільний транспорт", п. 21 ст.11 Закону України "Про міліцію", ст. 1 Наказу Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.10.1997 р. за №363 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.98 р. за № 128/2568; Наказом Міністерства статистики, Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" від 29 грудня 1995 року № 488/346.

Таким чином, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України".

Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суд апеляційної інстанції дав належну оцінку доводам податкового органу щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки така може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій.

Зокрема, судом першої інстанції зясовано, що відповідно до наданих бухгалтерських документів постачальниками металопродукції ТОВ«ТехноСталь» були ПП«ДСН - Оптстрой», ТОВ«Юта-С», ПП«Кармін» та ПП «Матіз».

Разом з тим, матеріали справи не містять відповідних накладних на перевезення вантажу залізничним транспортом від постачальників апелянта, зокрема, в яких би зазначалась кількість товару, що передбачена умовами договору, актів приймання продукції, товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання товару саме апелянтом від постачальників. До того ж, відповідні документи стосовно постачальника ПП «Кармін» взагалі відсутні.

Також у судовому засіданні представником апелянта не доведено наявності трудових ресурсів у ТОВ "ТехноСталь", які могли приймати продукцію від постачальників та відвантажувати її покупцю.

Відповідно до накладних на перевезення вантажів залізничним транспортом, фактичним відправником вантажу був інший суб'єкт господарювання - ТОВ «МД Груп».

В копіях накладних на перевезення вантажів залізничним транспортом, що наявні у матеріалах справи, власником та одержувачем металопродукції вказане ТОВ «ТехноСталь», разом з тим договорів на поставку металопродукції з ТОВ «МД Груп» матеріали справи не містять.

Операції апелянта з підприємствами не мали реального товарного характеру, а відбувалося лише перерахування грошових коштів, оскільки не підтверджено належними документами виконання факту умов поставок металопрокату від вказаних підприємств, відповідно до умов договору.

Аналізуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ПП «ДСН - Оптстрой», ТОВ «Юта-С», ПП «Кармін» та ПП «Матіз» відвантаження металопродукції не проводили, та як наслідок, ТОВ «ТехноСталь» її від вказаних підприємств не отримувало.

За таких обставин враховуючи відсутність належного документального підтвердження здійснення транспортування продукції від постачальників до апелянта, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у ТОВ "ТехноСталь" необхідних трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності та, як наслідок відсутність фактичного постачання товарів.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що згідно з результатами автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що у постачальників апелянта відсутні основні фонди. На даних підприємствах засновник, директор та головний бухгалтер в одній особі.

Зокрема, колегією суддів зясовано, що стан ПП «ДСН-Оптстрой» - припинено, ПП «Матіз» визнано банкрутом, а місцезнаходження ПП «Кармін» не встановлено. Видом діяльності ПП «ДСН - Оптстрой», ПП «Кармін» та ПП «Матіз» є неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, а ТОВ «Юта-С» - ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування для перероблення сільгосппродуктів.

Окрім того, приватні підприємства «Кармін», «Матіз» та «ДСН-Оптстрой» зареєстровані за однією адресою (м.Дніпропетровськ, вул.Рогальова,20).

Відповідно до видаткових накладних, виписаних підприємствами-постачальниками неможливо ідентифікувати посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції з відвантаження металопродукції.

Отже, встановлення факту поставки товарів, у зв'язку з придбанням яких по „ланцюгах" постачання до скаржника з підприємствами, які мають ознаки „фіктивності" ПП «Кармін», ПП «Матіз», ПП «ДСН-Оптстрой» і ТОВ «Юта-С» та по яким апелянт включив до податкового кредиту податок, входить до предмету доказування по даній справі. Цей факт не є ідентичним факту документообігу на оформлення поставки між постачальниками та покупцем і складається з ряду дій постачальників та покупця по відпуску, транспортуванню товарів, сплати за них грошових коштів тощо.

Згідно з пунктом 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

З матеріалів справи вбачається, що укладені товариством правочини по «ланцюгу» з підприємствами, що мають ознаки „фіктивності" не обумовлені наявністю обєктивно існуючої потреби в організації господарської діяльності, а саме: всі товари, придбані ТОВ «ТехноСталь», фактично документально оформлені через низку посередників без фактичного руху товарів; переважна більшість зазначених підприємств здійснюють фінансово-господарську діяльність жодним чином не повязану з постачанням металопрокату, оскільки працюють у зовсім іншому сегменті ринку, а саме здійснюють неспеціалізовану оптову торгівлю харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами.

Відтак, колегія суддів ставиться критично до тверджень апелянта стосовно дійсності поставок товару, оскільки матеріали справи свідчать про фіктивність укладених скаржником угод з метою формування штучного податкового кредиту.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що зазначені операції дозволили безпідставно набути право на податкову вигоду в частині формування податкового кредиту.

Окреслюючи наведене, колегія суддів вважає, що підприємством перераховувались кошти та документально оформлялись операції отримання та передачі товарів без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що апелянт при придбанні товарів по „ланцюгах" постачання від виробника з кожною черговою ланкою сплачувало вартість товару більшу, ніж встановлено самим виробником. Таким чином, придбання товарів по "ланцюгах" постачання за більш високою ціною є невиправданим.

Згідно п.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, правочин, який суперечить моральним засадам суспільства, вочевидь є таким, що укладений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Отже, апелянтом в порушення ст. 228 ЦК України укладено правочини, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), податковий кредит визначається в зв'язку з придбанням товарів та послуг, а за відсутності юридичних наслідків нікчемних правочинів, факт такого придбання товарів (послуг) не відбувся.

Таким чином, з матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що при здійсненні господарських операцій реальний рух товару здійснювався від вантажовідправника ТОВ «МД Груп» до ДП «Красилівський агрегатний завод», яке проводило розвантаження.

В свою чергу, ПП «ДСН - Оптстрой», ТОВ «Юта-С», ПП «Кармін», ПП «Матіз» та ТОВ «ТехноСталь» перераховували грошові кошти без фактичної доставки та відвантаження товару. Відбувалась накладка документів при відправці та отриманні металопродукції від зазначених вище постачальників до ТОВ «ТехноСталь», яких фактично не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ТехноСталь», оскільки нарахування фінансових санкцій за неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку здійснено податковим органом правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих йому повноважень.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Хмельницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Сталь" залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.05.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 08 серпня 2011 року .

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Сторчак В. Ю.

< Список >Сапальова Т.В.