Постанова № 17878610, 20.07.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/455/11

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю., Сапальової Т.В.

при секретарі: Подолян Н. В.

за участю представників сторін:

апелянта - Мельника О.Г.

позивача - Суханюка О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.03.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Макрус ЛТД" до державної податкової інспекції у м.Хмельницькому про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2011 року до Хмельницького окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Макрус ЛТД» до державної податкової інспекції у м.Хмельницькому про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0005632301/0/9575 від 22.12.2010 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.01.2011 року вказаний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.

Зокрема на думку апелянта, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови не врахував факту ненадання позивачем документальних доказів, що підтверджували б зв'язок із підготовкою та організацією і продажем продукції. Відтак, апелянт вважає, що діяльність позивача, яка не направлена на отримання доходу враховуючи приписи п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не являється господарською діяльністю, а витрати понесені у звязку з такою діяльністю, не можуть бути віднесені до складу валових витрат.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити шляхом скасування постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.01.2011 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Представники позивача у судовому засіданні проти доводів апелянта заперечили з підстав їх необґрунтованості та недоведеності, крім того надали суду письмові заперечення від 19.07.2011 року, у яких посилаються на правомірність включення вартості послуг ПП ОСОБА_4 до складу валових витрат, а відтак відповідності висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з того, що податковим органом безпідставно розширено низку документів, якими повинен підтверджуватися факт надання послуг. До такого висновку суд першої інстанції дійшов з огляду на те, що чинне законодавство не передбачає спеціальних вимог щодо обов'язкової наявності певних документів для підтвердження факту надання інформаційно-консультаційних послуг.

Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у м.Хмельницькому проведено виїзну планову перевірку ТОВ "Макрус ЛТД" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №12531/23-6/30865468 від 07.12.2010 року. (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.1.32, п.5.1, п.п 5.2.1, п.5.2, п.п 5.3.9, п. 5.3, п.п. 5.4.8, п. 5.4 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету на суму 51313грн.00 коп.

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Хмельницькому було прийнято податкове повідомлення-рішення №0005632301/0/9575 від 22 грудня 2010 року, яким ТОВ "Макрус ЛТД" визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 76970 грн. 00 коп.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги податкового органу та твердження представника ТОВ «Макрус ЛТД», колегія суддів виходить з того, що причиною виникнення спірних правовідносин стали питання щодо правомірності включення позивачем до складу валових витрат підприємства вартості наданих рекламно-інформаційних послуг, правомірності корегування податкових зобовязань з ПДВ та формування податкового кредиту.

По-перше, визначаючись щодо підставності донарахування позивачеві зобовязань зі сплати податку на прибуток підприємств, суд виходить з того, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” вiд 28.12.1994 року № 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Витрати на рекламно-інформаційні послуги (посередницькі) є витратами, спрямованими на підготовку, організацію, ведення виробництва, продаж продукції (робіт, послуг), що відносить їх до вказаного підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

В той же час, слід враховувати, що витрати на рекламно-інформаційні послуги (посередницькі) відносяться до витрат подвійного призначення, для яких пунктом 5.4 статті 5 Закону №334 передбачено особливий порядок податкового обліку.

Зокрема, абзацом першим підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо).

При цьому підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону встановлено, що не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону.

Отже, витрати на рекламно-інформаційні послуги відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону.

При цьому відповідно до вказаного підпункту Закону підприємство має право включити до складу валових витрат рекламно-інформаційні послуги стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником. Тобто, визначальною підставою віднесення даних витрат до складу валових витрат є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.

Дана вимога про необхідність використання валових витрат у господарській діяльності узгоджується із тим, що, як зазначалось вище, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат з урахуванням обмежень, установлених Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

До таких обмежень пунктами 5.35.7 статті 5 Закону №334, зокрема, віднесено включення до валових витрат витрати на потреби, не повязані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, як вбачається із аналізу наведених правових положень, визначальними ознаками для віднесення сум витрат до складу валових є, зокрема, їх використання у господарській діяльності платника податку на наявність відповідних підтверджуючих розрахункових, платіжних чи інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, на думку колегії суддів, в межах дослідження питання про віднесення витрат до складу валових варто враховувати наявність, по-перше, належних договорів на надання певних послуг, поставку товару чи інше, по-друге, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та звязку понесених витрат з господарською діяльність підприємства, зокрема, актів виконаних робіт та інших додаткових документів, які передують підписанню цих актів в підтвердження конкретних обсягів, змісту наданих послуг, товарів, по-третє, податкової накладної на оплату послуг, товарів, по-четверте, реальне подальше використання послуг, товарів у господарській діяльності та збільшення обсягів виробництва, продаж й конкретні результати від цього.

В свою чергу, у даному випадку, причиною виникнення спору у справі стало питання щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартості наданих рекламно-інформаційних послуг у випадку не встановлення перевіряючими відповідного зв'язку між спірними послугами та господарською діяльністю позивача та ПП ОСОБА_4, відсутності підтверджуючих документів.

Колегія суддів погоджується з твердженнями апелянта стосовно правомірності застосування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0005632301/0/9575 від 22.12.2010 року, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремленні підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Макрус ЛТД» віднесено до складу валових витрат, витрати на придбання послуг по дослідженню конюктури ринку та по наданню маркетингових послуг, надані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (і.к.2681413815), основний вид діяльності 52.31.0 Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами, в сумі 205250 грн.

У судовому засіданні встановлено, що розрахунки між ТОВ «Макрус ЛТД» та ПП ОСОБА_4 проводились готівкою з каси підприємства.

Під час судового розгляду колегією суддів зясовано, що ТОВ «Макрус ЛТД» для перевірки надано акти здачі-приймання наданих послуг отриманих від ПП ОСОБА_4

Зазначені акти здачі-приймання наданих послуг підписані ПП ОСОБА_4 та директором ТОВ «Макрус ЛТД» Городоцькою Р.Є., та містять відомості, що виконавець здійснив аналіз потреб замовника у товарах для подальшої реалізації у звязку зі зміною попиту на лікарські засоби у відповідний період та визначив коло постачальників у яких можливо придбати ці медикаменти. Також в актах зазначено виконання послуг з надання консультацій з питань комерційної діяльності підприємства, питань відповідності стану аптечної мережі, питань професійної підготовки та підвищення кваліфікації фармацевтичних кадрів, працюючих в аптечній мережі.

Колегія суддів погоджується з позицією апелянта, що надані позивачем акти здачі-приймання наданих послуг не можуть вважатись первинними документами, які підтверджують факт виконання перерахованих вище послуг (маркетингових послуг), оскільки не містять інформації про конкретні обсяги та напрями, за якими згідно з Розділом 2-им договорів (укладених з ПП ОСОБА_4) здійснювались відповідні дослідження та надавались відповідні консультації.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що документи щодо результатів досліджень з детальним та повним описом усіх питань відповідно до узгоджених напрямів, матеріали справи не містять.

Крім того, проаналізувавши та дослідивши наявні у справі матеріали, колегія суддів зазначає, що за своєю суттю маркетинг для підприємства це система організації його праці, за якою виробничі рішення приймаються спеціальним вивченням вимог ринку, прогнозуванням та управлінням їх.

У систему маркетингу входить вивчення конюнктури та динаміки платоспроможного попиту на продукцію, що виробляється (збувається) підприємством; аналіз зміни цін на продукцію та її замінники; прогнозування доходів потенційних споживачів і їх потреб у певному товарі; використання реклами як основного способу нецінової боротьби з конкуруючими фірмами, стимулювання збуту продукції; планування товарного асортименту з урахуванням соціально-психологічних настанов різних груп споживачів; спеціальна організація обслуговування споживачів, яка передбачає максимальне наближення товару до потенційного споживача.

В матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б конкретизували зміст рекламної інформації, її обсяг, час їх отримання. Адже з наявних в справі актів виконаних робіт не вбачається, які роботи рекламно-інформаційного характеру та в якому обсязі були виконані.

Види наданих згідно актів прийому-здачі послуг носять загальний характер і фактично відтворюють умови договору про надання послуг стосовно зобовязань виконавця за цим договором.

За таких обставин колегією суддів беруться до уваги твердження апелянта про те, що з актів прийому передачі виконаних робіт, не зрозуміло, які саме проведено роботи, відсутній зміст та обсяг господарської операції та яким саме чином зазначені в акті послуги використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

З огляду на наведені вище норми та зазначені фактичні обставини справи, акти виконаних робіт не можуть вважатися первинними документами, які підтверджують факти виконання маркетингових послуг, використаних у господарській діяльності підприємства, оскільки не містять інформації про конкретні обсяги та напрями, за якими згідно з договорами здійснювалися відповідні послуги.

Окреслюючи наведене, колегія суддів знаходить обґрунтованими доводи скаржника про необхідність додаткового підтвердження. Тобто, необхідність оформлення конкретних результатів проведених маркетингових досліджень (що зроблено, як зроблено, висновки), які передують актам виконаних робіт та викладення їх у певній формі, як-от звіт, висновок тощо.

Так, Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обовязкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; печатки.

Для підтвердження включення витрат на рекламу до складу валових витрат необхідні документи, які, зокрема, підтверджують факт отримання рекламних послуг від іншої особи, а також підтвердження звязку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 статті 2 вищезазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про рекламу» від 03 липня 1996 року №270/96-ВР, реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи товару.

Згідно із статтею 41 Закону України “Про інформацію” від 02 жовтня 1992 року №2657-ХІІ, інформаційна послуга - це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб. Дана інформаційна продукція (послуга) надається Замовнику на матеріальних носіях, в якості останніх можуть використовуватися документи, магнітна, кіно -, відео -, фотоплівка та інші. Документ в інформаційних відносинах - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на магнітній, кіно -, відео -, фотоплівці та інші відповідно до статті 27 Закону України “Про інформацію”.

Тільки ці носії засвідчують одержання, зберігання інформації і доводять зв'язок наданих послуг з господарською діяльністю підприємства, а отже є необхідною умовою для відображення витрат на їх одержання в системі рахунків бухгалтерського обліку і дають право на віднесення суми даних витрат на валові витрати підприємства.

Як зазначалось вище, належних документів, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансові звітність в Україні» в яких відображались би які саме рекламно-інформаційні послуги надані до цих актів виконаних робіт ТОВ «Макрус ЛТД» не оформлено.

Така позиція підтверджується і тим, що в Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 29 березня 2003 року №143, зазначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватися первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності). Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Колегія суддів також зауважує, що матеріали справи не містять інших документів, які б стверджували зв'язок вищевказаних витрат з господарською діяльністю Підприємства (крім договорів та актів виконаних робіт). Змістом первинних документів, що надані до перевірки, не доведено, яким чином отримані послуги були використані Підприємством в його господарській діяльності, в якому обсязі були виконані вищезазначені послуги.

Крім того, визначаючись щодо даного питання, колегія суддів враховує і листи ДПА України “Щодо включення витрат на маркетинг до складу валових витрат” та “Про податковий облік витрат на маркетинг” від 08 квітня 2008 року №3146/6/15-016 й від 29 липня 2008 року №15176/7/15-0217 відповідно.

Так, податковою адміністрацією вказується, що діючим законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на маркетинг.

Однак, слід виходити з того, що для підтвердження включення витрат на маркетинг до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, зокрема:

-документи, що підтверджують факт отримання маркетингових послуг від іншої особи;

-документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

У даному випадку, позивач посилаючись у підтвердження звязку понесених витрат на рекламно-інформаційні послуги із своєю господарською діяльністю, на договори та акти виконаних робіт помилково ототожнює види даних документів, оскільки як зазначалось вище, та вказано у листах ДПА України, вони лише підтверджують факт отримання рекламно-інформаційних послуг від іншої особи. На підтвердження звязку із господарською діяльністю ними жодних документів ні під час перевірки, ні під час судового розгляду справи не надано.

Колегія суддів також зауважує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку посилаючись на відсутність встановлення діючим законодавством конкретного переліку документів на підтвердження витрат на маркетинг, тобто, фактично стверджується про достатність договорів та актів виконаних робіт. Дане посилання стосується невизначеного переліку документів, які можуть оформлюватись перед підписанням актів виконаних робіт для оформлення результатів маркетингових досліджень (звіти, специфікації послуг, висновки, інше оформленні відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”), тобто конкретно для підтвердження зв'язку із господарською діяльністю, а не взагалі для підтвердження факту надання таких послуг і їх звязку із вказаною діяльністю. Така ситуація має місце, коли представлені на перевірку акти виконаних робіт не містять необхідної інформації. У випадку ж її наявності, такі акти є достатніми документами. В даній ситуації, колегією суддів дослідженні всі договори, акти виконаних робіт ТОВ «Макрус ЛТД» і встановлено невідповідність цих актів, а отже застосовано вказане правило.

Такі ж позиції висловлені Вищим адміністративним судом в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-12 та оглядовому листві від 06 липня 2009 року №982/13/13-09.

Таким чином, на підставі вище викладеного, суд погоджується з доводами апелянта про безпідставність включення ТОВ «Макрус ЛТД» до валових витрат сум придбаних рекламно-інформаційних послуг, оскільки відсутність вказаної інформації не дає можливості встановити звязок понесених витрат позивача з його господарською діяльністю.

Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

В той же час згідно з частини 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 198, статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Хмельницькому задовольнити повністю.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.03.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Макрус ЛТД" до державної податкової інспекції у м.Хмельницькому про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "25" липня 2011 р. .

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Сторчак В. Ю.

< Список >Сапальова Т.В.