Постанова № 17872579, 23.08.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2011 р. Справа № 5023/2021/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача –Безпалько Т.А.

відповідача –Дерунов А.В., Карелов К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2625 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 17.05.11 р. по справі № 5023/2021/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Пако Ван”, м. Дніпропетровск

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Мегасервіс Україна”, м. Харків

про стягнення 75053,61 грн.

встановила:

Позивач –ТОВ „Пако Ван”, м. Дніпропетровськ звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просив стягнути з відповідача –ТОВ “Мегасервіс Україна”, м. Харків на свою користь 75053,61 грн., у тому числі основний борг у розмірі 72940,32 грн., 3% річних в сумі 617,50 грн., інфляційних в сумі 1495,79 грн. та судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо оплати переданого позивачем товару у встановлений за домовленістю сторін строк.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.05.2011 р. (суддя Присяжнюк О.О.) по справі № 5023/2021/11 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на безпідставність заявлених позивачем позовних вимог щодо укладання договору в його редакції та неприйняття рахунків в якості вимог і т. ін..

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно зробив висновок про укладання між сторонами договору в наданій відповідачем редакції, а так само про те, що поставка товару мала місце саме в рамках зазначеного договору. Разом з тим, позивач наполягає на тому що поставка товару відбувалася на підставі накладних, з визначенням в ній ціни товару. Виставлені ж ним відповідачу рахунки позивач вважає вимогами надісланими в порядку ст. 530 ЦК України, які відповідач, проте, безпідставно не виконав і т. ін..

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись зокрема на те, що позивачем при поданні апеляційної скарги порушено порядок її подачі, визначений відповідними нормами ГПК України; що позивач отримавши підписаний відповідачем проект договору не надсилав йому протокол розбіжностей, не вказував про те, що він не згоден з його умовами, а навпаки, своєю мовчазною згодою фактично підтвердив його дійсність, тобто погодився з його умовами і т. ін..

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, з серпня 2010 р. між сторонами склалися господарські правовідносини в рамках яких позивачем за певними видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи, поставлявся відповідачеві товар, який останній зобов’язався оплатити. Вказані видаткові накладні містять ціну товару. Підставами для його передачі сторони визначили відповідні рахунки-фактури, які позивачем виставлялися відповідачу до оплати.

Однак, як зазначає позивач, не дивлячись на усну домовленість між сторонами про оплату кожної партії поставленого товару на протязі 14 днів з моменту поставки, відповідач станом на момент подання позовної заяви не оплатив частину отриманого товару на загальну суму 72940,32 грн. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Проте, відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, що у серпні 2010 року на його електронну пошту позивачем був надісланий договір поставки товару від 30.08.2010 р. (проект), який в той же день був підписаний відповідачем та направлений факсимільним зв'язком до офісу Позивача.

Однією з умов зазначеного договору від 30.08.2010 р. був строк оплати, який останнім було визначено на протязі 365 днів з моменту здійснення поставки.

Як зазначає відповідач, протоколу розбіжностей до вказаного договору від позивача не надходило, а за період з серпня 2010 року до квітня 2011 року з боку Позивача також не надходило жодних зауважень щодо можливої несвоєчасності надходження оплат, або пропозицій щодо зміни умов оплати за поставлений товар. Тому, на думку відповідача поставка товару відбувалася на підставі підписаного з боку відповідача договору від 30.08.2010 р., і оскільки строк оплати на протязі 365 днів був узгоджений сторонами в даному договорі, відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання зобов’язань з оплати товару.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що оскільки позивач отримавши від відповідача договір від 30.08.2010 р. не надсилав протоколу розбіжностей, не заявляв про незгоду з умовами цього договору та вчиняв дії щодо виконання умов цього договору, зазначене свідчить про те, що позивач визнав умови договору поставки від 30.08.2010 р. зі строком платежу на протязі 365 днів, прийнятими; що виставлені позивачем до сплати рахунки не можуть вважатися вимогами про оплату товару.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

П. 1-2 ст. 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Iстотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Господарський суд, зазначаючи про те, що позивач вчиняючи відповідні дії тим самим фактично визнав умови договору поставки від 30.08.2010 р. зі строком платежу на протязі 365 днів, прийнятими проте, не звернув уваги на той факт, що даний договір з боку позивача взагалі не підписаний, що свідчить про його невідповідність вимогам п. 1 ст. 181 ГК України, тобто неукладеність в зв’язку з недосягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов.

Висновки суду та доводи відповідача про мовчазну згоду на укладання договору, яка нібито свідчить про прийняття пропозиції відповідача на укладання договору в його редакції спростовуються встановленим законом принципами вільного здійснення особою своїх прав (ст. ст. 12, 14 ЦК України), та свободи договору (ст. ст. 3, 6, 627 ЦК України).

До того ж, відповідач, в розумінні ст. 34 ГПК України, не надав суду належних та допустимих доказів того, що позивачу направлявся договір від 30.08.2010 р. саме в наданій суду редакції. Також відповідач не надав суду доказів вжиття заходів щодо отримання від позивача договору, який відповідає вимогам п. 1 ст. 181 ГК України.

Отже, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано оригіналу двосторонньо підписаного та скріпленого печатками договору і доказів узгодження укладання його за допомогою технічного засобу зв’язку.

Посилання суду та відповідача на те, що позивач здійснюючи поставки тим самим прийняв договір в підписаній відповідачем редакції, також судом до уваги не приймаються, оскільки жодна з наданих відповідачем довіреностей не містить в якості підстави отримання товару договір від 30.08.2010 р., тоді як такою підставою відповідачем визначено рахунки-фактури, які виставлялися позивачем до оплати.

Відповідно до п. 1 ст. 207 ЦК України, Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

Оскільки договір поставки від 30.08.2010 р. в наданій відповідачем редакції є неукладеним, колегія суддів вважає, що спірні поставки товару відбувалися за договорами, укладеними в спрощеній формі, тобто шляхом складання кожної з накладних, які підписані сторонами, з зазначенням в них асортименту товару що поставляється та його ціни, що відповідає вимогам ст.ст. 203, 205, 207-208 ЦК України.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог—відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Узгодження строків оплати товару сторони суду не надали, в зв’язку з чим, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Господарський суд безпідставно зазначив про те, що рахунки-фактури, які надані позивачем не можуть вважатися вимогами про оплату, оскільки не містять застереження для відповідача про вимогу про сплату за відповідним рахунком.

Оскільки рахунок-фактура за своїм цільовим призначенням надсилається кредитором тільки з метою його оплати боржником, і ні ст. 530 ЦК України, ні будь-якою іншою нормою права не передбачено форму або зміст вимоги про оплату боргу, передана кредитором боржнику рахунок фактура може вважатися вимогою в порядку ст. 530 ЦК України, та за наявності відповідного зобов’язання повинна виконуватися в передбаченому законом порядку.

Отримання від позивача відповідних рахунків-фактур на оплату відповідач не заперечує, та більше того, надав їх копії суду. Посилання на них також містяться в накладних та платіжних документах.

Оскільки відповідач не надав суду доказів оплати даних рахунків у встановлений законом строк, прийняте по даній справі рішення суду першої інстанції про відмову в позові підлягає скасуванню.

Відповідно до залученого до матеріалів справи акту звірки за період з 01.08.2010 р. по 19.04.2011 р., заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату складання даного документа становить 65000 грн. Доказів того, що на момент винесення оскаржуваного рішення від 17.05.2011 р. заборгованість була в іншій сумі сторонами суду не надано.

За таких обставин, поданий позивачем позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за поставлений товар в розмірі 65000 грн. В решті позову про стягнення 7940,32 грн. провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 в зв’язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 617,50 грн. 3% річних, та 1495,79 грн. інфляційних за прострочення виконання зобов’язання.

З урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 750,54 грн. держмита, 375,27 грн. держмита за подання апеляційної скарги та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.05.11 р. по справі № 5023/2021/11 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Мегасервіс Україна” (адреса: 61128, м. Харків, Проїзд Садовий, буд. 12/А, оф. 16; код ЄДРПОУ 35072079; ІПН 350720720325, свідоцтво платника ПДВ № 100047527) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Пако Ван” (адреса: 49051, м. Дніпропетровськ, вул. Каштанова, 11; код ЄДРПОУ 37071145, свідоцтво платника ПДВ № 100292124; ІПН 370711404649) 65000 грн. боргу, 617,50 грн. 3% річних, та 1495,79 грн. інфляційних втрат, 750,54 грн. держмита, 375,27 грн. держмита за подання апеляційної скарги та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області

В іншій частині позову припинити провадження у справі.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 22.08.2011 р.