Рішення № 17868539, 15.08.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2011 р. Справа № 5023/6465/11

вх. № 6465/11

Суддя господарського суду Інте Т.В.

при секретарі судовогозасідання Федорова К.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. б/н від 10.08.11 р.;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом ТОВ "Інтердісп-ЛКБ", м. Харків

до ПП "Редан", м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ "Інтердисп-ЛКБ" звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про надання послуг № 1001/6 від 10.01.11 р., укладеного між позивачем та відповідачем - ПП "Редан".

Свої вимоги позивач обгрунтовує відсутністю на ПП "Редан" трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, що ставить під сумнів можливість надання відповідачем послуг, визначених спірним договором. На думку позивача, через відсутність у відповідача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв*язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, порушення ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 207, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, вчиненому у вигляді спірного договору, договір про надання послуг № 1001/6 від 10.01.11 р., укладений між позивачем та відповідачем, має бути визнаний недійсним.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві, зокрема, посилаючись на укладання між позивачем та відповідачем спірного договору у рамках здійснення сторонами господарської діяльності, що за своєю характеристикою є підприємницькою, спрямованою на одержання прибутку (економічного результату), було спрямоване на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов*язків щодо фактичного замовлення та отримання конкретного виду послуг. Відповідач просить слухати справу у відсутність свого представника.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви та відзиву на позов, дослідивши надані документи та докази, судом встановлено наступне.

10.01.11 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг № 1001/6 ( далі договір), відповідно до якого, відповідач зобов*язався надавати позивачу вантажно-розвантажувальні послуги на територіях складів, які використовуються позивачем.

Укладання договору відбулося з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством України, зокрема ст. 638 ЦК України та ст. 181 ГК України. Тобто, договір укладено у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: предметом договору є надання вантажно-розвантажувальних послуг; ціна договору визначена розділом другим договору; строк дії договору встановлений до 01.09.11 р. з правом його пролонгації за згодою сторін.

В зв*язку з ненаданням суду доказів відсутності у посадових осіб, які підписали договір, належних повноважень, суд визнає учасників правочину такими, що мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення - вільним.

Зміст спірного договору не суперечить чинному законодавству України, моральним засадам суспільства; договір не порушує публічний порядок та повинен виконуватися сторонами договору.

Виконання сторонами умов договору підтверджується наданими актами прийому-здачі робіт та платіжними дорученнями про сплату вартості робіт, що свідчить про те, що договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Посилання позивача на відсутність у відповідача необхідних для досягнення результатів економічної діяльності у зв*язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, як на підставу визнання спірного договору недійсним, суперечить вимогам ст. 215 ЦК України, згідно якої, підставою недійсності праівочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п*ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства ( ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності ( ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі ( ч.3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Частиною 1 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов*язання, яке не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням, хоча б одним з них, господарської компетенції (спеціальної правосуб*єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Викладене є вичерпним переліком обставин, які можуть бути підставою визнання правочину недійсним.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, який є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Викладені в позовній заяві обставини суду не доведені і не можуть бути визнані судом як порушення закону, яке б давало підстави для визнання спірного договору недійсним.

Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов*язання, які виникають між суб*єктами господарювання або між суб*єктами господарювання і не господарюючими суб*єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є є господарсько-договірними зобов*язаннями.

Виконання господарських зобов*язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.

З огляду на викладене, вимоги позивача є позбавленими фактичного та правового обгрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв*язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, що є порушенням умов ст. 33 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог та заперечень та підставами для відмови у задоволенні позові.

Відповідно до чинного господарського процесуального законодавства, в зв*язку з відмовою у позові, сплачені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 46, 49, 82-85 ГПК України, ст.ст. 179, 181, 207 ГК України, ст.ст. 203, 204, 215, 638 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя Інте Т.В.

Повне рішення складено 18 серпня 2011 року.