Рішення № 17868423, 08.08.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2011 р. Справа № 5023/5396/11

вх. № 5396/11

Суддя господарського суду Сальнікова Г.І.

при секретарі судовогозасідання Близнюкова А.І.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 дов. б/н від 18.03.2011 року

відповідача - ОСОБА_2, дов. від 04.07.2011 року

розглянувши справу за позовом ТОВ "Експоколірметал", м. Харків

до ТОВ фірми "IVEKO", м. Харків

про стягнення 1498830,60 грн. збитків згідно договору про надання послуг міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом № 21/3 від 21.03.2011 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Експоколірметал", звернувся до господарського суду з позовною заявою, в який просить суд стягнути з ТОВ фірми "IVEKO" на свою користь суму збитків у розмірі 1498830,60 грн., які виникли у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, укладеним між сторонами 21.03.2011 року. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, передбачені договором щодо забезпечення схоронності товару під час його перевезення. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 липня 2011 року було порушено провадження у справі № 5023/5396/11 та її розгляд призначено на 19.07.2011 року.

У судовому засіданні 19.07.2011 року було задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та ухвалою господарського суду Харківської області від 19 липня 2011 року розгляд справи було відкладено на 02.08.2011 року.

У судовому засіданні, призначеному на 02.08.2011 року було оголошено перерву до 08 серпня 2011 року. Після перерви судове засідання продовжено у тому ж складі суду.

05 серпня 2011 року до канцелярії суду від представника відповідача надійшло клопотання (вх. 15026) про зупинення провадження у справі № 5023/5396/11 до вирішення кримінальної справи № 201153132, порушеної Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до провадження від 04.06.2011 р. старшого слідчого СВ при ВВС по муніципальному району Борський Самарської області старшого лейтенанта юстиції Труфанова Є.В., на підставі матеріалів перевірки КУСП № 1014 від 03.06.2011 року, по суті.

Суд, розглянувши зазначене клопотання представника відповідача, враховуючи положеннями статті 33 Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, керуючись ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено обов'язок суду зупинити провадження у справі, безпосередньо пов'язаної з іншою справою, що розглядається іншим судом, не знаходить обґрунтованих підстав для задоволення заявленого клопотання , оскільки інша справа повинна бути у провадженні суду та розгляд справи будь-яким адміністративним органом (податковим органом, правоохоронним органом тощо), не є підставою для зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача підтримував позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти вимог заявленого позову, посилаючись на відсутність вини з боку відповідача, оскільки доставка перевізником вантажу до місця призначення, виявилась неможливою у зв'язку з діями третіх осіб, які не можливо було а ні передбачити, а ні відвернути, а саме в результаті скоєння невстановленими особами кримінального злочину.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, судом встановлено наступне.

21 березня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Експоколірметал" та товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "IVEKO" було укладено договір № 21/3 про надання послуг міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, згідно умов якого замовник (позивач) зобов"язався надати, а перевізник (відповідач) прийняти вантажи в обсязі згідно заявки, яка є невід"ємною частиною цього договору.

"Перевізник" організує перевезення за маршрутом, вказаному в разовій заявці, своїм за дорученням "Замовника" наємним автотранспортом за комісійну винагороду, виступая при цьому експедитором.

Відповідно до п.2.1 спірного договору, перевезення вантажу здійснюється на підставі заявки, наданої замовником (позивачем).

Відповідно до заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом відповідач зобов'язався надати позивачу для перевезення автомобіль марки DAF, номер НОМЕР_1/НОМЕР_2 та здійснити перевезення вантажу за маршрутом: Оренбургська область, м. Гай - м. Харків.

На виконання умов договору № 21/3 про надання послуг міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, 01 червня 2011 року автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_1 в присутності водія відповідача, ОСОБА_3, був завантажений товаром та опломбований, про що складено міжнародну товарно-транспортну накладну СМR № 032607, згідно з якою відповідач прийняв до перевезення: 4 скрині (стрічка мідна М2 статист. №7410110000) вагою 1256 кг.; 4 піддони (стрічка мідна М2 статист. № 7409110000) вагою 3285 кг.; 1 скриня (стрічка мідна М2 статист. № 7409110000) вагою 1169 кг.; 25 пачок (листи мідні М2 статист. № 7409190000) вагою 13178 кг.; 2 піддони (стрічки латунні Л 63 статист. № 7409210000) вагою 1333 кг. Загальна вага 20221 кг., на загальну суму 187964,71 доларів США.

Згідно п.п. в) п. 2.1 договору № 21/3 відповідач зобов'язався доставити вантаж у визначені строки у пункт призначення та передати його вантажоотримувачу або на митно-ліцінзійний склад.

Відповідно до п. 3.6 договору № 21/3, відповідач несе відповідальність за збереження вантажу.

У п.п. г) п. 2.1 договору № 21/3 сторони передбачили, обов'язок відповідача негайно повідомити позивача про можливі проблеми або затримки при виконання перевезення.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 07 червня 2011 р. позивачем було отримано постанову про порушення кримінальної справи від 04.06.2011 року, відповідно до якої 03.06.2011 р. приблизно в 14.00 невідомі особи в с. Товолжанка. Борського району Самарської області Російської Федерації на стоянці готелю "Здоровий сон" із застосуванням сили та предмету, схожого на пістолет у відношенні водія ОСОБА_3., що супроводжував вантаж, заволоділи автомобілем DAF державний номер НОМЕР_1, де скоїли викрадення чужого майна, а саме меді та латуні, вагою 20 тон 200 кг. на загальну суму 200 000 доларів США, що належить ТОВ "Експоколірметал".

Судом встановлено, що по факту скоєння злочину старшим слідчим СВ при УВС по муніципальному району Боровський Самарської області порушено кримінальну справу № 201153132 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК РФ, по відношенню до невідомих осіб.

Про факт скоєння крадіжки відповідачем було повідомлено позивача листом № 16 від 14.06.2011 року.

Таки чином, позивач вважає, що відповідачем не виконані зобовязання по договору, а саме: не доставлений (втрачений) вантаж, що знаходився у власності позивача, через не виконання зобов'язання щодо вжиття усіх необхідних заходів по забезпеченню цілісності та збереження вантажу з моменту його отримання від замовника та до видачі його отримувачу, своєчасно не повідомлено позивача про виникнення надзвичайної ситуації, внаслідок чого позивачу нанесені збитки у розмірі дійсної вартості вантажу згідно CMR А № 032607, яка підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку на підставі Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП («Конвенція МДП»), застосування яких передбачено п. 1.1 договору, статей 22, 526, 909, 924 Цивільного кодексу України, статей 224, 308, 314 Господарського кодексу України, статті 52 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту прав і законних інтересів субєктів господарювання є відшкодування збитків.

Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статті 1166 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі.

Застосування деліктної відповідальності можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, і вини. Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобовязань безпосередньо повязано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України відшкодування збитків є різновидом господарської санкції за вчинення правопорушення у сфері господарювання.

Виходячи зі змісту ст. ст. 218, 219 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, зокрема, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин, притягнення до відповідальності, за яке можливо лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення. До складу правопорушення входять такі елементи: субєкт, обєкт, обєктивна та субєктивна сторона. Субєктом є боржник, обєктом правовідносини по зобовязаннях; обєктивною стороною наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобовязання, причинний звязок між противоправною поведінкою боржника і збитками; субєктивну сторону правопорушення складає вина. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобовязань.

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Частиною 1 статті 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, а втрата вантажу відбулась на території іноземної держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Так, згідно частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; згідно частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Згідно частини 1 статті 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

До того ж, відповідач в ході судового розгляду підтвердив факт недоставлення ввіреного йому вантажу до місця доставки та факт втрати вантажу внаслідок заволодіння ним третіми особами.

Статтею З Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд свої агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.

Норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що перевізником (відповідачем) не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.

Також, Цивільним кодексом України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 314 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Твердження відповідача про відсутність в його діях порушень умов договору в частині забезпечення схоронності вантажу під час перевезення є необґрунтованими, та непідтвердженими належними доказами, в той час, як наявність елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача у відповідності з приписами статті 22 Цивільного кодексу України повністю підтверджується матеріалами справи.

На підставі зазначених правових норм, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992р. №6 та з урахуванням п. 6 Розяснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. №02-5/215 суд зазначає таке. Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

З матеріалів справи суд вбачає підстави для висновку про наявність всіх названих умов:

Відповідно умов договору № 21/3 по наданню послуг міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, відповідач взяв на себе зобов'язання зберегти вантаж, запобігаючи його втраті чи пошкодженню; доставити вантаж у визначені строки у пункт призначення та передати вантажоотримувачу; при виникненні проблем або затримок при перевезенні невідкладно повідомити про них позивача.

Протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. В даному випадку відповідачем порушені зобов'язання, визначені підпунктами в), г) пункту 2.1., 3.6 договору; умови статті 14 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконанні умов договору.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає в тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеній позивачем особі (покупцю чи його представнику) у зв'язку з втратою перевізником зазначеного вантажу під час його транспортування. Втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від позивача і до моменту вручення покупцю) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач (перевізник) і який на постійній, професійній основі, згідно Ліцензії на перевезення вантажів у міжнародному сполученні, здійснює систематичну підприємницьку діяльність у сфері міжнародних перевезень вантажів. Невжиття перевізником всіх необхідних в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері міжнародних перевезень товарів, заходів безпеки зумовило втрату вантажу, яким заволоділи треті особи, які не мали на те права і видача яким вантажу не санкціонувалась і не обумовлювалась договором, в результаті чого позивач поніс збитки в розмірі вартості вантажу у сумі 187964,71 доларів США, що в національній валюті, станом на 03 червня 2011 року, відповідно до офіційного курсу НБУ (7,974 грн. за 1 долар США), становить 1498830,60 грн.

Крім того, суд зазначає, що підставою для нарахування збитків є порушення зобовязання (п.4 ст. 611, ст. 623 ЦК України, 218 ГК України). Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків в розмірі 1498830,60 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 22, 526, 610, 611, 623, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 218, 225 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 8285 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовити.

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "IVEKO" (61029, м. Харків, вул. Базарна, 51; п/р 26002810048540 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 351016; ідент. код 30138999) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експоколірметал" (61030, м. Харків, вул. Біологічна, 7; п/р 26005301819607 у філії "Промінвестбанк", МФО 351458, ідент. код 37366209) 1498830,60 грн. збитків,14988,30 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Сальнікова Г.І.

Повний текст судового рішення підписано 15.08.2011 року.