Рішення № 17867477, 27.07.2011, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2011 р. Справа № 5016/2317/2011(16/185)

м. Миколаїв

Суддя Фролов В.Д., розглянувши матеріали

за позовом: Одеської залізниці (65023, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 01071315)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1, код ЄДРПОУ 14201113)

про: стягнення 85536,00 грн.

суддя В.Д. Фролов

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 50 від 04.01.2011 р.

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 15 від 25.01.2011 р.

в засіданні приймає участь:

Одеська залізниця звернулась до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства “Нібулон” про стягнення 85536,00 грн. заборгованості за зберігання вантажу в вагонах в грудні місяці 2010 р.

Представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 25.07.2011 р. позовні вимоги заперечує.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджується матеріалами справи, між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № ДН-4/98 від 12.10.2009 року про експлуатацію залізничної під'їзної колії ТОВ СП „НІБУЛОН", яка належить Відповідачу і примикає стрілкою № 35 до під'їзної колії ДАХК „Чорноморський суднобудівний завод" станції Миколаїв - Вантажний Одеської залізниці.

В грудні 2010 року на адресу ТОВ СП «Нібулон»надійшли вагони з вантажем зерно, які були затримані по станції Прибузька Херсонської дирекції залізничних пере везень Одеської залізниці згідно наказу №36 від 25.12.10р. заступника начальника Одесь кої залізниці із-за не прийняття вантажу відповідачем.

По станції Прибузська було складено акт про затримку вагонів №29 від 25.12.10 р. Про затримку вагонів по станції Прибузька відповідач був повідомлений 25.12.10р.в 22 годин 00 хвилин. На станції призначення Миколаїв-Вантажний було складено акт загальної форми №5 від 04.01.11р. про нарахування збору за зберігання вантажу в вагонах після терміну безоплатного зберігання, відповідачем акт підписав із зауваженнями.

Пунктом 18.4 Договору № ДН-4/98 від 12.10.2009 року, сторони узгодили, що Залізниця має право затримати поїзди на підходах до станції Миколаїв - Вантажний, у разі не прийому вагонів Підприємством.

Отже єдиною та належною підставою для затримання вагонів може бути не прийняття вагонів Відповідачем, тобто певний юридичний факт.

Аналогічну позицію висловив Вищий господарський суд України в своїй постанові від 30.03.2011 року по справі № 16/165/10 та у постанові від 31.05.2011 року по справі № 12/213/10.

Втім жодного разу неприйняття вагонів Відповідачем не мало місця. Позивачем не надано до суду жодного підтверджуючого документу, який би підтверджував, що Відповідач не приймає або відмовляється від прийому вагонів, а навпаки Відповідачем 29.12.2010 року до начальника Херсонської дирекції залізничних дорожніх перевезень та В.о. начальника станції Миколаїв - Вантажний Одеської залізниці, був відправлений лист за № 15054/02-30, в якому Відповідач просить подавати вагони для вивантаження. Копія цього листа чомусь не була додана Позивачем до позовної заяви тому додається.

Впродовж всього часу коли виникли та тривали спірні правовідносини, Відповідач безперервно приймав вагони, що підтверджується довідкою про переробну здатність ТОВ СП „НІБУЛОН" у грудні 2010 року, наданої Позивачем до позовної заяви, у графі: „Подано вагонів" у період з 25.12.2010 року по 31.12.2010 року Відповідач постійно приймав вагони у кількості до 19, 105, 88, 75, 80, 74, 106 вагонів.

Згідно з пп. «б»п.16 Правил користування вагонами і контейнерами, вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником.

Статтею 121 Статуту Залізниць України зазначено, що вантажовідправник, вантажоодержувач, порт звільняються від плати за користування вагонами і контейнерами у_ разі подання залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника і одержувача.

Пунктом 6 договору № ДН-4/98 від 12.10.2009 року укладеного між Позивачем та Відповідачем, сторони узгодили, що вагони для під'їзної колії подається локомотивом Залізниці на колію № 11 ст. Миколаїв - Вантажний.

Пунктом 11 договору № ДН-4/98 від 12.10.2009 року укладеного між Позивачем та Відповідачем, сторони узгодили, що переробна спроможність вантажних фронтів з урахуванням часу на технологічні операції складає 75 вагонів на добу.

Враховуючи викладене та керуючись п. 6, 11, 18.4 договору № ДН-4/98 від 12.10.2009 року, нормами пп. «б»п.16 Правил користування вагонами і контейнерами та статтею 121 Статуту Залізниць України, Відповідач вважає, що Позивачем безпідставно було затримано вагони та нарахована плата за зберігання вантажу у вагонах у період з 25.12.2010р. по 31.12.2010р., оскільки відповідно до перелічених вище норм Відповідач звільняється від плати за користування вагонами, якщо локомотивом залізниці подано вагонів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність, а враховуючи дані зазначені в довідці про переробну здатність ТОВ СП «НІБУЛОН», Відповідачу згідно п. 6 договору № ДН-4/98 від 12.10.2009 року локомотивом Залізниці у період затримки поїзду № 3502 індекс 4151-50-4152 з 25.12.2010р. по 31.12.2010р. було подано вагонів більше ніж 75 вагонів на добу, а отже Відповідач вважає, що він звільняється від плати за користування вагонами, а оскільки у затриманий період Відповідач не користувався вагонами то Відповідач звільняється від плати за зберігання вантажу у вагонах..

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У зв'язку з викладеним Відповідач вважає, що у Позивача взагалі не було достатніх правових підстав для затримки вагонів та нарахування плати за зберігання вантажу у вагонах, і також Позивачем умисно не подавалися вагони на вантажні фронти Відповідача впродовж періоду часу з 25.12.2010 року по 31.12.2010 року, що спричинило нарахування плати за зберігання ватажу у вагонах.

Вказане свідчить про умисне створення Позивачем обставин, що мають наслідком за собою сплату Відповідачем послуг за зберігання ватажу у вагонах.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України, зазначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Виконання договірних зобов'язань підпорядковується певним загальним вимогам (принципам): а) належного виконання; б) реального виконання; в) взаємного сприяння; г) економічності. При цьому, принцип взаємного сприяння полягає в тому, що кожна із сторін договору повинна всіляко сприяти другій стороні у виконанні нею своїх обов'язків.

Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України передбачено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, вважаємо, що Позивач діяв недобросовісно та неправомірно, затягуючи подання вагонів на вантажні фронти Відповідача, створюючи час користування вагонами Відповідачем.

Частиною 3 статті 43 ГПК України встановлено, що визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Частина 3 статті 219 Господарського кодексу України вказує, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 212 Цивільного кодексу України, щодо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.

За таких обставин, суд вважає необхідним у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Зважаючи на наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суддя В.Д.Фролов