Рішення № 17867203, 04.08.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.11 Справа № 8/5009/3634/11

за позовом Селянського (фермерського) господарства “ОСОБА_4” (АДРЕСА_1)

до відповідача Відділу культури та туризму Вільнянської районної державної адміністрації (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Радянська, 6)

про визнання недійсним охоронного договору на памятку культурної спадщини № 6 від 21.09.2010 р.

Суддя І. А. Попова

Представники:

Позивача ОСОБА_1., дов. № 01 від 04.01.2010 р.

Відповідача ОСОБА_2, дов. від 04.04.2011 р.

Розглядаються позовні вимоги про визнання недійсним охоронного договору на памятку культурної спадщини № 6 від 21.09.2010 р.

Розгляд справи, призначений на 20.07.2011 р., відкладався до 04.08.2011 р.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 04.08.2011 р.

Позивач підтримує вимоги з підстав, викладених у позові, з посиланням на ст..ст. 203, 215, 236 ЦК України та Закон України «Про охорону культурної спадщини». В обґрунтування позову зазначено: 21 вересня 2010 року укладено Охоронний договір № 6 на пам'ятку культурної спадщини з відділом культури та туризму Вільнянської райдержадміністрації. В п. 1 Договору передбачено, що позивач бере на себе зобов'язання щодо охорони кургану - «пам'ятки археології 13.02-1997 №67, охоронний № 4234 с. Веселотернувате Любимівської сільської ради, за 0,7 км на північ від північно-східної околиці села». Термін дії договору з 21.09.2010 року по 21.09.2015 року. В п. 6 Договору передбачено використання кургану виключно під туристично-екскурсійний вид використання. Договір укладено з порушенням актів цивільного законодавства, що полягає в наступному. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»(в редакції, яка діяла на момент укладання договору) об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також; території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. В ч. 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини»вказано, що за видами об'єкти культурної спадщини поділяються на: археологічні, історичні, об'єкти монументального мистецтва, об'єкти архітектури та містобудування, об'єкти садово-паркового мистецтва, ландшафтні та об'єкти науки і техніки. Археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»пам'ятка культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. «Курган», який є предметом оспорюваного Договору, - не занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, відповідно, на нього не поширюється правовий статус пам'ятки. Свідоцтво про реєстрацію «кургану»як пам'ятки - відсутнє. На «кургані»не встановлено охоронну дошку, охоронний знак, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону культурної спадщини»є ознакою того, що «курган»не занесено до Реєстру. Ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини»визначено, що усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини»усі власники пам'яток, чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам'ятки, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір». Позивач не є власником пам'ятки археології; не є уповноваженою власником (державою) особою на укладання зазначеного договору. В порядку, передбаченому ч. 2 ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини»пам'ятка археології у володіння, користування чи управління позивачу не передавалась. Відповідно, позивач не є її користувачем. В ч. 5 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини»зазначено; що землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв. З викладеного вбачається, що землі, на яких розташовані пам'ятки археології зобов'язані знаходитися у державній власності або держава зобов'язана їх вилучити (викупити) у державну власність. Паспорт об'єкта культурної спадщини повинен містити: історичні дані про об'єкт, відомості про його сучасний стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також: про ландшафт, твори мистецтва, результати попередньої оцінки антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони. У паспорті зазначаються тип і вид об'єкта культурної спадщини, пропонована чи затверджена категорія пам'ятки, охоронний номер з посиланням на рішення, відповідно до якого пам'ятку взято на державний облік. До паспорта додаються матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (у разі потреби) - п. 6 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. На письмовий запит позивача відповідач надав невідомо ким складений паспорт, який не містить вищезазначених вимог. Спірний договір суперечить вказаним вище статтям та пунктам Закону України «Про охорону культурної спадщини», «Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»(затвердженому постановою КМУ від 27.12.2001 року № 1760), «Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини»(затвердженому постановою КМУ від 28.12.2001 року № 1768). На момент укладання договору позивач не знав і ,не міг знати про вищевикладені обставини і уклав договір на охорону невідомо чого. Відповідно до вимог п. 4 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини»центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини надає органу охорони культурної спадщини ... районних державних адміністрацій, органам охорони культурної спадщини місцевого самоврядування витяги з Реєстру щодо пам'яток, які розташовані на їхніх територіях. Об'єкт, який відповідач визначає як пам'ятку археології - розорано ще до 1990 року, що підтверджується укладеними між відповідачем та колгоспом ім. Дзержинського 15.12.1990 року Охоронним зобов'язанням по нерухомому пам'ятнику історії та культури. В Акті від 15.12.1990 року, підписаному сторонами, зазначено, що «курган уявляє собою земельний насип висотою 1,6 м, діаметром 40 м, - розпахується). Виходячи з наведеного, оскаржуваний Охоронний договір не відповідав вимогам ст. 203 ЦК України на момент його укладання. Позивач просить визнати недійсним охоронний договір на памятку культурної спадщини № 6 від 21.09.2010 р.

Відповідач письмовий відзив на позов не надав. В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що на даний час дійсно у Державному реєстрі нерухомих памяток України такого обєкта, як курган - памятка археології 13.02.-1997 № 67 не існує.

Заслухавши представників сторін, дослідивши додані матеріали, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню внаслідок наступного:

Як встановлено 21.09.2011 р. Відділом культури Вільнянської районної державної адміністрації та Селянським фермерським господарством «ОСОБА_4.»укладено охоронний договір на памятку культурної спадщини за умовами якого СФГ «ОСОБА_4.»як користувач прийняв на себе зобов'язання щодо охорони кургана памятки археології 13.02.1997 № 67,охоронний № 4234 с. Веселотернувате, Любимівська сільська рада, за 0,7 км на північ від північно-східної околиці села. Договором передбачено використання памятки виключно під туристично-екскурсійні заходи.

Згідно статті 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини” (в редакції, яка діяла на момент укладання договору) об'єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

В ч. 2 ст. 2 Закону України “Про охорону культурної спадщини” вказано, що за видами об'єкти культурної спадщини поділяються на: археологічні, історичні, об'єкти монументального мистецтва, об'єкти архітектури та містобудування, об'єкти садово-паркового мистецтва, ландшафтні та об'єкти науки і техніки. Археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини” пам'ятка культурної спадщини це об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що лише занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України об'єкт культурної спадщини являється пам'яткою культурної спадщини.

Відповідно до пункту 1 Порядку визначення категорій памяток для занесення обєктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих памяток України, затвердженого постановою КМУ № 1760 від 27.12.2001р., обєкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих памяток України за рішенням КМУ щодо обєктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини щодо обєктів місцевого значення.

З вищевикладеного вбачається, що до Державного реєстру нерухомих памяток України заносяться і обєкти національного значення і обєкти місцевого значення.

Стаття 13 Закону України “Про охорону культурної спадщини” передбачає, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.

Таким чином, що об'єкт культурної спадщини набуває статусу пам'ятки лише після занесення об'єкту культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

В ч. 4 статті 14 Закону України “Про охорону культурної спадщини” вказано, що центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини надає органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органам охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органам охорони культурної спадщини місцевого самоврядування витяги з Реєстру щодо пам'яток, які розташовані на їхніх територіях.

Відповідач не надав суду витяг з Державного реєстру нерухомих пам'яток України, таким чином, відповідач не довів суду, що курганний могильник № 4234 був внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Крім цього, в ч. 3 статті 14 Закону України “Про охорону культурної спадщини” вказано, що центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам'ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки. Це повноваження може бути делеговано іншим органам охорони культурної спадщини відповідно до закону.

Відповідач, на вимогу суду, не надав свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки.

Відповідно до ч.1 ст. 23 Закону України “Про охорону культурної спадщини” усі власники пам'яток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам'ятки, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

З огляду на вищевикладене, лише у власників памяток виникає обовязок на укладання охоронного договору.

Частиною 1 статті 24 Закону України “Про охорону культурної спадщини” передбачено, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Згідно статті 23 Закону України “Про охорону культурної спадщини” та Порядку укладання охоронних договорів на памятники культурної спадщини, затвердженому постановою КМУ № 1768 від 28.12.2001р. охоронні договори укладають або власники або користувачі цих памяток. Позивач не є ні власником, ні користувачем об'єкту культурної спадщини, та не являється ні власником, ні користувачем курганного могильника

Згідно ч.1 та 3 ст. 25 Закону України “Про охорону культурної спадщини” об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками надаються відповідними органами охорони культурної спадщини в користування юридичним та фізичним особам лише з науковою, культурно-освітньою, туристичною метою.

Саме вказані в ч. 1 юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори. Більш того, в частині 5 статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини” зазначено, що землі, на яких розташовані памятки археології, перебувають у державної власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються памятки археології - поля давніх битв.

Як свідчать вивчені матеріали, на підставі розпорядження Вільнянської райдержадміністрації від 23.09.1999 р. № 396 громадянину ОСОБА_3 виданий Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 6,25 га, на території якої розташований курган, для ведення сільськогосподарського виробництва. За договором оренди № 390, укладеним 01.01.2007 р. з відповідачем, ОСОБА_3 передав останньому в орендне користування зазначену земельну ділянку. При цьому, відповідач з громадянином ОСОБА_3 охоронний договір не укладав.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Спірний договір суперечить вказаним вище статтям та пунктам Закону України “Про охорону культурної спадщини”; Порядку визначення категорій памяток для занесення обєктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих памяток України, затвердженого постановою КМУ № 1760 від 27.12.2001р.; Порядку укладання охоронних договорів на памятники культурної спадщини, затвердженому постановою КМУ № 1768 від 28.12.2001р., оскільки ні обєкт охорони, ні субєкт охоронної діяльності (позивач по справі) не відповідають встановленим критеріям.

Таким чином, спірний договір не відповідає приписам діючого законодавства.

Враховуючи вищевикладене, спірний договір підлягає визнанню недійсним з зазначених підстав.

Позовні вимоги задовольняються.

Судові витрати відносяться на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 203,215 ЦК України, Закону України “Про охорону культурної спадщини”, керуючись ст.ст. 49, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним охоронний договір на памятку культурної спадщини № 6 від 21.09.2010 р., укладений Відділом культури та туризму Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області та Селянським (фермерським) господарством «ОСОБА_4.».

Стягнути з Відділу культури та туризму Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області (70002, Запорізька область, м.Вільнянськ, вул. Радянська, 6, ЄДРПОУ 02228300) на користь Селянського (фермерського) господарства „ОСОБА_4.” (Запорізька область, Вільнянський район, с. Михайлівка, ЄДРПОУ НОМЕР_1) 321 грн. судових витрат. Видати наказ.

Суддя І.А. Попова

Рішення підписано 16 серпня 2011 року.