Рішення № 17866612, 17.08.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

17.08.2011Справа №5002-32/2363-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Білогірського районного споживчого товариства (97600, АР Крим, м. Білогірськ, вул. Нижньогірська, 13, ідентифікаційний код 01757350).

До відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (97300, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Про стягнення 4 326,64 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_2 представник, дов. б/н від 18.02.2011р.

Від відповідача не зявився.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Білогірське районне споживче товариство звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 4326,64 грн.

Ухвалою господарського суду від 02.06.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 20.06.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 17.06.2011р., 04.07.2011р., від 12.07.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 12.07.2011р. в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк розгляду справи.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обовязків за договором оренди нежитлових приміщень № 238 від 16.03.2009р. в частині повної та своєчасної оплати орендної плати, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

16.03.2009 року між Білогірським районним споживчим товариством (Орендодавець) (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) ( відповідач) був укладений Договір оренди нежитлових приміщень № 238 (а.с. 11-12).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором найму (оренди).

Згідно пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає по акту прийому передачі у тимчасове користування за плату нерухоме майно частину свиновідкормлюючого комплексу, який розташований за адресою : м. Білогірськ, вул. Лугова, загальною площею 200 м.кв.

Відповідно до пункту 4.1 Договору орендна плата по договору є договірною та встановлюється в сумі 500,00 грн. з 17.03.2009р. по 31.08.2009р., 1000,00 грн. з 01.09.2009р. по 01.03.2012р. з ПДВ. Орендна плата щоквартально перераховується Орендатором на індекс інфляції по даним Держкомстату України та різниця додатково сплачується у наступному місяці.

Орендна плата за поточний місяць Орендатором перераховує авансом не пізніше 10 числа наставшого місяця на розрахунковий рахунок, або касу Білогірського районного споживчого товариства, що передбачено пунктом 4.4 Договору.

У виконання умов договору 16.03.2009р. був підписаний акт приймання передачі основних засобів частини свиновідкормілюючого комплексу Білогірського районного споживчого товариства ( а.с. 13).

Відповідно до пункту 5.1 Договору строк дії договору становить з 17.03.2009р. по 01.03.2012р. включно.

Постановою правління Білогірського районного споживчого товариства від 30.06.2010р. вищезазначений договір був розірваний достроково з 01.07.2010р. (а.с. 14).

Проте, відповідач не виконав свої зобовязання по сплаті орендної платі в повному обсязі, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, на виконання умов договору позивачем було нараховано оренду плату за період з квітня 2009 року по червень 2010р. у сумі 12500,00 грн., яка була частково оплачена відповідачем у сумі 8600,00 грн., що підтверджується прибутковим касовими ордерами (а.с. 25-32).

Невиконання відповідачем умов договору призвело до утворення заборгованості з орендної плати в розмірі 3900,00 грн., яка підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань у розмірі 40,93 грн. та пеню у сумі 385,71 грн.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 02.06.2011р. суд зобовязав позивача надати оригінали документів, доданих до позовної заяви, для огляду в судовому засіданні; документи, що підтверджують юридичний статус (оригінали для огляду у судовому засіданні та належним чином засвідчені копії для залучення до матеріалів справи); власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарського суду, або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав, а також немає рішення цих органів по даному спору; детальний обґрунтований розрахунок стягуваної суми; довідку Головного управління статистики про включення позивача до ЄДРПО України на день розгляду справи; витяг Державного реєстратора про включення відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців на день розгляду справи; документальне та нормативне обґрунтування позовних вимог відповідно до спеціальних норм Господарського кодексу України та, у випадку необхідності, Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р., положення яких підлягають застосуванню до спірних відносин сторін; докази зарахування мита до держбюджету; явка.

Проте зазначені вимоги позивачем були проігноровані, представник у судові засідання зявлявся, проте витребувані судом документи надав лише частково, у звязку із чим суд був змушений відкладати розгляд справи та витребувати у позивача необхідні для розгляду справи документи.

У судове засідання 17.08.2011р. представник позивача зявився, однак детальний обґрунтований розрахунок стягуваної суми не надав, у звязку з чим суд позбавлений можливості встановити період нарахування позивачем пені та індексу інфляції та перевірити розрахунок позивача.

Пункт 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, передбачає залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не зявився на виклик у засідання господарського суду і його незявлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до пункту 7 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/612 “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України” при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов: - додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі; - витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору; позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Документи, необхідні для розгляду справи, запитувались неодноразово в ухвалах Господарського суду АР Крим.

Пунктом 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до положень статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Ненадання позивачем документів позбавляє суд можливості вивчити всі обставини справи, зробити оцінку взаємовідносинам сторін, встановити, чи є позовні вимоги обґрунтованими та чи підтверджуються вони доказами.

Пунктом 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Неодноразове невиконання позивачем покладених на нього судом обовязків є перешкодою для додержання судом вимог вищезазначеної статті Господарського процесуального кодексу України.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Позивачем вказані вимоги закону та суду були проігноровані.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неоднаразове відкладення розгляду справи, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання позивачем доказів, якими позивач без поважних причин не скористався, у в звязку із чим суд вважає неможливим розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами в частині вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 40,93 грн. та пені у сумі 385,71 грн.

Іншого, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України суду не доведено.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 75, пунктом 5 статті 81, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (97300, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Білогірського районного споживчого товариства (97600, АР Крим, м. Білогірськ, вул. Нижньогірська, 13, ідентифікаційний код 01757350) 3900,00 грн. заборгованості, 91,94 грн. державного мита та 212,73 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій позов залишити без розгляду.

4.Наказ видати в порядку статей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 17.08.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 19.08.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.