Рішення № 17866609, 16.08.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 307

РІШЕННЯ

Іменем України

16.08.2011Справа №5002-33/2933-2011 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми «Камаз-Транс-Сервіс» (вул. Київська, 64-А, м. Рівне, 33027)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 96000; а/с 266, м. Красноперекопськ, 96000)

про стягнення 2 500,00 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники:

Від позивача: не з'явився, ТОВ госпрозрахункової фірми «Камаз-Транс-Сервіс».

Від відповідача: не з'явився, ФОП ОСОБА_1

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми «Камаз-Транс-Сервіс» звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, та просить суд стягнути 2500.00 грн.

Позовні вимоги вмотивовані неналежною оплатою відповідачем рахунків, виставлених на оплату наданих послуг з перевезення вантажів, та обґрунтовані посиланнями на статті 509, 530 Цивільного кодексу України та статті 193, 198, 307 Господарського кодексу України.

Сторони у судове засідання не з'явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, витребуваних судом документів не представили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в ЄДРПО України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 повідомлявся саме за адресою, що зазначена у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 24-25).

Таким чином, суд вважає, що були вжити усі заходи до належного повідомлення сторін у справі.

15 серпня 2011 року за вх. № 29740 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника (а.с. 28).

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін докази та матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу в наданні сторонами своїх доказів і у доведений перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Оскільки сторони не скористалися своїм правом на прийняття участі у судовому засіданні, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, суд, враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у неї матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд

встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до транспортного замовлення відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, № 01 від 13 грудня 2010 року на здійснення перевезення вантажу (а.с.12) позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Камаз-Транс-Сервіс», зобовязався здійснити перевезення вантажу за маршрутом м. Красноперекопськ м. Запоріжжя.

Дата завантаження визначена пунктом 7 заявки 14 грудня 2010 року.

Дата та час відвантаження 15 грудня 2010 року (пункт 12 заявки).

Вартість перевезення визначена в пункті 13 заявки та складає 2200.00 грн.

Позивач стверджує, що ним було виконане перевезення вантажу, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 942 від 14 грудня 2010 року, яка підписана сторонами (а.с. 11).

За надані позивачем послуги з перевезення вантажу, 15 грудня 2010 року відповідачу виставлений рахунок № 68983 на суму 2200.00 грн. (а.с. 10).

Крім того, відповідно до транспортного замовлення відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, № 01 від 02 грудня 2010 року на здійснення перевезення вантажу (а.с. 16) позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Камаз-Транс-Сервіс», зобовязався здійснити перевезення вантажу за маршрутом м. Красноперекопськ м. Львів.

Дата завантаження визначена пунктом 7 заявки 03 грудня 2010 року.

Дата та час відвантаження 06 грудня 2010 року (пункт 12 заявки).

Вартість перевезення визначена в пункті 13 заявки та складає 4800.00 грн.

Позивач стверджує, що ним було виконане перевезення вантажу, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 899 від 03 грудня 2010 року, яка підписана сторонами (а.с. 15).

За надані позивачем послуги з перевезення вантажу, 06 грудня 2010 року відповідачу виставлений рахунок № 68727 на суму 4800.00 грн. (а.с. 14).

Зазначені рахунки повинні були бути оплачені відповідачем протягом пяти днів з моменту їх отримання (пункт 13 замовлень).

Так, відповідно до поштових повідомлень (а.с. 13,17) рахунки на оплату послуг з перевезення вантажів були отримані відповідачем 17 січня 2011 року, однак, оплачені відповідачем частково, у зв'язку з чим за ним склалася заборгованість в розмірі 2500.00 грн.

Оскільки відповідач не в повному обсязі оплатив вартість наданих позивачем послуг, це зявилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства «Камаз-Транс-Сервіс» до господарського суду АР Крим із даною позовною заявою.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Оскільки спірні правовідносини виниклі у звязку з неналежним виконанням зобовязань, вони регулюються положеннями глав 48, 63 Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України, що регулюють виконання господарських зобовязань.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (пункти 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина 1 статті 206 Цивільного кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі був укладений правочин щодо надання послуг з перевезення вантажів.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Так, вчинення сторонами такого правочину підтверджується товарно-транспортними накладними № 842 від 14 грудня 2010 року та № 899 від 03 грудня 1999 року (а.с. 11,15).

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач, оплату наданих позивачем послуг в строк, який вказаній у пункті 13 замовлень (пять днів з моменту отримання рахунку), не здійснив.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів оплати суми боргу відповідачем надано не було.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2500.00 грн.

Судові витрати, повязані з оплатою держмита та витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України. Повне рішення складено 19 серпня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 96000; а/с 266, м. Красноперекопськ, 96000, п\р НОМЕР_1 в КРУ «Приватбанк», м. Сімферополь, МФО 384436, ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми «Камаз-Транс-Сервіс» (вул. Київська, 64-А, м. Рівне, 33027, р\р 26003001012395 в ПАТ «Перший інвестиційний Банк», МФО 300506, ЄДРПОУ 03567150) 2500.00 грн. заборгованості, 102.00 грн. державного мита та 236.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримРадвановська Ю.А.