Постанова № 17866175, 12.08.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2011 р. Справа № 5023/2863/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1., довіреність б/н від 07.04.2011 р.

відповідача не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2645 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 08.06.11 р. по справі № 5023/2863/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий Дім "Вокруг цвета", м. Харків

до Приватного підприємства "Фармітек", м. Харків

про виконання договірних зобов'язань

встановила:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий Дім "Вокруг цвета", м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій, просив суд стягнути з відповідача - Приватного підприємства "Фармітек", м. Харків основний борг в розмірі 12130 грн. 00 коп., з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобовязань за видатковими накладними № ВП-168 від 22 квітня 2010 р. та № ВП-457 від 15 листопада 2010 р. щодо оплати переданого позивачем товару, а також просить покласти судові витрати на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Калініченко Н.В.) від 08.06.2011 р. по справі № 5023/2863/11 позов задоволено повністю. З відповідача на користь позивача стягнуто борг в сумі 12130 грн. 00 коп., 121,30 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, неповно зясував обставини, що мають значення для справи, визнав установленими обставини, які не підтверджуються доказами по справі, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, на наявність підтвердження виникнення цивільних прав та обовязків та вчинення правочину між позивачем та відповідачем, а заперечення з боку відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про причини неприбуття представника не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі надані на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, та доводи, викладені в апеляційній скарзі в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 22.04.2010 року за видатковою накладною № ВП -168 на суму 24040,00 грн. та за видатковою накладною № ВП-457 від 15.11.2010 року на суму 24040,00 грн. на підставі довіреностей: серія ИАН № 854736/22 від 22.04.2010 р., серія ИАН № 854768/48 від 15.11.2010 р. відповідачем було одержано продукцію від позивача на загальну суму 48080,00 грн. Ця обставина підтверджується матеріалами справи, відповідачем не заперечується.

Відповідач частково здійснив оплату за одержану продукцію в сумі 35 950,00 грн., що підтверджується виписками банку: від 05.03.2010 р. на суму 2000,00 грн., від 12.03.2010 р. на суму 6000,00 грн., від 16.03.2010 р. на суму 3000,00 грн., від 25.03.2010 р. на суму 6000,00 грн., від15.04.2010 р. на суму 3000,00 грн., від 22.04.2010 р. на суму 4040,00 грн., від 08.07.2010 р. на суму 2000,00 грн., від 01.12.2010 р. на суму 9000,00 грн., від 03.12.2010 р. на суму 910,00 грн..

В звязку з несплатою відповідачем вказаної заборгованості, позивач 16.03.2011 року надіслав на адресу відповідача вимогу (претензію) про оплату заборгованості за № 14, яка відповідачем була залишена без задоволення.

Таким чином, неоплаченим залишився товар на суму 12130,00 грн., що не заперечується відповідачем.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобовязання щодо оплати переданого позивачем товару, що борг підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі відповідних вимог чинного законодавства України, з урахуванням визначення строку платежу від дня надсилання претензії від 16.03.2011 р.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в звязку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, між сторонами існували правовідносини з купівлі-продажу, згідно з якими позивач передав у власність відповідача певний товар, а відповідач вказаний товар прийняв та зобовязаний сплатити його вартість.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав доказів погашення заборгованості, в т.ч. не виконав відповідних вимог позивача про його сплату за відповідною претензією від 16.03.2011 р. з вимогою оплатити отриманий товар, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 12130,00 боргу.

При цьому, як свідчать матеріали справи, поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, в т ч. поведінка (конклюдентні дії) відповідача щодо прийняття товару та часткової його оплати.

Проте, відповідач на порушення вищенаведених норм не оплатив отриманий від позивача товар і також, не оплатив його після надсилання йому претензії (№ 14 від 16.03.2011р.) з вимогою оплатити отриманий товар на суму 12130,00 грн., з урахуванням вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України. А твердження відповідача, щодо відсутності домовленості (договору) є необґрунтованими, так як законодавством врегульовано відповідний порядок та умови здійснення правочинів.

Таким чином, враховуючи, що позивачем були надані суду всі необхідні докази на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції правомірно вважав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 12130,00 грн. боргу обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 08.06.11 р. по справі № 5023/2863/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О

судді Пушай В.І.

Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 12.08.2011 р.