Постанова № 17866171, 12.08.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2011 р. Справа № 5021/517/2011

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Виробничо-енергетичної компанії "Сумигазмаш", м. Суми (вх. № 2515 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 13.05.11р. у справі № 5021/517/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія", м. Суми

до Відкритого акціонерного товариства Виробничо-енергетичної компанії "Сумигазмаш", м. Суми

про стягнення 220500,67 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія", м. Суми звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства Виробничо-енергетичної компанії "Сумигазмаш", м. Суми 220500,67 грн. заборгованості, у т.ч. інфляційні збитки в сумі 169889,84 грн. за період з червня 2008р. по січень 2011р. та 3 % річних в сумі 50610,83 грн. за період з 15.02.2008р. по 14.02.2011р., нарахованих у зв’язку з несвоєчасною сплатою відповідачем боргу в розмірі 429271,41 грн. згідно укладених між сторонами у справі договорів підряду № 09-13-Пд/У від 03.09.2005р. та № 02-27-Пд/4 від 20.02.2006р.

13.05.2011р. позивачем уточнено позовні вимоги і згідно поданого розрахунку останній просив суд стягнути з відповідача 176374,74 грн. заборгованості, в т.ч. 137796,12 грн. інфляційні збитки за період з червня 2008р. по січень 2011р. та 38578,62 грн. 3 % річних за період з 15.02.2008р. по 14.02.2011р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.05.2011р. по справі № 5021/517/2011 (суддя Лугова Н.П.) позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з Відкритого акціонерного товариства Промислово - економічного комплексу “Сумигазмаш” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергія” 176374 грн. 74 коп. заборгованості, в т.ч. 137796 грн. 12 коп. інфляційні збитки та 3 % річних в сумі 38578 грн. 62 коп.

Відповідач з даним рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 13.05.2011р. по справі № 5021/517/2011 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Енергія" у задоволенні позову.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення господарського суду залишити без змін.

Сторони не скористались своїм диспозитивним правом на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 09.08.201.10р., хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи, про що свідчать долучені до матеріалів справи повідомлення про вручення копій ухвал Харківського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження уповноваженим особам позивача та відповідача.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції належним чином створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, правову позицію сторін викладено у письмовому вигляді і нових доказів сторонами не надано, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду Сумської області по справі № 5/678-08 від 30.09.2008р. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія» до Відкритого акціонерного товариства «Сумигазмаш» з відповідача по справі було стягнуто 664848,07 грн. заборгованості, в т.ч. 429271,41 грн. основного боргу, 37301,34 грн. пені, 6250,12 грн. 3 % річних, 192025,20 грн. інфляційних збитків; судові витрати: 6648,48 грн. витрат по державному миту та 118,00 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2008р. вищевказане рішення суду було залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до постанови Вищого господарськогосуду України від 05.02.2009р. по справі № 5/678-06 рішення господарського суду Сумської області від 30.09.2008р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2008р. було скасовано в частині позовних вимог про стягнення 37301,34грн. пені та розподілу судових витрат; в скасованій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду Сумської області; в іншій частині судові рішення залишені без змін.

В подальшому позивач - ТОВ «Енергія" відмовився від вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 37301,34 грн. та судових витрат.

Таким чином, під час розгляду спору у справі № 5/678-06 господарським судом Сумської області встановлено факт наявності у відповідача основної заборгованості в сумі 429271,41 грн., 6250,12 грн. 3 % річних та 192025,20 грн. інфляційних збитків, які підлягають стягненню.

На виконання вищевказаного рішення від 30.09.2008р., господарським судом Сумської області 02.03.2009р. було видано відповідний наказ.

В силу ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки до теперішнього часу грошове зобов’язання відповідачем не виконане, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача за час прострочення платежів на суму основного боргу 429271,41 грн. - 3% річних за період з 15.02.2008р. по 14.02.2011р. включно в розмірі 38578,62 грн. та інфляційних збитків в розмірі 137796,12 грн. за період червня 2008р. по січень 2011р.

Під час розгляду спору у даній справі відповідачем не спростовані твердження позивача щодо непогашення основної заборгованості в розмірі 429271,41 грн., яка встановлена судовим рішенням по справі № 5/678-08.

Предметом спору у даній справі № 5021/517/2011 є застосування до відповідача відповідальності за неналежне виконання грошового зобов’язання по сплаті боргу в розмірі 429271,41 грн. у вигляді стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.

Таким чином, реалізація позивачем свого права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договорами підряду № 09-13-Пд/У від 03.09.2005р. та № 02-27-1 Ід/4 від 20.02.2006р., і ухвалення у зв'язку з цим судового рішення про стягнення з відповідача боргу у сумі 429271,41 грн., не позбавляє позивача права на стягнення матеріальних втрат у вигляді 3% річних та індексу інфляції, понесених ним внаслідок несплати своєчасно відповідачем вказаної суми.

Колегія суддів визначає, що в силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши, що відповідне грошове зобов’язання щодо оплати основного боргу не припинено (рішення суду щодо присудження до виконання відповідного обов’язку відповідачем не є тим фактом, який тягне за собою припинення відповідного зобов’язання) і строк виконання відповідачем порушено, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач зобов’язаний сплатити 3% річних за період з 15.02.2008р. по 14.02.2011р. включно в розмірі 38578,62 грн. та інфляційні збитки в розмірі 137796,12 грн. за період червня 2008р. по січень 2011р., з чим погоджується колегія суддів. Правильність розрахунку заявлених до стягнення сум у повному обсязі перевірена судом першої інстанції, а тому заперечення відповідача про те, що розрахунок інфляційних втрат складає суму 127064,33 грн. замість нарахованих 137796,12 грн., відхиляються судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Не погоджуючись із прийнятим у даній справі рішенням відповідач у своїй апеляційній скарзі вказує, що стягнення 3 % річних, як плати за користування грошовими коштами, нарахованими на суму боргу (фінансові активи), буде порушувати вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки підприємство позивача не має статусу фінансової установи.

Однак вказані твердження заявника апеляційної скарги не приймаються колегією суддів, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні норм матеріального права.

У відповідності до пункту 1 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору.

В даному випадку правовідносини сторін виникають не з договору фінансової послуги, а з порушення грошового зобов'язання згідно договорів підряду № 09-13-Пд/У від 03.09.2005р. та № 02-27-1 Ід/4 від 20.02.2006р.

При цьому слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

У зв’язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процесі, то позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.

Отже, системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що обов’язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Не приймаються колегією суддів до уваги також і доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховані обмеження відносно нарахування штрафних санкцій, оскільки зроблені при довільному тлумаченні норм чинного законодавства. Відповідач вважає, що оскільки у 2009 році було порушено справу про банкрутство ВАТ ВЕК «Сумигазмаш», тому під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка та пеня.

Колегія суддів визначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів дійсно не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань, тощо.

Натомість нарахування річних та інфляційних збитків в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не є за своєю правовою природою неустойкою (штрафом, пенею) чи іншими санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань, нарахування яких забороняється відповідно частини 4 статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Заявлені до стягнення інфляційні збитки є складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є закріпленою законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора, тому жодних обмежень щодо їх нарахування та стягнення у встановленому порядку колегія суддів не вбачає. Про це також свідчить системний аналіз норм ст. ст. 546. 549, 552 ЦК України та 230 ГК України.

В якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення відповідач в апеляційній скарзі визначає, що позовні вимоги ТОВ «Енергія» заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якої відповідач просив суд першої інстанції у відповідній заяві. На думку заявника апеляційної скарги строк позовної давності щодо стягнення основної суми заборгованості за останнім актом виконаних робіт (серпень 2006р.), збільшеної за правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України на відповідний індекс інфляції та 3 % річних - скінчився ще 2009 році, а тому правові підстави для стягнення частини грошової заборгованості збільшеної на індекс інфляції - відсутні.

Проте колегія суддів погоджуючись із цілком законними та обґрунтованими висновками господарського суду першої інстанції також вважає, що строк позовної давності за заявленими вимогами ще не сплив.

Відповідно до частин другої та третьої ст.264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, подання позову до боржника перериває строк позовної давності.

Як свідчать матеріали справи, у листопаді 2006р. позивач - ТОВ «Енергія" звернувся з даним позовом до ВАТ ПЕК «Сумигазмаш», а у червні 2008р. позивач у справі подав заяву про збільшення позовних вимог, що у розумінні вказаної норми також є дією, яка перериває строк позовної давності. Отже, початок перебігу нового строку позовної давності розпочинається з моменту набрання рішенням законної сили, а саме, винесення постанови Вищого господарського суду України від 05.02.2009р. по справі № 5/678-06.

Більше того, за встановленими законом правилами, підставами для переривання строку позовної давності є, зокрема вчинення зобов’язаною особою дій, що свідчать про визнання нею свого або іншого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України). Такими діями окрім іншого є звернення із заявою про його відстрочення (розстрочення).

В процесі повторного перегляду справи за апеляційною скаргою відповідача, колегією суддів з'ясовано, що відповідно до ухвали господарського суду від 03.04.2009р. у справі № 5/678-06 відповідачем подавалась заява про розстрочку виконання рішення, в задоволенні якої судом було відмовлено. Ці обставини відповідачем не спростовані.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду, діючи в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції у відповідності з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що господарський суд Сумської області відповідно до наданих йому сторонами у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача та довів суду наявність правових підстав для стягнення з відповідача 137796,12 грн. інфляційних збитків за період з червня 2008р. по січень 2011р. та 38578,62 грн. 3 % річних за період з 15.02.2008р. по 14.02.2011р.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв’язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, що не підтверджені документально та спростовуються наявними у справі доказами.

Разом з цим, повторно переглядаючи дану справу колегія суддів встановила, що господарський суд Сумської області у своєму рішенні від 13.05.2011р. не вирішив питання щодо розподілу судових витрат між сторонами згідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з чим рішення суду підлягає зміні, а 1763,74 грн. витрат з державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за подачу позовної заяви - стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, 102, пунктом 4 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Виробничо-енергетичної компанії "Сумигазмаш", м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 13.05.2011р. у справі № 5021/517/2011 змінити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Виробничо-енергетичної компанії "Сумигазмаш" (40030, м.Суми, пл. Незалежності, 15, код 04542778) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія» (40004, м. Суми, вул. Робітниче селище, 12, код 14009341) 1763,74 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.