Рішення № 17862883, 15.08.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

15.08.2011Справа №5002-18/2535-2011 за позовом - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Волинська область, м. Луцьк (43000, АДРЕСА_1; поштова адреса: АДРЕСА_2)

до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АР Крим, м. Алушта (АДРЕСА_3)

про стягнення 10 986,10 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача не зявився

Від відповідача не зявився

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 - позивач звернулась до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - відповідача, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 8484,46 грн. суму основного боргу, 587,29 грн. пені, 1515,58 грн. - 40 % річних; 398,77 грн. інфляційних втрат, всього 10986,10 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.07.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 299, згідно якого позивач зобовязується поставляти окремими партіями та передавати у власність відповідачу товар, а відповідач своєчасно оплачувати його в асортименті й у кількості, відповідно до накладних, що є невідємною частиною договору. На виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму у розмірі 24858,17 грн.

Згідно п. 7.1 договору поставки оплата партії товару здійснюється із розстроченням платежу, частинами по мірі реалізації третім особам кожні десять календарних днів за товар, який реалізовано за цей період.

Як вказує позивач у своїй позовній заяві, оплату відповідачем було здійснено частково, з чого створилася заборгованість, яка і стала підставою для звернення позивача із позовом до суду.

Представники сторін у судові засідання двічі не зявились, про час та місце розгляду справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.

15.08.2011 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності повноваженого представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін у справі, суд задовольняє клопотання позивача та вважає можливим розглянути дану справу у порядку ст. 75 ГПК України на підставі матеріалів, які наявні у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

20.07.2007 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (покупець) укладено договір № 299.

Згідно з умовами договору, позивач зобовязується поставляти окремими партіями та передавати у власність відповідачу товар, а відповідач своєчасно оплачувати його в асортименті й у кількості, відповідно до накладних, що є невідємною частиною договору.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 24858,17 грн., що підтверджується видатковою накладною № РК-0004206 від 30.10.2008.

Факт отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на вищевказаній видатковій накладній, засвідчений печаткою.

Згідно з п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно пункту 7.1. договору, оплата партії товару здійснюється із розстроченням платежу, частинами по мірі реалізації третім особам кожні 10 (десять) календарних днів за товар, який реалізовано за цей період.

Відповідачем до подачі позову до суду було здійснено часткову оплату товару на суму у розмірі 16 373,71 гривень.

Пунктом 12.1. договору покладено на відповідача обов'язок з надсилання на адресу позивача звітів про обсяги реалізованого товару. Враховуючи те, що відповідачем не виконувались умови договору в частині подання звітів про реалізований товар, позивач, керуючись вимогами пункту 8.9. договору надіслав на адресу відповідача Грошову вимогу №852 від 14 грудня 2010 року на суму заборгованості у розмірі 8484,46 грн., копія грошової вимоги з доказами її направлення є в матеріалах справи.

Таким чином, грошова вимога (згідно пункту 8.9. договору) повинна бути виконана в строк до 23 грудня 2010 року.

Проте грошова вимога позивачем виконана не була; доказів оплати коштів у сумі 8484,46 грн. відповідачем суду представлено не було.

Суд звертає увагу, що заборгованість за отриманий товар у розмірі 8484,46 гривень підтверджується також підписаним обома сторонами Актом звірки взаєморозрахунків від 31 жовтня 2010 року (копія Акту звірки є в матеріалах справи).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязаннявідповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідач не представив суду доказів оплати позивачеві коштів у сумі 8484,46 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У звязку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 8484,46 грн. підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором № 299 від 20.07.2007 сторонами погоджено зобовязання відповідача сплатити 40 процентів річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи до уваги те, що вище судом встановлено факт прострочення відповідачем оплати за поставку товару, то позовні вимоги щодо стягнення 40% річних 1515,58 грн. за період з 23.12.2010 по 03.06.2011 та інфляційної суми у розмірі 398,77 грн. за період з 23.12.2010 по 03.06.2011 підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчинюється у письмовій формі.

Відповідно до п. 8.5 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши у судовому засіданні розрахунок суми пені, наданий позивачем, відповідно до якого позивач просить стягнути пеню у сумі 587,29 грн. за період з 23.12.2010 по 03.06.2011, суд знаходить їх вірним, у звязку із чим, з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 587,29 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача у порядку статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка держмита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи те, що при подачі до суду позовної заяви позивач сплатив державне мито у сумі 110,00 грн., у той час, як повинен був сплатити 109,86 грн., то сума зайве сплаченого державного мита у розмірі 0,14 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 15.08.2011 судом оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 18.08.2011.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АР Крим, м. Алушта (АДРЕСА_3; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Волинська область, м. Луцьк (43000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 8484,46 грн. заборгованості; 40% річних у сумі 1515,58 грн., інфляційну суму у розмірі 398,77 грн., пеню у сумі 587,29 грн., державне мито у сумі 109,86 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.Повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, Волинська область, м. Луцьк (43000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 МФО 824026 ЗКПО 34740405 ГУ ДКУ в Автономній Республіці Крим м. Сімферополь код платежу 22090200) суму зайве сплаченого державного мита у розмірі 0,14 грн., перерахованого платіжним дорученням № 1773 від 09 червня 2011 року.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримОсоченко І.К.