Постанова № 17858589, 02.08.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2011 р. Справа № 5023/2100/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя Кравець Т.В. , суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Поспєловій С.В.,

за участю представників сторін:

прокурора Сухорукової І.К. (посв.№140 від 19.09.2010р.),

1-го позивача не зявився,

2-го позивача ОСОБА_1 (дов.№38-1870 від 28.05.2010р.) ,

відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної фірми “Ека”

(вх. №2626Х/2-6)

на рішення господарського суду Харківської області від 09.06.11 року у справі

№5023/2100/11

за позовом Прокурора Комінтернівського району м. Харкова в інтересах держави в особі:

1.Харківської міської ради, м. Харків

2.Комунального підприємства “Харківські теплові мережі”, м. Харків

до Приватної фірми “Ека”, м. Харків

про стягнення 20.923,67 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2011 року Прокурор Комінтернівського району м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради та КП “Харківські теплові мережі” (а.с. 4-6), в якій просив стягнути з відповідача на користь 2-го позивача суму боргу за неналежне виконання договірних зобовязань щодо оплати теплової енергії в сумі 20.923,67 грн., а також віднести на відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.06.2011 року у справі № 5023/2100/11 (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено (а.с. 83-86).

Відповідач, ПФ “Ека”, з вказаним рішенням місцевого господарського суду від 09.06.2011 року не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судове засідання 28.07.2011р. представник апелянта не зявився, про причини не з'явлення суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи ухвалою суду від 04.07.2011 року.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 28.07.2011р. була направлена сторонам у справі рекомендованим листом 04.07.2011р., та повернулась до суду з відміткою Укрпошти «за закінченням строку зберігання», про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи.

В апеляційній скарзі апелянт обґрунтовує свої вимоги тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що договір №4327 про постачання теплової енергії від 01.11.2001 року припиняє свою дію у випадку закінчення строку, на який від укладався. І пролонгація цього договору відбувалася автоматично, виходячи із змісту домовленості сторін про таке переукладання договору на новий термін. Як стверджує апелянт, договір був пролонгований на кожний наступний рік, аж доки відповідач не скористався своїм правом на те, аби відмовитися він пролонгації договору на наступний 2010 рік. Керуючись положеннями вказаного договору, з огляду на відсутність потреби у послугах другого позивача та неможливості сплати у подальшому вказаних послуг, листом (вих.№3663 від 06.11.2009 року) відповідач повідомив другого позивача про відсутність наміру отримувати послуги теплопостачання у опалювальному сезоні 2010-2011 року та відповідно продовжувати дію означеного договору на наступний 2010 рік.

Другий позивач проти апеляційної скарги заперечував. Вважає її незаконною та необґрунтованою. У запереченні на апеляційну скаргу зазначає, що посилання відповідача на лист від 06.11.2009 року, як підставу припинення дії договору за умовами пункту 10.2 договору про постачання теплової енергії №4327, вважає безпідставними, оскільки відповідач зазначеним листом просив відключити його від джерела теплової енергії. Також зазначає, що в даному листі не йшла мова про припинення дії договору про постачання теплової енергії №4237 від 01.11.2001р.

У судовому засіданні 28.07.2011р. представник другого позивача підтримав заперечення на апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Прокурор у судовому засіданні також просив апеляційну скаргу ПФ «Ека»залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 09.06.2011 року без змін.

Представник першого позивача у судове засідання не зявився, про причини не з'явлення суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи ухвалою суду від 04.07.2011 року.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 28.07.2011р. була направлена сторонам у справі рекомендованим листом 04.07.2011р., та отримана першим позивачем 06.07.2011р., про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи.

Таким чином, судова колегія зазначає, що апелянт та перший позивач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Дана обставина свідчить про те, що у відповідності до вимог статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судами першої та апеляційної інстанцій були створені сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, але позивачем та відповідачем не дотримано приписів частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Зважаючи на вищевикладене, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 04.07.2011р., сторони були попереджені, що у разі не зявлення їх представників у судову засідання та не надання сторонами документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін, тому справа згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора та представника другого позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

01.11.2001 року між Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі»(Енергопостачальна організація) та Приватною фірмою «Ека»був укладений договір на постачання теплової енергії №4327 (а.с.29-а.с.31).

Відповідно до п.п.1.1. зазначеного договору енергопостачальна організація (позивач) бере на себе зобов'язання постачати споживачеві (відповідач) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (а.с.29).

Згідно з п.п. 6.3., 6.4. договору, споживач за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку: - при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця; - у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку (а.с.30).

Пунктом 10.1 договору передбачений строк його дії, а саме, договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2002 р.

Згідно з п.10.4 договору договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (а.с.31).

Як встановлено судом першої інстанції, другий позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору здійснив відпуск теплової енергії відповідачу та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії за вищевказаний період, що підтверджується матеріалами справи. Факт користування тепловою енергією в спірний період у приміщенні відповідача за адресою: м. Харків, вул. Аскольдівська,9 підтверджується актами про включення опалення у приміщення відповідача (а.с.9-а.с.10).

Проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов спірного договору, не оплатив спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим, у відповідача перед другим позивачем виникла заборгованість за період з березня 2009 року по лютий 2011 року в розмірі 20923,67 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Апелянт в обґрунтування своїх вимог посилається на лист від 06.11.2009 р., яким відповідач, у зв'язку з відсутністю потреби у послугах другого позивача, повідомив його про відсутність наміру отримувати послуги з теплопостачання у опалювальний сезон 2010 -2011 року та, відповідно, продовжувати дію спірного договору.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу теплової енергії, на підставі якого КП «Харківські теплові мережі»постачає теплову енергію споживачам (юридичним особам та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності), розроблений на підставі типового договору, затвердженого сумісним наказом Міністерства енергетики України та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 28.10.1999р. №307/262, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.1999 р. за № 825/4118. У зв'язку зі скасуванням Міністерством юстиції України на підставі висновку від 07.11.2002р. № 7/20 рішення про державну реєстрацію Правил користування тепловою енергією, затверджених наказом від 28.11.1999р. №307/262, Міністерство житлово-комунального господарства України рекомендувало усім теплопостачальним підприємствам до введення нового типового договору укладати тимчасові договори купівлі-продажу теплової енергії на підставі попереднього типового договору.

Пунктом 10.2 договору передбачено, що договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення господарським судом; ліквідації сторін, а відповідно до п.10.4. договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Матеріали справи не містять доказів надання згоди другого позивача на припинення договору в узгоджений між сторонами термін.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач, ПФ «Ека», займає нежитлові приміщення в будинку за адресою: м. Харків, вул. Аскольдівська,9 на підставі договору оренди №613 від 02.12.2002 року.

Відповідно до Закону України «Про теплопостачання»теплова енергія є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу. Відповідно пункту 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. №1198, споживач теплової енергії - фізична особа, що є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, або юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Як зазначає другий позивач, система опалення відповідача єдина з системою опалення будинку, окремого теплового вводу в приміщенні відповідача немає. Цей факт підтверджується актом про включення опалення, де зазначено, що опалення приміщень централізоване. Підключення та відключення споживачів, що мають єдину з житловими будинками систему опалення, здійснюється одночасно з підключенням та відключенням внутрішньої системи опалення та гарячого водопостачання житлових будинків в цілому. Опалення є системою, яка гідравлічно та теплотехнічно обєднує усі приміщення в житловому будинку. У звязку з тим, що приміщення відповідача не обладнані окремим тепловим вводом, КП «Харківські теплові мережі»не мало технічної можливості провести окреме відключення приміщень відповідача від джерела теплової енергії, оскільки це спричинило б порушення теплового балансу усього житлового будинку в цілому та порушення прав та інтересів мешканців цього будинку. Як стверджує другий позивач, можливості відключення окремих приміщень в житловому будинку немає.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій, відповідно до статті 525 ЦК України, а також ст.526, ст.530 ЦК України доказів розірвання вищезазначеного договору у судовому порядку відповідачем не надано.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідач на свій розсуд припинив оплачувати вартість опалення, яке отримав у спірний період, що відповідно до чинного законодавства та умов договору є недопустимим.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення з відповідача 20923,67 грн. основного боргу.

Доводи апелянта, зазначені в апеляційній скарзі, не знайшли свого документального підтвердження матеріалами справи.

Враховуючи вищезазначене, рішення господарського суду Харківської області від 09.06.2011р. по справі №5023/2100/11 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватної фірми “Ека” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09 червня 2011 року по справі №5023/2100/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Повний текст постанови складений та підписаний 01.08.2011р.