Постанова № 17858570, 29.07.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2011 р. Справа № 5023/3205/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т. В. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 10.01.10 р.

відповідача - ОСОБА_2за довіреністю б/н від 17.10.09 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2646Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2011 року у справі № 5023/3205/11

за позовом ЗАТ Астарта «Млинелеваторбуд», м. Харків

до ТОВ «Будмашпост», Харківська область, Харківський район, с. Липці

про стягнення 24590,93 грн.

встановила:

В квітні 2011 року ЗАТ Астарта «Млинелеваторбуд» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ «Будмашпост»24590,93 грн., у тому числі 20000,00 грн. боргу, 3506,00 грн. інфляційних, 1084,93 грн. 3% річних за договором № 21/04-Щ купівлі - продажу, укладеним між сторонами 21.04.2009 року. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання в частині своєчасної поставки товару, за який позивачем було грошові кошти у розмірі 20000,00 грн., у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.06.2011 р. у справі № 5023/3205/11 (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Будмашпост»на користь ЗАТ Астарта «Млинелеваторбуд»20000,00 грн. боргу, 3506,00 грн. інфляційних, 1084,93 грн. 3 % річних, витрати по сплаті державного мита у сумі 245,91 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення. Так. в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що у відповідності до п. 8.2. договору сторони домовилися, що оплата здійснюється покупцем (позивачем) на підставі цього договору, специфікації та рахунку-фактури, виставленого продавцем (відповідачем) на вартість партії товару. При здійсненні платежу покупець (позивач) обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору та номер та дату рахунку-фактури, виписаної продавцем (відповідачем) на оплату партії продукції. Тому відповідач просить колегію суддів звернути увагу, що надане позивачем у якості доказу платіжне доручення № 852 від 22.04.2009 року на суму 20000,00 грн. не відповідає зазначеним вище вимогам (відсутнє посилання на договір), тому, на думку відповідача, не має жодного відношення до договору № 21/04-Щ купівлі-продажу, в силу чого його не можна вважати доказом виконання позивачем своїх договірних зобов'язань. З огляду на вищенаведене, відповідач вважає, що судом першої інстанції помилково було зроблено висновок, що вказана в п. 8.2 умова не передбачена чинним законодавством як обовязкова умова господарських договорів та свідчить не про умови укладання договору, а лише про його виконання, відтак не підлягає обовязковому виконанню, посилаючись при цьому на ст. 629, 638 ЦК України та ст. 193 ГК України. Окрім цього, апелянт зазначає, що між позивачем та відповідачем було укладено декілька усних договорів, тому з даного платіжного доручення не вбачається на виконання саме якого договору була здійснена передплата. Також відповідач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було перевірено розрахунок, наданий позивачем, щодо нарахування інфляційних та річних. Так, відповідач вважає, що нарахування інфляційних та річних повинно було здійснюватись позивачем з 01.01.2010 р., а не з травня 2009 р., як це було зроблено.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2011 року по справі № 5023/3205/11 підлягає зміні, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2009 р. між ЗАТ Астарта «Млинелеваторбуд»та ТОВ «Будмашпост»був укладений договір № 21/04-Щ купівлі-продажу з зазначенням всіх необхідних реквізитів сторін, їх розрахункових рахунків та в яких банках, МФО банків та свідоцтва ІПН та ПДВ.

Згідно умов договору, відповідачем був виставлений рахунок-фактуру № 17 від 21.04.2009 р. на суму 68943,00 грн. Ця ж сума зазначена і в специфікації до договору № 21/04-Щ на постачання щебеню гранітного фр. 5-20 та є загальною сумою товару.

22.04.2009 р., тобто напротязі 1 банківського дня з моменту підписання специфікації № 1 до договору купівлі-продажу № 21/04-Щ від 21.04.2009 р., позивач виконав свої зобов'язання по вищевказаному договору щодо перерахування на рахунок відповідача 20000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 852 від 22.04.2009 р. на суму 20000,00 грн.

Зміст платіжного доручення № 852 від 22.04.2009 р. містить посилання на виставлений відповідачем рахунок №17 від 21.04.2009 р.

Відповідачем товар (щебінь) поставлений не був.

30.11.2010 р. на адресу відповідача була направлена вимога про необхідність виконання умов договору щодо поставки продукції - щебеня гранітного фр.5-20, за який 22.04.2009 р. позивачем було перераховано грошові кошти в сумі 20000,00 грн.

Відповіді на вимогу ТОВ «Будмашпост»не направило, вимогу не виконало.

25.01.2011 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою про повернення ЗАТ «АСТАРТА Млинелеваторбуд»грошових коштів в сумі 20000,00 грн., які перераховані на виконання умов договору № 21/04-Щ на рахунок відповідача.

Однак відповідач аналогічним чином залишив претензію без відповіді та задоволення.

З урахуванням фактичних обставин справи та положень ст. ст. 509, 525, 526, 530, 536, 693 ЦК України та ст. 193 ГК України суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 20000,00 грн.

Оцінюючи заперечення відповідача про безпідставність вимог по стягненню основного боргу, колегія суддів опирається на наступне.

Заперечення відповідача ґрунтуються на дослідженні змісту платіжного доручення №852 від 22.04.2009 р., яке дійсно не містить посилання на договір, як того вимагає п. 8.2. договору сторін, однак містить посилання на рахунок відповідача №17 від 21.04.2009 р.

Дослідивши зміст даного рахунку (л.д. 72), колегія суддів зазначає, що він виписаний відповідачем на суму 68943,00 грн., що відповідає узгодженій сторонами у Специфікації №1 від 21.04.2009 р. ціні договору №21/04-Щ від 21.04.2009 р.

Крім того, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Цей принцип є загальним, він надає судам можливість з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи з урахуванням прав усіх учасників цивільного процесу.

Керуючись цим принципом, колегія суддів доходить до висновку, що дії сторін свідчать про те, що як оформлення рахунку №17 від 21.04.2009 р., так і сплата за платіжним дорученням №852 від 22.04.2009 р. відбувалися саме в порядку виконання договору №21/04-Щ від 21.04.2009 р.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги той факт, що діюче законодавство не зобовязує платника зазначати в платіжному дорученні номер договору, за яким здійснюється перерахування коштів.

Так, згідно з Постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р., зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», платіжне доручення оформляється платником за формою, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів. Банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів :"Платник", "Код платника", "Рахунок платника", "Банк платника", "Код банку платника", а також "М.П." та "Підписи платника" (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення).

Банк отримувача перевіряє заповнення таких реквізитів: "Отримувач", "Код отримувача", "Рахунок отримувача", "Банк отримувача", "Код банку отримувача", а також "М.П. отримувача" та "Підписи отримувача".

У полі "Призначення платежу" позивач надав повну інформацію про платіж та документ, на підставі якого він здійснюється ( рахунок № 17 від 21.04.2009 р.), тому дії позивача можуть бути кваліфіковані виключно як відступлення від умов договору №21/04-Щ від 21.04.2009 р.

Оскільки відповідальність за таке порушення договору сторонами не передбачена, порушення позивачем приписів п. 8.2. не може потягти правових наслідків, на яких наполягає відповідач.

Оцінюючи заперечення відповідача про те, що рахунок від 21.04.2009 р. №17 не відповідає ціні договору, колегія суддів вважає його таким, що не ґрунтується на наявних у справі доказах.

Так, відповідачем надана копія рахунку №17 від 21.04.2009 р. (л.д. 63), з іншим змістом, аніж наданий позивачем. В наданій відповідачем копії зазначена інша сума 20193, 36 грн.

Позивач зазначив, що такого рахунку він ніколи не отримував, даний доказ є фальсифікацією.

Оскільки відповідачем не надано доказів направлення позивачу рахунку №17 від 21.04.2009 р. на суму 20193, 36 грн, колегія суддів не приймає цей доказ як неналежний.

Оцінюючи заперечення відповідача про невірне нарахування інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом не перевірений належним чином розрахунок цих сум.

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, вимога про повернення передоплати була направлена позивачем на адресу відповідача 25.01.2011 р.

Станом на день подання позову відповідачем свого обовязку щодо повернення грошових коштів у розмірі 20000,00 грн. не здійснено.

У відповідності зі ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобовязання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу.

З урахування приписів ст. 530 ЦК України, строк нарахування інфляційних та річних повинен починатись з 11.02.2011 р. по 29.04.2011 р., а не з травня 2009 р., як це було зроблено позивачем.

З огляду на викладене, здійснивши перерахунок суми інфляційних з урахуванням норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути інфляційні у розмірі 728,53 грн., 3% річних в розмірі 101,92 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та річних підлягають частковому задоволенню, а саме на суму 728,53 грн. та 101,92 грн. відповідно. В решті позовних - вимог в частині стягнення інфляційних втрат на суму 2777,47 грн. та 983,01 грн. річних слід відмовити.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, частково ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. При прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції не вірно визначений розмір інфляційних та річних, тому в цій частині рішення підлягає частковому скасуванню.

Питання про судові витрати повинно бути вирішено відповідно до ст.49 ГПК України на користь відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу ТОВ «Будмашпост»задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2011 року по справі № 5023/3205/11 змінити та викласти наступним чином.

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Будмашпост»(62414, Харківська область, Харківський район, с. Ліпци, вул.. Пушкінська, 102, Код ЄДРПОУ 35604078, ІПН 356040720237) на користь закритого акціонерного товариства Астарта «Млинелеваторбуд»(61020, м. Харків, вул. Комсомольске шосе, 92, Код ЄДРПОУ 01354740, ІПН 013547420354) 20000,00 грн. боргу, 728,53 грн. інфляційних, 101,92 грн. 3 % річних, витрати по сплаті державного мита у сумі 208,30 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 199,90 грн.

В іншій частині позов залишити без задоволення.»

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддяВ.Я. Погребняк

суддяТ.В. Гончар

суддяМ.М. Слободін

Повний текст постанови складено та підписано 28.07.2011 року