Постанова № 17858503, 25.07.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2011 р. Справа № 5023/1017/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Кравець Т.В. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Сіренко К.О.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (дов.№1356/21 від 14.04.2011р.),

відповідача ) ОСОБА_2. та 2) ОСОБА_3, дов. № 1 від 20.01.2011 р. (оригінал долучений до справи),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Харківгаз”(вх. №2083Х/2-6)

на рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2011 року у справі № 5023/1017/11

за позовом Публічного акціонерного товариства “Харківгаз”, м. Харків

до Науково-виробничої фірми “Сінтал, Д” - Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ВАТ “Харківгаз” (назва змінена на ПАТ “Харківгаз”), у лютому 2011 року звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою (т. 1 а.с. 3), в якій просить стягнути з відповідача на свою користь 3.711.301,15 грн. боргу, 25.500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

04 квітня 2011 року позивач надав заяву про збільшення позовних вимог (т. 1 а.с.146) та просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 3.762.395,09 грн., з яких сума основного боргу 3.711.301,15 грн., 3% річних 17.692,23 грн., інфляційні 33.401,71 грн. Також просить стягнути з відповідача 25.500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.04.2011 р. у справі № 5023/1017/11 (суддя Лаврова Л.С.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 05.05.2011 р., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу 3.711.301,15 грн., державне мито 25.500,00 грн., 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 3% річних 17.692,23 грн. та інфляційних 33.401,71 грн. відмовлено (т. 2 а.с. 20-23).

Позивач з рішенням місцевого господарського суду від 28.04.2011 р. не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

-замінити найменування юридичної особи з Відкритого акціонерного товариства “Харківгаз” на Публічне акціонерне товариство “Харківгаз”;

-скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 28.04.2011 р. в частині відмови у задоволенні 3% річних в розмірі 17.692,23 грн. та інфляційних витрат в розмірі 33.401,71 грн.;

-в цій частині просить задовольнити позовні вимоги ПАТ “Харківгаз”;

-стягнути з відповідача на свою користь суму сплаченого державного мита за подачу апеляційної скарги.

У судовому засіданні 19.07.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу. Позивач вказує, що рішення в оскаржуваній частині прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

При цьому, апелянт посилається на ч. 2 ст. 625 ЦК України та стверджує, що господарським судом Харківської області в оскаржуваному судовому акті не зазначено підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат за неналежне виконання зобовязань відповідачем.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечує. Вважає її незаконною та необґрунтованою, а її доводи непереконливими, оскільки не враховано відсутність у акті приймання-передачі природного газу від 30 листопада 20110 року ціни природного газу, а також не враховано відсутність у вимозі від 25.01.2011 року розрахунку ціни природного газу і ціни супутніх послуг, про що відповідач зазначив у відзиві на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 19.07.2011р. представник відповідача підтримав відзив на апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач в листопаді 2010 року передав у власність відповідача, а відповідач прийняв у власність від позивача природний газ у кількості 1234,168 тис. куб. м. з ресурсу НАК "Нафтогаз України", про що підписано акт приймання-передачі природного газу.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем природного газу, а саме: актом прийому-передачі природного газу (а.с.8, том 1), який скріплений підписом повноважного представника відповідача.

Як зазначає в апеляційній скарзі позивач, поставка природного газу відбулася в результаті господарсько-правових відносин, на підставі угоди на поставку газу. Дана поставка природного газу була оформлена актом приймання-передачі природного газу, який був підписаний уповноваженими представниками з обох сторін. Сторони оформили угоду на поставку природного газу шляхом вчинення конклюдентних дій, а саме в силу загальних приписів цивільного законодавства замість відповідей про прийняття пропозиції укласти договір контрагент може вчинити дії по виконанню зазначених пропозицій (оферти) умов договору, зокрема, прийняти товар, сплатити відповідні суми тощо. Вчинення таких конклюдентних дій означає, на думку позивача, згоду на укладення договору, і водночас його виконання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав пояснення (а..с.32, том 1), в яких зазначає, що розрахунок заборгованості НВФ "Сінтал Д"- ТОВ перед ВАТ "Харківгаз" за спожитий природний газ у листопаді 2010 року за актом приймання-передачі від 30.11.2010 року (станом на 01.02.2010 року) складається з таких даних: газ для промислових підприємств -1234,168 тис.куб.м по ціні 2187,20 грн. без ПДВ на суму 2699372,25 грн., тариф на постачання природного газу - 1234,168 тис. куб.м по ціні 41 грн. без ПДВ на суму 50600,89 грн., цільова надбавка до тарифу на газ (2%) -1234,168 тис.куб.м по ціні 43,74 грн. без ПДВ на суму 53982,51 грн., транспортування газу магістральними мережами ДК "Укртрансгаз" - 1234,168 тис.куб.м по ціні 5,50 грн. без ПДВ на суму 6787,92 грн., транспортування газу розподільними мережами ВАТ "Харківгаз" -1234,168 тис.куб.м по ціні 228,50 грн. на суму 282007,39 грн., всього на суму 3092750,96 грн., ПДВ - 618550,19 грн., всього до сплати з ПДВ - 3711301,15 грн.

При цьому, позивач посилався на нормативні документи, які визначають тарифи на постачання газу: постанова НКРЕ України №1456 від 01.11.2010 року, Порядок внесення до спеціального фонду Державного бюджету збору у вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ, затверджений постановою КМУ № 442 від 11.06.2005 року, постанови НКРЕ України: № 1007 від 30.07.2010 року, № 991 від 30.07.2010 року.

Постановою НКРЕ № 1456 від 01.11.2010 року "Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання" затверджено граничний рівень ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом на рівні 2187,20 грн. за 1000 куб.м.

Відповідно до Порядку внесення до спеціального фонду державного бюджету збору у вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2005 р. N 442 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009 р. N 359), що діяла на момент спірних правовідносин, зокрема, підписання акту приймання -передачі природного газу від 30.11.2010р. (а.с.8, том 1), збір справляється на обсяги природного газу, що постачаються, зокрема, для промислових та інших суб'єкти господарювання та їх відокремлених підрозділів, що використовують природний газ (за винятком підприємств хімічної галузі, що використовують природний газ як сировину), - 2 відсотки.

Під діючим тарифом слід розуміти ціну природного газу для відповідної категорії споживачів без урахування тарифів на його транспортування і постачання споживачам та суми податку на додану вартість.

Об'єктом обчислення збору є вартість природного газу в обсязі, відпущеному кожній категорії споживачів у звітному періоді, яка визначається на підставі актів приймання-передачі газу, підписаних платником та відповідним споживачем (для населення-на підставі облікових документів), з урахуванням відповідного тарифу.

Платниками є суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які провадять діяльність з постачання природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Споживачами є такі категорії: населення, бюджетні організації та установи, підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб'єктів господарювання, в тому числі блочні (модульні) котельні, інші суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які використовують природний газ для виробництва товарів та надання послуг, на інші власні потреби. Звітним (податковим) періодом для збору вважається календарний місяць.

За правильність обчислення та своєчасність його внесення до спеціального фонду державного бюджету несуть платники збору відповідно до законодавства, тобто позивач.

Згідно з Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу - господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і полягає в наданні послуг та пов'язана з реалізацією природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; споживач - юридична особа або фізична особа-підприємець, яка отримує природний газ відповідно до договору про постачання природного газу та використовує його як паливо або сировину; суб'єкт ринку природного газу - власник природного газу, газодобувне, газорозподільне, газотранспортне підприємство (оператор), замовник, постачальник, споживач та інші фізичні або юридичні особи, відносини між якими встановлюються на підставі договорів.

Відповідно до статті 9 цього ж Закону суб'єкти ринку природного газу провадять свою діяльність на підставі договорів (контрактів), що укладаються відповідно до законодавства.

Статтею 12 цього Закону передбачено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Цією ж статтею визначено, що відбір газу без укладання відповідного договору з постачальником вважається несанкціонованим (п.4 пп.З).

Стаття 19 Закону визначає, що споживач зобов'язаний: 1) укласти договір на постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу. Отримання природного газу споживачами можливе лише на підставі договорів, укладених з постачальниками

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що за своєю правовою природою правовідносини, що склалися між сторонами підпадають під правовідносини, пов'язані з укладанням договору купівлі-продажу.

Статтею 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Стаття 632 ЦК України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом частини 1 статті 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки, а в статті 614 Цивільного кодексу України закріплений принцип вини при порушенні зобов'язання.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також, приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, та статтею 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційному господарському суді відповідач не надав доказів сплати 3711301,15 грн. основного боргу, борг в зазначеному розмірі визнав у повному обсязі, з урахуванням того факту, що борг складається з таких даних: газ для промислових підприємств -1234,168 тис.куб.м по ціні 2187,20 грн. без ПДВ на суму 2699372,25 грн., тариф на постачання природного газу - 1234,168 тис. куб.м по ціні 41 грн. без ПДВ на суму 50600,89 грн., цільова надбавка до тарифу на газ (2%) -1234,168 тис.куб.м по ціні 43,74 грн. без ПДВ на суму 53982,51 грн., транспортування газу магістральними мережами ДК "Укртрансгаз" - 1234,168 тис.куб.м по ціні 5,50 грн. без ПДВ на суму 6787,92 грн., транспортування газу розподільними мережами ВАТ "Харківгаз" -1234,168 тис.куб.м по ціні 228,50 грн. на суму 282007,39 грн., всього на суму 3092750,96 грн., ПДВ - 618550,19 грн., всього до сплати з ПДВ - 3711301,15 грн., тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі статей 526, 527 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.625 (Відповідальність за порушення грошового зобов'язання) Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою інфляційні та три відсотки річних не є штрафними санкціями самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань нараховуються за весь період прострочення.

Інфляційні збитки за своєю правовою природою є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому, на думку судової колегії, їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування трьох відсотків річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знищення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошове зобовязання це грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини за своєю юридичною природою, є грошовим зобовязанням, за невиконання чи неналежне виконання якого до сторони, яка порушила зобовязання можуть бути застосовані заходи передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 17692, 23 грн., та стягнення інфляційних в сумі 33401,71 грн., судова колегія вважає обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що господарський суд Харківської області необґрунтовано відмовив позивачу в частині стягнення 3% річних в сумі 17692, 23 грн., та стягнення інфляційних в сумі 33401,71 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими, а тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2011р. по справі №5023/1017/11 слід скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 3% річних в сумі 17692, 23 грн., та стягнення інфляційних витрат в сумі 33401,71 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 2 статті 103, статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача, Публічного акціонерного товариства «Харківмісьгаз», задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2011р. по справі №5023/1017/11 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 17692, 23 грн. 3% річних та 33401,71 грн. інфляційних витрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз» задовольнити в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат у повному обсязі.

Стягнути з Науково-виробничої фірми «Сінтал,Д»- Товариства з обмеженою відповідальністю (м.Харків, вул. Калова,7, р/р 26000961052947 в ХФ ПАТ ПУМБ м.Харкова МФО 350385, код ЄДРПОУ 14073681) на користь Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз»(м. Харків, вул. Безлюдівська, 1 п/р 26006011117102 в ПАТ «Альфа Банк»МФО 300346, код ЄДРПОУ 03359500) 17692, 23 грн. 3% річних та 33401,71 грн. інфляційних витрат.

В решті рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2011р. по справі №5023/1017/11 залишити без змін.

Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Хачатрян В.С.

Повний текст постанови складений та підписаний 25.07.2011р.