Постанова № 17858418, 19.07.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2011 р. Справа № 5021/520/2011

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шевель О.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.,

при секретарі Федосєєвій Х.В.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Роменська гардинно-тюлева фабрика»(вх. №2518С/2-7) на рішення господарського суду Сумської області від 23.05.2011 р. у справі № 5021/520/2011,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Роменська гардинно-тюлева фабрика», м. Ромни Сумської області,

до фізичної особи ОСОБА_1, м. Ромни Сумської області,

про визнання заяви про вихід з товариства нікчемним правочином, -

встановила:

Позивач, ЗАТ «Роменська гардинно-тюлева фабрика», звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив встановити, що заява ОСОБА_1 про вихід з ТОВ «Фірма Роменська гардинно-тюлева фабрика ЛТД»від 12.01.2008р. є нікчемним правочином.(а.с. 3-6)

Рішенням господарського суду Сумської області від 23.05.2011 р. у справі №5021/520/2011 (суддя Кіяшко В.І.) у позові відмовлено. (а.с.43-46)

Позивач з рішенням місцевого господарського суду від 23.05.2011р. не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області по справі № 5021/520/2011 від 23.05.2011р. та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог. При цьому, скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства та при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує, що подання заяви про вихід з товариства є одностороннім правочином, оскільки призводить до припинення відповідних прав і обовязків учасника товариства. А отже, скаржник вважає, що заява про вихід з товариства має бути посвідчена за правилами посвідчення правочинів, а посвідчувальний напис має бути здійснено за прикладом посвідчувального напису одностороннього правочину. Проте, заява відповідача не посвідчена належним чином, встановленим Законом України «Про нотаріат»«Посвідчення угод», що, на думку скаржника, є підставою для визнання заяви нікчемним правочином.

Крім того, апелянт вважає, що нотаріус не мав права посвідчувати справжність підпису на заяві, оскільки заява відповідача про вихід із складу учасників товариства не відповідає передбаченій законом формі, через що не може бути прийнята державним реєстратором для внесення відповідних змін до державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб підприємців.

Також, до матеріалів справи позивач надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 06.07.2011р., з якого вбачається, що найменування позивача змінено з Закритого акціонерного товариства «Роменська гардинно-тюлева фабрика»на Публічне акціонерне товариство «Роменська гардинно-тюлева фабрика». В звязку з чим, колегія суддів вважає необхідним змінити найменування позивача з Закритого акціонерного товариства «Роменська гардинно-тюлева фабрика»на Публічне акціонерне товариство «Роменська гардинно-тюлева фабрика».

Відповідач, ОСОБА_1, відзив на апеляційну скаргу не надав.

11.07.2011р. до Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання №1007/1 від 06.07.2011р. про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю його представника взяти участь у судовому засіданні через зайнятість у іншому судовому засіданні.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що воно не обґрунтоване та не підлягає задоволенню, оскільки в порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав суду жодних доказів в підтвердження обставин, викладених у клопотанні, як не надав і доказів неможливості направлення у судове засідання апеляційного господарського суду іншого представника.

У судове засідання 13.07.2011р. представники сторін не зявились, про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про що свідчать наявні у матеріалах справи відповідні поштові повідомлення.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду та те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обовязковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

12.01.2008р. відповідач - фізична особа ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Фірма Роменська гардинно-тюлева фабрика ЛТД»(правонаступником якого, згідно з Витягом зі Статуту, зареєстрованого ВК Роменської міськради Сумської області від 02.02.2009р., є ЗАТ «Роменська гардинно-тюлева фабрика», а згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 06.07.2011р. ПАТ «Роменська гардинно-тюлева фабрика») із заявою про вихід зі складу учасників (засновників) товариства та здійснення остаточних розрахунків щодо її участі в товаристві в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством та статутом товариства. Вказана заява про вихід з товариства була посвідчена нотаріально, а саме: 12.01.2008р. приватний нотаріус Роменського міського нотаріального округу ОСОБА_2 засвідчила справжність підпису гр. ОСОБА_1 (а.с.10).

З позовної заяви ПАТ «Роменська гардинно-тюлева фабрика»вбачається, що в обґрунтування позовних вимог товариство посилається на те, що вищевказана заява відповідача про вихід з товариства є одностороннім правочином і нотаріальне посвідчення такого правочину мало відбуватись за правилами глави 5 Закону України «Про нотаріат»«Посвідчення угод», а оскільки відповідач не забезпечив нотаріального посвідчення заяви про вихід з товариства як одностороннього правочину, вона, як вважає позивач, є нікчемним правочином.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочин це юридичний факт, який завжди тягне за собою цивільно правові наслідки, тобто набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно зі статтею 203 названого Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, з огляду на приписи вищенаведених норм Закону, нікчемність певного правочину повинна бути прямо зазначена у законі.

Однак, нормами діючого законодавства України не передбачено, що заява про вихід учасника із товариства (ч.1 ст.71 Закону України «Про господарські товариства»), по-перше, є правочином, і, по-друге, що даний правочин укладається за загальними правилами укладання правочинів, і має укладатися у певній формі, недодержання якої тягне його нікчемність.

Частиною 1 статті 100 Цивільного кодексу України передбачено, що вихід учасника із товариства є не правочином, а видом особистого немайнового права участі у товаристві.

Стаття 116 Цивільного кодексу України перелічує право виходу із складу учасників товариства на рівні з правами участі в управлінні товариством, у розподілу прибутку, відчуження часток, отриманні інформації тощо. Будь-яка дія учасника в рамках даних прав кореспондує з виникненням певних обов'язків у товариства або у інших учасників, але це не робить усі права, передбачені ст. 116 Цивільного кодексу України правочинами.

Так, у відповідності до ст. 148 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом; учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Згідно зі ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», при вирішенні спорів, повязаних із виходом учасника товариства, господарські суди повинні керуватись тим, що відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України «Про господарські товариства», учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не повязується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У звязку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами звязку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Судова колегія зазначає, що заява про вихід учасника з товариства є формою реалізації передбаченого законом права учасника на припинення корпоративних відносин шляхом виходу з товариства, а не правочином. Аналогічна правова позиція викладена у п. 5 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 18.06.2009р. №04-06/83 «Про внесення змін і доповнень до рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 року №04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин».

Способи захисту судом цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги про визнання заяви відповідача про вихід з товариства нікчемним правочином є безпідставними, не обґрунтованими та не відповідають передбаченим Законом способам захисту порушеного права.

Щодо посилань позивача на те, що заява відповідача про вихід із складу учасників товариства не відповідає передбаченій законом формі через що, не може бути прийнята державним реєстратором для внесення відповідних змін до державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб підприємців, колегія суддів зазначає, що позивач, в порушення ст.33 Господарського процесуального кодексу України, не надав доказів звернення до державного реєстратора, як не надав і доказів того, що державний реєстратор відмовив позивачу у реєстрації заяви відповідача про вихід з учасників товариства з посиланням на невідповідність заяви про вихід з учасників товариства Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було законно та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що згідно ч. 2 ст. 101 апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Під час здійснення апеляційного провадження у даній справі за апеляційною скаргою позивача на рішення господарського суду Сумської області від 23.05.2011р., апеляційним господарським судом встановлено, що відповідачем до місцевого господарського суду, разом із відзивом на апеляційну скаргу, було заявлено клопотання про стягнення з позивача на свою користь витрат, понесених відповідачем на оплату послуг адвоката. (а.с.26)

В мотивувальній частині рішення від 23.05.2011р. господарський суд Сумської області зазначив про відмову відповідачу у задоволенні заявленого клопотання, однак, в порушення п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі»№14 від 18.12.2009р. місцевий господарський суд не відобразив висновки щодо вирішення клопотання відповідача у резолютивній частині оскаржуваного рішення та, в порушення ч. 6 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, не вирішив питання про розподіл судових витрат.

З оскаржуваного рішення місцевого господарського суду Сумської області вбачається, що відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката, суд першої інстанції виходив з того, що вказані витрати є прямими збитками та підлягають стягненню в окремому позовному провадженні.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, оплата послуг адвоката входить до складу судових витрат, при цьому, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Частиною 3 ст. 48 вказаного Кодексу визначено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

В свою чергу, згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру», оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

З матеріалів справи вбачається, що витрати, понесені відповідачем на послуги адвоката склали 2000,00 грн., що підтверджуються договором про надання послуг адвоката від 19.03.2011 р., свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 31.05.2007р., копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_3 Серія НОМЕР_1 та квитанцією до прибуткового касового ордера №7 від 18.03.2011р. про оплату послуг адвоката на суму 2000,00 грн.(а.с.27-а.с.28).

Відповідно до положень ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязаних з розглядом справи, покладаються: - при задоволенні позову на відповідача; - при відмові в позові на позивача; - при частковому задоволенні позову на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційним господарським судом встановлено, що господарський суд Сумської області дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову в позові, в звязку з чим, витрати відповідача, понесені на послуги адвоката, відповідно до ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з позивача.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката у розмірі 2000,00 грн. підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, дійшовши правомірного висновку про відмову у задоволенні позову, частково неправильно застосував норму процесуального права, в звязку з чим, оскаржуване рішення господарського суду Сумської області від 23.05.2011р. підлягає зміні, а апеляційна скарга підлягає залишенню без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги позивача, то у відповідності до ст.ст. 49,99 Господарського процесуального кодексу України, витрати повязані зі сплатою позивачем державного мита за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

постановила :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Роменська гардинно-тюлева фабрика»залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 04.04.2011 р. у справі №5021/520/2011 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«У позові відмовити.

Клопотання ОСОБА_1 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Роменська гардинно-тюлева фабрика»на її користь витрат на послуги адвоката задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Роменська гардинно-тюлева фабрика»(42000, м. Ромни, Сумська область, вул. Коржівська, 100, р/р №26003060496123 в Сумській філії ПАТ КБ «Приватбанк», м.Суми, МФО 337546, код 00307721) на користь ОСОБА_1 (42000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3) 2000 (дві тисячі) грн.. 00 коп. судових витрат на послуги адвоката.»

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Лакіза В.В.

Повний текст постанови складений та підписаний 18.07.2011р.