Постанова № 17858357, 16.08.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 серпня 2011 року Справа № 5020-414/2011 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіБалюкової К.Г.,

суддівВидашенко Т.С.,

Волкова К.В.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, дов. № 74 від 18 лютого 2011 року (закрите акціонерне товариство "Науково-технічне підприємство "Імпульс-2")

відповідача: ОСОБА_2, дов. № 108 від 20 квітня 2011 року (фізична особа-підприємець ОСОБА_3)

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Лазарев С.Г.) від 30 червня 2011року у справі №5020-414/2011

за позовом закритого акціонерного товариства "Науково-технічне підприємство "Імпульс-2" (вул. Ак. Крилова, 5, місто Севастополь, 99011)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 99059)

про стягнення 162016,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, закрите акціонерне товариство „Науково-технічне підприємство „Імпульс-2”, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, про стягнення 162 016,00 грн., з яких: 160 000, 00 сума основної заборгованості, 2 016,00 грн. пеня.

Позовні вимоги засновані позивачем на положеннях статей 173, 174, 218 Господарського кодексу України та статті 598 частина 1 Цивільного кодексу України та обґрунтовані тим, що відповідачка не виконує умови договору поворотної фінансової допомоги № 1657 від 08.07.2010 р. в частині повернення грошових коштів в розмірі 160000, 00 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 30 червня 2011 року позов задоволено повністю та стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь закритого акціонерного товариства „Науково-технічне підприємство „Імпульс-2” 162 016,00 грн., з яких: 160 000, 00 сума основної заборгованості, 2 016,00 грн. пеня, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 1620,16 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог нормами діючого законодавства та їх доведеністю позивачем.

Не погодившись з постановленим судовим актом, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Севастополя від 30.06.2011 р. у справі № 5020-414/2011 скасувати та залишити позов закритого акціонерного товариства „Науково-технічне підприємство „Імпульс-2” без розгляду.

Апеляційна скарга мотивована порушенням норм процесуального права, неповнотою зясування судом при вирішенні справи обставин справи, що мають для неї значення, недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими.

Так, апелянт зазначає, що відповідно до пункту 2.2. Договору поворотної фінансової допомоги № 1657 від 08.07.2010 р. строк повернення позики 25.12.2010 р. При узгодженні умов повернення коштів між сторонами була досягнута попередня домовленість про продовження строку повернення грошової суми та сторони досягли згоди, що дана обставина можлива. Відповідачка вказує, що позивач не застосував заходів досудового врегулювання спору, що суперечить частині 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, а суд не прийняв це до уваги. Крім того, апелянт вказувала, що умовами Договору передбачено повернення нею коштів на банківський рахунок позивача, однак позивач не надав доказів його звернення до установи банку за отриманням заборгованості, а суд в порушення пункту 4 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з зазначених обставин, не залишив позов без розгляду. Також, відповідачка наполягала на тому, що прострочення виконання Договору повинно розраховуватись з 26.12.2010 р., та відповідно складає не 63, а 62 дні, отже сума пені зменшиться до 1984,00 грн.

Закритим акціонерним товариством „Науково-технічне підприємство „Імпульс-2” 29.07.2011 р. було направлено письмовий відзив на апеляційну скаргу згідно якого доводи апеляційної скарги позивач вважав неспроможними, просив апеляційну скаргу відхилити та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні представник відповідачки наполягав на задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених в ній.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги згідно письмових заперечень на неї.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 липня 2010 року між закритим акціонерним товариством „Науково-технічне підприємство „Імпульс-2” та фізичною особою-підприємцем Українець Людмилою Володимирівною був укладений договір поворотної фінансової допомоги №1657 (далі Договір), згідно з умовами якого позивач зобовязався надати відповідачці безпроцентну поворотну фінансову допомогу (позику) в сумі 160 000,00 грн., а відповідачка зобовязалась повернути вказану суму після закінчення строку договору.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що відповідач зобовязалась повернути суму займу не пізніше 25.12.2010.

Відповідно до пункту 2.3. Договору строк, визначений в пункті 3 цього договору, може бути продовжений за письмовою згодою сторін.

Пунктом 5.1. Договору сторони визначили, що його дія припиняється після повного погашення займу.

Платіжним дорученням, копія якого міститься в матеріалах справи, підтверджений факт перерахування закритим акціонерним товариством „Науково-технічне підприємство „Імпульс-2” на імя ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок в установі банку суми в розмірі 160000,00 грн. на виконання умов Договору (а.с. 9).

Згідно позовних вимог невиконання відповідачкою своїх зобовязань за Договором щодо повернення грошових коштів в розмірі 160 000,00 грн. слугувало причиною звернення позивача до суду з позовом про стягнення зазначеної суми та пені за прострочення повернення коштів.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, у звязку з наступним.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. (частини 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

З умов Договору сторін слідує, що за своєю правовою природою він є договором позики, тому правовідносини сторін за даною справою регулюються загальними положеннями про зобовязання Господарського та Цивільного кодексів України та положеннями параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Аналогічне положення закріплено у Цивільному кодексі України, стаття 526.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2010 р. відповідачем на адресу позивача був направлений гарантійний лист (вих. №12/2) з гарантією повернення суми займу за умови пролонгації строку дії договору на один рік (а.с. 10).

Листом від 25.12.2010 (вих. №361) позивач відповів, що не приймає пропозицію про зміну умов договору поворотної фінансової допомоги №1657 від 08.07.2010 та про зобовязання повернути суму займу в розмірі 160000,00 грн. не пізніше 25.12.2010.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції відносно того, що сторони у справі не досягли згоди щодо зміни умов договору, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача суми поворотної фінансової допомоги в розмірі 160 000,00 грн. підлягають задоволенню.

Доказів повернення суми позики відповідачкою матеріали справи не містять, факт неповернення коштів не заперечувався представником останньої й в суді апеляційної інстанції.

Судова колегія також частково погоджується з обґрунтованістю позовних вимог в частині стягнення пені, як заснованих на положеннях статей 230, 231 Господарського кодексу України та статті 546 Цивільного кодексу України згідно яких у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 3.2. Договору відповідач за зрив строку повернення займу сплачує позивачу пеню в розмірі 0,02% від суми займу за кожен день прострочення строку, передбаченого пунктом 2.2. даного договору.

Водночас, судова колегія вбачає, що позивачем нарахована пеня за несвоєчасне повернення суми поворотної фінансової допомоги за Договором в розмірі 2016,00 грн. за період з 25.12.2010 р. по 25.02.2011 р. (а.с.57), з розрахунком якої, зокрема з періодом нарахування, помилково погодився суд першої інстанції.

Судова колегія вважає за необхідне виправити зазначену помилку, яка вплинула на суму стягнутої пені, виходячи з положень пункту 2.2. Договору, яким визначений строк повернення грошових коштів - не пізніше 25.12.2010 р. Отже, настання строку виконання зобовязання повязано з датою 25.12.2010 р.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Виходячи з зазначеної норми, прострочення виконання зобовязання позивачкою мало місце з наступного дня після дня, визначеного пунктом 2.2 Договору, тобто з 26.12.2010 р., а тому термін прострочення складає 62 дні, що на один день менш ніж в розрахунку позивача, внаслідок чого розмір пені дорівнює (160000х0,02%х62) 1984 грн., а не 2016 грн. як це визначено позивачем та було стягнуто судом першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в даній частині є обґрунтованими, а тому рішення суду в частині стягнення пені підлягає зміні із відмовою в задоволенні вимог позову про стягнення пені на суму (2016-1984) 32 грн.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги відносно не застосування позивачем згідно частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України заходів досудового врегулювання спору, не надання доказів звернення позивачем до установи банку за отриманням заборгованості та необхідності залишення такого позову без розгляду з підстав пункту 4 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України з наступних підстав, судова колегія вважає неспроможними з наступних підстав.

Згідно розяснень Вищого Арбітражного Суду України № 02-5/289 від 18.09.97 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” з відповідними змінами п.3.9.1-1 Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже з дати оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України місцеві господарські суди повинні в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України приймати до свого провадження як позові з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору.

З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Наукове-технічне підприємство „Імпульс-2” підлягають частковому задоволенню, а саме, у частині стягнення з ОСОБА_3 суми заборгованості в розмірі 160000 грн. та пені в сумі 1984 грн.

Оскільки висновок господарського суду першої інстанції під час прийняття ним рішення щодо правильності розрахунку пені не відповідав фактичним обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне змінити таке рішення суду.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 101, пунктом 4 статті 103, статтями 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 30 червня 2011 року у справі № 5020-414/-2011 змінити, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3(99059, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ «Кредобанк», МФО 324913) на користь закритого акціонерного товариства «Науково-технічне підприємство «Імпульс-2»(99011, м. Севастополь, вул. Ак. Крилова, 5; код ЄДРПОУ 23449493, р/р 2600430110581 в АТ «Банк «Таврика»м. Київ, МФО 300788) 161 984,00 грн., з яких: 160 000,00 грн. основна заборгованість, 1984,00 грн. пеня; а також витрати по сплаті державного мита в сумі 1619,84 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

В іншій частині позову відмовити."

3. Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддяК.Г. Балюкова

СуддіТ.С. Видашенко

К.В. Волков

Розсилка:

1. Закритому акціонерному товариству "Науково-технічне підприємство "Імпульс-2" (вул. Ак. Крилова, 5, місто Севастополь, 99011)

2. Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 99059)

3. до господарського суду міста Севастополя.