Рішення № 17847969, 17.01.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" січня 2011 р. Справа № 18/213-10

Розглянувши матеріали справи за позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, м. Бровари

до Відкритого акціонерного товариства «Броварський шиноремонтний завод», м. Бровари

про визнання договору дійсним та визнання права власності

Суддя А.Ю.Кошик

За участю представників сторін:

Позивача ОСОБА_1

Відповідача Балабон В.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Бровари (позивач) до Відкритого акціонерного товариства «Броварський шиноремонтний завод», м. Бровари (відповідач) про визнання дійсним Договору від 15.05.2003 року купівлі-продажу приміщення складу для легкових автопокришок інв. № 1568, загальною площею 1146,6 м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та визнання права власності на вищезазначене майно.

Провадження у справі №18/213-10 порушено відповідно до ухвали від 03.12.2010 року та призначено справу до розгляду на 14.12.2010 року.

В судовому засіданні 14.12.2010 року позивач позовні вимоги підтримав. Відповідач проти позову заперечив, заявив клопотання про застосування судом строків позовної давності та про призначення у справі бухгалтерської, документознавчої та почеркознавчої експертиз у звязку з чим, просив відкласти розгляд справи.

Дослідивши вкладені в клопотанні відповідача про призначення судових експертиз обставини, суд дійшов висновку про необхідність витребування у відповідача додаткових пояснень та доказів в обґрунтування зазначеного клопотання, зокрема, щодо сумнівів в достовірності підписів на спірному Договорі та первинних бухгалтерських документах. Розгляд справи відкладався до 28.12.2010 року.

В судовому засіданні 28.12.2010 року розгляд справи відкладався до 11.01.2011 року. В судовому засіданні 11.01.2011 року оголошуваласьперерва до 17.01.2011 року для оголошення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.

Подано позов про визнання дійсним Договору від 15.05.2003 року купівлі-продажу приміщення складу для легкових автопокришок інв. № 1568, загальною площею 1146,6 м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який укладений між ВАТ «Броварський шиноремонтний завод»та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як наслідок, визнання за Приватним підприємцем ОСОБА_1 права власності на придбане за таким Договором нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний Договір було укладено за попередньою домовленістю сторін. Зокрема, позивач, виявивши намір придбати у відповідача склад для легкових автопокришок, інв. № 1568 загальною площею 1146,6 кв.м., звернувся з відповідною заявою.

Заяву позивача розглянуто на засіданні правління ВАТ «Броварський шиноремонтний завод»25.04.2003 року (Протокол № 7) та прийнято рішення продати Приватному підприємцю ОСОБА_1 вищезазначене приміщення, у звязку з чим ухвалено укласти відповідний Договір купівлі-продажу, а гол.бухгалтеру ОСОБА_3 доручено визначити балансову та договірну вартість майна, одержані кошти перевести на р/рахунок заводу.

За наслідками прийняття вищезазначеного рішення засідання правління ВАТ «Броварський шиноремонтний завод» Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 придбано у Відкритого акціонерного товариства «Броварський шиноремонтний завод»за Договором купівлі-продажу від 15.05.2003 року приміщення складу для легкових автопокришок інв. № 1568, загальною площею 1146,6 м2, що становить приблизно 47/1000 частин комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Під час укладання Договору сторони виявили намір посвідчити його нотаріально, у звязку з чим, звернулись до приватного нотаріуса Броварського міського округу ОСОБА_2 з усіма необхідними документами для належного оформлення договору крім витягу з єдиного реєстру нерухомого майна, оскільки через створення єдиного реєстру прав на нерухоме майно, в день укладення договору Бюро технічної інвентаризації (БТІ) м. Бровари Київської області такі витяги не надавались. У звязку з відсутністю витягу з єдиного реєстру нотаріус відмовився посвідчувати договір купівлі-продажу в день його укладення.

Враховуючи, що сторонами досягнуто домовленості з усіх істотних умов Договору та волевиявлення сторін, зокрема, погоджувального рішення засідання правління ВАТ «Броварський шиноремонтний завод», Договір купівлі-продажу було укладено в простій письмовій формі.

Оскільки, Договір укладався щодо нежитлового приміщення і сторонами такого Договору були субєкти підприємницької діяльності, нотаріальне посвідчення законодавством не вимагалось і укладення спірного Договору в простій письмовій формі не тягне його недійсності (ст.ст. 47, 227 Цивільного кодексу УРСР (який діяв під час укладення спірного Договору).

На виконання умов Договору купівлі-продажу, відповідач передав позивачу спірне приміщення за Актом приймання-передачі від 05.11.2003 року.

Як пояснив позивач, після отримання приміщення він безперешкодно користувався придбаним майном, провів в ньому часткові ремонтні роботи, встановив обладнання та облаштував цех з переробки деревини. Крім того, оплачував вартість спожитої електроенергії, яка надходила до складу, та комунальні витрати з утримання складу.

У звязку зі змінами в складі керівництва відповідача (смерті голови правління ОСОБА_4) питання про нотаріальне посвідчення Договору купівлі-продажу не вирішувалось. З боку покупця були неодноразові звернення до нового керівництва з пропозицією нотаріально посвідчити Договір, які залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Крім того, позивач пояснив, що між ним та відповідачем тривали господарські відносини, зокрема щодо спільної діяльності, у тому числі з використанням спірного майна, зокрема, 25.04.2005 року укладено Договір № 7 про спільну діяльність (13.09.2005 року підписано протокол узгодження розрахунків згідно укладеним договорам про спільну діяльність); 15.02.2006 року укладено Договір про спільну діяльність по виробництву виробів з пінобетону; 01.07.2006 року між сторонами укладено Договір простого товариства, за яким, сторони домовились підтримувати приміщення складу (об'єкт купівлі-продажу від 05.11.2003 року) та обладнання в ньому, що належить ПП ОСОБА_1 в режимі проектної потужності.

Однак, в 2009 році у звязку зі зміною керівництва, відповідач почав чинити позивачу перешкоди в користуванні майном та заперечувати факт набуття позивачем права власності на придбане за Договором купівлі-продажу від 15.05.2003 року майно.

Оскільки, у позивача був відсутній правовстановлювальний документ про право власності на майно, останній звернувся до Бюро технічної інвентаризації м. Бровари для оформлення права власності. Однак, в Бюро технічної інвентаризації м. Бровари було відмовлено в реєстрації права власності у зв'язку з тим, що внесення в єдиний реєстр прав власності на нерухоме майно відбувається на підставі нотаріально посвідченого договору або рішення суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і їх припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість або правочинів, щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Перелік право встановлювальних документів, на підставі який проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно, наведений в Додатку № 2 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року із змінами і доповненнями, серед яких визначено договори купівлі-продажу нерухомого майна, для яких на момент звернення позивача до органу реєстрації, вимагалась обовязкова нотаріальна форма.

Таким чином, ухилення відповідача від нотаріального посвідчення Договору купівлі-продажу від 15.05.2003 року, тобто приведення такого Договору у відповідність до вимог чинного законодавства, унеможливлює реєстрацію за позивачем права власності на спірне майно та дає відповідачу підстави заперечувати факт набуття позивачем права власності на придбане за спірним Договором майно.

Частиною 2 ст. 220 Цивільного кодексу України (чинній на момент порушення права та звернення до суду) передбачено, що якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

В ході розгляду спору судом встановлено, що спірний Договір купівлі-продажу зі сторони продавця - Відкритого акціонерного товариства «Броварський шиноремонтний завод»укладений в особі директора ОСОБА_4, засвідчений його підписом та скріплений печаткою товариства, зі сторони покупця Договір підписаний ОСОБА_1 та скріплений печаткою Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1.

При цьому, суд не приймає заперечення відповідача що Договір укладався позивачем як фізичною особою громадянином. Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з заявою про придбання складу як субєкт підприємницької діяльності, рішення відповідача про розгляд такої заяви приймалось щодо субєкта підприємницької діяльності, спірний Договір засвідчений СПД ОСОБА_1, за Актом приймання-передачі від 05.11.2003 року спірне нерухоме майно передавалось СПД ОСОБА_1, крім того, спірне майно має промислове призначення і після придбання використовувалось позивачем в підприємницькій діяльності.

Позивачем надано для огляду суду оригінал витягу з протоколу № 7 від 25.04.2003 року (рішення засіданні правління ВАТ «Броварський шиноремонтний завод»), дійсність такого рішення не спростована відповідачем належними доказами. Посилання відповідача на інший склад правління згідно протоколу № 4 від 19.04.2001року не приймається судом, оскільки за період до 2003 року склад правління міг змінюватись, однак відповідні обставини не є предметом розгляду і не підлягають дослідженню в матеріалах даної справи.

Щодо факту укладення спірного Договору, судом встановлено, що п. 2.1. Договору купівлі-продажу від 15.05.2003 року вартість обєкту продажу визначено в сумі 499 000,00 грн. (з ПДВ), які покупець мав сплатити до 26.12.2003 року.

На виконання умов Договору купівлі-продажу від 15.05.2003 року покупцем було сплачено кошти за обєкт продажу остаточно 05.11.2003 року, після чого була проведена звірка взаємних розрахунків (Акт від 05.11.2003 року) та за Актом приймання-передачі від 05.11.2003 року передано обєкт купівлі-продажу покупцю.

В якості доказів проведення розрахунків згідно п. 2.1. Договору купівлі-продажу, позивачем надано суду квитанції до прибуткових касових ордерів № 103 від 19.05.2003 року на суму 325000 грн. та відповідну накладну про передачу товарно-матеріальних цінностей № 19 від 19.05.2003 року; № 186 від 03.06.2003 року на суму 94000,80 грн. та відповідну накладну від 03.06.2003 року; № 377 від 05.11.2003 року на суму 80000,04 грн. та накладну № 30 від 05.11.2003 року.

Крім того, продавець (відповідач) видав покупцю податкову накладну № 448 від 05.12.2003 року, яка свідчить про внесення проведеної господарської операції купівлі-продажу спірного обєкту нерухомості до податкового обліку на суму 499000 грн.

Враховуючи, що у позивача зазначені документи є в оригіналах, які надавались суду для огляду (копії долучені до матеріалів справи), заперечення відповідача про відсутність на підприємстві оригіналів вищезазначених документів не приймається судом.

Судом встановлено, що наявні у позивача квитанції до прибуткових касових ордерів видані головою правління ОСОБА_4 і скріплені печаткою відповідача.

Крім того, склад для легкових автопокришок на суму 499999 грн. (415833,33 грн. та 83166,67 грн. ПДВ) переданий позивачу за накладною № 31 від 05.12.2003 року, яка підписана в.о. обовязки голови правління ОСОБА_3 (після смерті ОСОБА_4), та згідно податкової накладної № 448 від 05.12.003 року відповідну господарську операцію віднесено до податкового обліку.

Таким чином, суд не приймає посилання відповідача на непідтвердженість обліковими даними підприємства факту укладення спірного Договору купівлі-продажу та його виконання сторонами.

Суд не вбачає підстав для проведення почеркознавчої та технічної експертизи підписів та печатки, оскільки основні документи, які підтверджують факт укладення і виконання Договору купівлі-продажу (Договір, квитанції до прибуткових касових ордерів, Акт приймання-передачі майна та Акт звірки розрахунків) підписувались головою правління ОСОБА_4 до його смерті та скріплені печаткою підприємства. При цьому, відповідачем не наведено суду обґрунтованих сумнівів в достовірності відповідних підписів. Надані суду пояснення ОСОБА_3 стосуються документів, які підписані ОСОБА_4, при цьому стосовно інших документів за її підписом, пояснень не надано.

Крім того, відповідачем не надано суду обґрунтованих сумнівів щодо справжності печатки підприємства на первинних документах, відповідних пояснень також не надано ОСОБА_3, яка працювала на підприємстві у відповідний період.

В той же час, позивачем надано суду Висновок спеціаліста від 23.12.2010 року № 603-ВКД Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Київській області, за яким встановлено ідентичність печатки на спірних первинних документах (зокрема, податковій накладній № 448 від 05.12.2003 року) печаткам на інших наявних у позивача первинних документах за участю відповідача, дійсність яких не заперечується (в тому числі складених за участю нового керівництва).

За наявності на первинних документах печатки підприємства, суд не вбачає підстав для проведення почеркознавчої експертизи підписів ОСОБА_4, оскільки відібрати експериментальні зразки не можливо у звязку зі смертю відповідної особи, відповідачем не наведено обґрунтованих підстав недостовірності, при візуальному співставленні підпису з наявними у справі вільними зразками не встановлено ознак відмінності.

Також, суд не вбачає підстав для призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи, оскільки позивачем надано документи, які підтверджують факт сплати ним коштів за придбаний склад на користь відповідача, такі документи підписані повноважною особою відповідача та скріплені печаткою підприємства. Порушення посадовими особами відповідача правил обліку готівки, несвоєчасне чи неправильне внесення такої готівки до облікових даних підприємства не спростовує факту сплати грошових коштів позивачем і не впливає на його права і обовязки, повязані з такою сплатою.

Згідно ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Не внесення в касу підприємства посадовими особами відповідача отриманих від позивача готівкових коштів, є підставою для притягнення таких осіб до майнової відповідальності та для відшкодування позивачу шкоди, завданої діями відповідних посадових осіб відповідача.

Крім того, відповідачем не надано суду обґрунтованих заперечень щодо не внесення спірних сум до облікових даних підприємства, зокрема, не надано касових книг в повному обсязі, принаймні аркушів, які охоплюють наведені у відзиві періоди. При цьому, пояснень щодо податкового обліку (за податковою накладною № 448) та обліку операції з передачі товарно-матеріальних цінностей за накладною № 31 від 05.12.2003 року суду не надано.

За таких обставин, судом встановлено, що позивач та відповідач домовились щодо усіх істотних умов Договору купівлі-продажу, що підтверджується примірником відповідного Договору, укладеного в простій письмовій формі, відбулося повне виконання спірного Договору, що підтверджується наданими позивачем первинними бухгалтерськими документами про сплату готівкових коштів та Актом приймання-передачі майна за Договором.

Посилання відповідача, що Акт приймання-передачі майна підписаний ОСОБА_4 05.12.2003 року після його смерті спростований наданими позивачем примірником Акту приймання-передачі від 05.11.2003 року. Дослідивши надані сторонами Акти приймання-передачі, судом встановлено, що такі акти (за відмінностями в заповненні) є двома примірниками для позивача і відповідача, в одному з яких було допущено описку в даті.

Порядок переходу права власності на об'єкт купівлі-продажу визначено п. 3.1. Договору, згідно з яким право власності виникає у покупця (позивача) з моменту підписання цього договору.

Крім того, п. 6.2 Договору простого товариства 01.07.2007 року ВАТ «Броварський шиноремонтний завод»визнавало право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на складське приміщення та обладнання для виробництва продукції з пінобетону за адресою: АДРЕСА_2, оскільки прийняло його в якості внеску до простого товариства.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, судом встановлено факт набуття позивачем права власності на приміщення складу для легкових автопокришок (Об'єкту купівлі-продажу за Договором від 15.05.2003 року), розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

За таких обставин, оскільки на момент звернення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, придбане за Договором купівлі-продажу від 15.05.2003 року у 2009 році необхідна наявність нотаріально посвідченого договору, від чого продавець ухиляється та заперечує набуття права власності, позивач правомірно звернувся за захистом своїх порушених прав до суду з вимогою про визнання Договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на придбане за таким Договором нерухоме майно.

Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування строку позовної давності з огляду на наступне.

Згідно ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що позивачу на виконання умов Договору купівлі-продажу спірне майно було передано за відповідним Актом приймання-передачі і він безперешкодно користувався таким майном до 2009 року (чергової зміни керівництва), про порушення свого права власності та про необхідність нотаріального посвідчення Договору позивач дізнався лише в 2009 році. Оскільки Договір був укладений і виконаний сторонами в повному обсязі і до 2009 року не заперечувався, позивач до 2009 року не знав і не міг знати про порушення свого права власності на придбане за Договором нерухоме майно.

Відповідно до ст. 12, 16 Цивільного кодексу України кожна особа здійснює свої права вільно на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права, при цьому серед способів захисту цивільних прав законом визначено визнання договору дійсним.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, позивачем доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування витрат по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу згідно ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати дійсним Договір від 15.05.2003 року купівлі-продажу приміщення складу для легкових автопокришок інв. № 1568, загальною площею 1146,6 м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який укладений між ВАТ «Броварський шиноремонтний завод»(код ЄДРГІОУ 03112640) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

3.Визнати за Приватним підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) право власності на склад для легкових автопокришок загальною площею 1146,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2, інвентарний № 1568, придбаний за Договором купівлі-продажу від 15.05.2003 року.

4.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Броварський шиноремонтний завод»(АДРЕСА_1, код ЄДРГІОУ 03112640) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

СуддяКошик А. Ю.