Рішення № 17833070, 21.07.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" липня 2011 р. Справа № 26/091-11

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сервє Україна”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД”, Київська обл., с. Іванковичі про стягнення 3387499,72 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сервє Україна” про визнання угоди про дистрибуцію № 001/2007D від 01.10.2007 року недійсною за участю представників позивача за первісним позовом ОСОБА_1., довіреність № б/н від 14.06.2011 року, ОСОБА_2 довіреність № б/н від 14.06.2011 року, відповідача за первісним позовом ОСОБА_3, довіреність № б/н від 09.02.2011 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року позивач за первісним позовом звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідача за первісним позовомпро стягнення 2949639,38 грн. основного боргу, 179791,54 грн. інфляційної складової боргу, 43608,44 грн. 3% річних, 214460,36 грн. пені, а загалом 3387499,72 грн. у звязку з неналежним виконанням останнім зобовязання за угодою про дистрибуцію № 001/2007D від 01.10.2007 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.06.2011 року порушено провадження у справі за первісним позовом та призначено до розгляду на 30.06.2011 року.

Через канцелярію суду 30.06.2011 року відповідач за первісним позовом подав клопотання про фіксацію судового процесу, яке судом задоволено.

У судовому засіданні 30.06.2011 року оголошувалася перерва на 07.07.2011 року.

01.07.2011 року до загального відділу діловодства господарського суду Київської області надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД”, Київська обл., с. Іванковичі до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сервє Україна”, м. Київ про визнання угоди про дистрибуцію № 001/2007D від 01.10.2007 року недійсною.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.07.2011 року прийнято зазначений зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.

Через канцелярію суду 07.07.2011 року відповідач за первісним позовом надав відзив на первісну позовну заяву, в якому проти первісного позову заперечував, та просив суд у задоволені первісного позову відмовити.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.07.2011 року розгляд справи було відкладено на 21.07.2011 року.

Через канцелярію суду 20.07.2011 року позивач за первісним позовом надав письмові пояснення на відзив по справі та заперечення на зустрічний позов.

Через канцелярію суду 21.07.2011 року відповідач за первісним позовом надав заяву про призначення колегіального розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.07.2011 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД” про призначення колегіального розгляду справи № 26/091-11 відхилено.

У судовому засіданні 21.07.2011 року представник відповідача за первісним позовом надав клопотання про витребування нових доказів, яке судом відхилене як безпідставне та необґрунтоване.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, позовні вимоги за первісним позовом такими, що підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.10.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сервє Україна” (сервє) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД” (дистрибутор) укладено угоду про дистрибуцію № 001/2007D, за умовами якої сервє надає дистрибутору, а дистрибутор погоджується на отримання не виключного права організовувати дистрибуцію товару на території відповідно до умов викладених у цій угоді.

Ця угода набирає чинності 1 жовтня 2007 року і діє до 30 вересня 2008 року, але незважаючи на це сторони домовились, що термін дії цієї угоди автоматично продовжується на кожен наступний рік, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про рішення не продовжувати термін дії угоди, попередньо надавши письмове повідомлення про таке рішення за три місяці до завершення терміну дії угоди.

Доказів припинення угоди в установленому порядку суду не надано.

Відповідно до п. 2.2 угоди види діяльності дистрибутора охоплюють: - придбання товару у сервє; - продаж та розповсюдження серед замовників.

Згідно п. 3.2 угоди дистрибутор зобовязується купувати товар у сервє та розміщувати відповідні замовлення.

Відповідно до ч. 2 п. 1 додатку № 9 від 21.01.2009 року до угоди оплата за товар може здійснюватись шляхом перерахування коштів на банківський рахунок сервє, зазначений в договорі, з відстрочкою платежу на строк, що не перевищує 30 календарних днів з дати виписки накладної.

На виконання умов угоди позивач за первісним позовом поставив відповідачу за первісним позовом товар на суму 3999639,38 грн., що підтверджується видатковими накладними № 683 від 16.11.2010 року на суму 2006136,56 грн. та № 699 від 30.11.2010 року на суму 1993502,82 грн.

Проте, відповідач за первісним позовом за отриманий на суму 3999639,38 грн. товар розрахувався частково в сумі 1050000,00 грн., що підтверджується вхідними переказами, і має заборгованість перед позивачем за первісним позовом у сумі 2949639,38 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом звіряння розрахунків станом на 26.01.2011 року.

Часткова оплата відповідачем за первісним позовом поставленого товару та беззаперечне підписання останнім акту звіряння розрахунків на 26.01.2011 року свідчить про фактичне визнання ним заборгованості за угодою про дистрибуцію № 001/2007D від 01.10.2007 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10.09.2009 року у справі № 8/020-09.

Листами № 62 від 22.02.2011 року та № 1092 від 14.01.2011 року позивач за первісним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з вимогою оплатити отриманий товар, які відповідач за первісним позовом залишив без відповіді та задоволення.

Доказів сплати відповідачем за первісним позовом зазначеної суми боргу суду не надано.

Отже, позивач за первісним позовом виконав взяті на себе зобовязання з поставки товару, а відповідач за первісним позовом не виконав належним чином зобовязання з оплати отриманого товару та має перед позивачем за первісним позовом заборгованість у сумі 2949639,38 грн.

Ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом боргу в сумі 2949639,38 грн. є обґрунтованими, і тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач за первісним позовом прострочив виконання зобовязання з оплати поставленого товару за спірним договором, з нього на користь позивача за первісним позовом на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 179791,54 грн. інфляційних сум та 43 608,44 грн. 3 % річних, які нараховані позивачем за первісним позовом відповідно до умов угоди та вимог закону.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Згідно ч. 6 п. 1 додатку № 9 від 21.01.2009 року до угоди у випадку, коли несплачені рахунки стають простроченими, прострочені суми автоматично збільшуються на подвійну облікову ставку НБУ і всі наступні поставки можуть бути припинені до повної оплати всіх неоплачених рахунків, включаючи нараховані відсотки. Ці відсотки нараховуються без додаткового повідомлення.

Враховуючи вищевикладені норми закону та умови угоди, позивачем за первісним позовом, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом зобов'язання з оплати отриманого товару, нараховано 214460,36 грн. пені відповідно до наданого розрахунку, який відповідає умовам договору та вимогам закону.

Таким чином, первісний позов в частині стягнення пені в розмірі 214460,36 грн. у звязку з простроченням відповідачем за первісним позовом виконання взятих на себе зобовязань з оплати поставленого товару за вказаною угодою на підставі ст. 230 ГК України є обґрунтованим, і тому підлягає задоволенню.

Доводи відповідача за первісним позовом спростовуються матеріалами справи та зібраними у ній доказами.

Предметом зустрічної позовної заяви є вимога про визнання угоди про дистрибуцію № 001/2007D від 01.10.2007 року недійсною, на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, у звязку з невідповідністю договору вимогам законодавства та недотримання встановленої законом форми у момент укладення.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 2 статті 207 цього ж Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів” (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV “Про оренду землі”(в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Дослідивши умови угоди про дистрибуцію № 001/2007D від 01.10.2007 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сервє Україна” та Товариством з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД”, суд дійшов до висновку, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов даної угоди (предмет, якість, ціна, строки поставки і оплати, термін дії договору, інші умови), їх зміст та форма договору не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину.

Отже, враховуючи те, що, як було встановлено судом, угода про дистрибуцію № 001/2007D від 01.10.2007 р., укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сервє Україна” та Товариством з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД”, не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, то зустрічна позовна вимога позивача за зустрічним позовом про визнання її недійсною, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову.

Державне мито у сумі 25 500,00 грн. за первісним позовом та витрати позивача за первісним позовом на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. підлягають стягненню з відповідача за первісним позовом. Державне мито у сумі 85,00 грн. за зустрічним позовом та витрати позивача за зустрічним позовом на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС ЛТД” (08632, Київська обл., с. Іванковичі, вул. Шевченка, буд. 4, код 19351156) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Сервє Україна” (01054, м. Київ, вул. Воровського, буд. 24, код 33643340) 2949639 (два мільйони девятсот сорок девять тисяч шістсот тридцять девять) грн. 38 коп. основного боргу, 179791 (сто сімдесят девять тисяч сімсот девяносто одну) грн. 54 коп. інфляційної складової боргу, 43608 (сорок три тисячі шістсот вісім) грн. 44 коп. 3% річних, 214460 (двісті чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят) грн. 36 коп. пені, 25500 (двадцять пять тисяч пятсот) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У зустрічному позові відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

СуддяТ.Д. Лилак

Повне рішення складено 26.07.2011р.