Рішення № 17831853, 01.08.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"01" серпня 2011 р. Справа № 21/085-11

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікофарм», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», Київська обл., с. Іванковичі

про стягнення 96000,39 гривень

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікофарм»

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 22.06.2011р.)

від відповідача: ОСОБА_2. (довіреність від 09.02.2011р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікофарм»(далі-ТОВ «Вікофарм»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» (далі-ТОВ «ВВС-ЛТД»/відповідач) про стягнення 96000,39 грн., з яких: 86370,00 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №45 від 07.12.2010р., 5031,88 грн. пені, 973,08 грн. 3% річних та 3625,43 грн. інфляційних втрат.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.06.2011р. порушено провадження у справі №21/085-11 та призначено її до розгляду на 25.07.2011р.

25.07.2011р. через загальний відділ господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про здійснення фіксації судового процесу у даній справі. Зазначене клопотання судом задоволено.

25.07.2011р. через загальний відділ господарського суду Київської області надійшов зустрічний позов ТОВ «ВВС-ЛТД»(далі-позивач за зустрічним позовом) до ТОВ «Вікофарм»(далі-відповідач за зустрічним позовом) про визнання договору купівлі-продажу №45 від 07.12.2010р. недійсним.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.07.2011р. зустрічну позовну заяву ТОВ «ВВС-ЛТД»прийнято для сумісного розгляду з первісним позовом ТОВ «Вікофарм»у даній справі.

В судовому засіданні 25.07.2011р. представником відповідача подано клопотання про витребування доказів, а саме від позивача документів, які б підтверджували повноваження представника останнього на підписання спірних накладних, у задоволенні якого судом відмовлено з огляду на схвалення в подальшому позивачем, як постачальником, кількості, асортименту та ціни товару, шляхом здійснення поставки товару за Договором.

В судовому засіданні 25.07.2011р. судом оголошено перерву до 01.08.2011р.

В судовому засіданні 01.08.2011р. представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду даної справи з метою проведення звірки взаєморозрахунків між сторонами, у задоволенні якого судом відмовлено з огляду на те, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції, в тому числі повної/часткової сплати вартості поставленого товару за спірними накладними.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.08.2011р. клопотання ТОВ «ВВС-ЛТД»про призначення колегіального розгляду справи №21/085-11, яке було подано через загальний відділ господарського суду Київської області 01.08.2011р. залишено без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

07.12.2010р. між ТОВ «Вікофарм»(далі-продавець) та ТОВ «ВВС-ЛТД»(далі-покупець) укладено договір купівлі-продажу №45 (далі-Договір).

Пунктами 1.1, 5.1 та 9.1 Договору передбачено, що продавець продає, а покупець купує лікарські засоби та засоби косметичної промисловості, в асортименті, кількості та за цінами, що вказані у видаткових накладних (специфікаціях), які є невід'ємною частиною цього договору.

Покупець здійснює оплату за товар не пізніше строків, вказаних у видаткових накладних, складених продавцем.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками, та діє до 31.12.2011р., а щодо зобовязань за договором до повного їх виконання.

Судом встановлено, що позивач свої обовязки за Договором в частині передачі товару виконав належним чином.

Так, на виконання умов Договору протягом, зокрема, грудня 2010р.-січня 2011р. позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 86370,00 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на видаткових накладних:

- №РН-0000815 від 13.12.2010р. на суму 28790,00 грн.;

- №РН-0000854 від 23.12.2010р. на суму 18820,00 грн.;

- №РН-0000875 від 30.12.2010р. на суму 9410,00 грн.;

- №РН-0000004 від 11.01.2011р. на суму 6 460,00 грн.;

- №РН-0000027 від 13.01.2011р. на суму 15870,00 грн.;

- №РН-0000049 від 21.01.2011р. на суму 7020,00 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Факт отримання відповідачем товару за спірними накладними визнається також і відповідачем, що підтверджується поясненнями представника останнього, які були надані в судових засіданнях.

Отримання товару за спірними накладними з боку покупця було здійснено представником останнього, Ошиваловим М.В., який діяв на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма №М-2) №16257 від 13.12.2010р., №16480 від 23.12.2010р., №16563 від 30.12.2010р., №1 від 11.01.2011р., №10 від 13.01.2011р., №48 від 21.01.2011р., що були видані відповідачем відповідно до кожної з вищезазначених накладних. Копії довіреностей містяться в матеріалах справи.

Про належне виконання позивачем своїх зобовязань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов Договору.

Втім, відповідач свої обовязки за Договором в частині своєчасної оплати вартості переданого товару належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилось 86370,00 грн. заборгованості.

Факт несплати відповідачем вартості поставленого товару за спірними накладними визнається також і відповідачем, що підтверджується поясненнями представника останнього, які були надані в судових засіданнях.

Предметом позову є, зокрема, вимога позивача про стягнення з відповідача 86370,00 грн. заборгованості по сплаті вартості поставленого товару за накладними №РН-0000815 від 13.12.2010р., №РН-0000854 від 23.12.2010р., №РН-0000875 від 30.12.2010р., №РН-0000004 від 11.01.2011р., №РН-0000027 від 13.01.2011р., №РН-0000049 від 21.01.2011р. згідно Договору.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статей 175, 173, 193 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами статей 655, 692 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець продає, а покупець купує лікарські засоби та засоби косметичної промисловості, в асортименті, кількості та за цінами, що вказані у видаткових накладних (специфікаціях), які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.1 Договору покупець здійснює оплату за товар не пізніше строків, вказаних у видаткових накладних, складених продавцем.

Як вбачається зі змісту спірних накладних, кожна з них містить визначення терміну, протягом якого вона має бути оплачена.

За таких обставин, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості поставленого товару свідчить про прийняття ним поставленого товару та породжує у відповідача обовязок по його сплаті у повному обсязі у строки, визначені умовами Договору.

Посилання ж відповідача на той факт, що обов'язок по оплаті вартості поставленого товару за спірними накладними не настав у зв'язку з підписанням накладних з боку відповідача не уповноваженою на це особою, оцінюється судом критичного з огляду на те, що підписання спірних накладних з боку покупця (відповідача) було здійснено представником останнього Ошиваловим М.В., який діяв на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма №М-2) №16257 від 13.12.2010р., №16480 від 23.12.2010р., №16563 від 30.12.2010р., №1 від 11.01.2011р., №10 від 13.01.2011р., №48 від 21.01.2011р., що були видані відповідачем відповідно до кожної з вищезазначених накладних.

До того ж, посилання відповідача на відсутність в нього обовязку по оплаті спірних накладних у зв'язку з їх підписанням з боку позивача не уповноваженою на це особою оцінюється судом критично з огляду на фактичну передачу позивачем, як постачальником, товару за Договором.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано доказів, що строк виконання зобовязань в частині оплати вартості поставленого товару за спірними накладними у строки, передбачені Договором не настав, суд дійшов висновку про порушення останнім умов Договору в частині своєчасної оплати поставленого товару, що є підставою для покладення на нього обовязку по сплаті боргу у повному обсязі.

Зазначена правова позиція відповідає позиції, викладеній у постановах Вищого господарського суду від 24.02.2009р. у справі №54/101-09 та від 15.06.2011р. у справі №21/003-11.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки станом на день прийняття рішення відповідач не оплатив вартість переданого товару, зазначений факт відповідачем не спростований, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 86370,00 грн. заборгованості по сплаті вартості поставленого товару за накладними №РН-0000815 від 13.12.2010р., №РН-0000854 від 23.12.2010р., №РН-0000875 від 30.12.2010р., №РН-0000004 від 11.01.2011р., №РН-0000027 від 13.01.2011р., №РН-0000049 від 21.01.2011р. згідно Договору підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обовязку за Договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару (строки оплати визначені у кожній із зазначених накладних) позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 5031,88 грн. пені, нарахованої за періоди:

з 13.01.2011р. по 22.06.2011р. на 28790,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000815 від 13.12.2010р.,

з 23.01.2011р. по 22.06.2011р. на 18820,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000854 від 23.12.2010р.,

з 30.01.2011р. по 22.06.2011р. на 9410,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000875 від 30.12.2010р.,

з 13.03.2011р. по 22.06.2011р. на 6460,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000004 від 11.01.2011р.,

з 15.03.2011р. по 22.06.2011р. на 15870,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000027 від 13.01.2011р.,

з 21.02.2011р. по 22.06.2011р. на 7020,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000049 від 21.01.2011р.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання, він зобовязаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до п. 7.1 Договору за порушення строків оплати товару, покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний календарний день прострочення платежу.

Оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом за вказаний позивачем період з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень Договору, становить 5068,04 грн., а суд приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 5031,88 грн. пені підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобовязань за Договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 973,08 грн. 3% річних та 3625,43 грн. інфляційних втрат, нарахованих за періоди:

з 13.01.2011р. по 22.06.2011р. на 28790,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000815 від 13.12.2010р.,

з 23.01.2011р. по 22.06.2011р. на 18820,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000854 від 23.12.2010р.,

з 30.01.2011р. по 22.06.2011р. на 9410,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000875 від 30.12.2010р.,

з 13.03.2011р. по 22.06.2011р. на 6460,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000004 від 11.01.2011р.,

з 15.03.2011р. по 22.06.2011р. на 15870,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000027 від 13.01.2011р.,

з 21.02.2011р. по 22.06.2011р. на 7020,00 грн. заборгованості за накладною №РН-0000049 від 21.01.2011р.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки арифметично вірний розмір 3% річних та інфляційних втрат, обрахованих судом за вказаний позивачем період з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону, становить 980,90 грн. та 3881,05 грн. відповідно, а суд приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, вимога позивача про стягнення з відповідача 973,08 грн. 3% річних та 3625,43 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Предметом зустрічного позову є вимога позивача за зустрічними позовом про визнання Договору недійсним з підстав ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки в порушення вимог ст. ст. 628, 638 ЦК України та ст. 180 ГК України сторонами не досягнуто згоди щодо предмету та ціни Договору.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ТОВ «ВВС-ЛТД»зазначає, що підписання представниками останнього спірних видаткових накладних, які у відповідності до п. 1.1 Договору вважаються відповідними специфікаціями, не свідчить про погодження позивачем за зустрічним позовом ціни Договору з огляду на те, що представники останнього діяли на підставі довіреностей, якими покупець уповноважив останніх лише на отримання цінностей.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена зустрічна позовна вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Приписами статей 202, 215 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України №16/191 від 12.04.2010р.

Згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець продає, а покупець купує лікарські засоби та засоби косметичної промисловості, в асортименті, кількості та за цінами, що вказані у видаткових накладних (специфікаціях), які є невід'ємною частиною цього договору.

Статтями 237, 246 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів (типова форма №М-2).

Судом встановлено, що підписання спірних накладних з боку покупця (позивача за зустрічним позовом) було здійснено представником останнього Ошиваловим М.В., який діяв на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма №М-2) №16257 від 13.12.2010р., №16480 від 23.12.2010р., №16563 від 30.12.2010р., №1 від 11.01.2011р., №10 від 13.01.2011р., №48 від 21.01.2011р., що були видані відповідачем відповідно до кожної з вищезазначених накладних.

Доказів скасування або визнання недійсними вищезазначених довіреностей суду не надано.

Крім того, судом встановлено, що кожна із зазначених накладних до Договору містить визначення асортименту, кількості та ціни кожної категорії товару, що постачається із зазначенням загальної вартості відповідної партії.

Зі змісту п. 1.1 Договору слідує, що специфікацією за Договором сторони вважають відповідну видаткову накладну.

Таким чином, довіреностями на отримання цінностей позивач уповноважив своїх представників не лише на отримання товару за ними, а і на погодження останніми від імені позивача асортименту, кількості та ціни товару за Договором, які зазначені у специфікаціях (видаткових накладних).

Відтак, підписання позивачем за зустрічним позовом, в особі своїх представників, які діяли на підставі довіреностей, зазначених накладних без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості поставленого товару свідчить як про прийняття позивачем за зустрічним позовом поставленого товару, так і про погодження останнім асортименту, кількості та ціни товару за Договором.

За таких обставин, судом встановлено факт визначеності Договором у відповідності до ст. 180 ГК України та ст. 628 ЦК України предмету та ціни Договору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання Договору недійсним з підстав статей 203, 215 ЦК України є необґрунтованою.

При винесенні даного рішення судом також враховано, що невизначеність у договорі істотних умов не може бути підставою для визнання його недійсним.

Що до вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання Договору недійсним з підстав ч. 4 ст. 203 ЦК України з огляду на неукладеність замовлень та видаткових накладних, які є невідємними частинами Договору, і як наслідок їх невідповідність вимогам ст. 208 ЦК України щодо форми вчинення правочину, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частина 1 ст. 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, тобто правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи встановлення судом факту підписання спірних накладних з боку покупця (позивача за зустрічним позовом) уповноваженими представниками останнього, а також положення ст. 218 ЦК України, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача про визнання Договору недійсним з підстав ч. 4 ст. 203 ЦК України.

Посилання ж позивача за зустрічним позовом на неукладеність замовлень, які також покладені в основу обґрунтування позовних вимог, оцінюються судом критично, оскільки замовлення покупця, у відповідності до положень Договору, не є його невід'ємними частинами і, як наслідок, не містять істотних умов Договору, та не впливають на дійсність Договору.

Інших підстав недійсності Договору позивачем за зустрічним позовом не зазначено.

Виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання Договору недійсним з підстав статей 203, 215 ЦК України є необґрунтовано, а тому задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України, по результатам розгляду даної справи, за первісним позовом покладаються судом на відповідача за первісним позовом, а за зустрічним позовом на позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 41, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 6, 202, 203, 208, 215, 237, 239, 246, 525, 526, 530, 625, 627, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 175, 180, 193, 230 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»(08632, Київська обл., Васильківський р-н, с. Іванковичі, вул. Шевченка, 4, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 19351156) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікофарм»(03138, м. Київ, пр-т Червонозоряний, 96, ідентифікацій код за ЄДРПОУ 32425133) 86370 (вісімдесят шість тисяч триста сімдесят) грн. 00 коп. заборгованості, 5031 (пять тисяч тридцять одну) грн. 88 коп. пені, 973 (девятсот сімдесят три) грн. 08 коп. 3% річних, 3625 (три тисячі шістсот двадцять пять) грн. 43 коп. інфляційних втрат, 960 (девятсот шістдесят) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повністю.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.А. Ярема

Повне рішення складено 02.08.2011р.