Ухвала суду № 17708176, 02.08.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2200/11/2/0170

02.08.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІлюхіної Г.П.,

суддів Цикуренка А.С. , Омельченка В. А. секретар судового засіданняКондратова О.В.

за участю сторін:

позивача: ОСОБА_2, посвідчення АОП/005, довіреність №б/н від 26.04.2011,

відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 04.04.11 у справі №2а-2200/11/2/0170

за позовом Дочірнього підприємства "Еколект-Сімферополь" (вул. Московське шосе, 11 км, п. Аграрне, м. Сімферополь, 95492; вул. Самокиша, 30, оф.38, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

доДержавної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.04.2011 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі №0000092301/1 від 06.01.2011. В іншій частині позовних вимог відмовлено (арк.с.157-159).

Постанова мотивована тим, що Законом України №168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної; несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги), отже, відшкодування надмірно сплаченого податку на додану вартість не може ставитись в залежність від проведення зустрічної перевірки контрагента.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим, звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить постанову суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову постанову, якою у позові Державному підприємству "Еколект-Сімферополь" відмовити (арк.с.163-164).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В судовому засіданні 02.08.2011 представник позивача наполягав на відмові в задоволенні апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін з підстав, викладених в запереченні на апеляційну скаргу (вх.№8963 від 27.07.2011, арк.с.174-181).

В судове засідання, призначене на 02.08.2011, відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (арк.с.171), про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не зявився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

20.10.2010 відповідач провів позапланову невиїзну документальнуперевірку Дочірнього підприємства «ЕКОЛЕКТ-Сімферополь»з питань правових відносин з Приватним підприємством «Укрспецсоюз»та Приватним підприємством «Олдтрейд-А», за результатами якої складено Акт №14970/23-4/34636011 (арк.с.19-31).

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в наслідок чого податковий кредитза квітень 2010 рокузменшено на загальну суму 308755,00 грн. За результатами перевірки зменшено відємне значеннярізниці між податковим зобовязанням та податковим кредитом на суму14977,00грн. та донараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість за квітень 2010 рокуна суму 293778,00 грн.

01.11.2010 відповідачем прийнято податкове повідомленнярішення №0024562301/0, яким позивачу нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартістьу сумі 455644,00грн., з яких 308755,00грн. - за основним платежем, 146889,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (арк.с.73).

В результаті апеляційного оскарження відповідачем прийнято рішення №8254/10/1/25-017 від 29.12.2010, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.11.2010 №0024562301/0 у частині 14977,00грн. нарахованого податку на додану вартість, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення - рішення залишено без змін (арк.с.15-18).

06.01.2011 відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення №0000092301/1, яким позивачу нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартістьу сумі 440667,00 грн., з яких 293778,00грн. - за основним платежем, 146889,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (арк.с.74).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в Акті перевірки №14970/23-4/34636011 від 20.10.2010 вказав, що під час проведення зустрічних перевірок підприємств, які мали стосунки з позивачем, встановлено, що Приватне підприємство «Укрспецсоюз»по ланцюгу постачання мало відносини з Приватним підприємством «Авіор», Приватним підприємством «Олдтрейд-А», Приватним підприємством «Металофорт», які по ланцюгу постачання товарів придбали металобрухт у субєктів господарювання, які в податковій звітності звітували з показниками про відсутність податкових зобовязань, або взагалі не звітували або підтверджували факт відсутності у них можливості щодо постачання товару.

На підставі викладеного податковий орган вважає, що позивач безпідставно задекларував в податковій декларації з податку на додану вартість податковий кредит за квітень 2010 року у розмірі 308755,00 грн. ( по контрагентах: Приватне підприємство «Укрспецсоюз»- 125202,00грн., Приватне підприємство «Олдтрейд А»- 183553,00грн.).

Позивачем надані копії витягу з рахунків, відповідно до яких позивачем проведено розрахунки з Приватним підприємством «Укрспецсоюз»таПриватним підприємством «ОлдтрейдА»на суми 751213,06 грн. та 1101319,22 грн. відповідно (арк.с.99-106)

Спір виник у звязку з тим, що відповідач вважає що суми, включені позивачем до податкового кредиту не підтверджені належним чином, що тягне за собою зменшення сформованого платником податку податкового кредиту, позивач проти цього заперечує, так як вважає, що він документально підтвердив реальну господарську діяльність та господарські операції даними податкового та бухгалтерського обліку, а за дії контрагента відповідальності не несе.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення вимог апеляційної скарги відсутні, виходячи з наступного.

На правовідносини, що склалися між сторонами поширюються положення статті 19 Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 № 1251-ХІІ (далі Закон України №1251-ХІІ), Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі Закон України №168/97-ВР), Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі Закон України №334/94-ВР).

Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість на підставі припущень висновків актів перевірки, так як позивач надав до матеріалів справи копії документів (актів приймання здачі, видаткових накладних, актів походження брухту цвітних металів, протоколів радіаційного контролю та інші), яки свідчать про отримання контрагентами платника податків в період часу, який перевірявся, товару, подальшого його транспортування на адресу останнього, його передачі йому.

Податок як обовязковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування (стаття 2 Закону № 1251-ХІІ).

Відповідно до статті 11 Закону України № 1251-ХІІ відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі Закон України №168/97-ВР) бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України №168/97-ВР вважається дата здійснення першої із подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека),

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно підпункту 7.7.3. пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР, підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналіз зазначених норм Закону України №168/97-ВР дозволяє зробити висновок про те, що в підпункті 7.7.1 йдеться про суму податкового кредиту, розраховану за правилами підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований податок на додану вартість.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування, отже проведення перевірки контрагента не потрібно. Крім того, під час тлумачення норм Закону, що регулюють порядок визначення сум бюджетного відшкодування, пріоритетне застосування мають спеціальні норми пункту 7.7 статті 7 Закону, а не сама по собі термінологія поняття бюджетного відшкодування, наведена в пункті 1.8 статті 1 Закону.

За таких обставин, приписи пункту 1.8 статті 1 Закону щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає як безпосередньо сплату податку до бюджету понад суми, визначені відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, так і сплату сум податку на додану вартість постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону.

Отже, під час встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми податку на додану вартість, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг.

За загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Що стосується подальшої сплати податку на додану вартість до бюджету постачальниками товарів та послуг, придбаних платником податку, то Закон не повязує виникнення права на бюджетне відшкодування у платника податку з фактом виконання податкових зобовязань перед бюджетом третіми особами.

Відповідно до наведеного, в задоволенні вимог платника податків, повязаних із стягненням сум бюджетного відшкодування, не може бути відмовлено на тій лише підставі, що відповідні суми не сплачені безпосередньо до бюджету цим платником податку або його контрагентами.

В той же час, несплата контрагентами платника податку сум податку на додану вартість до бюджету може в окремих випадках бути ознакою протиправних дій, вчинених за попередньою змовою групою осіб із метою ухилення від оподаткування або безпідставного отримання коштів за рахунок Державного бюджету України.

Факт порушення контрагентами платника податків своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку до бюджетного відшкодування сум, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому повинно було бути відомо про порушення, які допускалися контрагентами.

Вимога платника податку про відшкодування з державного бюджету сум податку на додану вартість може бути також визнана необґрунтованою, якщо податковим органом буде доведено, що діяльність платника податків, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, повязаних з отриманням права на бюджетне відшкодування, переважно з контрагентами, що умисно і систематично не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через недобросовісних посередників, обізнаних із протиправним характером діяльності своїх контрагентів.

Таким чином, несплата контрагентом платника податку сум податку на додану вартість, включеного таким платником податку на додану вартість до сум бюджетного відшкодування, може бути підставою для не визнання права такого платника податків на відшкодування чи податковий кредит у разі встановлення судом протиправного характеру дій, вчинених учасниками відповідних операцій, а отже, відшкодування податку не може залежати від підтвердження податковими органами факту сплати контрагентом позивача вказаного податку до бюджету.

При цьому відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обовязок доказування обставин, що свідчать про незаконність операцій, на підставі яких виникло право на бюджетне відшкодування, покладається на податкові органи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачу відбулось відповідачем на тих підставах, що суми податку на додану вартість, які заявлені до відшкодування не підтверджені зустрічними перевірками по ланцюгу придбання товарної групи до виробника і сплати податку на додану вартість до бюджету і тому не підлягають бюджетному відшкодуванню.

Таким чином, позивач правомірно, відповідно до чинного податкового законодавства, включив до складу податкового кредиту суми на підставі податкових накладних, виданих постачальниками товару.

Отже, сума бюджетного відшкодування є правомірно визначеною, якщо це зроблено на підставі належним чином сформованого податкового кредиту.

Доводи відповідача про безтоварність операцій не доведені та належним чином не підтверджені.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.04.11 у справі №2а-2200/11/2/0170 залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.04.11 у справі №2а-2200/11/2/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 серпня 2011 р.

Головуючий суддяпідписГ.П.Ілюхіна

Судді підпис А.С. Цикуренко підпис В.А.Омельченко З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна