Постанова № 17703783, 08.08.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2011 р. № 2а-5889/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Дака Т.П.,

представників позивача Винничука І.Н. та Жданович І.І., представника відповідача Карпина Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Бумеранг»до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Бумеранг»(далі- ТзОВ «ТПК «Бумеранг») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання недійсним податкового повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі ДПІ у Залізничному районі м. Львова) №0001612302/0/26390 від 30.09.2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова та спірне податкове повідомлення-рішення не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Ухвалою суду від 26.05.2011 року відрито провадження у справі. В судовому засіданні 08.08.2011 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у адміністративному позові та письмових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав наведених у письмових запереченнях позовних вимог, просив суд у задоволенні позову відмовити, вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим та законним, прийнятим на підставі дійсних обставин, зясованих в ході проведення перевірки позивача.

Заслухавши доводи представників сторін, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «ТПК «Бумеранг»з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ПП «Будгаранткомфорт»за період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року, результати якої відображені в Акті перевірки №2310/23-2/22380339 від 14.09.2010 року.

Перевіркою встановлено порушення ТзОВ «ТПК «Бумеранг»п.1.7., п.1.8 ст. 1, п. 7.2.1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.7.5, п.п. 7.7.10 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту та до заниження податку на додану вартість на 75167,60 грн., в тому числі за березень 2009 року 8116,40 грн., травень 2009 року 38125,60 грн., червень 2009 року 28925,60 грн.

Так, податковим органом встановлено, що між ТзОВ «ТПК «Бумеранг»(покупець) та ПП «Будгаранткомфорт»(постачальник) укладені договори підряду, згідно якого постачальник зобовязується на умовах та в порядку визначених цим договором здійснити монтажні роботи по прокладанню повітропроводів для систем автоматики припливно-витяжної вентиляції торгово-складських приміщень по вул. Богданівській, 11 у м. Львові, земляні роботи по улаштуванню зовнішньої каналізації для філії ВАТ «Кредобанк»на вул. Б.Хмельницького, 14 в м. Самборі Львівської області, по виготовленню та монтажу обладнання для систем вентиляції торгівельно-розважального комплексу по вул. Стрийській, 202. На виконання умов Договорів проведені відповідні роботи, про що складені Акти виконаних робіт та оформлені податкові накладні.

Суми податку на додану вартість у розмірі 75167,60 грн. включені до складу податкового кредиту ТзОВ «ТПК «Бумеранг».

При цьому, податковий орган в Акті перевірки зазначає, що ПП «Будгаранткомфорт»є посередником реалізованих послуг, а постачальниками є ПП «Компанія «Бізнес»та ТзОВ «Компанія «Кентавр». Проведеною перевіркою встановлено, що у таких юридичних особах відсутні необхідні умови для результатів відповідної господарської та економічної діяльності, а тому вони не могли бути постачальниками вищевказаних послуг (робіт). У звязку з цим, податковий орган приходить до висновку про недійсність проведених господарських операцій.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення №0001612302/0/26390 від 30.09.2010 року, яким ТзОВ «ТПК «Бумеранг»визначено податкове зобовязання з урахуванням штрафних санкцій в розмірі 112751,40 грн. (за основним платежем 75167,60 грн., за штрафними санкціями 37583,80 грн.).

Не погоджуюсь із висновками податкового органу підприємство оскаржило їх в порядку адміністративної процедури. Однак, скарги ТзОВ «ТПК «Бумеранг»залишені без задоволення, у звязку з цим, позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на момент проведення відповідачем перевірки) обєктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Як передбачено п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані відповідні первинні бухгалтерські документи та податкові накладні, які були долучені до матеріалів справи.

Пункт 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з таких подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, суд бере до уваги те, що факт надання позивачу послуг (виконання робіт) підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку, а саме: договорами підряду, актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями про сплату вартості виконаних робіт, які в своїй сукупності підтверджують фактичне виконання робіт та вказують на обставини використання цих робіт в господарській діяльності товариства.

Також, вказані документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, позивач формуючи податковий кредит, діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, на яких вказує відповідач в Акті перевірки №2310/23-2/22380339 від 14.09.2010 року, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

У ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Цей обовязок є частиною публічного порядку. Тому правочини, що вчиняються з метою порушення цього обовязку, спрямовані на незаконне збільшення валових витрат та, відповідно, незаконне зменшення податкових зобовязань, є такими, що порушують публічний порядок.

Суд зазначає, що господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Субєктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Оскільки, фінансово-господарські операції ТзОВ «ТПК «Бумеранг»з контрагентами документально підтверджені відповідними первинними документами, сплачено у звязку з цим відповідні суми податків за цей період, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про нікчемність таких операцій.

Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків чи недостовірність його відомостей.

Крім того, «фіктивність»діяльності постачальників позивача (яка не є доведеною податковим органом), не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів укладених з контрагентами.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно з ч.2 ст.69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до вимог ст. 71 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Аналізуючи діюче на момент спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкове повідомлення-рішення, яким Позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість правомірним.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова №0001612302/0/26390 від 30.09.2010 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Бумеранг»(ЄДРПОУ 22380339) 3 (три) гривні 40 (сорок) копійок судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова виготовлена у повному обсязі 10 серпня 2011 року.

Суддя Сакалош В.М.