Постанова № 17703766, 03.08.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2011 р. № 2а-6411/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Янчака П.О., представників позивача Ожибко М.І., Щербатої О.М., Огоновського І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Леопрінт»до державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Леопрінт»(далі - ТзОВ «ТД «Леопрінт») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області (далі ДПІ у Пустомитівському районі) з вимогами: визнати недійсними податкові повідомлення-рішення № 0001102350/0 від 03.11.2010 року. та № 0001102350/1 від 30.12.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивачем для отримання податкового кредиту виконано усі передбачені Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) умови щодо включення суми 31603,83 грн., яка виникла в процесі діяльності між ТзОВ «ТД «Леопрінт»та ТзОВ «ТД «Промтех»в суму податкового кредиту . Крім того, позивач зазначає, що усі суми, які були включені до складу податкового кредиту підтверджені належним чином оформленими податковими накладними та платіжними дорученнями, що засвідчують факт придбання товарів та підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту. Позивач також зазначає, що законодавство України не передбачає норми, які б вказували на те, що не подання звітності та несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції впливає на податковий кредит покупця. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на формування кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови щодо отримання такого і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту. Таким чином, вважає, що відповідач прийшов до неправомірних висновків щодо порушення порядку формування ТзОВ «ТД «Леопрінт»податкового кредиту, який передбачає єдиною підставою для формування податкового кредиту - наявність податкових накладних, складених у відповідності до вимог чинного законодавства. Представники позивача просили позов задовольнити в повному обсязі та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання призначене на 03.08.2011 року не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду справи. Представник позивача направив суду факсимільним звязком клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника. Суд дане клопотання відхилив з підстав необґрунтованості, відповідач не надав жодного доказу неможливості забезпечити явку уповноваженого представника. У поданих письмових запереченнях від 11.07.2011 року № 11159/9/10-009 просив у задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки позивачем порушені п.. 1.7.ст.1 пп. 7.2.3 п. 7.2 Закону № 168/97-ВР.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши долучені до матеріалів справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне:

ТзОВ «ТД «Леопрінт»(ідентифікаційний код 36562694) зареєстровано як юридична особа Пустомитівською РДА 23.07.2009 року, перебуває на обліку платника податків в ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області з 24.07.2009 року за № 15604.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області з питань правомірності нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «ТД «Промтех»за період з 01.06.2010 року по 30.06.2010 року проводилась документальна невиїзна перевірка. За результатами проведення якої складено акт перевірки № 1255/234/36562694 від 21.10.2010 року, за наслідками проведення якої за порушення податкового законодавства стосовно позивача були прийняті відповідачем оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Зокрема, на підставі акту перевірки від 21.10.2010 року № 1255/234/36562694 винесено податкове повідомлення - рішення №0001102350/0 від 03.11.2010 року, яким встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР.

Перевіркою встановлено, що позивачем, занижено суму податку на додану вартість в розмірі 31603,83 грн., чим порушено п.1.1 ст.1, п.п. 7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР .

З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «ТД «Леопрінт»не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням скеровувало скарги до ДПІ у Пустомитівському районі, ДПА у Львівській області, ДПА України з проханням скасувати дане податкове повідомлення - рішення, які в подальшому були залишені без задоволення.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був вище згаданий Закон № 168/97-ВР.

Пункт 1.7 ст.1 даного Закону зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у звязку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У червні 2010 року ТзОВ «ТД «Леопрінт»на підставі укладеного договору купівлі продажу № 12/06-10кп від 14.06.2010 року отримано від ТзОВ «ТД «Промтех»матеріали для виробництва етикетної продукції на суму 189623,00 грн., що підтверджується всіма необхідними документами, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с. 30-45), банківськими виписками (а.с. 87-88) надані суду позивачем та надавалися під час перевірки, про що сказано на сторінці 5 акту перевірки від 21.10.2010 року. Вказані документи згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»є первинними документами, що підтверджують факти здійснення господарської діяльності і містять всі необхідні реквізити, передбачені ст.9 вказаного Закону та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом № 88 Мінфіну України від 24.05.1995 року.

Також факт купівлі-продажу підтверджено подорожніми листами та довіреностями на отримання товару виданими керівником ТзОВ «ТД «Леопрінт»відповідно до журналу реєстрації довіреностей за 2009-2010 рік. (а.с.110-113).

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд вважає, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до цього та враховуючи ту обставину, що податкові накладні, виписані для позивача його контрагентом містили всі, передбачені п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР реквізити, а на момент їх виписування контрагент позивача був зареєстрованим платником ПДВ, податковий кредит, сформований позивачем на підставі господарським операцій з вказаною особою, вважається підтвердженим. Також, перевіркою не зафіксований факт наявності в податкових накладних недоліків або порушення порядку їх видачі, що свідчить про їх належність як первинного документу. Товарність операцій податковим органом не оспорюється. Сплата позивачем податку на додану вартість під сумнів податковим органом не ставиться.

З огляду на зазначене, формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з наведеним контрагентом здійснено у відповідності до норм пунктів 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР. Таким чином, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцем. Отже, суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві, факт прийняття платежів постачальниками від отримувача підтверджується копіями поданих позивачем платіжних доручень.

Закон України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 року не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів. І лише у такого постачальника товарів який у складі вартості проданого товару отримав податок на додану вартість виникають зобов'язання стосовно подання звітності та сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів не може нести відповідальність за постачальника. Крім того, для платника податків (підприємства-покупця) не передбачено обовязок й не надано права вимагати від іншого платника податків (підприємства продавця) будь-яких відомостей на підтвердження податкового кредиту.

Відповідач вважає, що ТзОВ «ТД «Промтех»має ознаки нікчемності правочинів.

Суд вважає таку позицію відповідача помилковою виходячи з наступного:

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обовязкова ознака специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем по справі не було надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та ТзОВ «ТД «Промтех»не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обовязків.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. № 327, що діяв на час проведення перевірки, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем по справі правомірність прийняття спірних податкових повідомлень рішень недоведена, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 17-19, 71,72, 94, 160-163, 167, КАС України, суд

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001102350/0 від 03.11.2010 року.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001102350/1 від 30.12.2010 року.

Стягнути з Державного бюджету України в користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Леопрінт»(м. Пустомити, вул. Грушевського, 33; індетифікаційнийний код 36562694) 3 (три) 40 (сорок) коп. судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 08 серпня 2011року.у.

Суддя Сподарик Н.І.

З оригіналом згідно

Суддя Сподарик Н.І.