Постанова № 17703318, 03.08.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2011 року Справа № 1170/2а-1676/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача Проніна Ю.О.,

відповідача Панасенко І.Б., Бєлової І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Інталія” до Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомленнярішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції №0000362360 від 14 квітня 2011 року, яким ТОВ „Інталія” збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 280329 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000352360 від 14 квітня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 243404 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомленнярішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи, а також такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства. Оскільки, господарські операції ТОВ „Інталія” з ТОВ „С.Дж.Р.Груп” за період листопад грудень 2008р., червень, серпень, жовтень, листопад 2009р. та січень 2010р. оформлено відповідними договорами, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі виконаних робіт, має місце факт повного розрахунку позивача за виконані роботи, а також ведення позивачем належного бухгалтерського обліку щодо даних операцій. Також посилався на те, що акт перевірки не містить даних стосовно того, що діяльність контрагентів позивача припинено у встановленому законом порядку, що по вказаним підприємствам анульовано свідоцтва платників ПДВ, що підприємства виключено з ЄДРПОУ. Таким чином, на думку позивача, дії ТОВ „Інталія” були направлені на реальне настання правових наслідків, а отже дані операції були господарськими, порушень з боку позивача не було, наміру не сплачувати податки у позивача не було.

В обґрунтування правомірності віднесення ТОВ „Інталія” до складу податкового кредиту суму ПДВ 194723 грн., позивач посилався на те, що підставою для формування податкового кредиту є належно оформлені податкові накладні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представники відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилалися на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомленьрішень. Оскільки, договори, укладені позивачем з ТОВ „С.Дж.Р.Груп” є фіктивними правочинами, з тих підстав, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до акту Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції №25/23-6/32791484 від 04.04.2011р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ „Інталія” з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до Державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ „С.Дж.Р.Груп” за період листопад грудень 2008р., червень, серпень, жовтень, листопад 2009р. та січень 2010р., перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі за текстом Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся в сумі 224263 грн., у тому числі за 4 квартал 2008р. 61639 грн., за 2009р. 158124 грн., за 1 квартал 2010р. 4500 грн., а також п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі за текстом Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 194723 грн., в тому числі за листопада 2008р. 19285 грн., грудень 2008 р. 30026 грн., березень 2009р. 530 грн., квітень 2009р. 5237 грн., червень 2009р. 23415 грн., серпень 2009р. 10688 грн., вересень 2009р. 42423 грн., листопад 2009р. 17194 грн., грудень 2009р. 42325 грн., січень 2010р. 3600 грн. (т.1 а.с.23-44).

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською обєднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0000362360 від 14.04.2011 року, яким ТОВ „Інталія” збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 280329 грн., в тому числі, 224263 грн. за основним платежем та 56066 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення №0000352360 від 14 квітня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 243404 грн., в тому числі, 194723 грн. за основним платежем та 48681 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.45, 46).

Судом встановлено, що 05.05.2008р. між ТОВ „Авер - Тех” (Замовник) та ТОВ „Інталія” (Підрядник) укладено договір підряду №15/8, відповідно до якого Замовник доручає, а підрядник в межах кошторису виконує на свій ризик власними і залученими силами та засобами, облицювання внутрішніх стін та встановлює архітектурно будівельні вироби з природного каміння, які передбачені проектною документацією, за адресою: м.Харків, просп.Московський, 120 (т.1 а.с.55-68).

24 квітня 2009 року позивачем, з метою виконання вищезазначеного договору, укладено з ТОВ „С.Дж.Р.Груп” договір субпідряду №3-09, згідно умов якого ТОВ „Інталія” (Генпідрядник) доручає, а ТОВ „С.Дж.Р.Груп” (Субпідрядник) зобовязується виконати згідно проектної документації облицювання вхідних груп та фасадної частини будівлі плитами з природного каміння, за адресою: м.Харків, просп.Московський, 120. (т.1 а.с.69-71)

09.07.2008 р. між ПП „Фаворіт Стоун” (Замовник) та ТОВ „Інталія” (Підрядник) укладено договір підряду №21/08, відповідно до якого Замовник зобовязується виконати роботи з укладки гранітної продукції на обєкті: житловий будинок за адресою: м.Київ, вул. Інститутська, 18, а Замовник прийняти та оплатити виконані роботи відповідно до умов даного договору. (т.1 а.с.90)

Крім того, позивачем укладено з ТОВ „С.Дж.Р.Груп” договір підряду №25/08 від 01 жовтня 2008 року, відповідно до якого ТОВ „Інталія” (Замовник) доручає, а ТОВ „С.Дж.Р.Груп” (Підрядник) зобовязується виконати згідно проектної документації облицювання вхідних груп та фасадної частини будівлі плитами з природного каміння, за адресою: м.Київ, вул.Інститутська, 18 (житловий будинок). (т.1 а.с.92-93,96,97).

Факти отримання позивачем від ТОВ „С.Дж.Р.Груп” вищезазначених робіт згідно договорів №3-09 від 24 квітня 2009 року та №25/08 від 01 жовтня 2008 року підтверджуються актами прийманняпередачі виконаних робіт (т.1 а.с.73-77, 98-100).

Крім того, факти отримання ТОВ „Авер - Тех” та ПП „Фаворіт Стоун” від ТОВ „Інталія” робіт згідно договорів №15/8 від 05.05.2008р. та №21/08 від 09.07.2008р. підтверджуються актами прийманняпередачі виконаних робіт (а.с.78-89, 101-104).

Позивач, в свою чергу, на виконання вищезазначених договорів з ТОВ „С.Дж.Р.Груп” та згідно актів прийманняпередачі виконаних робіт, перераховано на поточний рахунок ТОВ „С.Дж.Р.Груп” суму вартості виконаних робіт, що підтверджується виписками з особового рахунку позивача (т.1 а.с.166-235).

До того ж, матеріали справи містять копії податкових та видаткових накладних, подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, які підтверджують придбання та транспортування матеріалів, з яких було виконано роботи за вищевказаними договорами. Так, в даних договорах №15/8 від 05.05.2008р. та №21/08 від 09.07.2008р. міститься посилання на те, що генпідрядник (ТОВ „Інталія”) зобовязаний забезпечити субпідрядника (ТОВ „С.Дж.Р.Груп”) водою, електроенергією, необхідними основними та допоміжними матеріалами, автотранспортом.

По розрахунках з ТОВ „С.Дж.Р.Груп” згідно договорів №15/8 від 05.05.2008р. та №21/08 від 09.07.2008р. позивачем було віднесено до складу валових витрат вартість виконаних робіт в сумі 897053 грн..

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом Закон №996-XIV) первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ „С.Дж.Р.Груп” є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення даної господарської операції.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР господарською діяльністю є будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із змісту п.11.2. ст.11 Закону №334/94-ВР, якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку, є або документи, що підтверджують оплату вартості товару, або документи, що підтверджують отримання товару. При цьому, п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №334/94-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки ТОВ „С.Дж.Р.Груп” є компенсацією за виконані роботи, а також наявність документального підтвердження виконання вищезазначеної операції, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) суми нарахованих (сплачених) витрат за виконані ТОВ „С.Дж.Р.Груп” роботи. Що означає відсутність у відповідача правових підстав для визначення позивачу суми грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 280329 грн., у тому числі, за основним платежем 224263 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 56066 грн..

При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ „С.Дж.Р.Груп” та ТОВ „Інталія”, є фіктивними правочинами в силу вимог ст.234 ЦК України. Оскільки, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договорів та їх виконання, дана юридична особа була зареєстрована в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, про що свідчить витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (т.2 а.с.41-42).

До того ж, у відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно вимог статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Таким чином, фіктивний правочин не є нікчемним правочином, а є оспорюваним правочином, тобто таким, визнання якого недійсним здійснюється тільки в судовому порядку.

Відповідачем не надано рішення суду, яке набрало чинності, про визнання недійсними установчих документів ТОВ „С.Дж.Р.Груп”, а отже, такий висновок відповідача є передчасним.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Отже, в силу вказаної норми, правочин, укладений недобросовісними платниками з метою ухилитися від оподаткування, є нікчемним, а тому не породжує правових наслідків та підлягає виключенню з податкового обліку усіх учасників такого правочину.

В судовому засіданні відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що правочини позивача щодо виконання робіт були укладені з метою, що суперечить інтересам держави, і в тому числі в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Крім того, в обґрунтування фіктивної діяльності ТОВ „С.Дж.Р.Груп”, відповідач посилається на пояснення директора Якимця А.В.. Суд вважає, що пояснення директора підприємства не можуть бути єдиним та достатнім доказом обґрунтованості висновків викладених в акті перевірки.

Суд зазначає, що згідно вимог статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Згідно частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, чинним законодавством передбачено, що укладення правочину від імені юридичної особи неповноважною особою не є наслідком визнання такого правочину недійсним. Відповідачем не надано доказів того, що позивач був обізнаний про обмеження повноважень особи, яка укладала правочини від імені ТОВ „С.Дж.Р.Груп”, і що такі обмеження дійсно мали місце.

Крім того, відповідачем не доведено, що ТОВ „С.Дж.Р.Груп” було створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

До того ж, суд зазначає, що згідно ст.838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Крім того, ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобовязується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу.

Порядок укладення та виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції будівель і споруд та технічного переоснащення діючих підприємств (капітальне будівництво об'єктів), а також комплексів і видів робіт, пов'язаних із будівництвом об'єктів визначений Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду у капітальному будівництві, які прийняті відповідно до положень Цивільного кодексу України та затверджені постановою Кабінету Міністрів України №668 від 01.08.2005.Відповідно до пункту 2 Загальних умов ці умови є обовязковими для врахування під час укладення та виконання договорів підряду у будівництві незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників).

Пунктом 5 Загальних умов визначено, що істотними умовами договору підряду є: найменування та реквізити сторін; місце і дата укладення договору підряду; предмет договору підряду; договірна ціна; строки початку та закінчення робіт (будівництва об'єкта); права та обов'язки сторін; порядок забезпечення виконання зобов'язань за договором підряду; умови страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об'єкта будівництва; порядок забезпечення робіт проектною документацією, ресурсами та послугами; порядок залучення субпідрядників; вимоги до організації робіт; порядок здійснення замовником контролю за якістю ресурсів; умови здійснення авторського та технічного нагляду за виконанням робіт; джерела та порядок фінансування робіт (будівництва об'єкта); порядок розрахунків за виконані роботи; порядок здачі-приймання закінчених робіт (об'єкта будівництва); гарантійні строки якості закінчених робіт (експлуатації об'єкта будівництва), порядок усунення недоліків; відповідальність сторін за порушення умов договору підряду; порядок врегулювання спорів; порядок внесення змін до договору підряду та його розірвання. У договорі підряду сторони можуть передбачати інші важливі для регулювання взаємовідносин умови.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори №3-09 від 24 квітня 2009 року та №25/08 від 01 жовтня 2008 року укладені між ТОВ „Інталія” та ТОВ „С.Дж.Р.Груп” є дійсними та не були оскаржені в судовому порядку, таким чином вони є такими, на підставі яких виникли права і обовязки сторін даних угод.

В судовому засіданні представники відповідача посилалися на те, що позивачем протягом перевіряємого періоду завищено суму податкового кредиту на суму 179410 грн. та занижено податок на додану вартість на суму 194723 грн..

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), повязаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Згідно п.7.1 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При здійсненні господарської операції у момент виникнення податкових зобовязань продавця складається податкова накладна у двох примірниках.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із аналізу статей Закону 168/97-ВР слідує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР, а також підставою бюджетного відшкодування суми ПДВ в наступному періоді, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), повязаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Судом встановлено, що також не спростовується і в акті перевірки, та не заперечувалось представниками відповідача в судовому засіданні, що ТОВ „С.Дж.Р.Груп”, станом на час укладення договорів з позивачем було платником податку на додану вартість та мало право складати первинні документи відповідно до вимог Закону 168/97-ВР.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону 168/97-ВР платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону 168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Також, необхідно зазначити, що пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, суд вважає за необхідне визнати обґрунтованим застосування цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. Статті Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, виникнення у платника податку на прибуток права на віднесення понесених витрат до складу валових витрат, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Саме таку правову позицію викладено в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 11.11.2010 р. у справі № К-23404/07, від 28.10.2010 р. у справі № К-19470/07, від 08.07.2010 р. у справі № К-23280/07, інформаційному листі ВАСУ від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та сум витрат до складу валових витрат, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Юридичний статус ТОВ „С.Дж.Р.Груп” підтверджується витягом з ЄДР від 05.07.2011р. (т.2 а.с.41-42). Тобто, контрагент позивача - ТОВ „С.Дж.Р.Груп” на момент проведення господарських операцій не ліквідований, діяльність його в установленому законом порядку не припинена, з ЄДР підприємство не виключено, є платником ПДВ. Відповідачем не надано доказів анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ „С.Дж.Р.Груп”.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього субєкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі „Інтерсплав проти України”).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ „С.Дж.Р.Груп” наданих робіт підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого останнім ПДВ до податкового кредиту.

Також, враховуючи встановлений в судовому засіданні факт правомірності та обґрунтованості віднесення позивачем до валових витрат на придбання робіт суми нарахованих (сплачених) витрат за виконані роботи, суд дійшов висновку про правомірність визначення позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 194723 грн., сплачену позивачем у звітному періоді у звязку з отриманням у ТОВ „С.Дж.Р.Груп” послуг. Що означає протиправність визначення податковим органом позивачу суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 243404 грн., у тому числі, за основним платежем 194723 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 48681 грн..

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції.

Наведене вище свідчить про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття Кіровоградською обєднаною державною податковою інспекцією оскаржуваних податкових повідомленьрішень.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати в розмірі 03 грн. 40 коп., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ТОВ „Інталія”.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції №0000362360 від 14 квітня 2011 року, яким товариству з обмеженою відповідальністю „Інталія” збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 280329 (двісті вісімдесят тисяч триста двадцять) грн., у тому числі, за основним платежем 224263 (двісті двадцять чотири тисячі двісті шістдесят три) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 56066 (пятдесят шість тисяч шістдесят шість) грн..

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції №0000352360 від 14 квітня 2011 року, яким товариству з обмеженою відповідальністю „Інталія” збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 243404 (двісті сорок три тисячі чотириста чотири) грн., у тому числі, за основним платежем 194723 (сто девяносто чотири тисячі сімсот двадцять три) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 48681 (сорок вісім тисяч шістсот вісімдесят одна) грн..

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю “Інталія” з Державного бюджету України судові витрати в сумі 3,40 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 08.08.2011р..

Cуддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина