Ухвала суду № 1769452, 10.04.2008, Харківський апеляційний адміністративний суд

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДПІ у Київському районі м. Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, просив визнати недійсними угоди про надання послуг № 35-1 від 01.10.05 р., № 42-6 від 01.01.06 р. та додаткову угоду № 1 від 01.07.06 р., укладені між ПФ «Росток» та ППКФ «Дімон і Ко» на підставі ст. 215 ЦК України; визнати фіктивними вищевказані договори та додаткову угоду на підставі ст. 234 ЦК України; визнати недійсними господарські зобов'язання ПФ «Росток» та ППКФ «Дімон і Ко», які виникли на підставі вищевказаних угод та додаткової угоди як такі, що суперечать інтересам держави та суспільства відповідно до ст. 207 ГК України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.08 р. у задоволенні адміністративного позову ДПІ у Київському районі м. Харкова до Приватної фірми “Росток”, Приватного підприємства Комерційна фірма “Дімон і Ко” про визнання недійним господарського зобов'язання було відмовлено.

Позивач не погодився з постановою суду та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.08 р. по справі № 2а-509/08р. та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що постанова є необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: законів України “Про державну податкову службу в Україні”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про ПДВ”, ст. 69, ст. 70, ст. 159, ст. 163 КАС України.

Відповідач, Приватна фірма “Росток”, подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.08 р. по справі № 2а-509/08, а апеляційну скаргу позивача без задоволення, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, постанову суду першої інстанції, вислухавши осіб, що прибули в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі ч. 1 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», направлення № 914 від 31.05.07 р., виданого позивачем, відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на 2 квартал 2007 р., позивачем з 31.05.07 р. по 20.06.07 р. проводилася виїзна планова перевірка Приватної фірми “Росток” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.05 р. по 31.12.06 р., за результатами якої був складений акт № 2844/235/30289322 від 27.06.07 р.

В ході перевірки було встановлено, що між ППКФ «Дімон і Ко» та ПФ «Росток» були укладені договори про надання послуг № 35-1 від 01.10.05 р., № 42-6 від 01.01.06 р. та додаткова угода від 01.07.06 р. до договору № 42-6 від 01.01.06 р. На виконання умов вищезазначених договорів ПФ “Росток” придбав розвантажувально-навантажувальні та фасувальні послуги на підставі актів виконаних робіт.

За даними перевіряючих сума проведених операцій між ПФ “Росток та ППКФ “Дімон і Ко” за вказаний період склала 3529731,23 грн., з яких: 2721863, 82 грн. - сума отриманих послуг, 807867,41 грн. - поставка ТМЦ. Крім того, ППКФ “Дімон і Ко” була виписана податкова накладна від 30.06.06 р. на загальну суму 598068,9 грн. (в т.ч. ПДВ 99678,15 грн.).

Перевіркою також було встановлено, що ПФ “Росток” по даті актів виконаних робіт відносив суми витрат по них до складу валових витрат та відображав у складі витрат в деклараціях з податку на прибуток. Але перевіркою було встановлено, що ПФ “Росток” протягом періоду, що перевірявся не проводило розрахунків за отримані послуги, у зв'язку з чим станом на 31.12.06 р. на підприємстві лічиться кредиторська заборгованість перед ППКФ “Дімон і Ко” на суму 3529731,23.

Під час проведення перевірки був опитаний начальник цементного складу ПФ «Росток» гр. ОСОБА_1., який у поясненнях від 13.06.07 р. повідомив, що працює на ПФ «Росток» з моменту утворення фірми. Розвантаження вагонів у силосні банки здійснює він особисто разом з вантажником, фасування цементу із силосної банки проводить також безпосередньо він разом із вантажником за допомогою камерного насосу. Фасовані мішки з цементом навантажуються в машини за допомогою транспортера, на якому при навантаженні працює особисто він разом з вантажником. Зазначене пояснення було відібрано ст. о/у СО ОВС УПМ ДПА у Харківській області Купченко В.В.

Також за твердженням позивача під час проведення перевірки для підтвердження взаємовідносин з ПФ «Росток» на адресу ППКФ «Дімон і Ко» був направлений запит № 2335/10/35-013 від 22.06.07 р., на який отримана відповідь про відсутність господарських правовідносин з ПФ «Росток».

На підставі вищенаведених обставин позивачем був зроблений висновок про наявність у ПФ «Росток» протиправного умислу на укладання господарських зобов'язань, що суперечать інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів, погоджуючись із загальним висновком суду першої інстанції вважає доцільним відмітити, що висновки про протиправність умислу першого відповідача при укладанні договорів та додаткової угоди ґрунтується лише на поясненні працівника ПФ «Росток» та відповіді директора ППКФ «Дімон і Ко», у зв'язку з чим слід зауважити, що дані документи не можуть бути прийняті як доказ поправності укладених господарських зобов'язань з наступних підстав.

Як вбачається з копії пояснення від 13.06.07 р. гр. ОСОБА_1., воно було відібрано працівником УПМ ДПА в Харківській області. Але ст. о/у Купченко В.В. (або Купченко В.В.) серед осіб, які проводили перевірку, не вказаний. Також відсутні відомості стосовно того, в межах якого провадження по кримінальній справі, порушеної станом на 13.06.07 р., пояснення відібрані, яка оцінка йому надана судом при розгляді цієї кримінальної справи. Також слід відмітити, що підпис гр. ОСОБА_1. ніким не засвідчений, а підпис особи, яка прийняла пояснення на наданій до матеріалів справи копії взагалі відсутній.

Згідно постанови про порушення кримінальної справи від 30.08.07 р., кримінальна справа була порушена СВ управління податкової міліції лише 30.08.07 р., а не до проведення планової виїзної перевірки ПФ «Росток».

Також як доказ наявності у ПФ «Росток» протиправного умислу позивачем до матеріалів справи надана копія відповіді директора ППКФ «Дімон і Ко» на ім'я керівника УБВДОЗШ ДПА у Харківській області. Проте копія вказаного документа не має дати його складання та направлення, позначки про реєстрацію в ДПА. Також представником позивачем не надані пояснення яким чином, коли і при яких обставинах цей документ (його копія) потрапив до ДПІ Київського району м. Харкова (відсутній доказ передачі вказаної відповіді від УБВДОЗШ ДПА у Харківській області до ДПІ Київського району м. Харкова).

Крім того, на копії відповіді стоїть підпис директора ППКФ «Дімон і Ко» гр. Чичивілової Т.В., тоді як договори та додаткова угода від імені цього підприємства укладалася гр. ОСОБА_2Але позивачем не надані докази того, що з моменту укладання оскаржених договорів та угоди на підприємстві відбулася зміна керівництва і що особа, яка підписала відповідь має на це повноваження.

З урахуванням вищенаведених обставин у відповідача не було належних підстав ґрунтувати висновки акту перевірки лише на поясненнях працівника підприємства без дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що посилаючись на вищенаведені документи як докази, позивач не взяв до уваги вимоги ст. 70 КАС України, відповідно до яких докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги, а обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Позивачем до матеріалів справи надана копія постанови Дзержинського районного Суду м. Харкова від 28.09.07 р., що набула законної сили, якою скасована постанова про порушення кримінальної справи від 30.08.07 р. і у порушенні кримінальної справи у відношенні гр. ОСОБА_3. відмовлено. Оскільки в даному судовому рішенні не встановлювалися обставини про наявність або відсутність протиправного умислу при укладанні оскаржених в даному провадженні господарських зобов'язань, то колегія суддів не бере до уваги вказану постанову.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього кодексу, також якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Судом першої інстанції було запропоновано позивачу надати інші доводи в обґрунтування позовних вимог, однак доказів на їх обґрунтування податковим органом не було надано.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, що позивачем не доведені обставини у підтвердження того, що, укладаючи договори № 35-1 від 01.10.05 р., № 42-6 від 01.01.06 р. та додаткову угоду від 01.07.06 р., на підставі яких виникло господарське зобов'язання, перший відповідач діяв з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно п. 6 Постанови Верховного Суду України № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та за наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Крім цього суд першої інстанції вірно зазначив, що положення ст. 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Але, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодних доказів того, що оскаржені договори та угода (правочини) були укладені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Таким чином позивачем не доведена наявність підстав для визнання оскаржених правочинів фіктивними.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що відповідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, яка в свою чергу встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. В цій нормі передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі і правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недотримання відповідачами при укладанні оскаржених правочинів жодної з перелічених вимог ст. 203 ЦК України позивачем не доведено належними доказами (з урахуванням положень ст. 70 КАС України), а тому судом першої інстанції зроблений правомірний висновок про недоведеність позовних вимог в цій частині.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку стосовно того, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.08 р. по справі № 2а-509/08 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 160, 163, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.08 р. по справі № 2а-509/08 - залишити без задоволення.