Рішення № 17688559, 19.07.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 301

РІШЕННЯ

Іменем України

19.07.2011Справа №5002-16/1581.1-2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корунд-Плюс» (95000, м. Сімферополь, вул.. Кубанська,18, ідентифікаційний код 34523543)

До відповідача Державного підприємства «Лівадія» (98600, м. Ялта, вул.. Виноградна,2, ідентифікаційний код 00412760)

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні ДП «Лівадія», - Міністерство аграрної політки України (01001, м. Київ, вул.. Хрещатик,24)

Рада Міністрів Автономної республіки Крим (95000, м. Сімферополь, пр.. Кірова,13)

Про спонукання до виконання певних дій.

За зустрічним позовом Державного підприємства «Лівадія» (98600, м. Ялта, вул.. Виноградна,2, ідентифікаційний код 00412760)

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Корунд-Плюс» (95000, м. Сімферополь, вул.. Кубанська,18, ідентифікаційний код 34523543)

Про визнання недійсним інвестиційного договору.

За участю прокуратури АР Крим (95000, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська,21)

Суддя ГС АР Крим М.О.Білоус

представники:

Від позивача (відповідача по зустрічному позову) не зявився

Від відповідача (позивача по зустрічному позову) ОСОБА_1, довіреність постійна від 11.01.2011 р.

Від третіх осіб 1) не зявився (пояснення)

2) ОСОБА_2 представ., дов. від 24.02.2011р.

Прокурор АР Крим не зявився

Обставини справи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Корунд-Плюс» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Державного підприємства «Лівадія», в якій просить суд зобовязати ДП «Лівадія» протягом пяти календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили надати позивачу належним чином засвідчені копії державного акту на право постійного користування землею № ІІ-КМ № 002304 від 06 грудня 1999 року та висновку державної експертизи землевпорядної документації № 481-07 від 13 квітня 2007 року, а також зобовязати ДП «Лівадія» протягом пяти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили видати на імя ТОВ «Корунд Плюс» довіреність в редакції, наданій позивачем суду.

За зустрічним позовом ДП «Лівадія» до відповідача ТОВ «Корунд-Плюс» просить визнати недійсним інвестиційний договір від 12.06.2008 р., укладений між сторонами.

Рішенням ГС АР Крим від 01.06.2009 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.08.2009 р., первісний позов задоволено у повному обсязі, в задоволені зустрічного позову відмовлено ( а.с. 61-67, 92-99).

Постановою Вищого Господарського суду від 24.02.2011 р. частково було задоволено касаційне подання прокурора АРК, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.08.09 р., рішення ГС АРК від 01.06.09 р. у справі № 2-22/2536-2009 скасовано, а матеріали справи скеровані для нового розгляду до Господарського суду АРК.

Ухвалою ГС АР Крим від 20.04.2011 р. справу було прийнято до провадження суддею Білоус М.О. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Міністерство аграрної політики України. (а.с.142-143)

Ухвалою ГС АР Крим від 27.05.2011 р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Раду Міністрів Автономної республіки Крим.

В процесі розгляду справи 15.06.2011 р. на адресу суду від ДП «Лівадія» надійшли заперечення по первісному позову, в яких позивач за зустрічним позовом просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Корунд-Плюс».

Позивач (відповідач по зустрічному позову) не забезпечив явку свого представника в судове засідання, не надав суду затребуваних документів, незважаючи на те, що про день та час слухання справи був повідомлений належним чином рекомендованою поштою за адресою, вказаною у позові та за юридичною адресою.

В судовому засіданні 19.07.2011р. відповідач (позивач по зустрічному позову) вимоги ТОВ «Корунд Плюс» не визнав та звертав увагу суду на те, що Міністерство аграрної політики України не надавало дозвіл на укладення спірного договору, а вілучення земельної ділянки суперечить статуту ДП «Лівадія» та нормам земельного законодавства, а тому наполягав на відмові в задоволення первісного позову та задоволенні зустрічного позову.

Також, заявами від 14.07.2011р. та від 19.07.2011р. позивач по зустрічному позову надіслав додаткові документи, які були залучені судом до матеріалів справи.

Представник Ради Міністрів АР Крим у судове засідання 19.07.2011р. зявився, підтримав позовні вимоги позивача по зустрічному позову та наполягав на їх задоволенні, а у задоволенні первісного позову просив суд відмовити.

Міністерство аграрної політики України не забезпечило явку свого представника в судове засідання, однак 18.07.2011р. спрямувало на адресу суду письмові пояснення, в яких просить суд відмовити ТОВ «Корунд -Плюс» у задоволенні позовних вимог. Надані пояснення були залучені судом до матеріалів справи.

При цьому, вказує, що Міністерство аграрної політики України у даний час перебуває у стані реорганізації.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, суд також враховує, що розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України та строк розгляду справи продовжувався в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи, заслухавши пояснення представників відповідача та 3-ї особи, суд

ВСТАНОВИВ :

Вищий господарський суд України, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, вказував на те, що ухвалюючи судові акти у справі суди дійшли передчасних висновків, що укладений між сторонами інвестиційний договір за своїми ознаками є договором будівельного підряду, який регулюється приписами ст. 875 та 318 Цивільного кодексу України. При цьому, Вищий господарський суд України також виходив із положень норм Закону України «Про інвестиційну діяльність» та вказував, що не встановлено чи надавало Міністерство аграрної політики України як орган управління спірним майном дозвіл ДП «Лівадія» на інвестування вказаного майна в будівництво обєкту інвестування.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Дослідивши умови інвестиційного договору від 12.06.2008 р., виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, суд дійшов наступного висновку.

12.06.2008 р. між ТОВ “Корунд-Плюс” (Інвестор) та ДП “Лівадія” був укладений інвестиційний договір, відповідно до п. п. 1.1, 4 якого сторони своїми силами, засобами, за рахунок власних та залучених коштів та матеріальних ресурсів (сировини, будівельних матеріалів, обладнання тощо) здійснюють інвестування будівництва сільськогосподарського комплексу, відповідно до ДБН Б.2.4-3-95 “Генеральні плани сільськогосподарських підприємств”, на земельній ділянці орієнтовною площею 0,4700 га, розташованою за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Виноградна, район будинку № 2, що знаходиться на території Лівадійської селищної Ради (далі Обєкт інвестування), з метою отримання у власність завершеного будівництвом Обєкту інвестування в частках, визначених цим Договором ( т.1, а.с. 10-14).

Згідно з п.1.3. договору Замовник здійснює інвестування в будівництво Обєкту інвестування шляхом: 1.4.1 виконання функцій «Замовника будівництва», які визначені цим договором.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору інвестор здійснює інвестиції у формі капітальних вкладень в обєкт інвестування. Інвестор самостійно, в порядку, визначеному законодавством, веде бухгалтерський та податковий облік всіх витрат, здійснених в процесі виконання договору та відносить такі витрати на капітальні витрати.

Обсяг інвестицій, які необхідні для виконання Договору, визначається інвестором поетапно згідно з «Пправилами визначення вартості будівництва» (ДБН Д.1.1-1-2000 із змінами та доповненнями) ( п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 6.1 вказаного договору за виконання обовязків, визначених цим договором з дня підписання акту розподілу площі обєкту інвестування:

6.1.1. замовник отримує у власність 10% від площі завершеного будівництвом обєкту інвестування;

6.1.2. інвестор отримує у власність 90% від площі завершеного будівництвом обєкту інвестування.

Пунктом 6.2 вказаного договору, визначено, що конкретний перелік приміщень та площ обєкту інвестування, що переходять у власність сторін буде визначений у додатку до договору, який є невідємною частиною, після розробки та затвердження проектно кошторисної документації на Обєкт інвестування.

Витрати, повязані з реєстрацією прав власності, зокрема послуги органів БТІ з інвентаризації Обєкту інвестування, виготовлення технічних паспортів, витрати на виготовлення та видачу свідоцтва про право власності на відповідні площі у Обєкті інвестування Сторони несуть самостійно.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов до висновку, що договір, укладений між сторонами є за своєю суттю договором про інвестиційну діяльність, а відтак до правовідносин між сторонами необхідно застосувати положення Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Преамбулою Закону України “Про інвестиційну діяльність” визначені загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Виходячи із норм ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції на момент виникнення спірних відносин) інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Частина 3 статті 4 вказаного Закону вказує, що об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Відповідно до ст. 5 вказаного Закону суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

З урахуванням вказаного, інвестору повинно належати право розпорядження майновими та інтелектуальними цінностями, про це також вказував і Вищий Господарський суд України в своєї постанові від 24.02.11 р. у даній справі.

Згідно зі Статутом ДП «Лівадія», затвердженого Розпорядженням Міністерства аграрної політики України № 05 від 27.01.06 р., Державне підприємство «Лівадія» було створено, як державне підприємство радгосп завод «Лівадія» Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 26.12.05 р. № 747 «Про перейменування державних підприємств «Державне підприємство радгосп завод «Лівадія» перейменоване в Державне підприємство «Лівадія». (т.1., а.с.40-48)

ДП «Лівадія» є правонаступником майнових прав і обовязків державного підприємства радгосп заводу «Лівадія». Підприємство входить до складу Національного виробничо аграрного обєднання «Масандра».

Підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Міністерство аграрної політики України.

Відповідно до п. 4.5. Статуту ДП «Лівадія» підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законодавством. Відчужувати, віддавати в заставу майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів, що належать до основних фондів, здавати в оренду комплекси структурних одиниць та підрозділів Підприємство має право лише за попередньою згодою Органу управління майном в порядку визначеному законодавством.

В даному випадку, таким органом управління майном є Міністерство аграрної політики України.

Пунктом 16 ст. 4 Положення про Міністерство аграрної політики, яке діяло під час укладення спірного договору, Мінагрополітики України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Стаття 4 Закону України «Про управління обєктами державної власності», в редакції на момент виникнення відносин, суб'єкти управління об'єктами державної власності, в тому числі є міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Відповідно до п. 20 ст. 6 Закону України «Про управління обєктами державної власності» погоджують підпорядкованим підприємствам, установам, організаціям відповідно до законодавства договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №703 р від 07.05.2008 р. “Питання укладення деяких договорів” для підвищення ефективності управління об'єктами державної власності, забезпечення прозорої процедури їх відчуження та недопущення порушення інтересів держави центральним органам виконавчої влади, іншим суб'єктам управління об'єктами державної власності, у тому числі Національній та галузевим академіям наук: забезпечити укладення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання), господарськими товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, договорів комісії, доручення, управління майном виключно на підставі відповідних рішень Кабінету Міністрів України.

Всупереч ст. 33 ГПК України, доказів того, що спірний договір 12.06.2008 р. був укладений за наявності відповідного рішення із дозволом ДП “Лівадія” на інвестування вказаного майна земельної ділянки в будівництво Обєкту інвестування в матеріалах справи відсутні, а також не було надано сторонами під час розгляду справи.

Натомість, в матеріалах справи є лист Міністерства аграрної політики та продовольства України від 09.06.11 р., адресований ДП «Лівадія», в якому повідомляється, що Мінагрополітики не погоджувало зазначений договір ( т.2, а.с. 63), а також письмові пояснення Міністретсва аграрної політики та продовольства України адресовані суду. (т.2, а.с.72-73).

На це також звертав увагу і представник 3-ї особи Ради Міністрів АРК в своїх поясненнях ( т.2 а.с. 51-52).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи, що спірний договір був укладений сторонами всупереч зазначених вище вимог законодавства, а також у відсутність дозволу Міністерства аграрної політики України, як органу управління спірним майном ДП «Лівадія», суд дійшов до висновку про задоволення зустрічних позовних вимог ДП «Лівадія».

Що стосується вимог по первісному позову, позивач обґрунтовує тим, що вказаний договір є підставою для виконання зобовязань в натурі, посилаючись на норми ст.ст. 509,628,875 ЦК України, 193 ГК України та п. 5.2., 5.9.12 Договору, просить суд зобовязати ДП «Лівадія» протягом пяти календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили надати позивачу належним чином засвідчені копії державного акту на право постійного користування землею № ІІ-КМ № 002304 від 06 грудня 1999 року та висновку державної експертизи землевпорядної документації № 481-07 від 13 квітня 2007 року, а також зобовязати ДП «Лівадія» протягом пяти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили видати на імя ТОВ «Корунд Плюс» довіреність в редакції, наданій позивачем суду.

При цьому, позивач по первісному позову посилається на лист від 13.11.2008 р., згідно з яким ТОВ «Корунд-Плюс» просив ДП «Лівадія» у 7-денний строк з моменту отримання даного листа надати ТОВ «Корунд-Плюс» належним чином засвідчені копії державного акту на право постійного користування землею № II-КМ № 002304 від 06.12.1999 р. та висновку державної експертизи землевпорядної документації № 481-07 від 13.04.2007 р., а також протягом 3 календарних днів з моменту отримання даного листа надати Інвесторові належним чином оформлену довіреність на право вчинення передбачених зазначеним Договором дій ( а. с. 15 ). Але, ДП «Лівадія» ухилилось від надання цих документів, а відтак позивач вважає, що відповідач повинен виконати умови договору від 12.06.08 р.

П.унктом 4.1. Договору визначений обєкт інвестування, а саме земельна ділянка орієнтованою площею 0,4700 га за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Виноградна, район будинку № 2, що знаходиться на території Лівадійської селищної ради.

Проте, позивач посилається на номер та дату державного акту, в якому не має земельної ділянки площею 0,4700 га за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Виноградна, район будинку № 2.

Більш того, вказаний державний акт № ІІ-КМ № 002304 від 16.12.99 р. виданий Масандрівською селищною радою народних депутатів м. Ялта, згідно з яким землекористувачу надається у постійне користування земельна ділянка площею 117,72 га в межах згідно з планом ( а.с. 4-9), а відтак вимоги позивача в цій частині ні як не повязані з обєктом інвестування, що є предметом спірного договору.

Що стосується вимоги позивача щодо зобовязання відповідача видачі доручення зі змістом, викладеним у позовній заяві, суд також не знаходить підстав для задоволення цих вимог, оскільки п. 5.9.12 Договору від 12.06.08 р. сторонами визначено, що права та обовязки інвестора з будівництва Обєкту інвестування реалізуються без довіреності Замовника, на підставі даного Договору. Замовник підтверджує, що цим Договором уповноважує Інвестора виконувати усі функції «замовника будівництва», визначені даним договором.

В разі наявності відповідного письмового звернення інвестора, замовник протягом трьох календарних днів зобовязується надати інвестору довіреність на право вчинення дій згідно Договору.

Проте, в умовах договору відсутній текст самої довіреності, яка узгоджена сторонами, виходячи із вимог ч. 1 ст. 626, ст. 628 ЦК України, а відтак зобовязання відповідача по первісному позову видати доручення наведеного позивачем змісту є невірно обраним способом захисту своїх прав, оскільки позивачем в даному випадку не ставиться питання про внесення змін до умов договору.

Більш того, як вже зазначалось вище, договір від 12.06.2008 р. був укладений з порушенням норм чинного законодавства України та підлягає визнанню недійсним за зустрічним позовом, а відтак суд не знаходить законних підстав для задоволення вимог по первісному позову.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що в задоволенні первісного позову слід відмовити та задовольнити вимоги по зустрічному позову ДП «Лівадія», визнати недійсним інвестиційний договір від 12.06.2008р, укладений між ТОВ «Корунд-Плюс» та ДП «Лівадія».

Судові витрати по первісному позову суд покладає на позивача, а по зустрічному позову на відповідача згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, враховуючи, що відповідно до п.6.ч.2. ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» розмір із позовних заяв немайнового характеру складає 5 неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що дорівнює 85,00 грн., а тому сума зайвого державного мита, сплаченого відповідачем при подачі зустрічного позову у розмірі 312,50 грн., підлягає поверненню у сумі 227,50 грн.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні первісного позову - відмовити.

2.Задовольнити зустрічний позов.

3.Визнати недійсним інвестиційний договір від 12.06.2008 р., укладений між ТОВ «Корунд-Плюс» та ДП «Лівадія».

4.Стягнути з ТОВ «Корунд-Плюс» (код ЄДРПОУ 34523543, юр. адреса: м. Ялта, вул. Кірова, 27-а, поштова адреса: 95000, м. Сімферополь, вул.. Кубанська, 18, р/р 26009515023760 в АКІБ «Укрсиббанк», МФО 351005) на користь Державного підприємства «Лівадія» (код ЄДРПОУ 00412760, юр. адреса: 98655, м. Ялта, смт. Лівадія, вул.. Виноградна, 2, р/р 26009515023760 в АКБ «Укрсоцбанк», МФО 324270) 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

5.Повернути Державному підприємству «Лівадія» (код ЄДРПОУ 00412760, юр. адреса: 98655, м. Ялта, смт. Лівадія, вул.. Виноградна, 2, р/р 26009515023760 в АКБ «Укрсоцбанк», МФО 324270) зайво сплачено державне мито квитанцією №1260936 від 18.05.2009р. у розмірі 227, 50 грн.

6.Видати накази після набранням рішення законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБілоус М.О.