Постанова № 17688370, 10.08.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"10" серпня 2011 р. Справа № 5023/1761/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддіОстапенка М.І.,

суддівГончарука П.А., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Карпос"

нарішення господарського суду Харківської області від 10 травня 2011 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 червня 2011 року

у справі№ 5023/1761/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробний комплекс ЛТД"

дотовариства з обмеженою відповідальністю "Карпос"

простягнення 393 485,31 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –Дерманська К.О.

відповідача –Миськів С.О.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробний комплекс ЛТД" звернулось до господарського суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Карпос" про стягнення 393 485,31 грн. заборгованості за договором поставки № 205/0710 162-мпк/26.07 від 19 липня 2010 року, яка складається з 365 015,86 грн. основного боргу, 17 372,15 грн. пені, 7 734,95 грн. інфляційних втрат і 3 362,35 грн трьох відсотків річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10 травня 2011 року (суддя –Г.Сальнікова), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 червня 2011 року (головуючий – О.Істоміна, судді –С.Барбашова, А.Білецька), позов задоволено. Стягнено з відповідача 365 015,86 грн. основного боргу, 17 372,15 грн. пені, 7 734,95 грн. інфляційних втрат, 3 362,35 грн трьох відсотків річних та судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення –без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 19 липня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "М`ясопереробний комплекс ЛТД" (постачальник) і товариством з обмеженою відповідальністю "Карпос" (покупець) було укладено договір поставки № 205/0510 162-мпк/26.07, за яким постачальник зобов'язався у порядку та строки, встановлені даним договором, передати у власність покупця товар, у визначеній кількості, відповідної якості та за узгодженою ціною, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, встановлених у даному договорі.

Пунктом 1.3 договору сторони передбачили, що кількість та асортимент кожної партії товару відображаються у накладній, яка складається на підставі замовлення відповідача, який є невід'ємною частиною договору. Накладні оформлюються на кожну партію товару та мають силу специфікацій до договору.

Відповідно до пункту 5.4. договору, відповідач здійснює оплату на умовах відстрочки платежу 14 календарних днів з моменту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

На виконання умов договору № 205/0510 162-мпк/26.07 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 896815,12 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних за період з 1 вересня 2010 року по 22 лютого 2011 року.

Наявність боргу з оплати поставленого товару підтверджується копією підписаного обома сторонами акту звірки взаємних розрахунків.

В ході судового розгляду даного спору відповідач, в порядку статей 33, 34, 36 ГПК України доказів сплати вказаного боргу не надав.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки у відповідача утворився основний борг у розмірі 365 015,86 грн., який господарські суди правомірно стягнули.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань була встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки (пункт 7.2. договору).

Таким чином, суди дійшли правильного висновку щодо законності позовних вимог про стягнення пені у розмірі 17 372,15 грн. грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача 7 734,95 грн. інфляційних втрат і 3 362,35 грн трьох відсотків річних є законним і відповідає обставинам справи.

Посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги матеріалами справи не підтверджуються, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом правил підсудності не заслуговують на увагу, оскільки вона була прийнята до провадження господарським судом Харківської області з дотриманням цих правил, та відповідно до ч.3 ст. 17 ГПК України розглянута ним по суті.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим і апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Карпос" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 10 травня 2011 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 червня 2011 року у справі за № 5023/1761/11 –без змін.

Головуючий, суддяМ.Остапенко

Суддя

П.Гончарук

Суддя

Л.Стратієнко