Ухвала суду № 1768720, 08.04.2008, Харківський апеляційний адміністративний суд

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне підприємство «Завод імені В.О. Малишева», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові № 0001250848/0 від 22.08.07 р., яким позивачу визначене податкове зобов'язання по ПДВ в сумі 2100000,0 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 1000050,0 грн., та визнання недійсним рішення СПДІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові № 12380/10/25-006 від 19.09.07 р. про результати розгляду первинної скарги.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.07 р. адміністративний позов Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання недійсними рішень був задоволений.

Відповідач не погодився з зазначеною постановою та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.07 р. по справі № 2-а-3156/07 та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені в скарзі.

Позивач надав до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, постанову суду першої інстанції, вислухавши осіб, які прибули в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 2269/231-019/14315629 від 09.08.07 р. виїзної планової перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.05 р. по 31.03.07 р., в якому зафіксовані порушення підприємством вимог п. 7.2.1, п. 7.2.3, п. 7.2.4, п. 7.2.6, п. 7.4.1, п. 7.4.5, п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

За твердженням перевіряючих виявлені порушення пов'язані з віднесенням до складу податкового кредиту по ПДВ у травні 2006 р. суму 2100000,0 грн. за податковою накладною № 266 від 23.05.06 р., яка була видана ТОВ „Будівельна країна" при здійсненні операції з придбання позивачем майнових прав вимоги на поставку товарів на суму 12600000,0 грн., у тому числі ПДВ, тоді як вказана податкова накладна складена в порушення порядку її складання, що встановлений законодавством.

Дані твердження обґрунтуються на тому, що відповідно до п. 7.2.3 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Порушенням порядку видання податкових накладних відповідач вважає те, що за вказаною операцією не відбулось відвантаження товарів (перехід права власності на товарно-матеріальні цінності) та в бухгалтерському обліку позивача операції з придбання права вимоги не змінили залишків ні по матеріальних рахунках, ні по запасах, ні по нематеріальних активах підприємства.

Також, за даними відповідача, сума ПДВ, що була зазначена у податковій накладній № 266 від 23.05.06 р., не була включена ТОВ „Будівельна країна" до складу своїх податкових зобов'язань, про що свідчить податкова декларація цього підприємства.

В акті перевірки, з посиланням на приписи п. 1.10 Закону України «Про ПДВ», перевіряючими зроблений висновок, що договір купівлі-продажу № 1/11-49дп від 12.12.05 р., укладений позивачем та ТОВ „Будівельна країна", є договором «товарного» факторингу. Також відповідач вказує на те, що сума по податковій накладній № 266 від 23.05.06 р. ТОВ „Будівельна країна" до податкових зобов'язань не була віднесена, що підтверджено результатами зустрічної перевірки вказаного підприємства, де зазначено, що податкові зобов'язання за травень 2006 р. складають 608240,0 грн.

Крім того, в обґрунтування своєї позиції по справі відповідач посилається на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 14.02.07 р., якою було визнано недійсними статутні документи ТОВ „Будівельна країна", реєстрація ТОВ „Будівельна країна" як платника податків та свідоцтво № 37100316 про реєстрацію ТОВ „Будівельна країна" як платника ПДВ з моменту перереєстрації ТОВ „Будівельна країна", тобто з 01.08.05 р.

Колегія суддів погоджуючись із загальними висновками суду першої інстанції вважає доцільним відмітити, що предметом договору купівлі-продажу № 1/11-49дп від 12.12.05 р. є продаж майнових прав у зобов'язанні, обсяг, ціна, строк, умови та порядок передачі яких визначаються згідно з положеннями даного договору. В ст. 2 договору сторони обумовили, що об'єктом майнових прав є продаж вимоги, яке виникло в силу закону, за якою позивач має право вимагати від боржника (ТОВ «Цент Екстра Нових Технологій») виконання зобов'язань із поставки товарів, визначених в додатку до цього договору, тобто має право вимагати поставити товари, перелік, кількість та вартість яких визначаються згідно умов договору № К-68/01 від 01.12.05 р. та додаткової угоди № 1 від 05.12.05 р. на загальну суму 15165000,0 грн.

Відповідно положенням ст. 5 договору учасниками договору був складений акт прийому-передачі від 12.12.05 р. майнових прав вимоги. До додаткової угоди № 1 від 23.05.06 р. до вищевказаного договору також був складений акт прийому-передачі від 23.05.06 р. Даними актами до позивача перейшло право вимагати поставки товарів (лист, круг, проволока, труба, проволока зварна легована обміднена, чавун переробний, феромолібден, нікель катодний, феросилиций, магній, феромарганець, алюміній первинний, алюмінієвий сплав, ферохром, електроди графітові, мідь катодна, олово, шестигранники, злитки, штамповка, пруток, аноди).

З аналізу положень договору, додаткових угод до нього та актів приймання-передачі слід зробити висновок, що при виконанні договору позивач має отримати ТМЦ.

Також слід відмітити, що відповідно п. 1.10 ст. 1 Закону України «Про ПДВ» факторингом визнається операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. При цьому в розумінні п. 3.2 ст. 3 цього Закону дана операція є об'єктом оподаткування ПДВ.

Оскільки, як вказано вище, предметом договору купівлі-продажу № 1/11-49дп від 12.12.05 р. є фактично придбання ТМЦ, то посилання відповідача на договір про купівлю-продаж цінних паперів, укладений між ТОВ «Цент Екстра Нових Технологій» та ТОВ „Будівельна країна", операція за яким не є об'єктом оподаткування ПДВ, є безпідставним, оскільки позивач не є покупцем цінних паперів і до нього перейшло тільки право отримати товари виробничого призначення. Тому обмежувати право позивача на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту відповідного періоду на тих підставах, що іншим договором, стороною якого позивач не був, передбачена купівля-продаж цінних паперів є безпідставним, а тому твердження про порушення підприємством вимог п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» є помилковим.

Представник відповідача в поясненнях в судовому засіданні наполягав на тому, що податкова накладна № 266 від 23.05.06 р. була видана особою - ТОВ „Будівельна країна", реєстрація якої як платника ПДВ була скасована постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.02.07 р.

Колегія суддів погоджується з посиланнями суду першої інстанції на приписи п. 25.3 Положення «Про реєстрацію платників податку на додану вартість», затвердженого Наказом ДПА України № 79 від 01.03.00 р., яким встановлено, що за наявності підстав для анулювання реєстрації платника ПДВ орган державної податкової служби здійснює таке анулювання на дату подання заяви або затвердження акта про анулювання реєстрації, якщо не визначений граничний термін дії свідоцтва або дата втрати особою статусу платника ПДВ, або коли є підстави для анулювання до закінчення терміну дії свідоцтва. Зазначене Положення не передбачає підстав для анулювання свідоцтва платника ПДВ датою його виписки.

Відповідно до Довідки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 07.04.05 р. була проведена державна реєстрація ТОВ „Будівельна країна" шляхом заснування юридичної особи, а 13.09.06 р. була проведена державна реєстрація припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом. Таким чином саме з цієї дати вказане підприємство втратило статус юридичної особи.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надані ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 24.09.07 р. про скасування постанови від 14.02.07 р. про визнання недійсними установчих документів у зв'язку з нововиявленими обставинами та від 02.10.07 р., якою було закрите провадження по справі за позовом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва до ОСОБА_1., ТОВ „Будівельна країна", треті особи - Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація та ДП „Завод ім. В.О.Малишева", про визнання недійсними установчих документів.

Таким чином, твердження відповідача про порушення позивачем вимог п. 7.2.1, п. 7.2.3, п. 7.2.4, п. 7.2.6 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» є безпідставним.

В п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», на порушенні якого з боку позивача наполягає апелянт, встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів у оплату вартості таких робіт (послуг).

Як встановлено судом першої інстанції і це не заперечувалося в суді апеляційної інстанції позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту по ПДВ у травні 2006 р. суму 2100000,0 грн. була надана податкова накладна № 266 від 23.05.06 р., що свідчить про дотримання позивачем вимог п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»

На момент розгляду справи судом першої інстанції та на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції угода, по якій позивачем включена до податкового кредиту ПДВ в сумі 2100000,0 грн. по накладній № 266 від 23.05.06 р., виданій ТОВ «Будівельна країна», не визнана недійсною, що відповідачем не заперечується.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи так і подальше припинення юридичної особи внаслідок її банкрутства само по собі не передбачає недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за попередніми господарськими операціями податкових накладних.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було прийняте оскаржене податкове повідомлення-рішення № 0001250848/0 від 22.08.07 р., яким позивачу визначене податкове зобов'язання по ПДВ в сумі 2100000,0 грн. та застосовані штрафні санкцій в розмірі 1000050,0 грн.

Як встановлено судом першої інстанції і з цим висновком погоджується колегія суддів, вказане податкове повідомлення-рішення було прийняте на підставі помилкового застосування норм податкового законодавства та при довільному трактуванні фактичних господарських операцій позивача, а тому є неправомірним.

Як свідчать надані до матеріалів справи документів, позивач скористався свої правом оскарження податкового повідомлення-рішення в процедурі адміністративного оскарження, для чого звернувся до відповідача із скаргою 31.08.07 р.

За результатами розгляду скарги відповідачем було прийняте рішення від 19.09.07 р., яким скарга платника податків була залишена без задоволення, оскаржене рішення без змін. Як вбачається з наданого до матеріалів справи рішення, воно прийняте з тих же самих підстав, які вказані в акт перевірки та з посиланням на ухвалу ВАС України від 16.12.06 р. по справі № 32/222 і позицію судової палати у господарських справах ВС України від 10.06.03 р.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що відповідно приписам ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

З аналізу наведених норм випливає, що КАС України не передбачає застосування аналогії судових рішень, тому посилання відповідача в рішенні від 19.09.07 р. та твердження про необхідність використовувати аналогію вищевказаних рішень і при розгляді даної справи є безпідставним.

Крім того, слід зауважити, що відповідно положенням п. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідач не заперечував проти того, що у справах, по яких були прийняті рішення ВАС України та судової палати у господарських справах ВС України, ні позивач, ні відповідач не були стороною і встановлені у цих справах обставини їх не стосувалися.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність вимоги позивача щодо визнання недійсним рішення СПД1 ВПП у м. Харкові № 12380/10/25-006 від 19.09.2007 р.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку стосовно того, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.07 р. по справі № 2-а-3156/07 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.07 р. по справі № 2-а-3156/07 - залишити без задоволення.