Постанова № 17675403, 19.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2011                                                                                           № 11/446

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           Рєпіної Л.О.

          Чорної Л.В.

при секретарі:           

за участю представників сторін:

від позивача – не з’явився.

від відповідача – Лазар О.П.

від прокуратури – не з’явився.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення господарського суду м. Києва від 15.11.2010 року.

у справі № 11/446 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ТІТАЛ»

до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІТАЛ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - відповідач) основного боргу у розмірі 2992 500,00 грн., 3% річних у розмірі 50421,57 грн., інфляційних втрат у розмірі 218452,50 грн., пені у розмірі 1680,69 грн. та штрафу у розмірі 117650,34 грн.

          Рішенням господарського суду міста Києва від 15.11.2010 року у справі № 11/446 позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030, м. Київ, вул. О. Гончара, 55а, ідентифікаційний код 00013528, з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІТАЛ" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 71, кв. 37А, ідентифікаційний код 24571799) основний борг у розмірі 2992500 (два мільйони дев’ятсот дев’яносто дві тисячі п’ятсот) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 50421 (п’ятдесят тисяч чотириста двадцять одна) грн. 57 коп., інфляційні втрати у розмірі 218452 (двісті вісімнадцять тисяч чотириста п’ятдесят дві) грн. 50 коп., державне мито у розмірі 24 599 (двадцять чотири тисячі п’ятсот дев’яносто дев’ять) грн. 85 коп. та 227 (двісті двадцять сім) грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           В іншій частині позову відмовлено.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Заступник прокурора міста Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.11.2010 у справі № 11/446 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Тітал» 2992 500,00 грн. боргу за поставлений товар, 50421,57 грн. 3% річних, 218452,50 грн. втрат від інфляції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

          В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що відсутність бюджетних коштів на рахунках МНС України, а відтак і відсутність у Міністерства можливості оплатити поставлений за договором товар, спричинені діями Державного казначейства України незалежними від волевиявлення МНС України, що згідно вимог вищезазначених законодавчих норм та умов договору звільняє Міністерство від обов'язку оплатити поставлений за договором товар протягом 10 банківських днів з моменту поставки, а відтак факт порушення умов договору з боку МНС України – відсутній.

          Відтак, враховуючи те, що факт порушення умов договору з боку МНС України - відсутній, часткове задоволення позову ТОВ «Компанія Тітал» є безпідставним.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 19.07.2011 року.

          В засідання суду, призначене на 19.07.2011 року позивач та прокуратура повноважних представників не направили хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників позивача та прокуратури враховуючи, що останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

          Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

          Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

          Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.12.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІТАЛ" (постачальник) та Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (замовник) укладено договір № 21-6/48 на поставку продукції спеціального призначення –пожежно-рятувальних автомобілів АРА-м (2705)-510, на шасі ГАЗ-2705 (далі - Договір).

          Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору постачальник зобов’язується поставити у власність замовнику пожежно-рятувальні автомобілі АРА-м (2705)-510, на шасі ГАЗ-2705, ТУ У 34.1-24571799-008:2007 власного виробництва (далі –продукція спеціального призначення, продукція) у кількості 4 штуки, згідно Специфікації (Додаток 1), що є невід’ємною частиною Договору, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити продукцію на умовах цього Договору.

          Згідно з 2.1 Договору ціна Договору становить 2992500,00 грн. в тому числі ПДВ – 498750,00 грн. за цінами відповідно до специфікації з врахуванням транспортних витрат.

          Відповідно до п. 3.3 Договору продукція повинна бути поставлена замовнику в термін до 28.12.2009 року.

          Пунктом 6.1 Договору передбачено, що приймання-передача продукції кожної поставки здійснюється у присутності представників сторін, за накладними та актами прийняття-передачі в місці постачання продукції, при наявності зазначених в пункті 3 Договору документів.

          На виконання Договору позивач поставив відповідачу продукцію у кількості 4-х спеціальних автомобілів на загальну суму 2992500,00 грн. за видатковою накладною № РН-044 від 28.12.2009 рокуна суму 2992500,00 грн.

          Отримання відповідачем продукції, зазначеної у видатковій накладній, підтверджується підписом його представника на зазначених видатковій накладній та довіреністю на отримання товару, а також актом № 196/1540/о-п приймання-передачі (внутрішнього переміщення) автомобілів АРА-м (2705)-510 на шасі ГАЗ-2705 від 28.12.2009, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

          Відповідність вироблених позивачем аварійно-рятувальних автомобілів АРА-м (2705)-510 підтверджена Сертифікатом відповідності серії ДЗ № 704880, виданим ДП "Укрметртестстандарт". Зауважень щодо кількості, якості, комплектності поставленого товару відповідач позивачу не висував.

          Таким чином, позивач свої зобов’язання за Договором виконав належним чином.

          У пункті 2.2 Договору зазначено, що розрахунок за продукцію спеціального призначення здійснюється при наявності коштів на реєстраційному рахунку замовника протягом 10 банківських днів з моменту поставки частини продукції за поставлену частину або з моменту поставки продукції у повному обсязі на підставі акту приймання-передавання, накладної та рахунку-фактури постачальника.

          Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

          Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

          Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

          До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          У ст. 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

          У відповідності до вимог ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

          Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

          Відповідач стверджує, що на час розгляду спору ним не було отримано бюджетне фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, а тому з його сторони відсутнє прострочення виконання зобов’язання по оплаті продукції.

          Однак у пункті 2.2 Договору сторонами чітко погоджено строк здійснення відповідачем оплати за поставлену продукцію –протягом 10 банківських днів з моменту поставки продукції.

          Умова п. 2.2 Договору, що розрахунок за продукцію здійснюється при наявності коштів на реєстраційному рахунку, не звільняє відповідача від обов’язку здійснити оплату за поставлений та отриманий товар, у погоджений сторонами строк. Отримання бюджетного фінансування на здійснену відповідачем закупівлю товару не можна розглядати як подію, яка неминуче настане, в розумінні абзацу 2 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України.

          Отже, відповідач мав здійснити розрахунки з позивачем за отриманий товар за видатковою накладною від 28.12.2009 до 13.01.2010 включно.

          Крім того, відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, установи мають право брати зобов’язання щодо видатків або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів; обсяг бюджетних зобов’язань, узятих установою протягом року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов’язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов’язаннями в поточному році.

          Таким чином, законодавством України передбачено, що зобов’язання минулих періодів повинні здійснюватися в першу чергу, вони мають пріоритетне значення.

          Бюджетне зобов’язання щодо оплати поставки по Договору №21-6/48 від 17.12.2009 виникло у 2009 році, оскільки поставка у повному обсязі була здійснена 28.12.2009 року.

          Відповідач в 21.12.2009 та 30.12.2009 прийняв до сплати та зареєстрував у Державному казначействі України фінансове зобов’язання у розмірі 2992500,00 грн. за Договором № 21-6/48, що підтверджується відмітками на реєстрі зобов’язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів.

          Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором №21-6/48 і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі Державного казначейства України.

          Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

          Оскільки, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов’язань щодо оплати поставленої та прийнятої продукції, тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу підлягають задоволенню в сумі 2992500,00 грн.

          Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Відповідач розглядає суми інфляційних витрат та 3% річних як штрафні санкції за порушення ним зобов’язання щодо оплати за поставлений товар. Однак суми інфляційних витрат та 3% річних не можна вважати санкцією (відповідальністю) і вони нараховуються незалежно від того, чи передбачені у договорі.

З огляду на викладене, оскільки факт неналежного невиконання відповідачем свого зобов’язання по сплаті поставленої та отриманої продукції належним чином доведений, документально підтверджений та не погашений відповідачем, отже дії відповідача є порушенням зобов’язання, колегія суддів перевіривши правомірність розрахунку інфляційних втрат та 3% річних вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано та цілком законно задовольнив останні.

          Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу, слід зазначити наступне.

          Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування вимог про стягнення з відповідача пені та штрафу позивач посилається на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

          Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

          За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

          Вимоги про стягнення 0,1% пені у розмірі 1680,69 грн. та 7% штрафу у розмірі 117650,34 грн. на підставі ст. 231 Господарського кодексу України задоволенню не підлягають. Встановлені ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України санкції є відповідальністю, яка наступає в силу закону, і, виходячи з конструкції даної норми, спрямована на захист інтересів тих учасників господарських відносин, які приймають на себе зобов’язання за рахунок державних коштів.

          У той же час, позивач не є суб’єктом господарювання, який фінансується за рахунок державних коштів, у зв’язку з чим підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафу в порядку ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України відсутні.

          З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов цілком законного висновку, вимоги про стягнення 0,1% пені у розмірі 1680,69 грн. та 7% штрафу у розмірі 117650,34 грн. на підставі ст. 231 Господарського кодексу України задоволенню не підлягають.

          Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Доводи наведені Заступником прокурора в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 15.11.2010 року у справі № 11/446 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 11/446 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам та прокуратурі.

Головуючий суддя                                                                      Баранець О.М.

Судді                                                                                          Рєпіна Л.О.

                                                                                          Чорна Л.В.

21.07.11 (відправлено)