Постанова № 17675396, 19.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2011                                                                                           № 12/42

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           Рєпіної Л.О.

          Чорної Л.В.

при секретарі:           

за участю представників сторін:

від позивача – Євтушенко О.В., Прокопенко В.В.

від відповідача – Крупник О.М.

розглянувши апеляційну скаргу

Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду м. Києва від 29.04.2011 року

у справі № 12/42 (суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма «ДСВ»

до Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 24 473,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма «ДСВ» (далі –позивач) звернулось до суду з позовом до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями Товариство з обмеженою відповідальністю «Основа – Солсиф»( далі –відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 24473,86 грн. внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки № 17/04-10 від 23.04.2010 року.

          Рішенням господарського суду міста Києва від 29.04.2011 року у справі № 12/42 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями Товариство з обмеженою відповідальністю «Основа –Солсиф» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 17, код 20057315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма «ДСВ» (03194, м. Київ, вул. Зодчих, 18-а, кв. 4, код 25640924) 22 822 (двадцять дві тисячі вісімсот двадцять дві) грн. 99 коп. – основного боргу, 227 (двісті двадцять сім) грн. 01 коп. - 3% річних, 251 (двісті п’ятдесят одна) грн. 60 коп. –збитків від інфляції, 1 172 (одна тисяча сто сімдесят дві) грн. 26 коп. –пені, 244 (двісті сорок чотири) грн. 74 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Спільне Українсько-Французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 29.04.2011 року у справі № 12/42 повністю. Прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ виробничо-наукова фірма «ДСВ» в позові повністю.

          В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що основним підтвердженням факту поставки від 15 жовтня 2010 року є видаткова накладна, яка не ідентифікує особу, що залишила свій підпис при отриманні продукції або ця ідентифікація є такою, що вимагає спеціальних знань. Враховуючи те, що питання стягнення суми основного боргу базується на факті поставки продукції від 15 жовтня 2010 року та спираючись на ст. 33 ГПК України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Позивачем не надано достатньої доказовості факту отримання Відповідачем продукції від 15.10.2010 року. Акти звіряння взаємних розрахунків від 31.10.2010 року та від 30.11.2010 року з вказаним «сальдо» у сумі 22822,99 грн., надані позивачем, не містять інформації, за яким договором їх складено і у зв'язку з чим утворюється вказане «сальдо» розрахунків на користь Позивача. Таким чином, вимоги Позивача, викладені у позовній заяві, є не обґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а тому не можуть бути задоволеними

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 19.07.2011 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

          Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

          Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

          Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.04.2010 року позивачем та відповідачем було укладено договір поставки щебеневої продукції № 17/04-10.

          Згідно із заявками відповідача позивачем було відвантажено відповідачу щебеневу продукцію, що підтверджується видатковими накладними від 22.09.2010 року на суму 28942,20 грн., від 30.09.2010 року на суму 11411,50 грн., від 30.09.2010 року на суму 17282,63 грн. та від 15.10.2010 року на суму 22822,99 грн., а всього поставлено щебеню на суму 80459,32 грн.

          Відповідач розрахувався частково, а саме оплатив 57 636,33 грн. Станом на день подачі позову до суду першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем становила 22822,99 грн.

          Згідно з п. 4.1. Договору - розрахунки за кожну партію поставленої продукції здійснюються в безготівковому порядку, на умовах відстрочки платежу, на п'ять календарних днів з моменту отримання Покупцем продукції.

          Згідно з п. 5.4. Договору - Покупець відповідає за несвоєчасну оплату за поставлену продукцію шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від не перерахованої суми за кожен день прострочення платежу. Облікова ставка НБУ з 10.08.2010 року становить 7,75 % річних.

          Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

          Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов’язки.

          Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

          Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

          Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

          Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

          У відповідності ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

          Оскільки, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань встановлено, відповідно суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого та правомірного висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 22 822,99 грн. підлягають до задоволення.

          Як вбачається з матеріалів справи, крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 1 172,26 грн. – пеня, 251,60 грн. – збитки від інфляції, 227,01 грн. –3% річних.

          У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Колегія суддів, перевіривши чи відповідають вимогам законодавства розрахунки про нарахування 3 % річних та інфляційних витрат вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 227,01 грн. та збитків від інфляції в розмірі 251,60 грн.

          Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

          Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

          В той же час ст. 547 ЦК України визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

          Стаття 231 ГК України також встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

          Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

          З огляду на викладене, оскільки сторонами у справі було досягнуто письмової згоди про стягнення неустойки за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов’язань (п. 5.4. договору), то відповідно суд першої інстанції цілком обґрунтовано задовольнив вимогу про стягнення пені в розмірі 1172,26 грн.

З огляду на викладене, оскільки факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та не погашений відповідачем, отже дії відповідача є порушенням зобов’язання, колегія суддів перевіривши правомірність розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних витрат вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано та цілком законно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

В суді першої інстанції позивач фактично надав докази отримання відповідачем спірного вантажу згідно дорожніх відомостей.

Вказані докази прийняті судом, оскільки отримані позивачем після прийняття судом оскаржуваного рішення.

Відповідач не надав докази наявності іншої заборгованості відповідача оформленої актами звірки.

          Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 29.04.2011 року у справі № 12/42 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 12/42 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя                                                                      Баранець О.М.

Судді                                                                                          Рєпіна Л.О.

                                                                                          Чорна Л.В.

21.07.11 (відправлено)