Єдиний державний реєстр судових рішень КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.05.2011 № 19/092-10/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Федорчука Р.В.
суддів: Ткаченка Б.О.
Лобаня О.І.
при секретарі:
за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 16.05.2011 року,
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Ірпіньмаш» на рішення господарського суду Київської області від 14.12.2010 року
у справі № 19/092-10/16 (суддя – Христенко О.О.)
за позовом Ірпінського гаражного-будівельного кооперативу «Ірпіньмаш – 3»
до публічного акціонерного товариства «Ірпіньмаш»
третя особа Ірпінська міська рада
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення збитків,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Київської області від 14.12.2010 позовні вимоги задоволено частково, а саме зобов’язано відповідача демонтувати бетонну огорожу протяжністю 156, 39 м, яка знаходиться на межі земель запасу Ірпінської міської ради та земельної ділянки, яка належить позивачу на праві постійного користування на підставі Державного акту на право постійного користування серії І-КВ № 002640 від 20.02.2001 року, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 94, стягнуто з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, в решті позову відмовив.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просив рішення господарського суду Київської області від 14.12.2010 року по справі №19/092-10/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним, висновки рішення не відповідають викладеним у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 14.12.2010 року.
Позивач не скористався своїм правом щодо надання суду відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2011 року у складі колегії суддів: Авдеєв П.В., Корсак В.А., Коршун Н.М., апеляційну скаргу відповідача було прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду.
У зв’язку з перебуванням Головуючого судді Авдеєва П.В. на лікарняному, справу № 19/092-10/16 у порядку ст. 2-1 ГПК України передано для визначення автоматизованою системою документообігу іншого головуючого судді.
Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ № 01-24/68 від 16.03.2011 року, справу № 19/092-10/16 було передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя – Федорчук Р.В., судді – Лобань О.І., Ткаченко Б.О.
Вказана колегія суддів апеляційного господарського суду, ухвалою від 23.03.2011 року апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Київської області від 14.12.2010 року по справі № 19/092-10/16 прийняла до свого провадження та призначила до розгляду за участю уповноважених представників сторін.
Справа у порядку ст. 77 ГПК України відкладалась у зв’язку з неявкою представників третьої особи.
Представник відповідача у судовому засіданні 16.05.2011 року надав пояснення суду та підтримав доводи апеляційної скарги. У цьому ж судовому засіданні представник позивача також надав пояснення суду та заперечив проти доводів апеляційної скарги.
Третя особа – Ірпінська міська рада 28.03.2011 року та 16.05.2011 року через канцелярію апеляційного господарського суду надіслала листи, в яких просила розгляд справи провести за відсутності представника Ірпінської міської ради.
Відповідно до п. 3.6. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.
В судовому засіданні 16.05.2011 року колегією суддів Київського апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини Постанови.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, дослідивши наявні у справі матеріали, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції від 12.12.2010 року скасуванню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Як свідчать п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Магістральбудпроект» у 2001році розроблено технічну документацію по складанню державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Гаражно-будівельного кооперативу «Ірпіньмаш» в м. Ірпінь по вул. Садова, 94 (т. 1 а.с. 52).
Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради №16/14 від 30.01.2001 року затверджено технічну документацію по виготовленню акту на постійне користування землею ГБК «Ірпіньмаш-3» та надано у постійне користування ГБК «Ірпіньмаш-3» земельну ділянку загальною площею 0, 2637 га (забудованих земель) для обслуговування гаражів в м. Ірпінь, вул. Садова, 94 без зміни цільового використання. (т.1 а.с. 36).
29.01.2001 року позивачем, відповідачем та ТОВ «Магістральбудпроект» було підписано акт встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі. (т.1 а.с. 63)
З плану встановлених меж та абрису земельної ділянки позивача вбачається, що земельна ділянка, надана позивачу в постійне користування межує з землями відповідача по умовній лінії та з землями міськради по бетонній огорожі (т. 1 а.с. 64 – 65). Тобто, належна відповідачу бетонна огорожа, яку просить демонтувати позивач, розмежовує землі міськради та землі, якими користується на праві постійного користування позивач. Землі відповідача знаходяться з іншого боку земельної ділянки, якою користується позивач.
З листа відділу Держкомзему у місті Ірпінь Київської області від 09.08.2010 року вбачається, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею реєстраційний № 102 від 20.02.2001 року (т. 1 а.с. 32) позивач користується земельною ділянкою в м. Ірпінь по вул. Садовій, 94, площею 0, 2637 га, яка з однієї сторони межує з ВАТ «Ірпіньмаш», що користується земельною ділянкою в м. Ірпінь по вул. Садовій, 94, площею 14, 9320 га відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, реєстраційний № 109 від 17.07.2001 року (т. 1 а.с. 158), а з іншої сторони із землями запасу Ірпінської міської ради (т. 1 а.с. 182).
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 903494 від 21.11.2007 року відповідач користується земельною ділянкою загальною площею 14, 9320 га яка знаходиться в м. Ірпінь, вул. Садова, 94. Цільове призначення якої обслуговування виробничої бази (т. 1 а.с. 162). Відповідно до плану земельної ділянки, що додана до вказаного акту, від літери «А» до літери «Б» земельна ділянка відповідача межує із земельною ділянкою позивача.
Позивачеві, для обслуговування гаражів, було надано земельну ділянку в м. Ірпінь по вул. Садова, 94 загальною площею 0,2637га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 20.02.2001 року.
Проте, як стверджує позивач, він не може використовувати вказану земельну ділянку для встановлених цілей, оскільки з двох боків земельна ділянка обнесена бетонною огорожею, яка розділяє землі міськради та земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні позивача. Бетонна огорожа належить відповідачу на праві приватної власності, оскільки у ході приватизації увійшла до статуту відповідача. Крім того, відповідно до довідки відповідача бетонна огорожа введена в експлуатацію 1944 році та оновлена у 1956році (т. 1 а.с. 168). З інших двох боків земельна ділянка, яка надана позивачу у користування, межує із землями відповідача.
В позовній заяві позивач стверджує, що до земельної ділянки належної йому на праві постійного користування відсутній окремий під’їзд, що позбавляє позивача можливості користуватися належною йому земельною ділянкою, оскільки вона межує з двох сторін з територією міської ради, і інші дві сторони обнесені бетонною огорожею відповідача (142,49м і 13,83м). Вказаними обставинами позивач обгрунтовує свої позовні вимоги щодо необхідності демонтажу вказаної бетонної огорожі загальною довжиною 156,32м.
В той же час, в судовому засіданні представник позивача зазначав, що позивач здійснює користування вказаною земельною ділянкою, між позивачем та відповідачем склався певний порядок проходу (проїзду) до належної позивачеві території, що підтвердив і представник відповідача.
Однак, в судовому засіданні представник позивача пояснив, що у позивача виникла необхідність використання спецтехніки (зокрема підйомного автокрана) на своїй території для здійснення будівництва гаражів і проїзду вказаної спецтехніки до своєї земельної ділянки. Представник позивача також зазначив, що в даний час існує можливість проїзду спецтехніки на територію ГБК «Ірпіньмаш-3», однак на самій території, через побудовані гаражі, недостатньо місця для її маневрування (здійснення розвороту), що необхідно для здійснення будівельних робіт, у зв’язку з чим і виникла необхідність демонтувати бетонну огорожу відповідача.
Відповідач заперечує проти демонтажу бетонної огорожі, яка належить йому на праві власності, що стало підставою для звернення до суду першої інстанції з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов‘язання відповідача демонтувати огорожу.
Господарський суд Київської області 14.12.2010 року прийняв рішення, яким зобов’язав відповідача демонтувати бетонну огорожу протяжністю 156,39 м, яка знаходиться на межі земель запасу Ірпінської міської ради та земельної ділянки, яка належить позивачу на праві постійного користування на підставі Державного акту на право постійного користування серії І-КВ № 002640 від 20.02.2001 року, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 94.
Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачу в користування було надано земельну ділянку для обслуговування гаражів, однак позивач позбавлений можливості використовувати належну йому земельну ділянку, оскільки з двох боків вона обнесена бетонною огорожею, яка розділяє землі міськради та земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні позивача. Також, судом першої інстанції було встановлено, що позивач з моменту виділення земельної ділянки в постійне користування потрапляв на свою територію через територію відповідача. Враховуючи викладене суд першої інстанції прийшов до висновку, що до земельної ділянки позивача відсутній окремий під’їзд, оскільки вона межує з двох сторін з територією міської ради, і інші дві сторони обнесені бетонною огорожею відповідача, що позбавляє можливість позивача використовувати власну земельну ділянку для обслуговування гаражів та є підставою для задоволення позову, а саме демонтування бетонної огорожі відповідача.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду з вказаним висновком суду першої інстанції не може погодитись з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ст.13 ЦК України (ч.ч. 1-3), яка визначає межі здійснення цивільних прав, особа вправі здійснювати цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і при здійснені своїх прав зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Ст.96 ч.1 п.г ЗК України покладає на землекористувача обов’язок не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, яка перебуває у постійному користуванні позивача межує із землями відповідача і землями Ірпінської міської ради. Відповідно, позивач може реалізувати своє право користування належною йому земельною ділянкою (в т.ч. проходу-проїзду до неї) шляхом використання суміжних земельних ділянок.
Право позивача на користування чужою земельною ділянкою передбачено ст. 98 ЗК України шляхом встановлення земельного сервітуту, який здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ч.4 ст.98 ЗК України).
Статтею 99 ЗК України визначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, зокрема право проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, інших земельних сервітутів.
Відповідно до ст. 402 ЦК України та ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
З довідки Відділу Держкомзему у місті Ірпінь Київської області від 28.07.2010 року вбачається, що договір про встановлення земельного сервітуту земельної ділянки, яка надана позивачу в постійне користування для обслуговування гаражів, що підтверджується державним актом, не зареєстрований. В судовому засіданні представник позивача також зазначив, що позивач не звертався до суміжних землекористувачів (відповідач, третя особа) з пропозицією про встановлення сервітуту щодо проходу (проїзду) до належної позивачу земельної ділянки через територію суміжних землекористувачів.
Зазначене свідчить про те, що позивач не скористався своїм правом користування чужою земельною ділянкою, передбаченим діючим законодавством.
В той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечував щодо надання позивачеві можливості користування своєю територією ВАТ «Ірпіньмаш», за умови надання позивачем відповідного списку членів кооперативу. (т. 1 а.с. 29). Однак, вказаний список позивач не надав, чим самоусунувся від вирішення питання щодо реалізації свого права користування належною йому земельною ділянкою ГБК «Ірпіньмаш-3» шляхом використання суміжних земельних ділянок.
Також позивач не з’ясував наявність інших способів реалізації свого права користування належною йому земельною ділянкою. Зокрема не звертався і до третьої особи (Ірпінської міської ради), як суміжного землекористувача з приводу необхідності надання йому можливості проходу (проїзду) через суміжну земельну ділянку третьої особи, з приводу чого докази в матеріалах справи відсутні.
Зазначене не було враховано судом першої інстанції, що призвело до прийняття неправильного висновку по справі про вчинення відповідачем перешкод позивачу щодо потрапляння членів кооперативу ГБК «Ірпіньмаш-3» на власну територію. Докази, які могли б підтвердити такі висновки суду в матеріалах справи відсутні. Вказані висновки суду не відповідають обставинам справи.
В матеріалах справи також відсутні докази, які могли б довести, що відповідач вчиняв які-небудь інші дії, спрямовані на порушення прав позивача, чого суд першої інстанції також не врахував. В той же час, наявні в матеріалах справи докази доводять, що спірна бетонна огорожа існує з 1944року (т.1, а.с. 168), позивач отримав у постійне користування земельну ділянку площею 0,2637 га в 2001році (Рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради №16/14 від 30.01.2001 року), при цьому межі земельної ділянки було встановлено і погоджено в натурі відповідним актом 29.01.2001р. та узгоджено з представниками суміжних землекористувачів, в т.ч. і позивача, з боку якого жодних претензій заявлено не було. (т.1, а.с.54, 63)
Крім того, колегія суддів, вважає за необхідне зазначити наступне. Господарський суд Київської області у своєму рішенні зазначив, що позивач позбавлений можливості використовувати власну земельну ділянку для обслуговування гаражів.
Відповідно до рішення № 16/14 від 30.01.2001 року позивачу надана земельна ділянка загальною площею 0, 2637 га (забудованих земель) для обслуговування гаражів (т. 1 а.с. 36), що також підтверджується і актом позивача на право постійного користування землею. (т.1, а.с. 32,33)
В судовому засіданні представник позивача пояснив, що демонтування бетонної огорожі, що належить відповідачу на праві власності, необхідно для будівництва позивачем на своїй території нових гаражів.
Як вже зазначалось рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради №16/14 від 30.01.2001 року надано позивачу у постійне користування земельну ділянку площею 0,2637га вже забудованих земель для обслуговування гаражів без зміни її цільового призначення (т. 1 а.с. 66).
Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що технічна документація по виготовленню державного акту на право постійного користування землею позивачем здійснювалась виключно під існуючі станом на 2001р. гаражі і позивачеві надавались вже забудовані землі, межі яких погоджувались з суміжними землекористувачами, в т.ч. і самим позивачем (висновок державного інспектора по використанню і охороні земель від 15.02.2001р. № 77, пояснювальна записка директора ТОВ «Магістраль-Будпроект», акт встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі). (т.1, а.с.54,60,63)
Позивачем в розумінні ст. 33 ГПК України не було подано доказів щодо потреби демонтувати саме всю огорожу відповідача, а не якусь її частину у визначеному місці, необхідну для проходу (проїзду, в т.ч. і спецтехніки). Також рішення суду щодо демонтажу бетонної огорожі загальною довжиною 156,39м, суперечить наявним у справі документам щодо справжньої довжини огорожі, яка становить 156,32м (142,49м + 13,83), про що зазначає в уточнених позовних вимогах і сам позивача (т.1, а.с.176, 64).
Зазначене не було враховано судом першої інстанції, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі.
З врахуванням викладеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту щодо проходу (проїзду транспортних засобів) до належної йому території через територію відповідача, чи іншого земельного сервітуту, необхідного для забезпечення його прав, як і не позбавлений можливості укладення договору із суміжними землекористувачами про вставлення земельного сервітуту.
Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Представником відповідача в розумінні ст. 33 ГПК України належним чином доведені обставини справи які викладені в апеляційній скарзі щодо скасування рішення суду першої інстанції, а позивачем не спростовано та не доведено протилежне.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення господарського суду Київської області від 14.12.2010 року прийняте за неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, за недоведеністю обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими та невідповідністю висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, тому зазначене рішення підлягає скасуванню на підставі ст. 104 ГПК України, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 – 105 ГПК України, апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Ірпіньмаш» на рішення господарського суду Київської області від 14.12.2010 року у справі № 19/092-10/16 задовольнити.
2. Рішення господарського суду Київської області від 14.12.2010 року у справі №19/092-10/16 скасувати.
3. Прийняти по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
4. Стягнути з Ірпінського гаражного-будівельного кооперативу «Ірпіньмаш – 3» (код ЄДРПОУ 25568210 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь публічного акціонерного товариства «Ірпіньмаш» код (ЄДРПОУ 00240135) 42, 50 грн. державного мита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
5. Доручити господарському суду Київської області видати відповідні виконавчі документи.
6. Постанова Київського апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.
7. Постанова Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст.105 ГПК України.
8. Матеріали справи № 19/092-10/16 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя Федорчук Р.В.
Судді Ткаченко Б.О.
Лобань О.І.
Судове рішення № 17674627, Київський апеляційний господарський суд було прийнято 16.05.2011. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 19/092-10/16. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: