Постанова № 17674088, 19.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2010 № 42/252

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Іваненко Я.Л.

суддів: Скрипка І.М.

Євдокимова О.В.

при секретарі:

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1 довіреність № 1 від 11.01.2010 року

від відповідача:ОСОБА_2 довіреність б/н від 01.02.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма”

на рішення та на ухвалу Господарського суду м. Києва

від 31.08.2010 року

у справі № 42/252 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Іноземного підприємства „Брітіш Еко Сістем Текнолоджі”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма”

простягнення суми за прострочення виконання боржником грошового зобовязання, ціна позову 149097, 86 грн.

В судовому засіданні 19.10.2010 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Іноземне підприємство „Брітіш Еко Систем Текнолоджі” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” про стягнення процентів за користування товарним кредитом у розмірі 149097, 86 грн. у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу № 52 ДО щодо оплати отриманого товару.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем було подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252 позов Іноземного підприємства „Брітіш Еко Систем Текнолоджі” задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” на користь Іноземного підприємства „Брітіш Еко Систем Текнолоджі” 149097, 86 грн. процентів з простроченої суми боргу, 1 490, 98 грн. витрат по оплаті державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після прийняття рішення у справі № 42/252, місцевий господарський суд ухвалою від 31.08.2010 року у даній справі заяву Іноземного підприємства „Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” про забезпечення позову задовольнив, наклавши арешт на грошові кошти в розмірі 149097, 86 грн., що належать Товариству з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма”.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та ухвалою суду відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просив скасувати повністю рішення Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252, відмовити у задоволенні позовних вимог повністю та скасувати ухвалу суду від 31.08.2010 року у даній справі, відмовивши Іноземному підприємству „Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” у задоволенні заяви про вжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Апеляційні скарги обґрунтовані тим, що судом при прийнятті оскаржуваних рішення та ухвали порушено норми процесуального права, висновки викладені в оскаржуваному рішенні та ухвалі не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

Апелянт посилається на те, що умовами Договору (п.4.2) передбачено нарахування 0,02% річних за користування товарним кредитом, п.7.1 Договору передбачена відповідальність відповідача за порушення термінів оплати товару у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати.

Пунктом 7.2 Договору, на підставі якого позивач просить стягнути проценти за користування товарним кредитом, передбачено їх нарахування з розрахунку 0,1% за кожний день прострочення оплати, що за своєю правовою природою є також пенею, яка вже була задоволена судами при розгляді інших справ.

Апелянт звертає увагу на те, що за одне й те ж порушення не може бути застосовано два види відповідальності, оскільки вимоги про стягнення пені (по п. 7.1 Договору) та процентів за користування товарним кредитом (по п. 4.2 Договору) задоволені судами при розгляді інших справ за участю даних сторін у справі.

Окрім цього, апелянт вважає, що при внесенні ухвали про вжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” судом було порушено ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження доводів щодо неможливості виконання судового рішення.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2010 року апеляційні скарги позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.10.2010 року.

13.10.2010 року представником відповідача до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду були подані клопотання про залучення до матеріалів справи документів, на які посилався відповідач у своїх апеляційних скаргах.

В судовому засіданні 19.10.2010 року представником позивача було подано відзиви на апеляційні скарги, в яких позивач просив залишити рішення та ухвалу Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252 без змін, а апеляційні скарги без задоволення, з підстав, викладених у відзивах на апеляційні скарги.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 19.10.2010 року вимоги апеляційних скарг підтримав, просив апеляційні скарги задовольнити, скасувати повністю рішення Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252, відмовити у задоволенні позовних вимог повністю та скасувати ухвалу суду від 31.08.2010 року у даній справі, відмовивши Іноземному підприємству „Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” у задоволенні заяви про вжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржених рішення та ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення та ухвала підлягають скасуванню повністю з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2008 року між Іноземним підприємством „Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 52 ДО (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору продавець зобовязався передати, а покупець зобовязався прийняти та сплатити вартість пестицидів, іменованих у подальшому товар, відповідно до умов даного Договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

Конкретний асортимент, кількість, ціна, дата поставки та умови оплати товару наведені в специфікаціях до Договору. Специфікації є невідємною частиною даного Договору (п. 1.2 Договору).

У п. 1.4. Договору сторони погодили, що загальна сума Договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору, які є його невідємною частиною.

Сторони підписали специфікації до Договору, в яких погодили асортимент товару та умовами оплати, а саме:

- Специфікація № 1 від 15.05.2008 року (далі - Специфікація № 1) передбачає поставку товару на загальну суму 464 233, 57 грн. Пунктом 1 “УМОВИ ОПЛАТИ ТОВАРУ” сторони встановили, що покупець повинен в строк до 20.05.2008 року перерахувати на поточний рахунок продавця суму попередньої оплати у розмірі 20% від вартості поставки товару. На залишок заборгованості продавець надає покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу до 25.11.2008 року.

- Специфікація № 2 від 28.05.2008 року (далі - Специфікація № 2) передбачає поставку товару на загальну суму 1 793 446, 07 грн. Пунктом 1 “УМОВИ ОПЛАТИ ТОВАРУ” сторони встановили, що покупець повинен в строк до 30.05.2008 року перерахувати на поточний рахунок продавця суму попередньої оплати у розмірі 20% від вартості поставки товару. На залишок заборгованості продавець надає покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу до 25.11.2008 року.

Відповідно до п. 4.2 Договору товар поставлявся на умовах товарного кредиту з відстрочкою платежу на умовах сплати 0,02% річних за користування товарним кредитом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Стаття 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Особливості продажу товару в кредит встановлені ст. 694 Цивільного кодексу України. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.12.2008 року у справі № 48/377, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2009 року, задоволено позов Іноземного підприємства „Брітіш Еко Сістем Текнолоджі”, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” основний борг за Договором купівлі-продажу № 52-ДО від 05.05.2008 року у розмірі 1644 275, 34 грн., пеню у розмірі 5 996,78 грн., проценти за прострочену заборгованість по товарному кредиту в розмірі 1 644,28грн., суму, на яку індексується основний борг, у розмірі 507 804, 83 грн.

Судовими рішеннями у справі № 48/377 встановлено факт належного виконання позивачем своїх зобовязань за Договором купівлі-продажу та порушення відповідачем Договору в частині виконання грошових зобовязань, прострочення відповідачем сплати попередньої оплати за Специфікаціями № 1 та № 2 на 7 та 68 днів відповідно та несплату відповідачем залишку боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться при вирішенні інших справ, у яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином колегія вважає доведеним факт неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань по договору купівлі-продажу № 52-ДО щодо своєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом.

Відповідно до пункту 7.1 Договору у випадку порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у специфікаціях до Договору, він сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати.

Відповідно до пункту 7.2 Договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються проценти за користування Товарним кредитом з розрахунку 0,1% за кожен день прострочення оплати.

Позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування товарним кредитом у розмірі 149097, 86 грн. (за період з 03.11.2009 року по 06.07.2010 року по п.7.2 Договору).

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки у п. 7.2. Договору сторони у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, погодили настання відповідальності у вигляді процентів за користування товарним кредитом, позовні вимоги позивача відповідно до ст.ст. 536, 625, 694 Цивільного кодексу України підлягають задоволенню.

Однак колегія суддів не може погодитись з висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими виходячи з наступного.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з умов договору, сторони передбачили відповідальність покупця за порушення термінів оплати товару у вигляді пені, яка сплачується покупцем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати (п.7.1. Договору).

Поряд з цим, пунктом 7.2. Договору також встановлюється відповідальність покупця за порушення термінів оплати за товарним кредитом у вигляді сплати покупцем процентів за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1% за кожен день прострочення оплати, які нараховуються на суму заборгованості з дати виникнення простроченої заборгованості.

Враховуючи надане у ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України законодавче визначення пені, колегія суддів дійшла висновку про те, що передбачена у п.7.2 Договору відповідальність покупця є також пенею, оскільки її розмір обчислюється у відсотках від простроченої суми заборгованості та підлягає оплаті за кожен день прострочення оплати.

Колегія суддів також відзначає, що відповідальність покупця за порушення термінів оплати товару не може бути встановлена у вигляд процентів за користування кредитом, оскільки сплата таких процентів фактично є платою за користування товарним кредитом, яка вже була визначена сторонами у п.4.2 договору у розмірі 0,02% річних.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що пеня, передбачена п.7.1 Договору, та пеня, передбачена п.7.2 Договору у розмірі 0,1 %, відносяться до одного виду юридичної відповідальності та не можуть стягуватися одночасно, оскільки, згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення.

Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що господарськими судами при розгляді справ № 48/377 від 16.12.2008 року, № 11/433 від 06.10.2009 року, № 53/640 від 01.02.2010 року за участю сторін у даній справі вже була стягнута з відповідача на користь позивача основна заборгованість, пеня за порушення термінів оплати (п. 7.1 Договору), проценти за користування товарним кредитом (п. 4.2 Договору).

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування товарним кредитом в розмірі 149097, 86 грн. (по п. 7.2 Договору), оскільки наявні в матеріалах справи докази не доводять тих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, а відтак - не дають правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252 скасуванню повністю, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Що стосується доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” на ухвалу Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252 заяву Іноземного підприємства „Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на грошові кошти в розмірі 149097, 86 грн., що належать Товариству з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма”.

Ухвала суду мотивована тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року позов у даній справі задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 149097, 86 грн. процентів з простроченої суми боргу, 1 490, 98 грн. витрат по оплаті державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Подана заява про забезпечення позову, на думку суду першої інстанції, підлягає задоволенню, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в оскаржуваній ухвалі, вважає їх помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачеві.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд повинен оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов:

- наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності ускладнення виконання або невиконання судового рішення у разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у звязку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового розгляду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу позивача та відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. № 9 „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими повязано вирішення питання про забезпечення позову.

До предмета доказування в даному випадку входять:

- факти про наявність у відповідача майна (зокрема, грошових сум) або наявність такого майна, що належить відповідачу в інших осіб;

- ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові суми), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача, на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Відповідно до цього, особа яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Приймаючи ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову, місцевий господарський суд не обґрунтував, яким чином невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

В той же час, суд першої інстанції виходив лише з доводів позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” про те, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання зобовязання по оплаті одержаного на підставі Договору купівлі-продажу № 52 ДО від 05.05.2008 року товару, а також від виконання рішень судів про стягнення з нього належних за цим договором сум.

Проте, вживаючи заходи забезпечення позову, Господарський суд м. Києва не перевірив та не витребував від позивача доказів на підтвердження того, що майно (у т.ч. грошові суми), які є у відповідача на момент предявлення позову, може зникнути на момент виконання рішення, що може в майбутньому утруднити виконання рішення суду.

При встановленні відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й відповідача та інших осіб, права яких можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами та вживатися у разі обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Місцевий господарський суд, застосувавши заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на поточних рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма”, порушив вимоги ст. 66 Господарського процесуального кодексу України та застосував заходи забезпечення позову виключно для захисту вимог позивача.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала про забезпечення позову у справі № 42/252 прийнята місцевим господарським судом 31.08.2010 року, після прийняття рішення у даній справі цього ж числа, про що зазначено в тексті самої ухвали.

При цьому, судом першої інстанції не взято до уваги положення ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких розгляд справи у суді першої інстанції закінчується прийняттям рішення, отже розгляд заяви про забезпечення позову, поданої під час розгляду справи, відбувається до/або під час прийняття рішення, а не після його постановлення.

Одночасно колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що наклавши арешт на поточні рахунки відповідача, місцевий господарський суд фактично паралізує та блокує поточну господарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма”, ставить під загрозу виплату ним податків та обовязкових платежів, сплату митних зборів за вантажі на митниці, виплату заробітної плати своїм працівникам, що є порушенням вимоги щодо забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу при вжитті заходів забезпечення позову, оскільки накладення арешту на активи відповідача позбавляє можливості останнього провадити передбачену статутом господарську діяльність, і тому цей захід забезпечення позову підлягає скасуванню.

Обовязок доказування та надання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Місцевим господарським судом заходи щодо забезпечення позову вжиті без дослідження дійсних обставин справи. Позивачем не доведено та документально не обґрунтовано наявність обставин, які можуть в подальшому утруднити виконання рішення суду. Судом не встановлено та не наведено у безспірному порядку наявність обставин, передбачених ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, які є підставою для вжиття заходів щодо забезпечення позову.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для вжиття заходів щодо забезпечення позову відсутні, ухвала Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252 прийнята з невірним застосуванням норм процесуального права та має бути скасована, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” на ухвалу суду підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України у звязку із задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 745, 49 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252, а витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачені позивачем при подачі позову до суду, покладаються на позивача у звязку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 66, 67, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” на ухвалу Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252 скасувати.

3. У задоволенні заяви Іноземного підприємства „Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

4. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” на рішення Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252 задовольнити.

5. Рішення Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 у справі № 42/252 скасувати.

6. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Іноземного підприємства „Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” про стягнення 149097, 86 грн. - відмовити в повному обсязі.

7. Стягнути з Іноземного підприємства „Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” (49000, м. Дніпропетровськ, бульв. Катеринославський, 2, оф. 416, код ЄДРПОУ 35543445, р/р 26009001300214 в ПАТ „АКТАБАНК”, МФО 307394, або з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вассма” (04201, м. Київ, вул. Мінське шосе, 4, код ЄДРПОУ 33937992, р/р 26002010031008 в ВАТ „Укексімбанк” м. Київ , МФО 322313) 745 (сімсот сорок пять ) грн. 49 коп. державного мита за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 року у справі № 42/252.

8. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

9. Матеріали справи № 42/252 повернути до Господарського суду м. Києва.

10. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддяІваненко Я.Л.

СуддіСкрипка І.М.

Євдокимов О.В.