Постанова № 17666257, 08.08.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 серпня 2011 року Справа № 5002-26/631-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіВоронцової Н.В.,

суддівФенько Т.П.,

Сікорської Н.І.,

за участю представників сторін:

представник позивача: ОСОБА_2 (повноваження перевірені), довідка № 51-01.07-44/80 від 12.06.07р., Керівник - Община незалежної церкви Повного Євангелія "Благодать Христа";

представник позивача: ОСОБА_6, довіреність б/н від 01.03.2011р. - Община незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа";

представник відповідача: ОСОБА_4, довіреність № б/н від 03.07.11р. - ТОВ "Райагробуд Первомайський";

представник відповідача: ОСОБА_5 (повноваження перевірені), довідка №444488 від 27.07.11р., Керівник - ТОВ "Райагробуд Первомайський";

представник третьої особи: ОСОБА_6 (повноваження перевірені), довідка №46-62-36/235 від 01.08.05р., Керівник - Община християнської церкви "Любов Христа";

третя особа: не з'явився - ОСОБА_7;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Медведчук О.Л.) від 20 квітня 2011 року у справі №5002-26/631-2011

за позовом Общини незалежної церкви Повного Євангелія "Благодать Христа" (вул. Весняна, буд. 15, с. Первомайське,96300) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський" (вул. Леніна, 58, с.Вишнівка, Красноперекопський район,,96030) про розірвання договору купівлі-продажу майна та оренди приміщень, а також стягнення 133554,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Община незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа" звернувся до господарського суду АР Крим із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський" про розірвання договору купівлі продажу комплексу вбудованих нежитлових приміщень від 02.09.2009р., договору оренди нежитлового приміщення №37 від 01.10.2006р. та стягнення раніш сплаченої суми за комплекс вбудованих не житлових приміщень і виконаних у них ремонт та покращення у сумі 133554,00 грн.

Вимоги обґрунтовано посиланням на те, що відповідачем не виконано зобовязання за договором купівлі-продажу від 02.09.2009р. щодо нотаріального його оформлення, а відтак діями відповідача порушуються майнові права позивача.

Після початку господарським судом розгляду справи, позивачем в порушення ст. 22 ГПК України було подано заяву про зміну позовних вимог якою фактично змінено як предмет так і підстави позову відносно вимог що стосуються оскаржуваного договору купівлі-продажу (том 1 а. с. 114-116). В задоволенні даної заяви в частині визнання нікчемним купівлі-продажу відмовлено, про що зазначено судом в ухвалі від 31.03.2011р.

Також, в ході розгляду справи судом першої інстанції, позивачем було подано клопотання про документально та нормативно-правове обґрунтування позовних вимог, в якому вказувалося на те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу є недійсним, а як наслідок відповідач має повернути одержані за вказаним договором грошові кошти.

Проте суд не прийняв дане клопотання, оскільки предметом спору у даній справі є розірвання договору купівлі-продажу майна та договору оренди цього майна з підстав невиконання відповідачем зобовязань щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Підставою ж вимог про стягнення грошових коштів у сумі 133554,00 грн. є невиконання відповідачем обовязку нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу майна.

Рішенням господарського суду АР Крим (суддя Медведчук О. Л.) від 20 квітня 2011 року у справі №5002-26/631-2011 позов задоволено частково, вирішено: розірвати договір купівлі продажу комплексу нежитлових вбудованих приміщень від 02.09.2009р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський" та Общиною незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа"; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський" на користь Общини незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа" вартість придбаного майна у сумі 101899,00 грн., витрати на поліпшення придбаного майна у сумі 31655,00 грн.; витрати по сплаті державного мита в сумі 1335,54 грн. та 236,00 грн. витрат з інформаційно технічного забезпечення судового процесу. В частині вимог про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №37 від 01.10.2006р. в позові відмовлено.

Так, задовольняючи позовні вимоги про розірвання спірного договору купівлі продажу та стягнення з відповідача 133554,00 грн., місцевий господарський суд виходив із того, що відповідачем були істотно порушені умови оскаржуваного договору купівлі продажу, шляхом невиконання зобовязань по його нотаріальному посвідченню, як в строки встановлені в договорі, так і на дату розгляду спору, а тому останній підлягає розірванню та сплачена позивачем вартість придбаного майна на суму 101899.00 грн. і здійснені витрати на поліпшення придбаного майна в сумі 31655,00 грн., підлягають стягненню з відповідача на його користь відповідно до пункту 2.13 договору купівлі продажу.

В частині відмови в позові про розірвання договору оренди, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем в порядку ч. 2 ст. 188 ГК України не надсилались пропозиції відповідачу на розірвання укладеного договору, а відтак відсутні підстави для застосування положень ч. 3 ст. 651 ЦК України.

Також, суд вказав, що зазначений договір не може бути розірваний і на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, так як позивачем не було доведено істотного порушення відповідачем його умов та не доведено обставин встановлених ст. 784 цього кодексу. При цьому, місцевий господарський суд зробив висновок, що спірний договір оренди припинився з дати викупу обєкту оренди відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України.

Вважаючи, що вказане рішення судом першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду із апеляційної скаргою, в якій просить скасувати оспорюване рішення та прийняте нове, яким в задоволені позову відмовити.

У своїй апеляційній скарзі апелянт як на підстави скасування оспорюваного рішення зокрема посилається на те, що місцевим господарським судом не повно зясовані обставини справи, щодо стягнення на користь позивача суми в розмірі 80000,00 грн., оскільки згідно квитанції про її сплату, зазначені кошти були перераховані не позивачем, а Общиною незалежної церкви повного Євангелія "Любов Христа", при цьому що жодного договору про підстави перерахування вказаної суми між відповідачем і Общиною незалежної церкви повного Євангелія "Любов Христа" укладено не було та в свою чергу, місцевий господарський суд в порушення норм процесуального права, не залучив Общину до участі у справі в якості третьої особи, для зясування зазначених обставин справи.

Крім того, відповідач посилається на те, що позивач самостійно рукописним текстом вніс зміни в п. 5.1 договору оренди нежитлових приміщень від 01.10.2006р. №37 про недійсність вказаного пункту, а у старій його редакції зобовязує себе оплачувати орендну плату, в звязку з чим такий договір, на думку ТОВ "Райагробуд Первомайський", перестає бути договором оренди, оскільки відповідно до ст. 759 ГК України він повинен бути платним.

Разом з тим, апелянт стверджує, що умовами договору оренди нежитлових приміщень від 01.10.2006р. №37 не передбачено підстав купівлі продажу цих приміщень.

Також, апелянтом була подана заява про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.

Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 червня 2011 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський" відновлено строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду АР Крим від 20 квітня 2011 року у справі №5002-26/631-2011, апеляційну скаргу останнього прийнято до провадження та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням В. о. секретаря судової палати Остапової К. А. від 30 червня 2011 року, в звязку з хворобою, суддю Проценко О. І. замінено на суддю Фенько Т. П.

Розпорядженням Заступника голови суду Латиніна О. А. від 21 липня 2011 року, в звязку з відпусткою, суддю Остапову К. А. у складі колегії замінено на суддю Сікорську Н. І.

06 липня 2011 року на адресу суду від ТОВ "Райагробуд Первомайський" надійшла заява в порядку ст. 100 ГПК України про відмову від апеляційної скарги.

Ухвалою Севастопольського апеляційного суду від 21.07.2011р. розгляд зазначеної заяви відповідача було відкладено, в звязку із задоволенням заяви директора ТОВ "Райагробуд Первомайський" Соценко А. М. від 21.07.2011р., про відкладення розгляду справи та зясування обставин щодо наявності повноважень особи яка підписала зазначену заяву, з підстав, що Соценко А. М. є поновленим директором товариства, про що останньою були надані копії відповідних документів.

Також, зазначеною ухвалою колегія суддів залучила до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Общину християнської церкви "Любов Христа" та у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_7.

04 серпня 2011 року через канцелярію суду, до початку розгляду справи, надійшли пояснення від третьої особи - Общини християнської церкви "Любов Христа", в яких зокрема є посилання відносно того, що в звязку з укладенням між Общиною християнської церкви "Любов Христа" та Общиною незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа" договору про уступку права вимоги від 24.10.2011р., на підстав якого у останнього виникло право на грошові кошти в сумі 80000,00 грн., які були сплачені Общиною християнської церкви "Любов Христа" за купівлю орендного приміщення ТОВ "Райагробуд Первомайський".

В судовому засіданні 04 серпня 2011 року, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись при цьому на відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду, а також просив суд прийняти відмову відповідача від апеляційної скарги та припинити провадження у справі.

Представник відповідача в судовому засіданні не підтримав раніше заявлену заяву про відмову від апеляційної скарги та просив суд залишити без її без розгляду.

Колегія суддів, враховуючи, що згідно виписки із з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, щодо винесення даних до державного реєстру про те, на даний час саме Соценко А. М. є керівником ТОВ "Райагробуд Первомайський", про що також свідчать внутрішні організаційні документи останнього, а отже є повноважною здійснювати усі дії від імені товариства, залишає заяву відповідача про відмову від апеляційної скарги без розгляду.

Відповідач в засіданні суду, також наполягав на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні оспорюваного рішеня, а також надав суду докази спрямування копії позовної заяви на адресу третьої особи ОСОБА_7

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на відсутність підстав для скасування оспорюваного рішення, про останнім було представлено відзив на скаргу.

Так, представник позивача у своєму відзиві на скаргу, зокрема зазначає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача суму коштів в розмірі 80000,00 грн., оскільки відповідно до умов договору від 01.10.2006р., який був укладений між Общиною незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа" та Общиною християнської церкви "Любов Христа", остання зобовязалася сплатити вартість нежитлових будівель, які є предметом спірного договору купівлі продажу, Товариству з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський", що підтверджується квитанцією від 24.10.2006р., а відтак позивач вважає безпідставними твердження відповідача про отримання цих кошти в якості орендної плати.

Також, позивач стверджує, що судом першої інстанції було правомірно стягнуто з відповідача і вартість проведених покращень приміщення, з огляду на п. 3 ст. 778 ГК України та з урахування закінчення терміну дії договору оренди нежитлового приміщення, оскільки матеріали справи в достатній мірі підтверджують здійснення останнім поліпшень орендованого майна.

Представник третьої особи - Общиною християнської церкви "Любов Христа", в судовому засіданні підтримав подані ним пояснення по справі, а також посилався на необхідність відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитися із матеріалами справи та апеляційною скаргою.

Третя особа ОСОБА_7 в засідання суду не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, ухвалою суду від 21.07.2011р., яка направлялася на його адресу рекомендованою кореспонденцією.

Колегія суддів, розглянувши клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи, не знайшла підстав для його задоволення, оскільки як вбачається із поданих письмових пояснень Общини християнської церкви "Любов Христа", вони підписані пастором общини ОСОБА_7., який водночас є представником позивача за довіреністю б/н від 01.03.2011р., а отже останній знайомий із обставинами справи, так як представляє інтереси позивача з часу порушення провадження у ній, а також із апеляційною скаргою. А відтак, твердження останнього щодо не ознайомлення з апеляційною скаргою є безпідставними.

Поряд з цим, колегія суддів акцентує увагу третьої особи - Общини християнської церкви "Любов Христа" на тому, що подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Відносно незявлення в засідання суду представника третьої особи - ОСОБА_7, колегія суддів зазначає, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка в судове засідання це право, а не обовязок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, явка третьої особи в засідання суду обовязковою не визнавалася, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності представника останньої.

Розглянувши повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

01 жовтня 2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колективне підприємство по будівництву "Райагробуд", яке в подальшому змінило назву на ТОВ "Райагробуд Первомайський" (п. 1.1. Статуту, том 2 а. с. 3 зворотній бік) та Общиною незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа" було укладено договір оренди нежитлового приміщення за № 37, у відповідності з яким позивач прийняв у тимчасове платне володіння та користування нежитлове приміщення 2-й поверх та частково 1-й поверх адміністративної будівлі зі всім наявним технічним обладнанням, загальною площею 285,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, із подальшим його викупом впродовж 4-х місяців (а. с. 48, том 1).

Строк дії договору було визначено до 01.02.2007р. (п. 1.2 договору).

У розділі 4 даного договору сторони визначили як розмір та порядок внесення орендних платежів, так і порядок внесення авансу за майбутню покупку орендованих приміщень, а також права орендаря на відмову від покупки приміщень.

Так, зокрема п. 4.8 договору оренди сторони узгодили, що орендатор зобовязується внести аванс в сумі 80000, 00 грн. в рахунок майбутньої купівлі приміщень в 3-х денний строк з дня підписання даного договору.

Пунктом 4.7 договору оренди передбачено, що у випадку перевищення вартості 115000 грн. з урахуванням ПДВ орендатор вправі відмовитися від купівлі приміщень. Орендодавець зобовязується в 3-х денний строк повернути суму внесеного авансу.

Отже, як вбачається із умов зазначеного договору, сторони передбачили можливість викупу орендарем обєкта оренди (п. 1, п. 4.7, п. 4.8), а відтак твердження відповідача про зворотне спростовуються наведеним.

02 вересня 2009 року між ТОВ "Райагробуд Первомайський" (продавець за договором) та Общиною незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа" (покупець за договором) було укладено договір купівлі-продажу комплексу нежитлових вбудованих приміщень (том 1, а. с. 46-47).

У відповідності з умовами вказаного договору відповідач продав, а позивач купив комплекс нежитлових вбудованих приміщень, загальною площею 330,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, який складається з вбудованих приміщень на першому та другому поверхах адміністративної будівлі ТОВ "Райагробуд Первомайський" №№ 1,19,20,21,22,35,36,37,53,55,56,57,58,59,60,1Х,Х, що складає 39/100 частку від цілісної адміністративної будівлі (а. с. 46, том 1).

Так у пункті 1.1. вказаного договору визначено, що продавець зобовязується нотаріально посвідчити договір впродовж шести місяців до 02.03.2010р.

У пунктах 2.2. та 2.3 цього договору визначено, що покупець та продавець домовились про здійснення купівлі-продажу комплексу нежитлових вбудованих приміщень за суму 101899,00 грн., згідно звіту про оцінку ринкової вартості майна. Покупець вніс авансом 80000,00 грн. 24.10.2006р. та остаток у сумі 21899,00 грн. 30.07.2007р. На момент укладення даного договору покупець здійснив повний розрахунок з продавцем за проданий комплекс. Фінансові обовязки покупця перед продавцем виконані повністю та продавець не має фінансових претензій до покупця.

Факт виконання позивачем взятих на себе зобовязань за даним договором купівлі-продажу щодо сплати вартості придбаного майна, останній підтверджує заявою на переказ готівки за № 12 від 24.10.2006р. на суму 80000, 00 грн. (том 1, а. с. 8) та квитанцією від 30.07.2007р. на суму 21899, 00 грн. (том 1, а. с. 9).

За актом прийому-передачі від 02.09.2009р. обєкт купівлі-продажу було передано позивачу (том 1, а. с. 47).

Також позивачем зі згоди відповідача, про що свідчить лист останнього за № 59 від 16.10.2008р. (том 1, а. с. 119) було здійснено ремонтні роботи з поліпшення придбаного комплексу вбудованих нежитлових приміщень.

В якості доказу виконання позивачем на придбаному обєкті ремонтних робіт, останній представив акт прийому поліпшень від 14.08.2009р. підписаного та скріпленого печатками обох сторін.

У підтвердження вартості ремонтних робіт з поліпшення придбаного комплексу вбудованих нежитлових приміщень на суму 31655,00 грн., позивач надав до матеріалів справи розрахункові та кошторисні документи (том 1, а. с. 10-18).

Проте, в звязку з тим, що відповідачем були істотно порушені умови договору купівлі продажу нежитлових приміщень, позивач звернувся до суду з вимогами про його розірвання, повернення сплачених сум за комплекс вбудованих нежитлових приміщень і проведений у них ремонт в розмірі 133554,00 грн., а також розірвання договору оренди цих приміщень.

Так, в обґрунтування підстав для розірвання укладеного договору купівлі продажу, позивач посилається на порушення відповідачем його істотних умов щодо нотаріального посвідчення договору, оскільки позивач неодноразово, а саме листами від 17.10.2010р., від 12.11.2010р. та від 06.02.2011р. запрошував відповідача зявитися в Державну нотаріальну кантору для належного посвідчення укладеного договору купівлі продажу (а. с. 98-101, том 1).

Проте, вимоги позивача щодо нотаріального посвідчення оскаржуваного договору купівлі-продажу викладені у зазначених листах, які отримані відповідачем 19.11.2010р. та 22.10.2010р. (том 1, а. с. 99), останнім залишені без задоволення.

Як вже, зазначалося, в пункті 1.1. договору купівлі-продажу відповідач взяв на себе зобовязання нотаріально посвідчити договір впродовж шести місяців до 02.03.2010р.

Доказів посвідчення даного договору нотаріально як у строк встановлений пунктом 1.1. договору, так і на дату розгляду справи в суді першої інстанції, представлено не було.

В звязку з чим, місцевий господарський суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем обовязку щодо нотаріального посвідчення даного договору купівлі-продажу є істотним порушенням цього договору, адже позивач позбавлений права на власний розсуд розпоряджатись та користуватись придбаним майном, а також зареєструвати у встановленому законом порядку право власності на це майно, а відтак вказаний договір підлягає розірванню.

Втім, колегія суддів не може погодитися із таким висновком місцевого господарського суду, щодо задоволення позовних вимог про розірвання договору купівлі продажу, в звязку з наступним.

Відповідно до ч. 4 статті 203 Цивільного кодексу України однією з умов чинності правочину є дотримання вимог до вчинення правочину у формі, встановленій законом.

Згідно зі статтею 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Враховуючи, що предметом договору купівлі продажу від 02.09.2009р. є комплекс нежитлових вбудованих приміщень, який представляє собою комплекс нежитлових приміщень на першому і другому поверсі адміністративної будівлі, вимоги щодо форми укладення такого договору передбачені ст. 657 ЦК України.

Відповідно до норм вказаної статті, договір купівлі продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Положеннями ч. 3 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а вразі необхідності і нотаріального посвідчення і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

Як було підставно встановлено місцевим господарським судом та на цьому наголошує сам позивач, спірний договір купівлі продажу нотаріально посвідчено не був та його державна реєстрація також не проводилася.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемний.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

З системного аналізу наведеної норми виходить, що нікчемною чи "абсолютно недійсною" визнається правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо в правовій нормі, то вони є недійсними з моменту їх укладення, не залежно від предявлення позову до суду і рішення суду. Таким чином, як наслідок, визнання такого правочину недійсним судом не потребується.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи, що спірний договір купівлі продажу не був посвідчений нотаріально та його державна реєстрація не проводилася, а отже сторонами не було дотримано вимоги щодо форми спірного договору, останній у відповідності до наведеної статті, не створив будь яких юридичних наслідків для сторін у справі, оскільки сам факт укладення договору не відбувся, а отже відсутні підстави для розірвання останнього у суду першої інстанції були відсутні.

Проте, задовольняючи позов в частині розірвання договору купівлі продажу, суд першої інстанції не врахував, що розірвати можна лише дійсну угоду, тобто угоду яка породжує правові наслідки для сторін, якою в даному випадку спірний договір не є, а відтак рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів сплачених за комплекс вбудованих нежитлових приміщень в розмірі 101899,00 грн., позивач обґрунтовує тим, що наслідок розірвання спірного договору є повернення строн в початкове положення.

Задовольняє позов в цій частині, місцевий господарський суд виходив із того, що відповідачем порушено приписи ст. 525, 526 Цивільного кодексу України щодо належного виконання взятих на себе зобовязань з нотаріального оформлення укладеного договору купівлі-продажу, сплачена позивачем вартість придбаного майна у сумі 101899,00 грн., а також здійснені витрати на поліпшення придбаного майна у сумі 31655,00 грн., які підтверджується наданими до матеріалів справи розрахунковими та кошторисними документами, підлягають стягненню на його користь відповідно до пункту 2.13. договору з відповідача.

Так, ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як слідує із наведеної норми, вона передбачає ті негативні наслідки, які настають для сторін у випадку, коли вони уклали правочин, що не відповідає вимогам закону.

Адже, недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то наслідки його недійсності встановлюються законом.

Загальним правилом є двостороння реституція, котра полягає у тому, що кожна сторона недійсного правочину, незалежно від наявності її вини у визнанні правочину недійсним, повертає іншій стороні все отримане за таким правочином.

Отже, двостороння реституція є загальною санкцією за порушення умов і порядку укладення правочину, визнаного внаслідок цього недійсним або який є недійсним в силу закону, тобто нікчемний правочин.

Враховуючи, що недійсність спірного договору купівлі продажу, встановлена законом, колегія суддів вважає за можливе застосувати наслідки повязані з його недійсністю, а саме двохсторонню реституцію.

Згідно наявної в матеріалах справи квитанції від 30.07.2007р. (том 1, а. с. 9) вбачається, що Общиною незалежної церкви Повного Євангелія "Благодать Христа" було сплачено на рахунок позивача 21899, 00 грн.

Таким чином, в звязку із застосуванням наслідків недійсності правочину, зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню, проте з наведених вище мотивів.

Оскільки, посилання місцевого господарського суду як на підставу задоволення вимог в цій частині на пункт 2.13 договору купівлі-продажу від 02.09.2009р. яким визначено, що у випадку розірвання даного договору або не оформлення даного договору у нотаріуса у визначений строк до 02.03.2010р., продавець зобовязаний виплатити 203798,00 грн., а саме раніш сплачену суму грошових коштів у сумі 101899,00 грн. у подвійному розмірі покупцю, є помилковими, так як спірний правочин є недійсним в силу закону, в звязку з чим він не сотворив будь яких юридичних наслідків для сторін у справі, в тому числі і зобовязання відповідача по виплаті зазначеної суми.

Що стосується вимог позивача про стягнення на його користь коштів сплачених за комплекс нежитлових приміщень в розмірі 80000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, факт виконання позивачем взятих на себе зобовязань за даним договором купівлі-продажу щодо сплати вартості придбаного майна на вищезазначену суму, останній підтверджує заявою на переказ готівки за № 12 від 24.10.2006р. (том 1, а. с. 8).

Зі змісту зазначеної заяви вбачається, що в графі платник зазначено: Община християнської церкви "Любов Христа", тобто саме остання внесла частину суми на користь відповідача за спірне приміщення, а відтак виступила платником.

В матеріалах справи наявний договір, який був укладений 01.10.2006р. між Общиною християнської церкви "Любов Христа" в особі пастора ОСОБА_6 Благодійник та Общиною незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа" Одержувач, за умовами якого Благодійник зобовязується оплатити аванс за договором оренди нежитлового приміщення №37, укладеного між Общиною незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа" і ТОВ "Колективне підприємство з будівництва "Райагробуд" від 01.10.2006р., який передбачає можливість викупу даного приміщення, а Одержувач зобовязується укласти договір купівлі продажу комплексу нежитлових вбудованих приміщень, загальною площею 330,1 кв.м., які розташовані за адресою: АР Крим, смт. Первомайське, які належать ТОВ "Колективне підприємство з будівництва "Райагробуд" (а. с. 117, том 1).

Згідно преамбули Законом України "Про благодійництво та благодійні організації" зазначений закон визначає загальні засади благодійництва, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, спрямованих на розвиток благодійної діяльності, утвердження гуманізму і милосердя, гарантує державну підтримку її учасникам, створює умови для діяльності благодійних організацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до статті 1 цього Закону, благодійництво це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство, спонсорство і волонтерська діяльність.

Набувачами, відповідно до положень зазначеного Закону є фізичні та юридичні особи, які потребують і отримують благодійну допомогу.

Отже, зі змісту наведеної статті вбачається, що благодійництво полягає у поданні набувачу, яким вданому випадку є позивач, зокрема фінансової допомоги.

Таким чином, зміст благодійної діяльності полягає в тому, що благодійник надає добровільну безкорисливу пожертву у вигляді поданні саме набувачам благодійної допомоги, які її потребують та самостійно отримують і спрямовують на відповідні цілі які передбачаються умовами договору.

Проте, зі змісту даного договору випливає, що благодійник зобовязався сплатити і сплатив ці кошти самостійно відповідачу, а набувач в свою чергу зобовязався укласти договір купівлі продажу переплаченого благодійником нежитлового приміщення №37.

Тобто, Община незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа" особисто благодійну допомогу у вигляду фінансової в розмірі 80000,00 грн. не отримувала, та як вже вказувалося вище, платіж на користь відповідача за спірне приміщення не сплачувала.

Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Наведеною нормою статті передбачено право кожної особи на судовий захист, який можливий безпосередньо при наявності порушення або оспорюваного такого права особи, яка звернулася до суду, тобто сама мета звернення до суду є відновлення її порушеного права.

При цьому, суду слід враховувати, що наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту. Вирішую чи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встано вити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тоб то встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено про вадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріа льному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише на явність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку пе ред особою, якій таке право належить. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоро нюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Разом з тим, як вже вказувалося вище, позивач звертаючись із даним позов до суду просить зокрема стягнути з відповідача на його користь суму в розмірі 80000,00 грн., яка ним не була сплачена, а отже, колегія суддів дійшла до висновку, що у останнього відсутнє право вимагати її повернення, оскільки власником цих коштів є Община християнської церкви "Любов Христа", які і сплатила їх на користь відповідача та в даному випадку, саме остання має право вимагати стягнення цієї суми на свою користь.

Водночас, статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття514 ЦК України унормовує, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, ані в суді першої інстанції, ані колегії суддів апеляційної інстанції, позивачем чи третьою собою - Общиною християнської церкви "Любов Христа", не було представлено такого договору, який би підтверджував перехід до нього прав вимоги щодо суми в розмірі 80000,00 грн., а відтак у позивача відсутнє право вимагати зазначену суму, що як наслідок тягне відмову в задоволені позову в цій частині.

В звязку з тим, що місцевим господарським судом не було зясовано обставин щодо наявності у позивача права вимагати повернення суми в розмірі 80000,00 грн., останній дійшов помилкових висновків про задоволення позовних вимог позивача відносно стягнення на його користь вищевказаної суми.

Щодо посилань третьої особи - Общини християнської церкви "Любов Христа" у своїх поясненнях на те, що між нею та позивачем 24.10.2011р. був укладений договір про уступку права вимоги суми 80000,00 грн., не заслуговують на увагу, так як за загальним правилом статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проте, в порушення наведених норм, ні позивачем в суді першої інстанції, ні третьою особою в суді апеляційної інстанції, такого договору уступки права вимоги не надавалось та жодного разу позивач, за весь час розгляду справи, в обґрунтування своїх вимог на нього не посилався, що ставить під сумнів взагалі існування такого договору.

За статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Стаття 784 Цивільного кодексу України визначає підстави для розірвання договору найма на вимогу наймача.

Так відповідно до вказаної норми наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Згідно ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Виходячи з наведеної норми, а також з відсутності застережень іншого змісту в частині 3 ст. 291 ГК України, ст. 784 ЦК України, слід дійти висновку, що встановлений статтею 784 ЦК України перелік підстав розірвання договору найму на вимогу наймача не є виключним і що у всякому випадку право вимоги розірвання договору у наймача виникає у випадках, встановлених договором.

Договором оренди нежитлового приміщення за № 37, зокрема розділом шостим, не визначено якихось особливих підстав для розірвання даного у судовому порядку аніж встановлених законом.

Натомість пунктом 6.3. вказаного договору визначено, що даний договір підлягає розірванню в односторонньому у випадках систематичного порушення умов договору та своїх зобовязань передбачених у пунктах 4.5. та 4.7 договору.

У пункті 4.7. вказаного договору визначено, що Орендар має право відмовитись від покупки приміщень у випадку перевищення вартості у 115000,00 грн., а Орендодавець у свою чергу зобовязується повернути у триденний строк суму авансового внеску у тому числі оренду плату за цей період часу.

Підстави для реалізації права Орендаря на односторонню відмову від договору оренди не встановлено окремими положеннями Цивільного кодексу України, проте умовами самого договору оренди, про розірвання якого звернувся до господарського суду Орендар за даним договором (позивач), передбачено можливість односторонньої відмови від договору, а отже він може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору.

Частиною 3 ст. 291 Господарського кодексу України визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Позивачем в порядку ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України не надсилалось пропозиції відповідачу на розірвання укладеного договору оренди у тому числі у звязку зі перевищенням вартості майна, але це не обмежує його права на звернення з відповідним позовом одразу до суду. А відтак місцевий господарський суд дійшов не вірного висновку щодо порушення норм статті 188 ЦК України.

До того ж, зазначений договір не може бути розірвано й з підстав встановлених ч. 2 ст. 651 вказаного кодексу, оскільки позивачем взагалі в позові не зазначено порушень з боку відповідача умов договору та не було доведено істотного порушення відповідачем умов даного договору.

Проте, колегія суддів не може погодиться із висновком суду першої інстанції відносно того, що оскільки між сторонами не було укладено відповідної додаткової угоди щодо продовження строку дії договору оренди, він припинився з дати викупу обєкта оренди відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України, в звязку з наступним.

Як вже зазначалося вище, спірний договір купівлі продажу, є недійсним в силу закону, а відтак не створив для його сторін жодних правових наслідків, тобто фактично купівля обєкта оренди не відбулася, а тому висновки суду щодо припинення дії договору оренди, в звязку з викупом, є помилковими.

Водночас пунктом 6.1 спірного договору оренди передбачено, що у випадку якщо по закінченню строку договору ні одна із сторін не ставить питання про його припинення в письмовій формі, строк дії договору є продовженим.

Статтею 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Отже, норми вказаної статті передбачають можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача.

При цьому, бажання наймача продовжувати відносини найму висловлюється конклюдентними діями - шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору найму. Що стосується наймодавця, то підставою для продовження відносин найму є його мовчазна згода, яка виражається у відсутності заперечень та вимог до наймача повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку договору найму. Якщо протягом цього строку наймодавець заявить про своє бажання припинити відносини найму, наймач зобов'язаний буде повернути йому майно у строки та в порядку, передбаченому договором.

Враховуючи, що будь якої заяви від відповідача про припинення договору оренди позивачу не направлялося, позивач на даний час користується спірним приміщенням, що було підтверджено сторонами в засіданні суду, колегія суддів дійшла висновку що сторони (зокрема, відповідач) не заперечують проти продовження договору оренди, а відтак останній є продовженим на такий самий строк, на який цей договір укладався.

Водночас, п. 6.2 договору оренди передбачає, що у випадку згоди сторін на продовження дії договору сторони укладають письмову угоду, яка є додатком до договору. В угоді вказуються нові строки початку та закінчення дії договору, розмір і строк платежу, зміни в зобовязаннях сторін.

Проте, колегія суддів зазначає, що укладання письмової угоди на продовження дії договору має місце тоді, коли у сторін виникло бажання змінити якісь умови договору, зокрема як зазначається у вказаному пункті, новий строк початку чи закінчення дії договору, розмір і строки платежу або інші зміни в зобовязаннях сторін за договором, де передбачити нові умови взаємовідносин.

Відсутність в даному випадку такої угоди, свідчить про згоду сторін про продовження його дії на такий самий строк, на який цей договір укладався та з усіма іншими умовами користування орендованим майном, які встановлені цим договором.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив також стягнути на його користь вартість з поліпшення придбаного комплексу вбудованих нежитлових приміщень на суму 31 655,00 грн., які підтверджує наданими до матеріалів справи розрахунковими та кошторисними документами (том 1, а. с. 10-18).

Обовязок щодо відшкодування зазначеної суми відповідачем був передбачений п. 2.13 договору купівлі продажу, на який і посилався місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги про стягнення на користь позивача 31 655,00 грн., згідно умовами якого у випадку розірвання даного договору або не оформлення його у нотаріуса у визначений строк, продавець зокрема зобовязаний відшкодувати покупцю вартість покращень здійснених останнім у придбаному комплексі нежитлових приміщень.

Однак, такі висновки місцевого суду є помилковими, оскільки умови вказаного пункту договору, як і весь договір, є нікчемними, а відтак відсутні правові підстави для його застосування, оскільки такого обовязку у відповідача, як відшкодування вартості здійснених покращень у спірному приміщення, зазначений договір не створив.

Водночас, відповідно до п. 3.1 п.п. 6 відповідач зобовязався самостійно за свій рахунок проводити поточний і капітальний ремонт орендуємого обєкту.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, позивач зобовязаний здійснювати поточний і капітальний ремонт орендованого обєкту, як встановлено договором оренди і передбачено наведеними вище нормами, а відтак підстави вимагати відшкодування витрат здійснених на покращення орендованого приміщення при продовження дії договору оренди, у позивача відсутні.

Крім того, колегія суддів не може погодиться із тим, що здійснені дії по виготовленню і встановлені вхідних дверей на суму 1400, 00 грн., проведення каналізації водопроводу на суму 1086.00 грн., встановлення козерька на суму 1086,00 грн., закупівля і установка металопластикових вікон, є саме тими невідємними покращеннями як стверджує позивач.

Відповідно до статті 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Разом з тим, поліпшення майна означає проведення в ньому таких змін, завдяки яким суттєво збільшується вартість майна, його корисність, порівняно зі станом, в якому во но було до передачі його наймачу, без зміни функціонального призначення речі. Саме проведенням суттєвих змін поліпшення відрізняються від ремонту, при проведенні якого відбувається не зміна майна, а відновлення його стану, корисних властивостей.

Виходячи з вищевикладеного, здійснення ремонтних робіт, а також наявність відповідного дозволу для такого здійснення, мають підтверджуватися певними документами.

До останніх слід віднести: договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмова згода орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти; погодження орендодавцем проектно-кошторисної документації на проведення поліпшень; підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт; копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, в тому числі придбані матеріали, конструкції тощо.

Документи, подані позивачем, визнаються судом апеляційної інстанції недостатніми та такими, що не підтверджують позовні вимоги в частині стягнення вартості зроблених поліпшень, зокрема, позивачем не додано акти приймання передачі виконих робіт по проведенню каналізації і водопроводу, встановлення вхідних дверей з установкою, встановлення металопластикових вікон, а також встановлення козирка, що не дає можливості суду встановити, що вказані робити дійсно фактично були проведені позивачем на обєкті оренди.

Натомість в матеріалах справи є тільки погодження між сторонами кошториси вартості робіт та квитанції про їх сплату, без доказів фактичного їх виконання.

Більш того, згідно умов договору №113-056572-268 від 17.11.2008р. укладеного між ПП ОСОБА_14 (продавець) та ОСОБА_2 (замовник) продавець приймає замовлення на виготовлення, доставку і монтаж метелопластикових виробів із профілю Deceuninc по технології Виконда, згідно ескізного замовлення і специфікації з зазначенням геометричних розмірів і розхідних матеріалів.

Однак, із зазначеного договору, ані з ескізного замовлення не вбачається, що замовлення металопластикових вікон здійснювалося ОСОБА_2 саме в інтересах Общини незалежної церкви повного Євангелія "Благодать Христа", а не для власних потреб. Також, позивачем не додано жодних документів підтверджуючих встановлення цих металопластикових вікон в орендованому обєкті.

Крім того, як вбачається із звіту про оцінку ринкової вартості нерухомого майна вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 330,1 кв.м., яка проводилася станом на 2007р. з ціллю укладення договору купівлі продажу, вбачається технічні характеристики конструкції обєкта оренди, серед яких вказана наявність каналізації, водопроводу (а. с. 66-67, том 1), що зайвий раз ставить під сумнів здійснення позивачем робіт по проведенні каналізації і водопроводу на орендованому обєкті, більш того, що відповідно акту приймання передачі виконаних робіт також переставлено не було.

До того ж, відповідно до статті 786 Цивільного кодексу України до вимог про відшкодування збитків у звязку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

Таким чином, за приписами зазначеної правової норми, у позивача не виникло права на звернення до суду з приводу відшкодування витрат, понесених ним у звязку з поліпшенням орендованих приміщень, оскільки договір оренди не припинив свою дію.

Відносно доводів відповідача про те, що позивачем було самостійно рукописним текстом внесено зміни в пункти 4.7 та 5.1 договору оренди нежитлових приміщень від 01.10.2006р. №37, колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно, як вбачається із спірного договору оренди, умови п. 4.7 доповнено рукописним текстом наступного змісту: "в тому числі оренду плату за цей період часу", а також в п. 5.1 про його недійсність (а. с. 49, том 1).

Частиною 1 ст. 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, у разі бажання внести в договір певні зміни, останні повинні бути внесені шляхом укладення відповідної додаткової угоди додаткові угоди між сторонами, яка в даному випадку відносно зміни вищевказаних пунктів договору між сторонами не укладалася.

Оскільки, тільки укладення додаткової угоди змінює відносини між сторонами, породжуючи нові стосунки, які базуються на комплексі умов, як основного договору, такі умови додаткової угоди, тобто виникають нові, змінені і погоджені сторонами взаємовідносини, а самостійне, одностороннє внесення в текст договору змін, шляхом власноручного дописування змінених умов певних пунктів договору, не змінює стосунки між сторонами за цим договором, не породжує жодних правових наслідків для сторін та такі зміни не мають юридичної сили, а відтак і не підлягають виконанню сторонами.

Крім того, вирішуючи питання про розірвання спірного договору купівлі продажу майна та договору оренди, суд першої інстанції, разом з тим, не залучив до участі у справі осіб, прав та інтересів яких стосуються спірні договори.

Предметом спору у даній справі є комплекс нежитлових вбудованих приміщень першого та другого поверху адміністративного двохповерхового будинку ТОВ "Райагробуд Первомайський" №№1,19, 20, 21, 22, 35, 36, 37, 53, 55, 56, 57, 58, 59, 60, ІХ, Х, загальною площею 330,1 кв.м., які знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

Згідно приписів ст. 182, ч. 2 ст. 331, ст. 657 ЦК України право власності за договором купівлі-продажу нерухомого майна виникає з моменту його державної реєстрації.

Так, в матеріалах справи наявний договір купівлі продажу 81/100 частки нежитлових приміщень ТОВ "Райагробуд Первомайський" від 20.01.2010р., державну реєстрацію якого проведено 16.02.2010р. та згідно з його умовами, вищевказані приміщення були продані відповідачем громадянину ОСОБА_7, тобто на даний час власником спірного майна, відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25322998 від 16.02.2010р., є саме гр. ОСОБА_7 (а. с. 131-132, том 1).

Проте, дані обставини не досліджувались судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення, а відтак в порушення норм процесуального права, власник спірного майна не був залучений місцевим господарським судом до участі у розгляді справи.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі

З врахуванням вищенаведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, в повному обсязі.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 4 статті 104, пунктом 3 пунктом 3 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2011 року у справі №5002-26/631-2011 скасувати.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський" (96030, Красноперекопський район, с. Вишнівка, вул. Леніна, 58, код ЄДРПО України 03584912) на користь Общини незалежної церкви повного Єванглія "Благодать Христа" (АДРЕСА_2, АДРЕСА_1, код ЄДРПО України 23892679) сплачену раніше суму за комплекс вбудованих нежитлових приміщень в сумі 21 899,00 грн.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський" (96030, Красноперекопський район, с. Вишнівка, вул. Леніна, 58, код ЄДРПО України 03584912) на користь Общини незалежної церкви повного Єванглія "Благодать Христа" (АДРЕСА_2, АДРЕСА_1, код ЄДРПО України 23892679) витрати по сплаті державного мита в сумі 21 8,99 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

6. В частині позовних вимог про розірвання договору купівлі - продажу комплексу нежитлових вбудованих приміщень від 02.09.2009р., про розірвання договору оренди №37 від 01.10.2006р. та стягнення з відповідача раніше сплачену суму за комплекс вбудованих нежитлових приміщень в розмірі 80 000,00 грн. і витрат з поліпшення придбаного майна в сумі 31 655,00 грн. - відмовити.

7. Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

8. Визнати таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.05.2011р. у справі №5002-26/631-2011 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагробуд Первомайський" (96030, Красноперекопський район, с. Вишнівка, вул. Леніна, 58, код ЄДРПО України 03584912) на користь Общини незалежної церкви повного Єванглія "Благодать Христа" (АДРЕСА_2, АДРЕСА_1, код ЄДРПО України 23892679) вартість придбаного майна у сумі 101 899,00 грн., витрати на поліпшення придбаного майна в сумі 31 655, 00 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 1 335, 54 грн. та 236,00 витрат з інформаційно - технічного забезпечення судового процесу.

Головуючий суддяН.В. Воронцова

СуддіТ.П. Фенько

Н.І. Сікорська